Галушко К.БИТИЙ ШЛЯХ ВІД АРХЕОЛОГІЇ ДО НАЦИЗМУ АБО ЯКІ "ТЕОРІЇ" МИ ОБГОВОРЮЄМО - Стародавня доба - Історія України - Каталог статей - Історія та гуманітарні дисципліни
Неділя, 19.02.2017, 18:35
Історія та гуманітарні дисципліни
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту



QBN.com.ua
Головна » Статті » Історія України » Стародавня доба

Галушко К.БИТИЙ ШЛЯХ ВІД АРХЕОЛОГІЇ ДО НАЦИЗМУ АБО ЯКІ "ТЕОРІЇ" МИ ОБГОВОРЮЄМО
Узято з Новітні міфи і фальшивки про походження українців. К.: Темпора, 2008. С.11-28.

Кирило Галушко
кандидат історичних наук, доцент, старший науковий співробітник Київського національного університету ім.Т.Шевченка та Інституту європейських досліджень НАНУ, директор Центру імені В.Липинського. Дослідник історії правих ідеологій, національних рухів, етносоціолог.

БИТИЙ ШЛЯХ ВІД АРХЕОЛОГІЇ ДО НАЦИЗМУ
АБО ЯКІ "ТЕОРІЇ" МИ ОБГОВОРЮЄМО

“Сьогодні починається одна з тих епох, коли історія повинна бути переписана наново. Старі картини людського минулого поблякли, контури дійових осіб видаються невірними, їхні внутрішні рушійні сили витлумачені невірно, уся їхня сутність недооцінена. Нове відчуття життя, яке вважає себе, тим не менше, визнаним здавна, прагне до оформлення, світогляд зароджується і починає сперечатися зі старими формами, священними звичаями й відбитим змістом. І вже не історично, а принципово. ”
Альфред Розенберг, “Міф ХХ століття”, 1929 рік (Розенберг А., 1998, С.24)

“Усе, що ми маємо тепер в сенсі людської культури, в сенсі результатів мистецтва, науки і техніки – усе є майже виключно продуктом творчості арійців. З цього, звісно, можна не без підстав зробити висновок, що у минулому саме арійцям належала ця висока роль, тобто арійці стали основоположниками людства. Арієць є прометеєм людства.”
Адольф Гітлер, “Моя боротьба”, 1928 рік (Гитлер А., 1992, с.242-243)

"Ґрунт України – то містичне місце Землі, де відбувається передача естафети знань від послідовно змінюючих одна одну рас планети: лемурійської, атлантичної, арійської".
М.Продум (І.Каганець), "Нація золотих комірців" (Тернопіль, 1995, С.142).

Аби було зрозумілим, про що саме піде мова у подальших текстах наших експертів, ми подаємо інформацію про найпоширеніші псевдонаукові теорії, "розкрутка" яких сьогодні в Україні та в “адаптованих версіях” у Росії викликає у науковців занепокоєння. "Класиками" у цьому сумнівному жанрі є Юрій Шилов та Юрій Канигін, у другому ешелоні йде Ігор Каганець, а романтично-українське тло (свідоме чи несвідоме) для цих теорій становлять історично-фантастичні есеї Сергія Плачинди.

У своїй творчості згадані “дослідники” приділяють основну увагу давнім аріям (індоєвропейцям), арійським корінням українців, несамовитій давнині слов’ян та українців зокрема, пов’язують походження українців з трипільською культурою доби мідного віку (дивись розвідку Наталії Бурдо) та прадавньою напівлегендарною державою "Аратта" (дивись дослідження Михайла Відейка). Вказується також на те, що саме Україна (а не Месопотамія, Єгипет, Близький Схід) є місцем виникнення світової цивілізації як такої, і в усій решті великих винаходів людства Україна є “батьківщиною слонів”. Або сама, або разом з Росією та Білоруссю, - поза коло “обраних слов'янських народів” цей геній явно не виходить.

Такі ідеї можуть тішити ультра-патріотів або палких слов'янофілів, але найпевніше вони розраховані на людей з комплексом національної меншовартості, які прагнуть компенсувати це незручне відчуття, вигадуючи собі славетне минуле. Чомусь логічним продовженям усіх згаданих теорій є міркування про чисті раси, обрані народи, а “чистокровні арійці” з нацистскої доктрини лише перейменовуються на “аріїв-українців”, а природним і одвічним ворогом стають усе ті ж євреї. Проблеми стародавньої історії України, як не прикро, новітніми самозваними пророками і провидцями подаються в дусі ідеологів “третього рейху”.

Зауважте: у засади, логіку, смисл давньої української історії авторами псевдотеорій закладаються ті ж аргументи, які слугували підставою для знищення українців як “неповноцінних слов'ян” у 1941-1945 роках.

Ще одне: загалом наші експерти як представники наукової спільноти дійсно “мітають бісер”, приділяючи цим душевним хворобам та навколо-історичним вигадкам зайву увагу. Але на плідному ґрунті смутних часів України ці марення можуть дати згодом такі сходи, що ті вчені, які сьогодні промовчали, сидячи у своїх кабінетах, згодом пожалкують, що не зійшли зі свого Олімпу.

