КОРОЛЬОВ C.МОСКВА, КРЕМЛЬ, 5 ТРАВНЯ 1941 РОКУ ОДКРОВЕННЯ СТАЛІНА ПЕРЕД ВІЙСЬКОВОЮ ЕЛІТОЮ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ - Україна 1939-1945 - Історія України - Каталог статей - Історія та гуманітарні дисципліни
Вівторок, 21.02.2017, 11:43
Історія та гуманітарні дисципліни
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту



QBN.com.ua
Головна » Статті » Історія України » Україна 1939-1945

КОРОЛЬОВ C.МОСКВА, КРЕМЛЬ, 5 ТРАВНЯ 1941 РОКУ ОДКРОВЕННЯ СТАЛІНА ПЕРЕД ВІЙСЬКОВОЮ ЕЛІТОЮ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ
МОСКВА, КРЕМЛЬ, 5 ТРАВНЯ 1941 РОКУ ОДКРОВЕННЯ СТАЛІНА ПЕРЕД ВІЙСЬКОВОЮ ЕЛІТОЮ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ
Станислав КОРОЛЬОВ
(журналіст, ветеран війни (м. Коростень Житомирської обл.))

Таємницю виступу Сталіна на прийомі випускників військових академій у Кремлі 5 травня 1941 року правителі колишнього СРСР оберігали на рівні режиму таємності горезвісного «Постскриптуму» — таємного протоколу — додатка до Пакту Ріббентропа — Молотова, підписаного 23 серпня 1939 року. І, як ми переконаємося, для цього були серйозні підстави...

Офіційне повідомлення про виступ Сталіна на прийомі, що з’явився в газетах 6 травня 1941 року, було стислим: «Товариш Сталін у своєму виступі відзначив глибокі зміни, що відбулися за останні роки в Червоній Армії, і підкреслив, що на основі сучасної війни Червона Армія перебудувалась і серйозно переозброїлася. Товариш Сталін привітав командирів, що закінчили військові академії, і побажав їм успіху в роботі. Промова товариша Сталіна тривала 40 хвилин і її було вислухано з винятковою увагою...»

Стосовно «виняткової уваги» — все точно: затамувавши подих, зал ловив кожне слово вождя, і майбутні полководці Країни Рад були буквально вражені почутим — Сталін говорив відверто, без лицемірства й демагогії, притаманних партійній пропаганді того часу. Принаймні саме так характеризували свої враження від промови Сталіна ще живі учасники прийому, із котрими випало свого часу зустрічатися й розмовляти російському історику й публіцисту Льву Безименському. Слова одного з них, генерала армії Миколи Григоровича Лащенка, він наводить у своїй книжці «Гітлер і Сталін перед боротьбою», надрукованій у Москві 2000 року.

Досить довго історики вважали, що документальні свідчення цієї події не збереглися. Але, як відомо, у світі немає нічого таємного, що не стало б явним. Настав серпень 1991 року, провалився заколот гекачепістів, і надтаємна «Особлива папка» архіву ЦК КПРС видала дослідникам дев’ять сторінок «Стислого запису виступу тов. Сталіна на випуску слухачів академій Червоної Армії в Кремлі 5 травня 1941 року».

Перш ніж долучитися до одкровень Сталіна, проголошених тоді військовій еліті країни, відзначимо, що сама атмосфера підготовки прийому теж була не цілком звичайною. Складалися списки, перевірялися анкетні дані, усіх розбили на групи по 20 чоловік, у кожну групу призначили окремого, найнадійнішого «старшого». Напередодні кожному вибраному вручили красиво оформлене запрошення на урядовий прийом за підписом коменданта Кремля генерала Спиридонова.

У призначений час випускники, вдостоєні права побачити правителів країни, вирушили в Кремль. Їх пропускали через ланцюжок перевіряючих особістів, котрі переглядали запрошення й легким доторком руки обмацували всіх на предмет наявності зброї незалежно від їхнього рангу.

