Доба Директорії Документи - 1917-1920 - Історія України - Каталог статей - Історія та гуманітарні дисципліни
П'ятниця, 31.10.2014, 10:14
Історія та гуманітарні дисципліни
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту



QBN.com.ua
Головна » Статті » Історія України » 1917-1920

Доба Директорії Документи
Відозва Директорії Української Народної Республіки (15 листопада 1918 р.)

Громадяне!

Генерал російської служби П.Скоропадський, порозумівшись у квітні 1918 року з німецькими генералами, штиками німецьких, — тоді ще не вільних підлеглих їм салдатів, — назвавшись гетьманом, захопив владу на Україні й скасував Українську Народню Республіку.

З того менту зачалось нищення всіх народніх прав та нечувані знущання над демократією України жандармів і поліцаїв старого царського ладу. Клясова помста поміщиків та буржуазії дійшли до такої міри, якої не знав і царський режим.

І що більше панування генерала-гетьмана посувало Україну до єдиної неділимої Росії, то лютіше, отвертіше й ціничніше ставало топтання прав народу й глузування пануючих кляс над усіма здобутками революції, як політично-соціальними, так і національними.

Останнім зрадницьким актом генерала-гетьмана П. Скоропадського про скасування самостійности Української Держави український народ віддається остаточно на поталу поміщицько-бюрократичній реакції та на цілковите поневолення. Сформований новий Уряд із представників реакційних кляс, які мають творити єдину неділиму Росію, виразно говорить про те, що чекає український народ, коли він не встане рішуче й до останнього чоловіка в оборону свого життя.

Український Національний Союз, яко найвище представництво організованої української демократії, вживав до останнього дня всіх заходів, щоб без пролиття крови й дезорганізації громадського життя захистить і одстояти права народу. Але всі мирні заходи української демократії весь час зустрічали лютий опір з боку поміщиків, бюрократії та буржуазії.

Отже настав час залишити мирні заходи.

Од імени організованої української демократії, від усього активного народнього громадянства, яке обрало нас, ми, Директорія Української Народньої Республіки, сим оповіщаємо:

Генерал Павло Скоропадський є насильник і узурпатор народньої влади. Все Правительство його, як протинародне, протинаціональне, оповіщаємо недійсним.

Пропонуємо генералу П. Скоропадському й його міністрам залишити обманом і насильством захоплені ними урядові посади.

В ім'я спокою, порядку в Республіці пропонуємо зробити це негайно, без пролиття крови.

Офіцерським руським організаціям пропонуємо мирно скласти зброю й виїхати з меж України, куди хто схоче. В противному разі місце висилки їх буде призначено Урядом Української Народньої Республіки.

Застерігаємо генерала Скоропадського, його міністрів, руських офіцерів і всіх, хто з ними, що всякі насильства, утиски, образи й пошкодження українцям, а також демократичним особам і організаціям якої будь національности викличуть помсту, вибух якої ніхто не зможе спинити. В інтересах цих груп і осіб пропонуємо утриматись від агресивних заходів проти демократії.

Німецьке вояцтво демократичної Германської Республіки оповіщаємо що українська демократія більш не може терпіти насильств, знущання й злочинного для всього краю панування монархічно-поміщицької реакції й з зброєю в руках буде обстоювати права поневоленого народу. Ми віримо, що салдати германського визволеного народу поставляться до боротьби пригніченого українського народу відповідно до своєї гідности.

Всім громадянам заявляємо:

Хто стоїть за утиск та експлуатацію селянства та робітництва; хто хоче панування жандармів і охранок; хто може спокійно дивитись на розстріл мирних студентів озвірілими руськими офіцерами,—той нехай виступає разом з гетьманом і його урядом за єдину неділиму гетьмансько-монархічну Росію проти волі демократії Української Народньої Республіки.

Всі останні чесні громадяне, як українці так і не-українці, повинні разом з нами стати збройною дружною силою проти ворогів і злочинців народу й тоді всі соціальні й політичні здобутки революційної демократії будуть повернені. А Українські Установчі Збори твердо й непохитно закріплять їх на вільній Українській землі.

Разом з тим Директорія Української Народньої Республіки закликає всіх борців стежити за порядком і рішуче та безпощадно припиняти грабіжі.