[Про наукові дискусії щодо походження українців – читайте розвідку Леоніда Залізняка]

Отже, по порядку:

1. ТРИПІЛЛЯ - ПРАСЛОВ'ЯНСЬКА АРАТТА – ДОІСТОРИЧНА КОЛИСКА ТРЬОХ БРАТНІХ НАРОДІВ

Юрій Шилов, автор численних сенсаційних праць, зокрема: "Праісторія Русі- України VII тис. до н.е. - I тис. н.е." (К., 1998), "Гандхарва - арийский спаситель ; Ведическое наследие Поднепровья" (М., 1997), "Победа" (К., 2000), ""Велесова книга" та актуальність прадавніх учень" (К., 2001), "Джерела витоків української етнокультури XIX тис.до н.е.-II тис. н.е." (К., 2002), "Праслов’янська Аратта" (К., 2003) "Истоки славянской цивилизации" (К., 2004), "Чого ми варті" (К., 2006).

Праці Ю.Шилова видаються у Києві та Москві, оскільки його ідеї користаються попитом як у українських, так і у російських ультра-правих та неонацистів. Популяризатором ідей Ю.Шилова є адміністрація київського приватного вузу “Міжрегіональна Академія Управління Персоналом” (МАУП), котрий видає щороку значний обсяг антисемітської літератури.

Першість саме Ю.Шилова у рейтингу фальсифікаторів давньої історії України обумовлена тим, що лише він один з “класиків жанру” починав як професійний археолог. Але його професійне зростання виявилося доволі нетривалим. Згодом він був змушений після низки скандалів залишити Інститут археології НАН України з причини профнепридатності (див. статтю Віталія Отрощенка). Звісно, що сам "новітній пророк" пояснить це травлею його епохальних відкриттів "офіційною наукою".

Т.зв. “народний академік” Ю.Шилов дійшов висновку, що стародавня Трипільська культура була найстародавнішою в світі державою “Аратта”, і становила собою не тільки матір усіх стародавніх цивілізацій (Шумер, Єгипет, Китай тощо), але була одночасно колискою трьох братніх народів – українців, росіян та білорусів. Після її розпаду (не без єврейських підступів) частини трипільців розійшлися, утворивши білорусів, українців та росіян. Останні подалися до Малої Азії, де заснували легендарну Трою. Після спалення Трої греками її захисники трипільці-росіяни втекли до Італії. Подорож трипільців-росіян тривала через Італію (етруски-русскіє) до Скандинавії (варяги) і далі на Русь. Коло замкнулося. Після татарського погрому Києва ця публіка помандру¬вала на Верхню Волгу будувати Російську імперію. Таким чином остання є

„прямой наследницей древнейшего государства Аратти, и следовательно хранительницей этнокультурного корня индоевропейских народов и земной цивилизации вообще",

Звертаємо увагу на назви книжок: з кожним роком Ю.Шилов шукає наше з вами коріння усе глибше. Маємо вже 20 тисяч років (!); з великими надіями чекаємо на продовження.

Не буду писати докладніше, бо більш пильно і фахово до праць Ю.Шилова придивляються наші експерти: Леонід Залізняк, Віталій Отрощенко, а проблему “Аратти” аналізує Михайло Відейко.

2. ЗНАВЕЦЬ СВЯЩЕННИХ ВІХ НА АРІЙСЬКОМУ ШЛЯХУ

Провідний арієзнавець Юрій Канигін є автором низки також сенсаційних праць, найзначущими з яких є “Шлях аріїв” (К., 1995, українською та російською, перевидання щороку) та “Віхи священної історії: Русь-Україна” (К., 1999, українською та російською, перевидання щороку), "Начало и конец времен: Новый взгляд на историю" (К., 2005), "Последние времена: Новая парадигма истории" (К., 2006).

Варто процитувати анотацію до “Віх”:

“Автор, осмисляючи окремі історичні факти і події, змальовує картину інтелектуального та духовного розвитку цивілізації з найдавніших часів. Показує, що колискою світу після Всесвітнього Потопу стали регіони Північного Причорномор'я, зокрема українські землі. Нетрадиційний підхід до розкриття теми, насиченість фактами, доступний виклад роблять цю книгу цікавою для широкого кола читачів. Стиль автора художньо та публіцистично досконалий, що забезпечує його книгам небувалу популярність”.

Усе - щира правда: в дивний спосіб осмислені окремі “факти”, які або вигадані, або відірвані від усіх інших фактів, відомих науці; підхід, дійсно, нетрадиційний, а виклад дуже доступний; популярність – таки є; звісно, що справжні “скучні” фахівці не витримують конкуренції.

“Проти кого” пишеться, автор зазначає одразу. У передмові до “Віх”, Ю.Канигін перераховуючи свої здобутки, одразу змішує до одної купи праведне і грішне:

“… моя предыдущая работа "Путь ариев", вызвавшая "скандал в благородном семействе" официальных историков и философов, а также в среде масонствующих проповедников учения Николая и Елены Рерихов”.