Великий зал Кремлівського палацу було заповнено вщерть. Зібрання привітав нарком оборони Тимошенко, потім рапорт уряду віддав начальник Управління військово-навчальних закладів генерал-лейтенант Смирнов. З привітанням виступив офіційний глава держави, «всесоюзний староста» Калінін. Але головне почалося тоді, коли Тимошенко надав слово Сталіну.

Промову вождя було витримано у притаманному йому стилі: фрази промовлялися повільно і, попри грузинський акцент, звучали чітко та ясно. І прийом риторики теж був знайомим: Сталін сам ставив запитання і сам на них відповідав.

То про що ж повідав тоді вождь учасникам прийому? Звертаючись до слухачів, він почав: «Ви залишили армію 3—4 роки тому, тепер повернетеся до її лав і не впізнаєте армію. Червона Армія вже не та, що була кілька років тому... Чим стала Червона Армія тепер? Ми перебудували нашу армію, озброїли її сучасною військовою технікою... Але справжній досвід у перебудові нашої армії ми здобули з російсько-фінської війни та з сучасної війни на Заході».

Так, провал «зимової війни» з Фінляндією був жорстоким уроком для Червоної Армії. Поклавши в лісах і болотах країни Суомі сотні тисяч убитих і замерзлих наших воїнів, Сталін задовольнився лише кількома клаптиками фінської території, забезпечивши цим горезвісну «безпеку» Ленінграда…

Які ж висновки робить вірний учень Леніна з ганебних уроків «зимової війни»? Суто ленінські: «Озброюватися, озброюватися і ще раз — озброюватися!» Поставивши чергове запитання: «Чим є наша армія тепер?», вождь повідомляє дані, за які розвідка будь-якої держави дорого заплатила б:

«Раніше існувало 120 дивізій у Червоній Армії (на 1.01.1939 р. їх було 123. — С.К.). Тепер у нас у складі армії 300 дивізій (на 22.06.1941 р. їх стало вже 303. — С.К.). Із загальної кількості дивізій 1/3 частина механізовані дивізії. Про це говорять, але це ви повинні знати. Зі 100 дивізій — 2/3 танкові, а 1/3 моторизовані. Армія поточного року матиме 500000 тракторів, вантажівок...»

Говорячи про бронетехніку, Сталін особливо підкреслює: «Наші танки змінили свій образ. Раніше всі були тонкостінні, тепер цього недостатньо. Тепер потрібна броня в 3—4 рази товща. Є в нас танки першої лінії, що рватимуть фронт (із 10,5 тисячі усіх танків, зосереджених на західних кордонах СРСР, танків прориву — КВ й Т-34 було близько двох тисяч. — С.К.). Є танки супроводу піхоти… Збільшилася вогнева потужність танків (Т-34 й КВ було озброєно 76-міліметровими гарматами — це було найпотужніше у світі артозброєння танків. — С.К.)

Торкаючись проблем артилерії, вождь підкреслює: «сучасна війна… підняла роль гармат. Боротьба з укріпленнями й танками супротивника вимагає стрільби прямою наводкою та великої початкової швидкості снаряда — до 1000 й вище метрів на секунду...»

Дійшла черга й до улюбленої та плеканої вождем авіації: «Ми маємо в достатній кількості й випускаємо в масовій кількості літаки, що дають швидкість 600—650 кілометрів на годину. Це літаки першої лінії. У випадку війни ці літаки буде використано в першу чергу. Вони розчистять дорогу і для наших відносно застарілих літаків І-15, І-16, І-153 (Чайка) й СБ...»

Це слово — переконливе спростування сталінського ж міфу про нібито нестачу в початковий період війни з німцями сучасних літаків. Відповідно до мобілізаційного плану МП-41 за станом на 22 червня 1941 року з 10 тисяч наших літаків, зосереджених на західних прикордонних аеродромах, понад чотири тисячі були новітні МіГ-3, ЛаГГ-3, Як-1, Су-2, Іл-2, Іл-4 й ін. Уся біда в тому, що першого ж дня війни ворог знищив 1100 літаків, а до кінця жовтня 1941 року майже вся ця повітряна армада фактично припинила існування. Допомога надійшла від союзників — із листопада 1941 року США й Англія почали поставляти в СРСР по 400 літаків щомісяця...

