Бутенко В. І. КРИШТОФ КОСИНСЬКИЙ - Українське козацтво - Історія України - Каталог статей - Історія та гуманітарні дисципліни
Субота, 03.12.2016, 21:43
Історія та гуманітарні дисципліни
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту



QBN.com.ua
Головна » Статті » Історія України » Українське козацтво

Бутенко В. І. КРИШТОФ КОСИНСЬКИЙ
КРИШТОФ КОСИНСЬКИЙ

К. Косинський очолив перше в іс¬торії України козацько-селянське повстання у 1591—1593 рр., яке на¬було назви повстання Косинського та стало складовою частиною вибу¬ху соціально-політичної боротьби Козацтва в І пол. 90-х рр. XVI ст.
З повстанням під проводом К. Ко¬синського козацтво вийшло на арену суспільно-політичного життя в Україні в новій якості — борця за волю народу, пригніченого поль¬ськими й українськими магнатами. Відтепер до ролі головного оборон¬ця українських земель від турецько-татарських нападів, козацтво до¬дало й соціальну функцію — захис¬ника поневоленого населення Ук¬раїни.
Криштоф Косинський (р. н. невідомий — 1593).
На жаль, документальні свідчення про ранні роки життя Косинського, його родину, освіту, становлення його як особистості не збереглися. Достовірні історичні відомості має¬мо тільки про останній період його життя. Походив К. Косинський зі шляхетської родини, але націо¬нальність його невідома, як не зна¬ємо ми — був він православним чи ні. Для кар'єри козацького ватажка того часу це не мало значення. Оче¬видно, десь у проміжку між почат¬ком 70-х — 80-х рр. Косинський потрапив на Січ до запорожців. Де-кількарічне перебування на Січі було гарним вишколом для майбут¬нього козацького ватажка. Автори¬тету він набував у небезпечній сто¬рожовій службі на дніпровських пе¬реправах з постійною загрозою татарських вторгнень. Саме про це збереглося перше документальне свідчення за 1586 р. про КриштофаКосинського.
Друга за часом документальна згад¬ка про Косинського як посланця короля Сигізмунда III до козаків збереглася від 1590 р. Косинський опинився серед реєстровців, і ко¬роль направив його як авторитетну серед козацтва особу зі своїм по¬сланням. Можливо, що Косинсь¬кий як козацький старшина був певний час при королівському дво¬рі з метою узгодження заходів уряду й козацтва у зв'язку із загрозою вій¬ни Речі Посполитої і Порти в 1590 р, Мирне залагодження конфлікту між ворогуючими державами відбу¬валося за рахунок козацтва: поляки пообіцяли Порті вивести низовців із Січі, скоротити реєстр з трьох до однієї тисячі козаків, а з непокірни¬ми — розправитися.
Поза за¬коном опинилися набрані урядом для оборони країни козаки. Неза¬доволення охопило також козаків-реєстровців, які не тільки не отри¬мали платні, але мали озброювати¬ся за свій кошт. Аби приборкати наростаюче невдоволення козац¬тва, польська влада вдалася до полі¬тики “батога й пряника”: репресії проти “свавільних елементів” були поєднані з роздачею земельних ма-єтностей найбільш видатним ва¬тажкам “кращої” частини козацтва. Але своїх цілей влада не досягла. Криштоф Косинський, який з літа 1591 р. йменував себе гетьманом і був визнаний низовцями й усім ко¬зацтвом, від імені реєстровців ви¬словив невдоволення уряду з при¬воду несплати жалування, погрожу¬вав, що “будуть самі про себе про¬мишляти”. Додався й особистий конфлікт К. Косинського з магна¬тами Острозькими, наймогутніши-ми феодалами у всій Речі Посполи¬тій. За свою службу в козацькому війську Косинський отримав від короля маєтки Рокитне й Ольшаницю в південній Київщині (на Бі-лоцерківщині). Але на перешкоді йому стали старий князь К. Ос¬трозький, київський воєвода, та йо¬го син Я. Острозький, волинський воєвода й білоцерківський старос¬та, які вважали подаровані королем Косинському землі своєю власні¬стю й підтвердили це документаль¬но. Оскарження перед владою нічого б не дало, адже влада — це Острозькі, на яких не міг вплинути навіть король( ЧОМУ ?).
Наприкінці 1591 р. Косинський з козацьким військом напав на Бі¬лоцерківське староство, зайняв міс¬та й містечка Переяслав, Білу Цер¬кву, Білогородку, Трипілля, Київ. Конфлікт між Косинським та Ос¬трозькими переріс у конфлікт ко¬зацтва з місцевою владою в Україні. Особиста проблема Косинського стала відображенням загальної со¬ціальної атмосфери суспільства, а його бажання відстояти свої ро¬динні інтереси привернули до ньо¬го усіх невдоволених.