Наукова спільнота тут гуртом приєднана до іншої, набагато більше небезпечної для Ю.Канигіна команди містиков та оккультистів. Зауважимо одразу, що скандалу у науковців ця книжка аж ніяк не викликала, бо не належить до наукових, - археологи ніколи не дискутують з фантастами.

Мотивація автора – суто патріотична: він врятовує історію українців та слов'ян від знецінення, меншовартості, цитуючи сумні щодо давнини та історичного значення слов'янства вирази Гегеля, Маркса та академіка Дмитра Ліхачова. Останній шанований автор критикований за те, що визначає початок руської культури 988 р. (хрещенням Русі). Запізно взявся. От Ю.Канигін суттєво її поглиблює і буквально рятує нашу історію від “німецького засилля”, постульованого “офіційною наукою”. Відчувається, щоправда, що основними опонентами автора знову ж є не “офіційна наука”: це адепти українського неоязичництва (РУНВіра) та вже згадані “рерихівці”. Очевидно, що на відміну від “дітей лейтенанта Шмідта” із “Золотого теля” Ільфа та Петрова, шанувальники вигаданої праісторії ще не уклали конвенцію про поділ “експлуатаційних зон”.

Натхненний вимогою громадськості, аби він застосував ще “більш заглиблений” підхід до історії, Ю.Канигін дійсно інтенсивно заглиблюється у вир вигаданих подій, які блискуче аналізує, приходячи до вражаючих висновків. Критикуючи “німців”, які зневажали слов'ян як “неісторичний народ”, він надалі легко запозичує аргументацію німецьких арійських теорій та їхній зміст. Єдина різниця - ті, хто були германцями-арійцями у мареннях Г'юстона Чемберлена (Чемберлен, Г?юстон Стюарт (1855-1927) – теоретик вищості германської раси, один з натхненників нацизму. Автор книги "Підстави ХІХ віку" (1899), у якій виклав бачення історії, в якій одвічно конкурують творці та носії цивілізації – арійці та підступні руїнники і виродженці – євреї.) та Альфреда Розенберга (Розенберг Альфред (1893-1946) – провідний ідеолог нацизма, рейхсміністр східних територій. Автор сенсаційної книги з викладом арійського бачення історії "Міф ХХ століття" (1929). Страчений за вироком Нюрнберзького трибуналу.), тепер стають аріями-українцями.

Очевидно, не бажаючи віддавати українське минуле язичникам-рунвірівцям, Ю.Канигін забирає собі в “експлуатаційну зону” християнство. “Дослідник” стверджує, що Г.Чемберлен так і не дав правдивої відповіді на питання, ким насправді за національністю був Ісус Христос, лише з тої причини, що “пошуки “генетичного коріння Христа уводили … у Прикарпаття та Придніпров'я”. На цій патріотичній мотивації Ю.Канигін будує версію про галілеян, які не були юдеями, а отже й євреями. Вони – це галати, до цього - галли (кельти-індоєвропейці), але які могли прийти, звісно, лише з України, бо в Україні є Галичина. Цей шлях веде Ю.Канигіна до епохального висновку:

“Із заглибленням у тему все більше впевнююся у тому, що по-справжньому зрозуміти Русь-Україну в контексті світової цивілізації можна лише на базі нової нової історичної парадигми – парадигми священної (сакральної) історії людства – історії, що починається не з пітекантропа та неандертальця, а з створення людини в особі Адама і Єви”.

Суттєвими моментами теорії автора (і “віхами священної історії”) є такі: “Ми вийшли з Атлантиди”, “Друга Атлантида. Прихисток “нордичних аріїв””, “Боротьба людей і мавп”, “Арійський період розвитку післяпотопного світу”, “Праукраїна: етнічний казан Індоєвропи”. Ці цікаві процеси і події з хвилями всесвітнього потопу відносять нас разом з Ю.Канигіним не кудись, а куди треба: на українські терени. “Земля Праукраїни – Ноєв ковчег”! Тут утворилася перша світова держава Аратта (знову звертаємо читача до дослідження Михайла Відейка). Нарешті Прикарпаття стає батьківщиною галілеян, які мандрують до Палестини, тривалий час опираються фанатичним юдеям, і слідує очікуваний нами логічний висновок автора: “Христос не був євреєм”. Звісно, бо не можна обійти “єврейське питання” та одвічну “інформаційну війну” юдеїв як месіанського народу, який конкурує з аріями. Всесвітня змова не забарилася. Юдеї підступно проникають в усі суспільства і держави, - і вкрай замкнені, і самодостатні. “Навіть Джоу Еньлай, друга людина у Китаї після Мао Цзедуна, був юдеєм” (дякую, що хоч не євреєм).

Хочеться згадати аж ніяк не предтечу (були й до нього), а лише “представника попередньої генерації” адептів цього вчення: Альфреда Розенберга. Однак у нього Галілея чомусь відноситься до аріїв, які розмовляли німецькою мовою, і Христос, відповідно, не “арій”, а те, що зветься “істинним арійцем”.