Торкнувшись стану справ у підготовці командних кадрів, Сталін зажадав готувати командний склад армії з урахуванням досвіду сучасної війни й на новітній бойовій техніці.

Далі вождь переходить до міркувань на політико-стратегічні теми. І ставить чергове запитання: «Чому Франція зазнала поразки, а Німеччина перемагає? Чи справді німецька армія непереможна?»

Порадивши слухачам прибувши у війська не уникати подібних запитань, Сталін відразу «орієнтує» їх політично: «Ленін говорив, що розбиті армії добре навчаються... Німецька армія, будучи розбитою 1918 року, — добре навчалася. Німці критично переглянули причини свого розгрому та знайшли шляхи, аби краще організувати свою армію, підготувати її та озброїти».

Уже що-що, а які шляхи відродження збройних сил знайшли німці, товаришу Сталіну було достеменно відомо. Ще з часів історичних Рапалльських угод 1922 року радянське керівництво проводило дружню політику щодо Німеччини, розграбованої та приниженої «імперіалістським» Версальським мирним договором.

Й особисто він, Сталін, далекого 1926 року «благословив» Наркомат із військових і морських справ на чолі з К.Ворошиловим на тісне співробітництво в усіх оборонних напрямах із головним командуванням рейхсверу (так називалися збройні сили Німеччини в 1918—1935 роках). Ясна річ, не без користі й для справи навчання та переозброєння Червоної Армії.

Наскільки тісним було це співробітництво, можна судити з доповіді начальника IV управління штабу РСЧА (потім — ГРУ) Яна Берзіна на ім’я К.Ворошилова, датованої 24.12.1928 р.: «Нині наші взаємовідносини з рейхсвером мають конкретне вираження:

а) взаємного ознайомлення зі станом і методами підготовки обох армій шляхом відрядження осіб комскладу на маневри, польові поїздки й на академічні курси;

б) у спільних хім. дослідах (підприємство «Томка»);

в) у спільній організації танкової школи в Казані (умовна назва «Кама»);

г) в авіаційній школі в Липецьку («Липецьк»);

д) у відряджанні в Німеччину для вивчення окремих питань і ознайомлення з організацією робіт ряду представників окремих управлінь (УБС, НТР, Артуправління, Головсанупр тощо)

Тож слова Сталіна про те, що «військова думка німецької армії рухалася вперед, армія озброювалася новітньою технікою. Навчалася новим прийомам ведення війни», було сказано з безумовним знанням справи.

До речі, згадану танкову школу в Казані 1932 року закінчив німецький офіцер Гайнц Гудеріан. Так, так, — той самий гітлерівський танковий генерал, чиї панцирні й моторизовані дивізії вже через півтора місяця після того кремлівського прийому шматували наші Західний і Південно-Західний фронти.

А відомий ас гітлерівських люфтваффе Еріх Гартманн, котрий збив за роки Другої світової війни 352 літаки (із них 347 — на Східному фронті), проходив льотну підготовку в колишнього випускника липецької авіашколи Франца фон. Левінськи.

А стосовно, скажімо, наших артилерійських конструкторських бюро, то в них до 1934 року працювали й німецькі інженери — конструктори артсистем. Про це писав у своїх мемуарах наш видатний артилерійський конструктор, творець знаменитої 76-міліметрової дивізіонної гармати ЗІС-3, Герой Соціалістичної Праці В.Грабін. Як фронтовик-зенітник особисто засвідчую: наша 85-міліметрова зенітна гармата зразка 1939 року була точною копією німецької 88-міліметрової зенітки. А бінокулярний шукач цілі і 4-метровий далекомір для зенітної артилерії розроблялися й випускалися в нас за участю фахівців німецької фірми «Карл Цейсс».

Стосовно інших напрямів цього співробітництва, то з ними можна ознайомитися в книжці російських істориків Юрія Дьякова й Тетяни Бушуєвої «Фашистський меч кувався в СРСР» — чотириста сторінок документальних свідчень того, як Сталін готував Німеччину до війни...