Спротиву повстанцям майже не бу¬ло. Тільки під опорними пунктами волинських володінь Острозьких (Острополем і Костянтиновим) відбулися неве¬ликі бої, аби не допустити козаків. на Волинь. Повсталі козаки захоп¬лювали гармати, порох, рушниці, а населення приводили до присяги козацтву, охоче приймали в свої ла¬ви міщан і селян. У центрі повстан¬ців — Білій Церкві — до кінця 1591 р. зібралося не менше п'яти тисяч чоловік. У маєтку свого кривдника Косинський забрав майнові доку¬менти князів Острозьких, де поба¬чив і підтвердження права їх влас¬ності на спірний маєток Рокитне.
На початку 1592 р. король Польщі Сігізмунд III, занепокоєний діями козацтва, що крім “знищення по¬житків наших” “підданих наших приваблюють”, зробив спробу при¬боркати “свавільних, нам у праві непослушних”. Він наказав скласти чорні списки на відсутніх удома господарів, призначив спеціальну комісію для розслідування дій коза¬ків, до складу якої входили військо¬ві загони для їх приборкання.
Переговори з повстанцями нічого польським урядовцям не дали. Дві¬чі вступаючи в переговори, козац¬тво відхилило вимоги влади припи¬нити будь-які дії, визнати її розпо¬рядження й розійтися по домівках. Поповнені свіжими силами селян¬ства й міщан, військові загони ко¬заків Косинського поширювали своє панування на Київщині, руй¬нували маєтки, особливо князів Острозьких.Головним чином все проводилось мирно і в дуже рідких випадках із застосуванням зброї. Козацтво, як і шляхта, ще не накопичило тієї критичної маси озлобленості, непримиреннос¬ті, несприйняття іншого, що мало місце в подальших козацько-селян¬ських повстанських рухах.
Мотиви мирної, навіть пасивної поведінки з боку магнатів були час¬то прагматично-економічні. Так, захоплення козаками неосвоєних і напівзаселених маєтків князя К. Острозького на Київщині не мог¬ло завдати йому серйозних збитків. До того ж К. Острозький не був до цього часу в конфронтації з козац¬твом, скоріше навпаки — цей український магнат ува¬жав себе покровителем козацтва, не хотів втратити його прихильнос¬ті, а тому особисто зі своїми вій¬ськовими загонами не хотів і роз¬прави з ними. Наражатися на не¬приязнь козаків не хотіли й інші магнати, які наймали їх для утвер¬дження своєї влади на новопридба¬них землях, як, наприклад, князі Вишневецькі на Лівобережжі.
. На початку 1593 р. повстанці пере¬несли свою діяльність на територію Волинського воєводства, найбільш давній осередок феодального зем¬леволодіння в Україні, де знаходи¬лися родові гнізда більшості україн¬ських магнатів, у тому числі князів Острозьких; тут же перебувала най¬більш численна в Україні шляхта.
Якщо у 1591 р., канцлер Ян Замойський та гетьман польний коронний С. Жолкєвський наполягали на від¬стороненні від козацького повстан¬ня, доводячи, що то є міжусобна боротьба козаків проти князів Ос¬трозьких. То в 1592-1593 рр. це постання несе погрозу маєтності польських магнатів.
На захопленій тери¬торії козацтво змінювало цей лад, упроваджувало соціально-еконо¬мічні відносини й політичні струк¬тури альтернативні існуючим, лік¬відовувалася влада пана, урядника, натомість запроваджувалася вибор¬на козацька влада, вільне життя без панів.
Під впливом козацтва різко загос¬трилася соціальна боротьба на Во¬лині. Усвідомлюючи загрозу, ко¬роль Сигізмунд III і шляхта швидко дійшли згоди про оголошення “посполитого рушення” (загально¬го шляхетського ополчення) проти козаків. 26 січня 1593 р. король сво¬їм наказом оголосив “посполите рушення” всіх трьох українських воєводств — Брацлавського, Во¬линського, Київського, а польсь¬кий сейм у січні 1593 р. оголосив козаків ворогами вітчизни й нака¬зав королівському війську ЗНИЩИ¬ТИ ЇХ.
Розлючені князі Острозькі зіб¬рали ополченців-шляхтичів з укра¬їнських воєводств( З КОГО ?), приєднали до них польську шляхту й угорських найманців — набралося військо близько 5 тис.чоловік.