“Аморити [арійці, які після Потопу йшли з потонулої Атлантиди] заснували Єрусалим, вони створили нордичний прошарок у пізнішій Галілеї, тобто у “Гайденґау”, звідки колись вийшов Христос”. Далі вони рухалися на невідомих раніше “північних типах кораблів” “з сокирою та трилистником у якості символу” (Розенберг, 1998, С.24).

Раджу психічно нормальним українцям застерегтися: цей давній трилистник (або будь-яке давнє зображення, що хоч якось складається з трьох частин) вітчизняні “пророки минулого” часом тлумачать як український національний “тризуб”. От би Розенберг здивувався…

Усі землі будь-яких народів, - звісно, неповторні, як кожна країна, земля, на якій здавна живуть люди. З цим ніхто з тих, хто на ній живе, не буде сперечатися. Для усіх вагомі емоції, патріотизм, пам'ять поколінь, перекази і фольклор. Але то – лише особиста справа, бо в кожного народу є своя батьківщина, свій ґрунт, від якого він як міфічний Антей черпає свою силу. І не можна тут визначити, - чия земля краща, визначити “курси обміну” рідних батьківщин. Але Ю.Канигін упевнить українця, що його земля таки унікальна й таки краща, спираючись на “геофізичну неординарність нашого регіону та навіть його унікальність”. Вас має втішити, що “індійські йоги здавна виявили особливо чисті поля високих енергій у районі Києва, і це підтверджують екстрасенси, що спеціалізуться на тонких енергіях”. Полегшало? Я от живу у Києві, але реалії київського життя зазвичай залежать не від “високих енергій”, які відчувають індійські йоги, а від дуже “низьких” і банальних енергій, якими відає ЖЕК, і вплив або відсутність яких може відчути не естрасенс, а пересічний громадянин. І на цей стан речей ніяк не вплине будь яка шизофренічна “нова парадигма” історії України.

І навряд чи ми почуємо з приводу вищевикладених “фактів” чітку позицію істориків чи фізиків: для науки головне слово “знаю”, а для того, хто стоїть на “Шляху аріїв” – головне слово: “вірю”. Може й "вірю, тому що абсурдно". А для автора цієї нової віри: “вигадую, бо купуються і купують”.

Те, що дійсно знає світова історія та археологія, з опусами Ю.Канигіна просто не має перехрестя для зустрічі й організації дискусії.

Зауважимо, що справжні священі тексти давнини є для учених поважним джерелом для пізнання минулого, й цим займаються вже генерації науковців і поважні наукові школи. А от новітні “священні тексти” Ю.Канигіна – це радше джерело для дослідників шахрайств на релігійно-оккультні теми.

Але не можу не зупинитися на окремих епохальних відкриттях на "шляху аріїв".

Аналізуючи проблему розбіжностей між расами, наш тямущий автор попереджає читача, аби той не злякався: "Мы полностью отвергаем биологический расизм", але він "убежден, в будущем расовые проблемы станут весьма актуальными и острыми… поэтому важно не выбрасывать "за борт науки" расовые проблемы, как это мы делали до последнего времени, а приступить к их серьезному изучению и цивилизованному разрешению" (Каныгин, 2005, с.68). Цікаво, як автор собі уявляє майбутнє розв’язання "расових проблем". Прямої відповіді я не знайшов, але пошуки спорідненої за "духом" літератури принаймні дозволяють знайти тих однодумців Ю.Канигіна, які вже висували певні рецепти.

Ю.Канигін - прихильник теорії існування "допотопних цивілізацій", провідною з яких була Атлантида (допотопна та друга – доколумбові цивілізації Америки). Вони існували вже 20 000 років тому, а жили у той час люди на зріст близько 3 м. Нагадую, що як самої Атлантиди, так і решток цих велетів досі ніким не знайдено, - але автор звідкись володіє докладною інформацією про допотопне життя, яке розписує на десятках сторінок з великими подробицями. Його джерела – оккультні аріософські (від "арійської мудрості") доктрини та відомості тібетського Гуру, який час від часу ділився з автором сокровенним знанням. Людина (повторюся) тямуща, Ю.Канигін одразу відмітає першу ж асоціацію, яка виникає в освіченої людини з приводу "арійських теорій":

"Гипотезу про две Атлантиды активно использовали оккультисты – члены гиммлеровского "научного" общества "Аненэрбе" (Наследие предков). Я пользуюсь лишь внешней стороной их концепции: анализируя вопрос по существу, обнаруживаешь, что у немцев и хронология, относящаяся к допотопному миру, растянута на миллионолетия, и одна из Атлантид, описанная Платоном, спутана с землей Альтланд (Старая земля). Последняя, как известно (кому? – К.Г.), находилась в северной части Атлантики и воспета в легендах "арийско-нордического цикла". Но, как бы то ни было, гипотеза о первой и второй Атлантидах действительно дает возможность многие исторические феномены расставить на свои места" (Каныгин, 2005, с.76)

Дивіться – це ж майже критика "позанаукових" оккультних концепцій нацистів, але зазначимо, що помилилися німці лише у певних другорядних аспектах. Решта ж гідна до вжитку і продовження. Часом автор трошки критикує нацистів, які зіпсували непогану ідею своїми звірствами. Просто вони були не справжні арії, атак собі – самозванці. Але Ю.Канигін готовий визнати існування арійської Атлантиди, із зауваженням, що там були нелюдські звичаї. Останні у тексті смакуються: "закуски из маринованных человеческих зародышей", "девочки и мальчики … для сексуальных утех и сырье .. для приготовления деликатесов" (Каныгин, 2005, с.86). Розгляд у тексті цих тем нам може й без подальших "аналізів" багато що сказати про цікаві для автора речі.