Українські народньо-республіканські війська підходять до Київа. Для ворогів народу вони несуть заслужену ними кару, для демократії всіх націй України визволення.

До зброї, громадяне, й до порядку.

Голова Директорії Української Народньої Республіки В. Винниченко
Члени Директорії С. Петлюра, Ф. Швець, П. Андрієвський.
У Києві, 15 листопаду 1918.

Телеграма гетьмана Скоропадського про зречення від влади (14 грудня 1918 р.)

Вчера на имя городского головы получена от гетьмана следующая телеграмма:

Я гетман всея Украины, в течении 7,5 месяцев все свои силы клал для того чтобы вывести страну из того тяжелого положення, в котором она находится. Бог не дал мне сил справиться с этой задачей. Ныне в силу сложившихся условий, руководствуясь исключительно благами Украины, от власти отказываюсь.

Павло Скоропадский
14 декабря 1918 г.

Із Декларації Директорії УНР (26 грудня 1918 р.)

Директорія пропонує:

1. Трудовому селянству, що перше одгукнулось на поклик Директорії та встало зі зброєю в руках до бою з панством, по всій Україні з'їхатись у губернії і вибрати своїх делегатів на Конгрес трудового Народу України. Ті делегати будуть представляти там волю як того озброєного селянства, що тепер тимчасово є у війську, так і тих, що мирною працею дома допомагають творити народний державний лад та порядок.

2. Міському робітництву вибрати від фабрик, майстерень, заводів, контор та инших установ людської праці своїх делегатів на Конгрес Трудового Народу України. Частина робітництва неукраїнської національности під час боротьби українського народу з бувшим гетьманом ставилась до цієї боротьби не з повною активністю, а частина нейтрально. Директорія гадає, що в боротьбі за визволення всіх працюючих не-українське робітництво забуде свою національну нетерпимість і щиро та дружно прилучиться до всього Трудового Народу України.

3. Трудовій інтелігенції, що безпосередньо працює для трудового народу, тоб-то: робітникам на полі народньої освіти, лікарським помічникам, народним кооперативам, служачим у конторах та инших установах так само вибрати своїх представників на Конгрес Трудового Народу України.

Місце й час одкриття праці Конгресу, а також норми виборів до нього

Директорія оповіщає окремою інструкцією.

Конгрес Трудового Народу України матиме всі верховні права і повновласть рішати всі питання соціяльного, економичного та політичного життя Республики. Конгрес Трудового Народу, яко революційне представництво організованих працюючих мас, скликається не по удосконаленій формулі виборів, якої додержати зараз неможливо. Надалі, коли настане мирне життя, він має бути замінений представництвом працюючих мас, обраним по удосконаленій системі виборів, себ-то Установчими Зборами. Конгрес Трудового Народу має вирішити форми влади як на місцях, так і в центрі. До цього вирішення Директорія вважатиме всякі спроби захвату влади якими-будь групами насильством над волею Трудового Українського Народу і тому буде рішуче припиняти всякі такі самовольці виступи.

До Конгресу Директорія верховною властю своєю насамперед поверне селянству ті контрибуції, які було зібрано з нього поміщиками.

Рятуючи державу від дальшого господарського та промислового занепаду, розграбовання та безоглядної експльоатації робітництва і всього населення. Директорія поставить на фабриках, заводах та инших промислових установах державний робітничий контроль і пильно дбатиме, щоб промисловість набрала здорового, користного для народу життя.

Всі зусилля свої Директорія направить на таку організацію народнього господарства, яка відповідала б сучасному переходовому моментові, коли нищиться старий капіталістичний світ і на його руїнах сходять паростки нового всесвітнього ладу, який не знатиме ніякого гніту і визиску. Директорія вважає своїм обов'язком взяти під керування Української Народньої Республики головні галузі української промисловости й направити господарство в них в інтересах працюючих кляс і всього громадянства, а не малої групи кляси великовласників. Всі форми спекуляції Директорія нищитиме безпощадно, не зупиняючись перед карами військового часу. Для цього по всій Україні будуть організовані “комісії боротьби з спекуляцією”. Так само Директорія пильно дбатиме, щоб негайно трудові маси були задоволені предметами першої необхідности (шкури, мануфактури, залізних виробів та иншого краму, а також продуктів споживи).