Косинський з військом в 3—4 тис. чоловік підійшов до містечка П'ят¬ка, де й вирішив дати бій. Козаки спорудили табір, але через зимові умови не змогли використати свою військову тактику й окопатися, створити засідки, земляні укріп¬лення, рів, що і стало головною причиною поразки в цій великій битві. Косинський з частиною війська відступив до містечка й там закрив¬ся. Декіль¬ка сотень козаків полягли в бою, ще декілька сотень були поранені. Але штурмувати укріплене містечко в переможців сил не вистачило, а в Косинського не було можливос¬ті розпочати новий наступ. Тому К. Косинський через своїх послів звернувся до князя Вишневецького бути посередником у переговорах з Острозьким. Майже тижневі пе¬реговори під Трипіллям, які вів від імені Війська Запорозького К. Ко¬синський з отаманами й сотника¬ми, закінчилися мирною угодою, підписаною 10 лютого 1593 р. Ко¬заки обіцяли зняти Косинського з гетьманування, не нападати на маєтки Острозьких та їх союзників-магнатів. Також козаки обіцяли ви¬конувати розпорядження короля, не чинити нападів на сусідні краї¬ни, повернути захоплену по замках зброю й інше майно, не приховува¬ти втікачів від князя К. Острозь¬кого та “кошем милості служити”.
Козацтво вимушене було скласти присягу. Були там такі слова: “А як¬що ми... несправедливо присягали, Пане Боже, нас скарай кожним неприятелем нашим! І скарай нас, Пане Боже, на думах, і на тілах, в тому і в пришлому віці!”. Як бачи¬мо, аж надто багато обіцянок. ЯК важає кін Бутенко В.І. “знову перед нами взірець “козацької дипломатії”: адже напе¬ред було зрозуміло, що ні угода, ні присяга козацтвом виконуватися не будуть”.
Після присяги всі обложені козаки були звільнені. (Правда, Криштоф Косинський мав при цьому пережити страшне, як для козацького старшини й шлях¬тича, приниження. Щоб задоволь¬нити власне честолюбство, К. Ос¬трозький вимагав від нього виба¬чення: впасти перед ним на коліна. Для Косинського виправданням цього ганебного для нього акту бу¬ло безвихідне становище козацтва. Але навіть після поразки під П'ят¬кою він залишався загальновизна¬ним козацьким ватажком, гетьма¬ном низовців).
Навесні 1593 р. К. Косинський з новими силами знову рушив по¬ходом уверх по Дніпру. Відпочивши на Запорожжі, козаки сподівалися повернути собі втрачені волості на Подніпров'ї, Східному Поділлі — по річку Случ.
У травні 1593 р. Косинський при¬був до Черкас, упевнений у своїх силах і намірах. Але несподівано для оточення Косинського на них напали замкові слуги князя Вишневецького, який був поруч, у замку. Косинський загинув.
Загибель улюбленого ватажка під¬няла в похід усі сили запорожців. Вишневецький капітулював: він підписав угоду, де визнав пануван¬ня козацтва в Подніпров'ї. Невдов¬зі після походу на Київ цю ж умову козацтва визнали київські урядовці. Місцева влада, магнати й шляхта поступалися перед силою козацтва. Київський урядовець А. Верещинський виправдовував це тим, що для розправи з козаками “сили ні¬якої не було”. А козацтво окрім вій¬ськової сили використовувало зна¬ний у світовій політиці принцип “розділяй і володарюй”. А як інак¬ше маємо оцінити факт — не зачі¬пати особистих інтересів К. Ос¬трозького (на тлі погромів маєтнос-тей інших магнатів). Козаки опану¬вали Подніпров'я.
За Бутенко В. І.,
кандидат історичних наук, доцент історичного факультету ХНУім. В. Н. Каразіна
“ Історія та правознавство” № 5(9) березень2004

Категорія: Українське козацтво | Додав: chilly (03.03.2009)

Як качати з сайту


[ Повідомити про посилання, що не працює

Права на усі матеріали належать іх власникам. Матеріали преставлені лише з ознайомчєю метою. Заванташивши матеріал Ви несете повну відповідальність за його подальше використання. Якщо Ви є автором матеріалом і вважаєте, що розповсюдження матеріалу порушує Ваші авторські права, будь ласка, зв'яжіться з адміністрацією за адресою ukrhist@meta.ua


У зв`язку з закриттям сервісу megaupload.com , та арештом його засновників частина матерійалу може бути недоступна. Просимо вибачення за тимчасові незручності. Подробніше

Переглядів: 1959
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика
Locations of visitors to this page

IP






каталог сайтів



Онлайн усього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2016