Але, дійсно, може у цьому збоченому сенсі німці дійсно є нащадками цих "поганих" атлантів. Втім, мають бути і альтернативні, "хороші арійці". Вгадайте, де саме? Вітаю, ненька Україна! Тут ембріонів таки не маринували.

"Около 26 тысяч лет назад начался постепенный многотысячелетний процесс угасания Атлантиды как цивилизации. Духовный центр стал перемещаться в понтийско-эгейский регион. Именно здесь, на землях Праукраины, медленно, но неуклонно закладывалась, формировалась основа нового духовного стержня человечества. Здесь, кстати, был обнаружен древнейший алфавит мира" (Каныгин, 2005, с.91).

Аякже… Де, як не тут. Дивно, що ця перша дуже розвинута Атлантида проіснувала тисячі років і так і не вигадала письмо.

Згодом був ще один потоп, який затопив суходіл на місці Чорного моря, а мешканці цього краю ("наші предки") відійшли на терени сучасної України.

"Так возникла Аратта, вставшая как птица Феникс, из пепла, впоследствии переросшая в знаменитое Триполье. В середине 6 тысячелетия [до н.э.] сюда пришли новые племена ариев из Северо-Западной Европы. Это были отряды Тубала, ведомые легендарным Аватаром Рамой. Заложив основы нового общества на берегах Борисфена, Рама и его сподвижники ушли на Восток – творить новый мир. Это произошло в 5508 г. до н.э. – году, вошедшем в историю как дата начала подлунного мира.

Подчеркнем главное: наша Аратта – страна, в которой, согласно античному мифу, с неба упал золотой плуг" (Каныгин, 2005, с.100).

Неввічливо, але коли це читаєш, здається, що вже знаєш, на чию голову цей плуг впав. Доречи (якщо читач ще не в курсі), вогнище Рами було на місці Майдану Незалежності (де раніше стояв Ленін, а тепер - колона), а "священний майданчик" - трохи вище консерваторії. А на місці арки Дружби народів – ще один. "Гуру показал мне эти места" (с.105). "Рама как зачарованный смотрел на киевские дали. Широкая речная лазурь и золото берегов, островов, холмов и долин. Синь и желтизна, синь и желтизна…" (с.106). Здогадалися? Це ж наш рідний прапор… Приємно, який древній виявився. Хоча запровадили його як національну ознаку лише у 1848 р. у Галичині на основі кольорів її середньовічного гербу (золотий лев на лазурному полі). Але ж, звісно, це був просто спогад про діяльність Аватара Рами.

Спираючись на "легенди і перекази арійського циклу", Ю Канигін виводить Раму і компанію ("світловолосих, блакитнооких, рослих, довгоногих" красенів) з північного заходу Європи – землі Туле (Фуле). "Впоследствии , когда у них появится великий аватар и великая осознанная цель, их назовут учителями человечества … и даже (кое-где) богами" (Каныгин, 2005, с.102). Вони залишили свою батьківщину у середині 6 тисячоліття до н.е. з причини затоплення океаном своїх земель.

Звернемося тепер до нацистського окультизму:

"Туле мислилося як магічний осередок цивілізації, що зникла. Еккарт(Еккарт Дітріх (1868-1923) – німецький поет, автор гасла нацистського руху "Німеччина, прокинься". Член НСДАП. Разом з Альфредом Розенбергом редагував партійну газету "Народний оглядач" ("Фелькішер беобахтер"). Автор антисемітської книги "Більшовизм від Мойсея до Гітлера" (1923), - тобто від фундатора до могильщика.) та його друзі були впевнені, що не всі таємниці Туле загинули. Існувала проміжна ланка між людиною та розумними трансцендентними істотами, до якої мали доступ посвячені (тобто члени Товариства Туле), вона становила собою джерело сил, які могли дозволити Німеччині оволодіти світом… Провідники Туле повинні були бути людьми, що знають усе, які черпають з основного джерела енергії і які ведуться Великими Древнього Світу. Такими були міфи, на які спирались доктрини Еккарта та Розенберга і за допомогою яких ці пророки розігрівали медіумічний розум Гітлера" (Гудрик-Кларк, 1993, С.237).

