Субота, 18.11.2017, 03:00
Історія та гуманітарні дисципліни
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту



QBN.com.ua
Головна » Статті » Історія України » Україна кін. ХVII - XVIII ст.

Сюндюков І. Державник у добу Руїни. Драма гетьмана Петра Дорошенка
Державник у добу Руїни
Драма гетьмана Петра Дорошенка
________________________________________
Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
________________________________________
Iсторія ніколи не втомлюється давати уроки (дуже часто — надзвичайно жорстокі) тим, хто ці уроки спроможний хоч би якоюсь мірою засвоїти. І один iз найважливіших уроків: державний діяч, котрий байдуже або боягузливо лише «пливе за течією» історії, за визначенням приречений на поразку — інша доля для нього неможлива. Той персонаж історії, хто має волю боротися (й, до того ж, іще знає, за що саме бореться!), теж може зазнати гіркої поразки. Проте нащадки згадуватимуть його ім’я з повагою — а відомо ж, що справжній державний муж відрізняється від жалюгідного шулера при владі, який сприймає політику виключно як азартну гру і навіть розробляє якісь її «правила», — саме тим, що державний муж думає про прийдешні покоління!
Гетьману Петровi Дорошенку довелося жити і боротися в нещадну, люту добу Руїни, в часи загальнонаціональної української трагедії, позначені розпадом держави, жахливим падінням цінностей людського життя, гідності людини, руйнуванням підвалин народної моралі (1657—1676). Саме про ті десятиліття великий український історик Микола Костомаров писав з гнівом й болем: «Українська справа явно гинула. Неудача за неудачею знищила надії, й люди позбулися віри в свою справу, в свою мету. Виникла думка, що тої мети взагалі не можна досягти. Через те зникала воля й терпеливість. Слабшала любов до рідного краю, до громадського добра. Патріотичні вчинки й жертви показувалися даремними. Особисті приватні інтереси переважали всі чесні й патріотичні пориви. Своє власне хатнє лихо для кожного ставало непомірно тяжким. Кожен почав дбати тільки про себе самого. Людські душі дрібнішали, ставали вбогі, розум притуплювався під вагою тяжкого шукання шляху до порятунку. Все, що було колись дороге, святе, тепер продавалося щораз дешевше. За героя часу вважали того, хто серед загальної колотнечі вмів зберегти себе самого, виринути з болота анархії, потопивши в ньому іншого... Так бувало скрізь, де громада не йшла одностайно до виразно зазначеної мети, де громадський ідеал заступався ідеалом особистої наживи й самолюбства».
Для довідки читачеві (бо, можливо, не кожен повірить): оті рядки написані не в грудні 2007-го, а в квітні 1873 року. Думка Костомарова є цінною перш за все тим, що дає яскравий образ тієї доби анархії, інтриг та злобного індивідуалізму, в яку випало виборювати свою мету гетьману Петровi Дорошенку. А метою цією було об’єднання живого тіла Вітчизни, нещадно розірваного на дві частини, — Україну Правобережну та Лівобережну. Треба зазначити, що усім попереднім життям Дорошенко був незрівнянно краще, аніж будь-хто інший з претендентів на гетьманську булаву, підготовлений до цієї надважкої історичної місії.
Він народився в козацькій столиці Чигирин у 1627 році в шанованій, знаній в середовищі старшини сім’ї, — досить назвати хоча б «заслуженого у війську» хороброго гетьмана Михайла Дорошенка, діда нашого героя, який брав участь у десятках походів ще за часів Сагайдачного (гетьман Михайло наклав головою під час кримської кампанії 1628 року). Дорошенко- молодший здобув відмінну освіту (щоправда, щодо того, де саме вчився майбутній гетьман, історики висловлюють різні думки): досконало знав латину й польську мову, серйозно вивчив історію, опанував і мистецтво риторики... Проте визначальну роль у житті Петра Дорошенка, безперечно, відіграла «школа Хмельницького», починаючи від служби у Чигиринському та Прилуцькому полках (пройшов шлях від писаря до полковника прилуцького — у 1657 році, лише в 30-річному віці!) і завершуючи виконанням відповідальних дипломатичних доручень гетьмана Богдана. Коли до влади став Іван Виговський, Дорошенко підтримав його; а в 1659 році, після проголошення гетьманом Юрія Хмельницького, саме він, тоді полковник Черкаський, був відряджений до Москви з тим, щоб домогтися бодай якогось полегшення умов «другого» Переяславського договору, підписаного у жовтні того року юним, слабким гетьманом Юрієм («недосвідченим напівголовком», як його називав Михайло Грушевський) під шаленим тиском московського воєводи князя Трубецького й вкрай невигідного, кабального для України. Місія Дорошенка, зрозуміло, не мала (та й не могла мати) успіху, зате дала молодому дипломату і майбутньому гетьману можливість непогано вивчити політичні звичаї Московії.