Стаючи твердо і непохитно на шлях соціальних основних реформ. Директорія вважає необхідним підкреслити, що вживатиме всіх заходів, щоб уникнути анархичних. неорганізованих і несистематичних форм цієї перебудови. Директорія вважатиме своїм обов'язком погоджувати ці великі завдання з соціяльно-історичними і міжнародніми умовами, в яких у даний момент перебуває Україна, а також з тими кращими формами соціяльних реформ, яких досягатиме світова, особливо західно-європейська трудова демократія.

В сфері міжнародних відносин Директорія стоїть на грунті цілковитого нейтралітету і бажання мирного співжиття з народами всіх держав. Ставлячи перед собою великі та складні завдання. Директорія хотіла би всі здорові трудові сили свого народу вжити не на кріваву боротьбу з сусідами, а на утворення нового життя в краю та заведення порядку й ладу, так бажаного всім працюючим.

Так само у внутрішніх відносинах Республики Директорія ставить собі метою національну злагоду і дружне поєднання трудової демократії всіх націй, що заселяють Українську Землю.

Директорія щиро вірить, що спільними силами всіх працюючих трудовий народ України без жорстоких, крівавих і непотрібних форм боротьби досягне своєї мети. Отже, клясам нетрудовим треба розумно і чесно признати всю шкідливість і несправедливість їхнього бувшого панування і раз на все примиритися з тим, що право рішати долю більшости народу повинно належати їй самій більшости, себ-то клясам трудовим. Трудову інтелігенцію Директорія закликає рішуче стати на бік працюючих кляс і в інтересах творення нового справедливого життя для всього народу прикласти своїх сил, знаття і науки для найкращого направлення будівничого соціяльного процесу. Соціялістичні партії та групи всіх соціялістичних напрямів і всіх національностей Директорія кличе поставитися з повним розумінням важности моменту і всі свої сили направити на правильну та достойну трудового народу організацію волі його, на організацію порядку й ладу по всій землі Трудової Республики.

Доручаючи негайне переведення в життя цих великих задач Правительству Української Народньої Республіки — Раді Народніх Міністрів, Директорія вірить, що весь трудовий народ України щиро допоможе своєму Правительству в цій важній, відповідальній роботі.

Голова Директорії УНР В. Винниченко;
члени Директорії: Петлюра, Швець, Андрієвський, Макаренко.

Акт Директорії про з'єдинення всіх українських земель (22 січня 1919 р.)

В імені Української Національної Республіки проголошує Директорія всьому українському народові велику подію в історії нашої української землі:

Дня 3 січня 1919 p. в місті Станиславові Українська Національна Рада Західньо-Української Національної Республіки, як представниця волі всіх українців бувшої Австро-Угорщини і як найвищий їх законодатний орган, святочно проголосила з'єдинення Західньо-Української Національної Республіки з Придніпрянською Українською НародноюРеспублікою в одну суверенну Українську Народну Республіку.

Вітаючи з великою радістю цей історичний крок наших західніх братів, Директорія Української Народної Республіки рішила прийняти до відома це з'єдинення і ввести його в життя згідно з умовами, які означено в Ухвалі Української Національної Ради з дня 3 січня 1919 року.

Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України — Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна в Одну Велику Україну. Сповнилися відвічні мрії, для яких жили й за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу.

У Києві, 22 січня 1919 p.

З відозви Ради народних міністрів УНР
до держав Антанти та держав всього світу (8 жовтня 1919 р.)

Позбавлений на протязі століть свого державного життя, але не стративший своєї національної свідомості і непереможної віри в краще майбутнє, український народ вже третій рік з нечуваним героїзмом бореться за свої національні та соціальні права і серед загальної анархії беж жадної сторонньої допомоги будує Самостійну Українську Народню Республіку.

Майже весь час ця боротьба провадилась проти озброєних військ Московського комуністичного імперіалізму, котрий, мимо волі й свого і нашого народу, хотів огнем та мечем навязати нам свої національні і соціальні ідеали.