Один із популярних в ультранаціоналістичних та антисемітських колах Німеччині аріософських авторів Йорґ Ланц фон Лібенфельс у 1929-1930 рр. в "Історії аріософії" викладав речі, майже тотожні вищевикладеним ідеям Ю.Канигіна. Порівняємо:

"… найбільш давніми предками сучасної "аріо-героїчної" раси були атланти, які жили на континенті, розташованому у північній частині Атлантики. Вони були наділені … надлюдськими здатностями. Катастрофічні повені затопили їхній континент близько 8000 р. до н.е., і атланти рушили на схід у двох напрямках. Північні атланти перебралися на Британські острови, у Скандинавію та Північну Європу, південні –через Західну Африку потрапили до Єгипту та Вавілонії, де заснували древні цивілізації Близького Сходу" (Гудрик-Кларк, 1993, С.227).

Як бачимо, Ю.Канигін лише дещо пізніше затопляє північну Атлантиду і спрямовує маршрут аріїв одразу в Україну, а вже звідси вони розійшлися вчити примітивне людство засадам цивілізації.

Як доводить британський автор Н.Гудрік-Кларк у своїй ґрунтовній праці "Окультні коріння нацизму. Таємні арійські культи та їх вплив на нацистську ідеологію", масштаби впливу окультистів на Гітлера часто є перебільшеними любителями сенсацій, але ці ідеї у будь-якому разі поважно відбилися у дусі нацистської ідеології та прагненнях "розв’язати" "расове питання". Ю.Канигін. згадаємо, відносить це "розв’язання" до майбутнього, але ми можемо згадати, як це робили у його однодумці-знавці "арійської мудрості" у минулому. Н.Гудрік-Кларк цілком слушно зазначає, що розуміння передумов формування поглядів, подібних до гітлеризму, залишається вирішальним чинником збереження світової безпеки (Гудрик-Кларк, 1993, С.226-227).

Згаданий Ю.Шилов, який теоретизує у тому ж руслі, але на відміну від Ю.Канигіна є археологом, своїми міркуванням про Трипілля-Аратту дуже нагадує за стилем провідного гітлерівського антрополога та археолога Ґеорґа Геберера, який з приводу одного доісторичного поселення у Тюрингії виголошував у 1943 році:

"Це каміння пов’язане з одним з найзначніших феноменів історії – народженням індогерманізма! Німецький простір; те, що Німеччина була частиною цієї раси, покликаної до найвищіх культурних звершень, не може нас, спадкоємців, залишити байдужими. Ми володіємо спадщиною, яка належить нам по праву: вона не прийшла до нас із зовні… Тут вона виникла і розвивалася протягом тисячоліть. Це зобов’язує нас…" (цит. за: Поляков, 1996, с. 287).

Тільки Ю.Шилов та Ю.Канигін замість германців-арійців знаходять, куди б не дивилися, слов’ян-аріїв чи українців-аріїв, або ж трипільців-араттів, які є й тими, й тими, а замість Німеччини – Праукраїну чи колиску слов’янства.

Залишивши поки осторонь нацистів, наведемо одну ілюстрацію щодо самої внутрішньої логіки викладу Ю.Канигіна. На сторінці 91 він справедливо зазначає, що "большая часть земель нынешней Украины (до Полтавы) была покрыта льдом [ледником]". Танути цей льодовик почав 13,5 тисяч років тому (с.109). Але на тій же 109 сторінці вище говориться про те, що "много тысячелетий назад была обширная процветающая страна Арктида, раскинувшаяся за Каменным поясом, простиравшимся от Северного Урала до нынешних Скандинавии, Гренландии и Исландии. […] 15 тыс. лет назад, перед Потопом, "люди ледниковой кромки" подразделялись на 3 народа". Тобто на Україні ще лежав льодовик, а от на далекій півночі у цей час "процвітала" якась "Арктида". Цікаво, в який спосіб… І така сама справа з рештою "віх священної історії".

Тямущий пан Канигін слушно зазначає: "Мифологизация истории, пренебрежительно скажет современный жрец Клио (Кліо – давньогрецька богиня історії. "Жрець Кліо" - це історик.), сны человечества выдаются за реальность. Но ведь сны – это нормально! Того, кто не видит снов, психиатры считают больным" (Каныгин, 2005, с.113). Але не можна бачити сни наяву весь час, не просинаючись. До цього у психіатрів вже дещо інше ставлення. "Сни" Ю.Канигіна – це саме той "сон розуму, що породжує чудовиськ". А для нас – людей пересічних пояснення ще простіше – це дуже комерційно вигідна за смутних часів розкрутка неонацизму. Логічним наслідком цих "історичних дослідів" є висновки про "сионистские элитные круги, уходящие корнями в тайные "жидомасонские" организации" (с.234).

3. ПРОКРУСТОВО ЛОЖЕ АРІЙСЬКОГО СТАНДАРТУ

Ігор Каганець, згідно з відомостей, вказаних у його книзі 2006 р. видання, - завідувач Лабораторії психоінформатики Центру з інформаційних проблем територій НАН України, головний редактор журналу нової еліти "Перехід - IV", автор книг "Нація золотих комірців" (1994), та "Психологічні аспекти в менеджменті: типологія Юнга, соціоніка, психоінформатика" (1997). Нас цікавить його основна праця "Арійський стандарт: Українська ідея епохи великого переходу" (К., 2003, перевидання: К., 2006).