Перша половина 60-х років XVII століття — це період, коли розкол української гетьманської державності, руйнування засад суспільного життя набули вже явно катастрофічного характеру. Досить згадати два потужні походи армії польського короля Яна- Казимира на Правобережну Україну в 1660 та 1663 роках, котрі геть спустошили доти плідні землі Брацлавщини, Черкащини, Київщини, коли навіть винятково жорстокий польський полководець Стефан Чарнецький змушений був визнати: «Вся Україна вирішила вмирати, а не піддатися полякам!»; згадати, з іншого боку, сумнозвісну Чорну раду 1663 року на підвладному Москві Лівобережжі, коли за наказом «захисника голоти» Брюховецького була знищена значна частина козацької старшини. І коли 10 жовтня 1665 року на козацькій раді в Чигирині, скликаній спеціально для виборів нового правобережного гетьмана (бо попередній, польський ставленик Павло Тетеря, був буквально змитий хвилею народного гніву, зрікся булави й весною 1665 року змушений був відбути до Варшави), першість здобув саме Петро Дорошенко — з цією людиною змучений, зневірений, здеморалізований український люд пов’язував, може, останні свої надії на краще майбутнє.
Головне завдання, що його поставив перед собою новообраний гетьман, — після необхідної консолідації влади (найближчі конкуренти, маловідомий Степан Опара та більш серйозний брацлавський полковник Дрозденко, були усунені) реалізувати програму подолання Руїни через злуку обох частин України. Можна, звичайно, дискутувати на тему того, чи була така програма у Дорошенка (адже не забуваймо, що йдеться про XVII століття, коли політичне планування як таке мало свою специфіку). Схоже, найбільш плідним підходом тут буде такий: проаналізувати конкретні дії Дорошенка-гетьмана (нагадаймо: він був ним з 1665 по 1676 рік).
Козацький літописець Самійло Величко, оповідаючи про ще одну козацьку раду в Чигирині (січень 1666 р.), яка повторно і вже остаточно затвердила Дорошенка гетьманом, вживає дуже характерну фразу: при цьому «не було специфіковано й визначено, при якому монарху залишатись, чи при польськім, чи при московським»(!). Оця навмисна, свідома невизначеність (вдивляючись в події років Руїни, іноді мимоволі думаєш: це що, одвічна риса української політики?!), поза сумнівом, обтяжувала будь-які дії Дорошенка, попри його щирі прагнення об’єднати Україну. Як зазначає визначний український історик Дмитро Дорошенко, «перед новим гетьманом лежало незвичайно важке завдання. Край був зруйнований, життя розстроєне. Треба було насамперед укріпити свою владу в краю, де ще в цілому ряді місцевостей населення визнавало зверхність московського царя. Треба було зорганізувати солідну військову силу». А поки що, на початку свого гетьманування, Дорошенко тимчасово визнавав над собою владу польського короля, а водночас і протекторат кримського хана; крім того, вів активні переговори з турецьким султаном про «підданство» на умовах створення «Великого князівства Руського» і з московським царем про «непоборювання» — і, здобуваючи міста, приймав від них присягу «королю й ханові» водночас...
А здобував міста гетьман дуже швидко. Вже за рік після приходу до влади його вплив поширювався на переважну більшість земель та полків Правобережної України (а військо налічувало вже 35—40 тисяч осіб). Проте серйозною перешкодою залишався ще лівобережний гетьман Іван Брюховецький, винятково спритний інтриган й демагог, безсоромний прислужник Москви, котрий своїм плазуванням перед царем, підступністю та жорстокістю викликав уже загальну ненависть українців Полтавщини, Чернігівщини та Слобожанщини. Вирішивши «зіграти на випередження», Брюховецький, передбачаючи потужне антицарське повстання, сам «став на чолі» бунту й закликав гнати московських воєвод з