Продовжуючи повчати своїх слухачів, Сталін підкреслює: «Щоб готуватися добре до війни, — це не тільки потрібно мати сучасну армію, але треба війну підготувати політично... Це означає, мати в достатній кількості надійних союзників і нейтральних країн. Німеччина, починаючи цю війну, із цим завданням справилася, а Англія і Франція не справилися з цим завданням».

І знову Сталін говорить про те, у чому особисто брав найбезпосереднішу участь. Це за його вказівкою глава радянської делегації на переговорах із військовими місіями Англії і Франції з питань забезпечення безпеки в Європі (середина серпня 1939 року) зробив усе можливе, аби провалити ці переговори.

Це з ініціативи Сталіна 23 серпня 1939 року було підписано Пакт Ріббентропа—Молотова, а наприкінці вересня того ж року — й Договір про дружбу та кордон між СРСР і Німеччиною, які перетворили Радянський Союз на тактичного союзника фашистської Німеччини у війні проти Польщі і, таким чином, у розв’язуванні Другої світової війни. Особливо підкреслимо: горезвісний «Постскриптум» — таємний протокол про розділ «сфер інтересів» у Європі між СРСР і Німеччиною було запропоновано саме радянською стороною.

Продовжуючи свою промову, вождь ставить чергове запитання: «Чи справді німецька армія непереможна?» І відповідає: «Ні, у світі немає і не було непереможних армій... Німеччина почала війну і йшла в перший період під гаслом визволення від гніту Версальського миру... Тепер німецька армія йде з іншими гаслами. Вона змінила гасла визволення від Версаля на загарбницькі... Німецька армія не матиме успіху під гаслами загарбницької, завойовницької війни. Ці гасла небезпечні...»

Історія ще раз підтвердила, що такі гасла смертельно небезпечні! На жаль, Сталіну забракло мудрості усвідомити всю невідворотність агресивних намірів Гітлера щодо Радянського Союзу в той момент, коли він проголошував цю промову. І хоча йому були відомі всі деталі «Плану Барбаросса», він уперто вважав його дезінформацією, підкинутою англійською розвідкою.

Отже, Червона Армія серйозно перебудувалася, добре озброїлася, засвоїла уроки війни з фінами й військової кампанії на Заході. Які ж стратегічні завдання ставить перед нею «великий вождь і вчитель радянського народу»? Передусім, треба точно й чітко визначити ймовірного супротивника. Потенційних (прикордонних) супротивників двоє: на сході — Японія, на заході — Німеччина. Але японці, обпікшись на Халхін-Голі, відступилися й буквально напередодні, 11 квітня 1941 року, уклали з СРСР пакт про нейтралітет. Стосовно Німеччини, то з нею Радянський Союз 28 вересня 1939 року уклав Договір про дружбу й кордон (до речі, на карті, де визначено цей кордон, Сталін «черкнув» свій автограф завдовжки аж 58 сантиметрів!).

І тут учасники прийому почули те, що зберігали в найсуворішій таємниці правителі колишнього СРСР. Цитуємо генерала М.Лащенка, в котрого слова Сталіна закарбувалися в пам’яті на все життя: «У нас із Німеччиною не склалися дружні відносини, — сказав вождь. — Війна з Німеччиною неминуча, і (повернувшись до Молотова) якщо товариш Молотов і апарат Наркомінсправ зуміють відтягнути початок війни, то це наше щастя. А ви виїжджайте і вживайте заходів на місцях для підняття боєздатності військ...»

Потім, коли М.Лащенко вже у своїй частині в Запоріжжі, відповідаючи на запитання товаришів по службі про зміст промови вождя, згадав про Німеччину, війна з якою неминуча, то дістав серйозного прочухана від представників політуправління й особливого відділу за розголошення «важливих державних таємниць». Добре, що не потрапив в ГУЛАГ...