Згідно анотації, у роботі ставляться наступні ключові питання, дещо вже нам знайомі з попереднього розділу:

"Ким був Ісус Христос – арійцем чи євреєм? Як у Святі Євангелія потрапили ворожі вставки? Що таке юдеохристиянська єресь? Коли виникли людські раси? Хто такі слов’яни? До якої держави ми йдемо – диктатури, демократії чи гетьманату? На основі синтезу новітніх досягнень археології, археогенетики, кліматології, історії, антропології, психоінформатики та лінгвістики у цій книжці наводиться цілісне бачення основних закономірностей розвитку людського роду від 40-го тис. до н.е. до наших днів епохи Великого переходу. Розкривається сутність арійства як еволюційного локомотива, а також планетарна функція та перспективи українського геосоціального організму."

Щоб не занурюватися надто глибоко у ще одну расистсько-арійську маячню, бо терпець не безконечний, я зупинюся переважно на передмові, яка написана живим класиком жанру Ю.Канигіним. Ми можемо йому довіряти, бо вже дещо розібралися в його творчості. Як же ж провідний арієзнавець оцінив працю молодшого колеги? "Свіжість думки, оригінальність постановок і рішень, основаних на аналізі нових, інтегрованих патентованими істориками матеріалів у галузі найгостріших проблем сучасності, якими живуть широкі кола читачів, - ось особливість цієї книги Ігоря Каганця". Автор "робить […] інтелектуальне відкриття: на основі ретельного дослідження біблійних текстів переконливо доводить арійське походження не лише галілеян Ісуса Христа і Діви Марії (про що вже писалося у згаданих книгах [Ю.Канигіна. – К.Г.]), а й самого царя Давида!" (Каганець, 2006, С.7-8) Бачимо, що навіть Ю.Канигіну не все вдалося у цій царині. Є над чим працювати послідовникам.

До переваг дослідження відноситься й те, що "автор, мабуть, першим в Україні відкинув лицемірну "боязнь" расових досліджень і повернув історію "на круги своя" […] Усе це об’єднано ідеєю арійського впливу на хід світової історії, першоджерелом якого виступили етноси Північного Надчорномор’я". Ю.Канигін дуже слушно припускає, що "автору будуть закидати расизм – такі закиди вже пролунали на адресу журналу "Перехід-IV"та інтернет-сайту www.perehid.org.ua, редагованих І.Каганцем.". Але автор передмови вважає такі закиди "інерцією зашореного мислення і лицемірної моралі". Аби така позиція не виглядала голослівною, Ю.Канигін зазначає, що люди, як і раси, не є рівними у функціональному відношенні. "Тут нічого не вдієш, і цього не треба боятися. Що з того, - скромничає "класик", - що мій посередній розум не рівня розуму Ньютона, Достоєвського, Гоголя чи Тараса Шевченка [...], важливо, щоб не заважали мені самореалізовуватися і поважали мене як особистість" (Каганець, 2006, С.9). Не вступаючи в суперечку щодо самооцінки розумових здібностей Ю.Канигіна (він тут кокетує), не можна не засумувати з приводу морально-етичних аспектів його "самореалізації", так само, як і "самореалізації" І.Каганця. Це прямо впливає на повагу до них як до "особистостей". Ми такі "особистості" вже спостерігали у всій їхній красі у геноцидні роки ХХ століття. Тому прагнення І.Каганця "повернути історію "на круги своя"" викликає відверті побоювання.

Звісно, що як "об’єктивний дослідник", Ю.Канигін не може погодитися з усім, написаним І.Каганцем: "Книга, точніше, окремі її місця, дуже дискусійна". Вона навіть відзначається "українським "центропупізмом"" (від кого це ми чуємо!), - у чому Ю.Канигіна, звісно аж ніяк не можна звинуватити. Виглядає так, що старший і більш досвідчений колега журить молодшого, який, хоч і однодумець, але дещо страждає на щирий юнацький максималізм. Хоча І.Каганець, як можна прочитати на обкладинці, - 1961 року народження, - тобто "журити" вже мабуть запізно. Загалом же складається враження, що "зозуля хвалить півня, бо хвалить той зозулю". Це властиво не лише ситуації "Канигін про Каганця". Автори псевдотеорій формують цілий самодостатній простір вигаданих світів, у якому є більш, або менш радикальні "теорії", більші україно- або слов’яно-"пупісти". Цікаво, що немає суттєвих дискусій між україно- та росіє-"пупістами". Якщо російські автори пишуть, що Трипілля-Аратта – це круто, але їхня така ж міфічна Гіперборея – крутіша, більш слов’янська та більш арійська, - українські одразу визнають існування Гіпербореї, але зазначають перевагу Трипілля-Аратти. Вони не можуть принципово посваритися, бо які аргументи можуть застосовуватися у суперечках різних "снів людства" та різних фантазій? Їм простіше гуртом визнавати сукупну реальність своїх фантастичних світів, декларуючи спільний фронт проти т.зв. "офіційної науки". Так формується міжнародне "псевдонаукове біле братство", як влучно назвав цю когорту "дослідників" Сергій Сегеда. Втім, повернемося до нашого цікавого тексту.

