Неділя, 25.06.2017, 12:32
Історія та гуманітарні дисципліни
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту



QBN.com.ua
Головна » Статті » Історія України » Україна кін. ХVII - XVIII ст.

КРУПНИЦЬКИЙ Б. ГЕТЬМАН ПИЛИП ОРЛИК (1672 — 1742) ЙОГО ЖИТТЯ І ДОЛЯ (PDF_322 kb)
ЗМІСТ

Борис Крупницький (1894-1956). Вступна стаття Олександра Оглоблина . . . . . 5
I. П. Орлик — співробітник Мазепи . . . . . . 9
II. П. Орлик у Бендерах. Вибори на гетьмана . . . 15
III. П. Орлик у Бендерах. Похід на Правобережну Україну 1711 р. 22
IV. Перебування П. Орлика в Европі. . . . . . . 41
V. П. Орлик в Туреччині . . . . . . . . . . . . 51
Бібліографія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .75

Пилип Орлик походив з чеського роду. Орлики — це була стара баронська фамілія, дуже розповсюджена в самій Чехії, в Моравії і на Шлезьку. Політичні обставини примусили не одного її представника вимандрувати з Чеського королівства.

Ще за гуситської революції одна лінія її подалася до Польщі і прийняла до родового імени ще назву «de Laziska», а друга, протестантська, правдоподібно виеміґрувала після подій 1620 р. в Прусію і тут увійшла з часом у склад німецької аристократії, зберігши стару назву «von Orlick».

З польської лінії, що перенеслась на Литву, і походив безпосередньо будучий український гетьман. Батьки Орлика, Степан, певно католик, і мати Ірина, за джерелами правдоподібно з православного роду Малаховських, жили на Виленщині в Ошмянськім повіті. Тут у селі Косуті народився 11 жовтня *) 1672 р. Пилип Орлик.

Батько Степан, приймаючи участь в польсько-турецькій війні, був убитий під Хотином у грудні 1673 р. в 51 році життя. Пилип Орлик залишився сиротою на руках матері, і його було певно й охрещено по православному обряді.

Про перші кроки П. Орлика ми майже нічого не знаємо. До школи ходив десь в околиці родинного місця («в школі на Литві»). А пізніше вступив до Київської Могилянської Академії. Саме тоді Академія, що носила ще офіційний титул Колегії, почала йти вгору. Тут Орлик учився красномовства і філософії у славного на той час професора Степана Яворського, до якого молодий хлопець прив’язався всією душею і ставився до нього все своє життя з великим пієтетом.

Сліди академічного виховання дуже сильно помітні у Орлика; зацікавлення богословсько-філософськими питаннями залишились у нього на стало і дається прослідити в його славнім дневнику. Відтіля ж виніс він і пишний реторичний стиль, і майстерне володіння латинською мовою, необхідне на ті часи, і вміння складати листи, меморіяли, договори в ясній, лоґічній формі.

Без сумніву, Орлик звернув на себе увагу вже в Академії. Яворський був першим добродієм і повірником молодого, обдарованого небуденними здібностями хлопця з вражливим, тендітним серцем і прозорою думкою.

Покінчивши студії в Академії, він спочатку зайняв уряд консисторського писаря в київській митрополії в 1692 (найпізніше 1693) р., певно, завдяки протекції Яворського. Пізніше опинився він в гетьманській канцелярії, і тут можна вбачати руку того ж самого протектора.

Попавши до Генеральної Військової Канцелярії, Орлик зробив швидку кар’єру. Перші кроки були безперечно найтяжчі: чужий в колах Гетьманщини, Орлик мусів невсипущою працею та обережним поводженням здобувати собі пошану серед людей. Дуже допомогло йому споріднення з родиною полтавського полковника, Павла Герцика. З його донькою Анною одружився /11/ Орлик 23 листопада 1698 р., будучи ще молодшим писарем. Цей шлюб ставив його ближче до козацької аристократії Лівобережжя, серед якої фамілія Герциків, хоч і нова в краю, грала помітну ролю.

Але найбільшим добродієм його став Іван Мазепа. Старий гетьман шукав за здібними співробітниками, яким можна було довіритись, і Орлик з доброю освітою, розумною головою і з молодечим запалом до праці добре надався для цього.

Молодий писар Генеральної Канцелярії і з свого боку робив все можливе, щоби подобатися гетьманові. В 1695 р. він написав на честь Мазепи відомий панеґирик «Alcides Rossiyski...». Такі панеґирики були за Мазепиного бароко модою часу, якій слідував Орлик поруч інших достойників Української держави, але безперечно тут був і вислів відданости і пієтету до гетьмана. Пам’ять Мазепи є чистою в його очах навіть після гірких іспитів еміґрації, бо він все бачив у нім щирого українського патріота і з пошаною висловлювався про нього в своїм Діярії, очевидно не призначенім для чужих очей.

Ясно одне, що Орлик належав уже до нового типу співробітників Мазепи, в першу цергу залежних від нього і його ласки. Йому передовсім він завдячував і свою блискучу кар’єру, і свій добробут. Гетьман став за хрещеного батька першій дитині Орликів, сина Тригора, який народився в 1702 р. Тоді Пилип Орлик займав уже поважну посаду старшого військового канцеляриста. Незабаром дістав він призначення на уряд генерального писаря, який займав Кочубей з початку гетьманування Мазепи аж до 1700 р.

