Неділя, 23.07.2017, 04:38
Історія та гуманітарні дисципліни
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту



QBN.com.ua
Головна » Статті » Історія України » Україна 1939-1945

ТРОНЬКО П. Немеркнучий подвиг народу
60-річчя Перемоги Радянського Союзу над фашистською Німеччиною український народ зустрічає як одне з найголовніших і найдорожчих національних свят. З не меншим душевним піднесенням, почуттям глибокої вдячності поколінню героїв Великої Вітчизняної війни відзначать славну річницю народи Росії, Білорусії, інших незалежних держав, що утворилися на пострадянському просторі, все людство. І це цілком природно. У тій війні вирішувалася доля не лише СРСР як держави, а й усіх народів колишньої нашої спільної Батьківщини, вирішувалася доля світової цивілізації, прогресу і демократії.

Велика Вітчизняна війна радянського народу 1941 – 1945 рр. була невід’ємною складовою частиною Другої світової війни, що охопила 61 країну, 80% населення планети, а радянсько-німецький фронт – її найважливішим, вирішальним фронтом. Тут, у грандіозних битвах під Москвою і Сталінградом, на Курській дузі, за ліквідацію блокади Ленінграда, за визволення Києва, Криму – на всіх фронтах Великої Вітчизняної вермахт втратив убитими, пораненими і полоненими 10 млн. солдатів і офіцерів з 13,6 млн. своїх загальних втрат у другій світовій війні, три чверті авіації, більшу частину танків і артилерії. Саме тут було розгромлено більшість військових з’єднань фашистської коаліції – 607 дивізій.

Для радянських людей минула війна стала воістину народною, священною, як співається у широковідомій пісні воєнних літ. На захист Батьківщини піднялися всі – від малого до старого, воєдино злилися армія і народ, фронт і тил. В ім’я Перемоги над знавіснілим ворогом наші люди відмовляли собі в найнеобхіднішому, свідомо йшли на жертви. Понад 27 млн. життів кращих своїх синів і дочок приніс радянський народ на вівтар Перемоги.

Гідний внесок у розгром німецько-фашистських претендентів на світове панування зробив і наш український народ. І даремно деякі вітчизняні історики і політики силкуються нині подати справу так, ніби минула війна не була для українського народу ні Великою, ні Вітчизняною, а “сутичкою між двома тоталітарними режимами”, в якій Україні відводилася роль об’єкта і жертви. Говорити так – значить грішити проти правди історії, не поважати ні свою державу, ні свій народ.

I

На землю України Друга світова війна прийшла восени 1939 року. О 4-й год. ранку 17 вересня війська новоствореного Українського фронту під командуванням командарма I рангу С.К.Тимошенка (у 1937 – 1940 рр. – командуючий військами Київського особливого військового округу) перейшли радянсько-польський кордон. Не вдаючись до детального розгляду існуючих оцінок, часом протилежних, походу Червоної Армії у Західну Україну в 1939 році, лише наголошу на тому, що об’єктивно він мав визвольний характер, створив сприятливі умови для возз’єднання Наддністрянської та Наддніпрянської України. Рішення Народних Зборів Західної України (депутатом їх був і я) про возз’єднання краю з Українською РСР, прийняте 27 жовтня 1939 року, а згодом відповідні рішення Верховних Рад СРСР і УРСР стали торжеством історичної справедливості.

Дехто з істориків і політиків називає вересень 1939 р. кривавим. Однак, якщо брати до уваги кількість жертв бойових дій, то перемогу було здобуто малою кров’ю – втрати радянської і польської армій були невеликими. Якщо ж ідеться про незаконні репресивні заходи, застосовані новою владою до значної частини мирного населення краю, то це справді мало місце і заслуговує осуду. Та все ж не це головне. За великим рахунком, то був воістину золотий вересень, історичний крок на шляху до консолідації української нації.

Наступним кроком на цьому шляху стало возз’єднання з Радянською Україною в червні 1940 р. загарбаних Румунією ще у 1918 – 1919 рр. Північної Буковини і трьох повітів Бессарабії (Хотинщина, Аккерманщина й Ізмаїльщина).

У результаті територія УРСР зросла до 565 тис. кв. км і населення – на 8,8 млн. чол., її кордони істотно просунулися на захід, що мало, зокрема, велике стратегічне значення.

Мирні соціалістичні перетворення в нових областях УРСР тривали, проте, недовго. З початком віроломного нападу німецько-фашистських загарбників на Радянський Союз 22 червня 1941 р. Україна виявилася центральною ділянкою європейського театру воєнних дій. Олександр Довженко занотував тоді у своєму щоденнику, що навколо України точиться добра половина усієї світової війни.

Згідно з планом “Барбаросса” в нашу республіку вторглися 57 дивізій і 13 корпусів групи армій “Південь”. Їм протистояли 80 дивізій Київського й Одеського військових округів, перетворених з початком війни на Південно-Західний і Південний фронти. Концентрація в Україні такого численного угруповання радянських військ, які переважали агресора і за кількістю бойової техніки (правда, танків, літаків, стрілецької зброї новітніх зразків було обмаль), випливала з настанови Й.В.Сталіна про те, що в разі війни саме південно-західний регіон СРСР буде головним напрямом удару німецької армії. Адже частка України в загальносоюзному видобутку вугілля становила 50,5%, залізної руди – 67,6, у виплавленні чавуну – 64,7, сталі – 48,9%. Верховодів третього рейху приваблювали і чорноземи України.

