Понеділок, 20.11.2017, 15:40
Історія та гуманітарні дисципліни
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту



QBN.com.ua
Головна » Статті » Історія України » 1945-сер.50-х

60-ТА РІЧНИЦЯ ВОЛИНСЬКИХ ПОДІЙ ТА ПРОЦЕС ОЧИЩЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ УКРАЇНСЬКОГО ТА ПОЛЬСЬКОГО НАРОДІВ
Польсько-українські суперечності навколо формату проведення урочистостей з нагоди 60-ліття волинської трагедії лише частково вкорінені у різному баченні сторонами історії цього конфлікту. Основними проблемами є несиметричність процесу обговорення цього питання в Україні та Польщі, залучення до організації спільних акцій лише частини політичних сил, а також невідповідність морального авторитету керівництва України для пропонованої місії – проголошення вибачень від імені українського народу за кривди полякам.

1. ОСНОВИ
Нинішні польсько-українські стосунки зі сталою періодичністю випробовуються на міцність пам’яттю про трагічні сторінки минулого. Так остаточно і не залагоджену проблему “Цвинтаря Орлят” замінила справа можливих спільних ушанувань 60-тої річниці волинських подій 1943-1944 років. Цей вкрай складний і остаточно не досліджений (попри велетенську кількість наукових розвідок) епізод спільної історії ще довго стоятиме на заваді процесу порозуміння між двома народами. В дискусіях істориків та політиків час від часу лунають твердження про наявність двох взаємовиключних “правд” (польської і української) про те, що відбулося на Волині в період 2-ї світової війни (1). Визнання подібного status quo ніскільки не сприяє зняттю гостроти питання, проте існування в певних середовищах полярних точок зору на причини, перебіг і наслідки того конфлікту є лише одним з елементів, які заважають виробленню спільної позиції і виголошенню керівниками двох країн декларації взаємопримирення.
Неможливо досягнути одностайності й не потрібно шукати нещирих компромісів у поглядах на події 1940-х рр. Основи діалогу мають закладатися не в площині зведення балансу взаємних кривд, а у віднайдені відповіді на питання: чи насправді вони є найголовнішим, що розділяє нині поляків та українців? Річниця Волинської трагедії є доброю нагодою для встановлення того, якою мірою проблеми в поточних українсько-польських взаєминах (як міждержавних, так і на рівні суспільств) обумовлені пам’яттю про незагоєні
рани минулого, а якою вкорінені в нинішній політичний контекст (внутрішньополітична ситуація в Україні та Польщі, особливості взаємин керівництва двох країн тощо).
На жаль, дискусія, що розгорнулася на сторінках польських та українських видань, багато в чому пішла непродуктивним шляхом – виставленням “рахунку” іншій стороні, жонглюванням кількістю жертв тощо. Формат обговорень базується на декількох - на нашу думку, хибних – підставах, а саме:

2. НЕАДЕКВАТНА ОЦІНКА ВПЛИВУ ІСТОРИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ НА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВ’ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ

Безумовно, можна лише вітати появу неупереджених досліджень, однак навряд чи нові подробиці та факти змусять польське і частину українського суспільства змінити свою точку зору на цю справу. Більше того, документальне з’ясування окремих моментів сприяє радикалізації поглядів самих істориків. Яскравим прикладом є еволюція позиції відомого польського дослідника Тадеуша Анджея Ольшанского. У своїх статтях початку 1990-х він дотримувався тієї думки, що етнічна чистка 1943-1944 рр. на Волині та у Східній Галичині не була геноцидом щодо польського населення. Однак через 10 років, у авторському коментарі до перевиданої в журналі “Ї” статті “Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.”(вперше опублікованої 1990-го) Ольшанскі зазначив, що віднайдені протягом останніх років документи змусили його вважати, що справжньою метою акцій УПА було не змушення до виселення, а фізичне винищення більшості волинських і східногаліційських поляків (2).
Заклик до чіткого відокремлення політичної і академічної сторін справи, пов’язаних із волинською трагедією, що висловлювався окремими істориками (3), є нездійсненним. Підстави вважати так дають результати численних зустрічей українських і польських вчених, які відбуваються протягом останнього десятиліття. Налаштованість їхніх учасників польський історик Гжегож Мотика окреслив наступним чином: „В розмові з польським істориком я згадав про українські села, спалені Армією Крайовою на Холмщині, на що почув: “Але ж Ви не скажете про це публічно? Не можна бити по своїм воротам”. [...]. Український ж історик в розмові признався, що бачив документи УПА з наказами про здійснення етнічних чисток поляків. Але одразу додав: “Не можна тепер говорити про все відкрито” (4).
“Волинське питання” в Декларації II Міжнародного наукового семінару істориків “Українсько-польські відносини в 1918-1947 роках” також є більше констатацією розбіжностей, аніж узгоджень. Українська позиція, озвучена професором Володимиром Сергійчуком (праці якого, до речі, часто публікуються в періодичних виданнях Організації Українських Націоналістів) (5), однозначно не знайде відгук не лише в польському суспільстві, але й академічних колах. Твердження про те, що акції УПА “були спровоковані німцями і більшовиками як відплатні акції, а також були наслідком спроб польського підпілля відродити польську державу на тих теренах” (6), ніскільки не наближують нас до розуміння природи суперечностей і виглядають як спроба перекладення відповідальності. Так само безвідповідальними є взаємні звинувачення в тому, що німецька окупаційна влада однозначно діяла в тому конфлікті на польському (7) чи українському (8) боці.
Наївними є також сподівання, що в неопрацьованих архівних матеріалах міститимуться остаточні відповіді на всі спірні питання, причому такі, що влаштують обидві сторони. Швидше навпаки: в статтях окремих істориків містяться прозорі натяки на можливість публікації віднайдених документів, що не публікувалися з політичних міркувань. Так, академік Ярослав Ісаєвич написав, що “тепер, коли почався тиск на Україну щодо вимушеного покаяння, почуття образи спонукає деяких українських авторів взятися за публікацію відкладених свого часу до шухляди матеріалів. Але, чи потрібна подальша ескалація взаємних звинувачень?” (9)
Таким чином, діалог істориків в осяжній перспективі не відіграватиме визначальної ролі в процесі пошуку основ тривалого добросусідства. Ця ситуація не є унікальною. Наприклад, наслідки діяльності німецько-чеської комісії істориків, яка працювала на початку 1990-х, шукаючи компромісів щодо Судетської проблеми, також дуже скептично оцінюються аналітиками (10).