України. Водночас почались переговори Брюховецького з Дорошенком про «стратегічне партнерство»; але тут Брюховецький жорстоко прорахувався, сподіваючись на те, що Дорошенко буде слухняним знаряддям в його руках. Гетьман Петро навесні 1668 року розпочав похід на Лівобережну Україну, збираючи під свої прапори багатотисячні лави прихильників; його популярності сприяли і недавні (1667 року) перемоги Дорошенка над польським військом під проводом Маховського, і загальне невдоволення Андрусівським мирним договором (1667 р.) між Росією та Польщею, котрий остаточно закріпив розділ України по Дніпру. Отже, коли військо Дорошенка наблизилось у червні 1668 року до Опішні, де був табір Брюховецького, козаки перейшли на бік Петра, збунтувалися проти лівобережного гетьмана й вбили його. Безславний та закономірний фінал...
Здавалось, тепер настав час найвищого триумфу Дорошенка, і його мета, як ніколи, є близькою до здійснення. Проте численні вороги тепер уже майже об’єднаного, єдиного гетьмана України (передовсім — Варшава й Москва) зуміли згуртуватись і доклали усіх зусиль, аби зірвати плани популярного українського лідера. Польське військо на чолі з коронним гетьманом, майбутнім королем Яном Собеським, почало активні дії проти Дорошенка; на Лівобережжі промосковські кола чинили колосальний тиск на козацьку верхівку й почали висувати нового гетьмана, Дем’яна Многогрішного як певну альтернативу об’єднувальному руху Дорошенка. Отже, сам гетьман поступово, але невблаганно потрапляв у традиційну для наших державних керманичів пастку: надмірну залежність від зовнішніх сил! Особливо це стосувалося відносин iз султанською Туреччиною.
Ще в січні 1668 року на черговій козацькій раді в Чигирині було вирішено не визнавати в Україні верховної влади ані царя московського, ані польського короля, а просити протекції султана (як відносно нейтральної сили) на умовах цілковитої автономії українських земель. Згодом, восени 1668 року, спеціальні посли Дорошенка, Григорій Білогруд та Лев Бускевич, виклали в Стамбулі ще більш вигідні для України умови договору з султаном; йшлося фактично про міждержавний союз (на традиційних засадах, започаткованих ще Хмельницьким) з метою протидії польській та московській експансії.
У реальності ж події набули катастрофічного характеру. Звісно, султан мав свої «види» на українські землі. Коли весною 1672 р. турецький володар Магомет IV вдерся на Правобережну Україну на чолі 100-тисячного війська й оголосив Польщі війну («за те, що нападає на мого вірного Дорошенка»), величезна українська територія була перетворена на пустелю, міста спалені, сотні тисяч людей забрано в неволю. Найстрашнішим було те, що народ знав: султана підтримує сам Дорошенко. Такими же жахливими були й наслідки ще однієї навали 1676—1677 років, коли було взято й спалено славну козацьку столицю Чигирин.
Втративши колишній авторитет, гетьман Дорошенко 19 вересня 1676 року зрікся гетьманства на користь проросійського ставленика, лівобережця Івана Самойловича. Втім, Москва в цьому разі обійшлася з колишнім гетьманом «ласкаво»: його було заслано в село Ярополча Волоколамського повіту (подарунок царя!), де Петро Дорошенко й помер в листопаді 1698 року.
Але народ пам’ятав про нього, хай навіть і розуміючи, скільки фатальних помилок наробила ця людина, котра щиро хотіла Україні добра.
№214, п'ятниця, 7 грудня 2007
www.day.kiev.ua
Категорія: Україна кін. ХVII - XVIII ст. | Додав: chilly (04.09.2008)

Як качати з сайту


[ Повідомити про посилання, що не працює

Права на усі матеріали належать іх власникам. Матеріали преставлені лише з ознайомчєю метою. Заванташивши матеріал Ви несете повну відповідальність за його подальше використання. Якщо Ви є автором матеріалом і вважаєте, що розповсюдження матеріалу порушує Ваші авторські права, будь ласка, зв'яжіться з адміністрацією за адресою ukrhist@meta.ua


У зв`язку з закриттям сервісу megaupload.com , та арештом його засновників частина матерійалу може бути недоступна. Просимо вибачення за тимчасові незручності. Подробніше

Переглядів: 1910
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика
Locations of visitors to this page

IP






каталог сайтів



Онлайн усього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2017