На плечі бійців і офіцерів діючої армії, які героїчно, зазнаючи величезних втрат у живій силі й техніці, стримували фашистську навалу, лягли величезні випробування. Для багатьох перший бій виявився останнім, а багато хто, отримавши кілька поранень, знову і знову поверталися в стрій, пройшли війну від початку і до кінця. Усього за роки війни червоноармійську форму одягли понад 7 млн. жителів України, що становило 23% особового складу Збройних Сил СРСР. З них більше половини не повернулися з війни.

Початок війни виявився для Червоної Армії несприятливим. Вже першого дня гітлерівські агресори розбомбили 66 аеродромів у смузі дій Південно-Західного фронту і вивели з ладу 579 літаків. А всього за перших три тижні бойових дій радянські війська на території України втратили 850 тис. чоловік, 3,5 тис літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат. Ворог захопив Луцьк, Львів, Чернівці, Ровно, Станіслав, Тернопіль, Проскурів, Житомир і вийшов на підступи до Києва й Одеси.

Потрясіння радянських людей, викликане швидким просуванням німецько-фашистських загарбників і незліченними втратами Червоної Армії, було величезним. Та наш волелюбний народ мало-помалу приходив до тями, збирав сили для відсічі. Агресора було надовго зупинено під Києвом (оборона столиці тривала з 11 липня до 26 вересня 1941 р.) і Одесою (місто оборонялося з 5 серпня до 16 жовтня 1941 р.).

На кістках солдатів – героїв і страждальців 1941 – 1942 рр. створювався фундамент Перемоги. Гідно поводилося і мирне населення. Трудівники радянського тилу в усій своїй діяльності керувалися патріотичним закликом: “Все – для фронту, все – для перемоги!”. Патріотичні почуття українського народу виразив з надзвичайною художньою силою на самому початку війни Микола Бажан:

В нас клятва єдина і воля єдина,
Єдиний в нас клич і порив:
Ніколи, ніколи не буде Вкраїна
Рабою німецьких катів!

Протягом перших трьох місяців війни 2,5 млн. жителів республіки влилися в Червону Армію, з них понад 200 тис. добровольцями. Виявом справжнього патріотизму став масовий добровільний вступ до лав народного ополчення (за неповними даними, у 12 областях УРСР до ополчення записалося 1,3 млн. чол.), винищувальних батальйонів (уже на початок липня 1941 р. їх було створено понад 650 із загальною чисельністю майже 160 тис. бійців), які разом з регулярними частинами Червоної Армії прийняли на себе удар агресора. 2 млн. чол. цивільного населення споруджували оборонні укріплення. З добровільних внесків громадян створювався фонд оборони. Народне господарство поставляло фронту у значних обсягах озброєння, боєприпаси, техніку, обозно-речове майно. Було розгорнуто 158 евакогоспіталів на 56,2 тис. ліжок.

Перебудову всього життя українського народу на воєнний лад очолила Комуністична партія України. При цьому КП(б)У керувалася директивою ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР від 29 червня 1941 р. та виступом по радіо Голови Державного Комітету Оборони Й.В.Сталіна від 3 липня 1941 р. У цих програмних документах ставилися такі конкретні завдання, як всебічне зміцнення діючої армії, забезпечення виконання воєнно-мобілізаційних планів, подання всебічної допомоги фронтові, перебазування продуктивних сил із районів, яким реально загрожувала окупація, на схід, організація партизанської і підпільної боротьби з ворогом на окупованій території.

Розв’язувати ці завдання доводилося у надзвичайно важких умовах, що дедалі погіршувалися внаслідок швидкого наступу гітлерівських військ. Українська партійна організація змушена була перегруповувати свої сили. Понад 236 тис. комуністів республіки, або 42,9 % усього складу КП(б)У, по мобілізації й добровільно пішли в Червону Армію, головним чином на фронт. Членами військових рад фронтів і армій, на інші відповідальні пости в діючу армію були направлені перший секретар ЦК КП(б)У М.С.Хрущов, другий секретар ЦК М.О.Бурмистенко (загинув у бою 20 вересня 1941 р.), Голова Раднаркому УРСР Л.Р.Корнієць, багато інших керівних партійних і радянських працівників республіканського, обласного, районного рівня.

ПЕРЕЙТИ НА СТОРІНКУ МАТЕРІАЛУ

Категорія: Україна 1939-1945 | Додав: chilly (25.02.2009)

Як качати з сайту


[ Повідомити про посилання, що не працює

Права на усі матеріали належать іх власникам. Матеріали преставлені лише з ознайомчєю метою. Заванташивши матеріал Ви несете повну відповідальність за його подальше використання. Якщо Ви є автором матеріалом і вважаєте, що розповсюдження матеріалу порушує Ваші авторські права, будь ласка, зв'яжіться з адміністрацією за адресою ukrhist@meta.ua


У зв`язку з закриттям сервісу megaupload.com , та арештом його засновників частина матерійалу може бути недоступна. Просимо вибачення за тимчасові незручності. Подробніше

Переглядів: 1896
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика
Locations of visitors to this page

IP






каталог сайтів



Онлайн усього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2017