Але в останні дні Уряд УНР був змушений оповістити таку ж рішучу боротьбу і цілком протилежній з соціального погляду групі, а саме виразникові волі московського реакційного імперіалізму генералу Денікінові.

Розуміючи всю небезпеку боротьби в двох протилежних, як ідейно, так і стратегічно, напрямках, особливо боротьби виключно власними силами, без жадної допомоги з боку других народів, уряд УНР не міг однако не виконати волі свого народу, котрий вже виявив шляхом повстань свій рішучий протест проти насильства і ганебних вчинків генерала Денікина.

Генерал Денікин, оповіщаючи своєю метою будування єдіної неділимої Росії, не тільки іде всупереч з багато раз висловленою волею Українського народу, але і проти волі других народів бувшої царської Росії, що рішуче прагнуть до самостійного і незалежного державного життя.

Генерал Денікин, беручи за зразок реакційні закони старого часу, немилосердно нищить українську культуру, позбавляє нас права і змоги вчитись в українській школі, забороняє вживати української мови в церкві, закриває наші культурні інституції, нищить українські книжки, себто творить те, чого навіть наші вороги — московські комуністи не дозволяли собі робити.

Ворожість та ненависть до всього українського дійшла до того, що адміністрація добровольчеської армії нищить і ліквідує навіть Українське Товариство Червоного Хреста.

Втративши останню надію на порозуміння з добровольчеською армією, Правительство УНР сподівається, що великі демократичні держави Антанти, які допомагали матеріально генералу Денікину в його боротьбі проти насильників-комуністів, не будуть допомагати його насильствам над вільним Українським Народом.

Во імя права і справедливости ми домагаємось, аби держави Антанти примусили генерала Денікина залишити територію України і дати можливість Правительству Української Народньої Республіки установити лад і спокій на вільній Українській землі.

Голова Ради Народних Міністрів Української Народньої Республіки Ісаак Мазепа
Керуючий Міністерством Закордонних Справ Андрій Левицький
8 жовтня 1919 р., м. Кам.-Под.

Із політичної конвенції між Польщею і Україною (21 квітня 1920 р.)

Уряд Української з одного боку і Уряд Річі Посполитої Польської з боку другого — в глибокому пересвідченню, що кожний нарід посідає природжене право на самоопреділення та окреслення своїх стосунків з сусідами і однаково виходячи з бажання уґрунтувати підстави для згодного і приязного співжиття на добро і розвиток обох народів, погодились на слідуючі постанови:

1. Визнаючи право України на незалежне державне істнування на території в межах на північ, схід і південь, як ці межі будуть опреділені договорами Української Народньої Республіки з її пограничними, з тих сторін сусідами. Річ Посполита Польська визнає Директорію Незалежної Української Народньої Республіки на чолі з Головним Отаманом п. Симоном Петлюрою за Верховну Владу Української Народньої Республіки.

2. Кордон між Українською Народньою Республікою і Річю Посполитою встановлюється слідуючий: на північ від річки Дністра вздовж річки Збруча, а далі вздовж б.кордону між Австро-Венгрією та Росією до Вишегрудка, а від Вишегрудка на північ через узгіре Кременецькі, далі по лінії на схід від Здолбунова, потім вздовж східного адміністраційного кордону Рівенського повіту, далі на північ вздовж кордону адміністраційного бувшої губернії Мінської, до схрещення його р. Припяттю до її устя.

Щодо повітів Рівенського, Лубенського і частини Кременецького, які зараз відходять до Річі Посполито-польської, то пізніше має наступити стислійше порозуміння.

Докладне окреслення кордонної лінії повинно бути переведено спеціяльною українсько-польською комісією, складеною з відповідних фахівців.

3. Уряд польський признає Україні територію на схід від кордону зазначеного в арт. 2 цієї умови, до кордонів Польщі з 1772-го року (передрозборових), які Польща вже посідає або набуде від Росії шляхом збройним чи дипльоматичним.

4. Польський Уряд зобов'язується не заключати жадних міжнародніх умов, направлених супроти України; до того ж самого зобов'язується Уряд Української Народньої Республіки супроти Річі Посполитої Польської.

5. Права національно-культурні, які Уряд Української Народньої Республіки забезпечить громадянам польської національности на території Української Народньої Республіки, будуть в неменшій мірі забезпечені громадянам національности української в межах Річі Посполитої Польської і на відворот.