Отже, супротивника визначено й названо. Як же товариш Сталін збирається з ним розправитися? І вождь відповідає у своєму, уже третьому, «застільному», виступі на прийомі. Цитуємо «Стислий запис...»: «Виступає генерал-майор танкових військ. Проголошує тост за мирну сталінську зовнішню політику. Товариш Сталін: дозвольте внести поправку. Мирна політика забезпечувала мир нашій країні. Мирна політика — справа хороша. Ми до пори до часу проводили таку лінію на оборону — доти, поки не переозброїли нашу армію, не забезпечили армію сучасними засобами боротьби.

А тепер, коли ми нашу армію реконструювали, наситили технікою для сучасного бою, коли ми стали сильними, — тепер треба перейти від оборони до наступу. Проводячи оборону нашої країни, ми зобов’язані діяти наступальним чином... Червона Армія є сучасною армією, а сучасна армія — армія наступальна».

Отже, воювати зі своїм заклятим «другом» Гітлером товариш Сталін збирався саме наступальною війною. Та ще й так, що заборонив своїм військовим, зокрема й тим, хто слухав його в Кремлі, до самого світанку 22 червня 1941 року не те щоб створити вздовж західного кордону лінію траншей, а навіть викопати хоча б прості повнопрофільні окопи. Гітлер нав’язав «камраду» Сталіну таку війну, яку тому й на думку не спадало планувати… З усіма випливаючими з цього трагічними наслідками…

Потім були ще тости — за здоров’я академічних кадрів, за славнозвісних танкістів, авіаторів, артилеристів… Саме тоді Сталін уперше назвав артилерію «богом війни»...

Необхідно також відзначити ще одну дуже характерну особливість виступу Сталіна — він був дуже потужним у психологічному плані. Говорив він неголосно, спокійно, без підготовленого заздалегідь тексту — у руках лише невеличкий аркуш, куди він час від часу зазирав.

Проте, як згадували потім самі учасники прийому, це діяло на аудиторію якимось особливим, магічним чином: Сталін усе знає, глибоко розбирається у військових і політико-стратегічних питаннях, він упевнений у могутності Червоної Армії і він віддасть наказ наступати на ворога, коли визнає це за потрібне. Це — справжній вождь народу, великий політик, полководець, котрому відомі всі проблеми країни та світової політики.

Навіть маршал Г.Жуков, у характері котрого злилися прагматизм, залізна воля, владність і прагнення до досягнення цілі (іноді — за будь-яку ціну), і той нерідко потрапляв під вплив цього сталінського «демонізму». Особливо перед самим початком війни. Про що він і повідав у своїх «Спогадах і міркуваннях»:

«Не приховуватиму, нам тоді здавалося, що в справах війни, оборони Й.В.Сталін знає не менше, а більше від нас, розбирається глибше й бачить далі. А коли довелося зіштовхнутися з труднощами війни, ми зрозуміли, що наша думка стосовно надзвичайної поінформованості й полководницьких чеснот Й.В.Сталіна була помилковою».

Ця «помилкова думка» оберталася ганьбою і трагедією початкового періоду війни й коштувала народу величезних людських жертв і матеріальних втрат...

Не дивно, що всі вожді й генсеки колишнього СРСР так уперто приховували від народу головний зміст виступу Сталіна на тому кремлівському прийомі. Аж надто вибухонебезпечним був він для всієї системи сталіністської міфології, що обплутала липким павутинням брехні й дезінформації всю історію Великої Вітчизняної війни.

Д.Т. № 17 (392)

Категорія: Україна 1939-1945 | Додав: chilly (27.06.2008)

Як качати з сайту


[ Повідомити про посилання, що не працює

Права на усі матеріали належать іх власникам. Матеріали преставлені лише з ознайомчєю метою. Заванташивши матеріал Ви несете повну відповідальність за його подальше використання. Якщо Ви є автором матеріалом і вважаєте, що розповсюдження матеріалу порушує Ваші авторські права, будь ласка, зв'яжіться з адміністрацією за адресою ukrhist@meta.ua


У зв`язку з закриттям сервісу megaupload.com , та арештом його засновників частина матерійалу може бути недоступна. Просимо вибачення за тимчасові незручності. Подробніше

Переглядів: 1153
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика
Locations of visitors to this page

IP






каталог сайтів



Онлайн усього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2017