Разом з тим і матеріяльне становище Орлика ставало все кращим. Він доробився значних маєтків: йому належали села на Стародубщині, Чернігівщині, Полтавщині (посаг його жінки), і ранґові маєтності на Гадяччині. /12/

Хоч Орлик і став заможним «державцем», та не було в його вдачі жадоби до скорої наживи. Душа молодого генерального писаря не стала сухою і черствою; його відношення до селян було людське, гуманне. Він не робив їм утисків: коли Орликове село Домишлино, Сосницького повіту, перейшло в 1710 р. у володіння пана Полоницького, який кривдив селян, мешканці його не раз згадували з жалем про свого бувшого державця Орлика, за якого вони не терпіли ніяких тягарів і навіть не сповняли ніколи громадських повинностей.

Помалу Орлик почав серед гетьманської старшини займати виїмкове становище. Яко генеральний писар, він орієнтувався в державних справах значно ліпше, ніж хто інший з гетьманського оточення. Орлика вживано було в різних делікатних справах. В 1706 р. Мазепа посилав його з двома іншими писарями в спеціяльну московську комісію, яка мала на Україні дослідити справу підметних листів на гетьмана і де він з товаришами мав бути за експерта.

Тільки Орлик знав дещо про таємні зносини Мазепи з княгинею Дольською наприкінці 1705 р. Також і таємне листування гетьмана з Станиславом Лещинським та польськими маґнатами йшло через його руки, оскільки Мазепа не послуговувався іншими, більш законспірованими шляхами, про які його молодий помічник міг тільки випадково або пізніше дізнатись.

Був це для Орлика великий іспит. Він міг тільки здогадуватися, про що йде справа, тим більше, що переговори, початі Мазепою з ворогами царя, носили довший час невиразний характер і не виходили з стадії проектів. Але все ж в душі співробітника гетьмана нераз виникали сумніви, з якими не було до кого звернутись. Небезпека сміливих задумів Мазепи мусіла ставати йому все яснішою. /13/

Також і Мазепа довший час був стриманий перед своїм генеральним писарем і тільки поволі, ступнево і обережно втаємничував його в справу своїх зносин із Станиславом Лещинським. Іноді він грав попросту комедію перед своїм помічником, знаючи його вразливу натуру і не будучи певним в його стійкості. Але нарешті, можливо під примусом випадку, притягнув Орлика цілком до своєї справи і відкрив йому свої задуми. Це був драматичний момент у жовтні 1707 р., так виразно змальований Орликом у пізнішім листі до Стефана Яворського, момент, який закінчився цілуванням хреста Мазепою і Орликом, коли обидва приняли для добра України шведсько-польську орієнтацію.

В особі Орлика гетьман робив, можна сказати, перший крок в напрямі до своєї старшини. Незабаром цю конспірацію удвох поширено було майже на ціле гетьманське оточення. Але Мазепа й далі уважно слідкував та контролював кожний крок Орлика і, бачучи іноді його пригнічений настрій, не жалував обіцянок або погроз.

Але що було робити Орликові? Він був направду відданий своєму гетьманові, і хоч його й лякали небезпеки, зв’язані з плянами і замірами Мазепи, то він і сам поділяв сподівання свого принціпала, який завжди імпонував йому своїм великим розумом і досвідом. Те, що гетьманові здавалося можливим, мусіло бути і для його учня міродайним.

Пізніше Орлик нераз підкреслював, що він зберіг вірність Мазепі. І це правда. Він поставив на карту і свій недавно набутий матеріяльний достаток, і свою родину, і своє життя, а гетьмана не покинув.

У вирішальні моменти 1708-1709 рр. бачимо його на боці Мазепи. На доручення гетьмана складає він в жовтні 1708 р. латинську інструкцію для Бистрицького, /14/ який мав пертрактувати з Карлом XII і його канцлером Графом Піпером.

Разом з Мазепою переправився він через Десну і разом з Шведами і Мазепою перебув він цілу кампанію на Україні. Ми не знаходимо відомостей про нього в архівальних матеріялах з того часу, і зрештою воно зрозуміло: була це тиха, хоч і вперта праця в похідній канцелярії гетьмана.

Безперечно чимало погнув він спину для оформлення тої енергійної пропаґандивної і дипломатичної акції, яку тепер повів гетьман на Україні, серед запорожців, в Криму, Туреччині, Польщі Стан. Лещинського.

Після Полтавського бою Орлик пішов на вигнання слідом за гетьманом, взявши з собою дружину і своїх шваґрів, Герциків.

Скачати повний текст матеріалу

Категорія: Україна кін. ХVII - XVIII ст. | Додав: chilly (10.07.2008)

Як качати з сайту


[ Повідомити про посилання, що не працює

Права на усі матеріали належать іх власникам. Матеріали преставлені лише з ознайомчєю метою. Заванташивши матеріал Ви несете повну відповідальність за його подальше використання. Якщо Ви є автором матеріалом і вважаєте, що розповсюдження матеріалу порушує Ваші авторські права, будь ласка, зв'яжіться з адміністрацією за адресою ukrhist@meta.ua


У зв`язку з закриттям сервісу megaupload.com , та арештом його засновників частина матерійалу може бути недоступна. Просимо вибачення за тимчасові незручності. Подробніше

Переглядів: 1546
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика
Locations of visitors to this page

IP






каталог сайтів



Онлайн усього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2017