6. Заключаються спеціяльні економічно-торговельні умови між Українською Народньою Республікою і Річю Посполитою Польською. Аграрна справа на Україні буде розв'язана конституантою. До часу скликання конституанти юридичне становище землевласників польської національности на Україні — опреділюється згодою між Річю Польською Посполитою і Українською Народньою Республікою.

7. Заключається Військову Конвенцію, що ставить інтегральні частини цієї умови.

[Вилучено статті 8, 9]

Із декларації уряду Української Народної Республіки (2 червня 1920 р.)

Збройною боротьбою кращих синів України під проводом Головного Отамана Симона Петлюри, твердою вірою в святе діло визволення, а в останній час ще й за дружньою допомогою польського народу, якому від Москви загрожує таке саме лихо, як і нам, звільнено значну частину нашої землі від московської влади.

Тепер наш народ може приступити до заведення на Вкраїні того ладу, якого йому треба, може відновити свою державність. Порядок на Вкраїні повинен відповідати дійсним потребам її населення, його встановить народне представництво — Парламент, складений на підставі загального, рівного для всіх, безпосереднього, таємного та пропорціонального виборчого права. Тоді не зможе одна якась партія підбивати під себе всю людність, як цього хотять большовики-комуністи для своєї партії.

Щоб провадити підготовчу роботу до скликання Парламенту та щоб держати до того часу лад в Державі і поліпшити її стан. Головний Отаман Симон Петлюра покликав нас до роботи, яку вестимемо, стоючи на такому грунті:

Щоб звільнити всю територію України від ворогів, та щоб і надалі не опанували нами чужі люде, в першу чергу будемо дбати про утворення з усіх активних сил українського народу міцної дисціплінованої армії, такої сили. щоб вона мала змогу захищати край від ворога, чи він напіратиме зовні, чи робитиме заколот в самому краю.

Тільки регулярна армія, аполітична, але свідома своїх національно-державних обов'язків, забезпечить нашому народові самостійність і зможе захистити границі України після того, як союзне Польське військо, допомігши нам, буде відкликане своїм Правительством додому.

Яко кадри при організації численного Українського війська нарівні з частинами, зформованими на Поділлю і в Польщі, використовується героїчна армія, що під проводом генерала Омельяновича-Павленка, у початку сього Травня з'єдналася з загальним україно-польським фронтом після пятимісячної безпримірної боротьби в запілю московських наїздників.

Щоб утримувати армію, та завести і держати лад в країні, треба великих коштів; самими паперовими грішми справи не залагодимо, як це й вже ми бачили на прикладі большовиків та добровольців, що грошей випускали багато, а народньому господарству вія того краще не було. Отже Правительство подбає про поліпшення народнього господарства.

Забезпечуючи робітничим масам здобутки революції, а Державі певні джерела доходу, воно вживе заходів, щоб притягти приватну іниціативу і засоби до відбудови зруйновної промисловости, дрібної та великої і до того-ж підтримає ремісничу працю, щоб вона могла розвиватись і організуватись при найбільш сприятливих обставинах. Рівнож буде застережено волю і розвиток торгу зовнішнього, так і внутрішнього.

Вважаючи нашу кооперацію одною з основ міцного економічного розвитку Держави, Уряд сприятиме кооперативним установам в їх роботі та поширенні впливу на ріжні галузі народного господарства.

Одночасно треба перевести і посильне оподаткування людності. Це оподаткування буде одним із засобів налагодження фінансового становища Держави, дасть спроможність не так значно побільшувати випуск паперових грошей, підійме їх цінність і тим зменшить ту страшну дорожнечу, від якої населення терпить більше втрат, аніж від справедливих податків.

Для полагодження господарства України особливо важне місце займає налагодження транспорту. Без потрібного числа паровозів, вагонів і пароплавів без палива і техничного приладдя неможливо направити цю справу. Правительство вживе всіх заходів, щоб надати цій справі певного ходу, як способом відновлення внутрішньої продукції потрібного знаряддя, так і шляхом допомоги від західних сусідів і союзників.