"І, нарешті, про "Арійський стандарт" (така назва книги). Автор виводить ряд еталонних рис характеру, якими повинні володіти люди (народи), що бажають стати лідерами людства. Такими кращими рисами, принаймні, у потенції, володіють українці, які і формують (будуть формувати) "стандарт" поведінки у грядущому складному світі. Все це у них (українців) – від арійців, від давніх предків." (Каганець, 2006, С.11)

Звертаю увагу читача, що нарешті Ю.Канигін вжив не повсякчас застосовуваний ним термін "арії", а дещо відвертіший у сенсі небезпечних асоціацій – "арійці". Але, звісно, взяти на віру одразу усе, написане у книзі І.Каганцем Ю.Канигін начебто не може. Щоправда, це не заважає йому завершити свою передмову наступними доброзичливими міркуваннями:

"… тут потрібні не лише серйозні застереження і додаткова аргументація, а й нові фундаментальні дослідження в рамках авторської парадигми. Залишається лише побажати авторові подальшого просування у сфері етнології та історії в річищі своїх конструктивнтих концепцій. Думаю, що книга стане резонансним явищем у нашому житті." (Каганець, 2006, С.11, виділення моє. – К.Г.)

Ох, не подобається чомусь мені ця "авторська парадигма" та "річище його конструктивних концепцій"… А тим більше, його висновки з аналізу спадщини "великих рас", "основ расології", "арійської ідеї", "єврейського міфу", "арійців та євреїв", "галілеян та юдеїв", "істинних арійців" (це розділи праці). Звичайно, що І.Каганець нас "заспокоїть" і скаже, що "ідеологи Третього Рейху міфодизайн ставлять вище археології, антропології і взагалі науки" (Каганець, 2006, С.229). Адже зрозуміло, що найчистіші арійці були не у Німеччині, а в Україні. Зазначимо, що автор палко критикує помилки німців, а особливо мене вражає сентенція, що "комплекс неповноцінності, як відомо, має тенденцію переходити у свою протилежність – манію величі" (Каганець, 2006, С.231, виділення моє. – К.Г.). Найкумедніше у "критиці" нацистів з боку Ю.Канигіна та І.Каганця те, що у ній наведений повний перелік тих комплексів та псевдонаукових марень, які можна закинути їм самим. Вони дивляться на ідеологію третього Рейху як у дзеркало.

І що ж далі пише І.Каганець про діяльність нацистського режиму? Читаємо і замислюємося:

"Це був час соціальних експериментів, "чернеткових зразків" і "діючих прототипів", коли нові ідеї реалізовувалися в максимально відвертій і екстремальній формі, коли відбувалося зондування меж добра і зла, можливого і неможливого. Цей досвід не можна ігнорувати. Він вимагає критичного осмислення, інакше знову будемо "винаходити велосипеди" і повторювати старі помилки" (Каганець, 2006, С.231)

Висновки з цього "критичного осмислення" можно побачити в останніх тезах книги, які ми подаємо з авторським виділенням:

УКРАЇНСЬКИЙ ГЕОСОЦІАЛЬНИЙ ОРГАНІЗМ СЬОГОДНІ НАРОДЖУЄ НОВУ АРІЙСЬКУ ДЕРЖАВУ.

ГОЛОВНИЙ ПРИНЦИП ЇЇ УТВОРЕННЯ – АРІЙСЬКИЙ СТАНДАРТ. ІДЕАЛ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ – ІСУС ХРИСТОС, ІСТИННИЙ АРІЄЦЬ.

Як говорили древні мудреці, "розумному - достатньо".

* * *

Нарешті я закінчую, бо починаю побоюватися за своє душевне здоров’я. Адже психіатри, як відомо, надто довго спілкуючись душевнохворими, часто й самі стають дивакуватими. А українському читачу "популярних книжок" раджу також поберегтися. Душевні хвороби часом бувають заразні.


Література:

  • Гитлер А. Моя борьба. М., 1993.
  • Гудрик-Кларк Н. Оккультные корни нацизма. Тайные арийские культы и их влияние на нацистскую идеологию. СПб., 1993.
  • Энциклопедия "Третьего рейха". М., 1996.
  • Каганець І. Ар
Категорія: Стародавня доба | Додав: chilly (08.06.2008)

Як качати з сайту


[ Повідомити про посилання, що не працює

Права на усі матеріали належать іх власникам. Матеріали преставлені лише з ознайомчєю метою. Заванташивши матеріал Ви несете повну відповідальність за його подальше використання. Якщо Ви є автором матеріалом і вважаєте, що розповсюдження матеріалу порушує Ваші авторські права, будь ласка, зв'яжіться з адміністрацією за адресою ukrhist@meta.ua


У зв`язку з закриттям сервісу megaupload.com , та арештом його засновників частина матерійалу може бути недоступна. Просимо вибачення за тимчасові незручності. Подробніше

Переглядів: 1740
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика
Locations of visitors to this page

IP






каталог сайтів



Онлайн усього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2017