Внутрішнє життя Республіки потребує для піддержки старого ладу відповідних органів на місцях. Правительство має своїм завданням перевести систему внутрішніх реформ, ставлячи в першу чергу заведення твердої влади та планомірної організації ладу і повного спокою, щоб забезпечити життя і добробут всіх громадян країни без ріжниці націй. Конечною точкою внутрішніх реформ буде заведення міцних органів місцевого демократичного самоврядування на які й спиратиметься в своїй діяльності майбутнє народне представництво. Поки складуться умови, які зроблять можливим проведення виборів в Парламент, на вказаних вище підставах, Правительство в найкоротшім часі скличе тимчасові орган — Передпарламент — з представників населення місцевих самоврядувань та визначних громадських, політичних, професійних і кооперативних організацій. Цей Передпарламент і буде творити біжучу законодавчу роботу, яку тепер силою обставин примушена провадити Рада Народніх Міністрів.

Велика руїна повстала на Вкраїні, коли рішалася земельна справа, але ж тепер, коли революція досягла своєї найвищої соціяльної мети, передавши землю до рук селянства яке є основою нашої державности, земельна справа може бути спокійно вирішені згідно інтересам селянського та загально-державного господарства в нашій країні — голосом самого народу. Отже Правительство вважає що до остаточного вирішення земельного питання в Парламенті вся земля і надалі повинна залишатися в користуванні селян, котрі її обробляють і обсівають під загальним керуванням Міністерства Земельних Справ та його органів на місцях. Народ наш відбудовує своє державне істнування в тяжких умовах. Тільки за останній час ми маємо змогу вчитися своєю мовою, розвивати свою культуру в державному обсягу. Правительство дбатиме про те, щоб допомогти нормальному розвиткові освіти і культури на Вкраїні і заведе національно-державну школу на всіх її ступінях. З Української Церкви, що повинна бути національною і незалежною, буде скинено те ярмо, яке старається закріпити на ній Москва, намагаючися держати совість Українського Народу під своєю кормигою. Одночасно Правительство забезпечить також волю всіх инших ісповідань на Вкраїні.

Мир з Польщею, визнання нею державних прав Українського народу, дружне-сусідська поміч її в боротьбі з спільним ворогом відкриває перед Україною широкі обрії спільного з усією Європою культурно-економичного життя. Правительство вважає, що народи Заходу зрозуміли силу прямування нашого народу до самостійного життя і не дадуться більше на злобні вигуки наших бувших властителів, ніби то народ наш не має підстав, щоб збудувати власну державу. Правительство подбає, щоб про визвольну боротьбу проти московських імперіялістів, яка ведеться нині за союзною допомогою Польщі, було всім відомо, а визнання нашої Республіки иншими Державами було закріплено відповідними актами.

Правительство сподівається закріпити добросусідські відносини з Руминією і досягти найщирійшого порозуміння з солідарними з нами Державами Прибалтики, Чорномор'я та Кавказу.

Правительство вважає за зло всякі національні утиски і буде на сторожі дотеперішніх придбань і гарантій дійсної рівности національних меншостей, щоб в спільній хаті не було колотнечі, а були мир та згода.

Цієї великої історичної рішаючої години, коли весь культурний світ слідкує за героїчними змаганнями Українського народу, Правительство закликає всіх вірних синів отчизни не покладати рук в невтомній завзятій боротьбі за Велику Вільну Самостійну Україну.

2 червня 1920 року, Вінниця.

Категорія: 1917-1920 | Додав: ukrhist (08.07.2008)

Як качати з сайту


[ Повідомити про посилання, що не працює

Права на усі матеріали належать іх власникам. Матеріали преставлені лише з ознайомчєю метою. Заванташивши матеріал Ви несете повну відповідальність за його подальше використання. Якщо Ви є автором матеріалом і вважаєте, що розповсюдження матеріалу порушує Ваші авторські права, будь ласка, зв'яжіться з адміністрацією за адресою ukrhist@meta.ua


У зв`язку з закриттям сервісу megaupload.com , та арештом його засновників частина матерійалу може бути недоступна. Просимо вибачення за тимчасові незручності. Подробніше

Переглядів: 4105
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика
Locations of visitors to this page

IP






каталог сайтів



Онлайн усього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2014
Створити сайт безкоштовно