3. ІГНОРУВАННЯ НЕСИМЕТРИЧНОСТІ СПРИЙНЯТТЯ СУТНОСТІ ПРОБЛЕМИ В ПОЛЬЩІ ТА УКРАЇНІ

Питання Волинських обходин вже майже рік є неодмінним атрибутом польсько-українських переговорів, виступів та інтерв’ю польських вищих посадовців. Всі вони демонструють одностайність у визнанні того, що проблема є вкрай важливою для подальших відносин наших країн і висловлюють надію на розуміння і добру волю українського керівництва в питанні вибачень перед постраждалими від дій УПА поляками. Намагаючись стимулювати українську сторону до виголошення виразної позиції, шеф Бюро Національної Безпеки Марек Сівец провів з цього приводу зустрічі в Києві з представниками Адміністрації Президента та основних політичних сил. Результати цих переговорів повноцінно не оприлюднювалися, що й породило чутки про те, що Польща чинить тиск на українську владу, змушуючи до слів вибачення за злочини, скоєні ОУН-УПА на Волині. Сівцу довелося навіть спростовувати цю інформацію в пресі: “Керівництво Республіки Польща ніколи не заявляло через своїх представників, що український президент повинен «покаятися і від імені українського народу попросити вибачення у поляків». Але кожен жест був би високо оцінений, особливо родинами жертв, вбитих на Волині, та ще живими свідками тих кривавих подій» (11).
Поставивши за мету якимось чином узгодити формальну сторону участі Президентів двох країн в відзначенні річниці Волинських подій, польська сторона свідомо ігнорує наступні обставини:
а) Проблема Волині є новою для українського суспільства. Навіть абстрагувавшись від традиційного незнання історії польсько-українських стосунків жителями Сходу та Півдня України, не можна стверджувати, що українці мали принаймні 12 років для того, щоб розібратися у власній історії. Фактично, більш чи менш активно ця тема обговорюється тільки останні два роки. Отже, заяви окремих польських дипломатів (12) про відсутність підстав для зволікання із залагодженням історичних порахунків дисонують з дійсним рівнем осмислення проблеми в Україні;
б) Вибачення за Волинь не сприймається в Україні як “відповідь” за перепросини щодо Акції “Вісла”. Практично у всіх польських заявах з приводу річниці Волинської трагедії згадується звернення 18 квітня 2002 року Президента Олександра Кваснєвського
до учасників конференції “Поляки-Українці. 1939-1947” з засудженням дій, допущених щодо цивільної української людності в 1947 році. Виголошення подібної заяви українським Президентом (на що натякається польською стороною) ускладнено декількома різноплановими чинниками. По-перше, Акція “Вісла” ніколи не усвідомлювалася вищим українським керівництвом як проблема, суттєво пов’язана власне з Україною, а швидше сприймалась як внутрішньопольська справа. По-друге, Волинська трагедія 1943 року, на відміну від депортації 1947 не була наслідком державної політики, а отже формула перепросин має бути іншою. І, по-третє, ставлення українців до діяльності УПА є настільки контраверсійним, що будь-яка заява приречена на негативне ставлення до неї в українському суспільстві.
Більш адекватною ситуації є модель, запропонована послом Польщі в Україні Мареком Зюлковським: “Польська сторона хотіла б, аби Україна врахувала польський досвід у вшануванні пам'яті жертв катинського злочину. Ми маємо ще й такий досвід, який був би корисним для української сторони, - по Єдвабному. Єдвабне – це польське містечко, де в 1942 році, під час окупації, спровоковані німцями, але все-таки поляки повбивали євреїв. Про це багато говорилося в Польщі, і президент на вшануванні роковин цієї трагедії, коли було освячено цвинтар невинно вбитих євреїв, сказав кілька важливих слів – що він бере моральну відповідальність спільно з поляками, які вважають себе відповідальними за цю трагедію. Ми, звісно, не маємо права сказати, що хочемо почути таку форму вибачення з боку України, і як далеко українці можуть піти в оцінці цієї трагедії, бо це залежить також від того, наскільки є в українській традиції такий досвід” (13).
в) Нинішній український лідер є не зовсім відповідною фігурою для виголошення вибачень.
Проголошення Декларації примирення і поєднання нині діючим Президентом має декілька негативних наслідків. Польські представники зазвичай уникають відповіді на питання, наскільки пересічних поляків влаштують вибачення офіційного Києва, який в очах польського суспільства має негативний імідж. Ще складніше з сприйняттям можливих перепросин Кучми в суспільстві українському. Як відзначив Костянтин Бондаренко в статті “Трагедія Волині – погляд крізь десятиліття”: “покаяння нинішнього Президента України в умовах, коли більшість громадян України рішуче виступають з критикою діючого режиму, фактично не буде мати сенсу та історичної ваги. Добитися вибачень від лідера України в той час, коли він готовий знайти будь-який привід, будь-яку зачіпку, щоб відновити партнерство з Заходом — неважко. Так, український Президент вибачиться. Так, він визнає помилки й злочини 60-річної давності. Але чи стане від цього легше рядовому поляку? Чи поокладе це вибачення край взаємним підозрам? Чи буде це вибачення відвертим?” (14)
г) Ситуація вимагає паритетного діалогу з усіма політичними силами в Україні
Провідну роль у процесі узгодження форми участі України в планованих заходах по відзначенню 60-ї річниці Волинських подій перебрала на себе Адміністрація Президента. Це певною мірою перетворює дане питання на фактор внутрішньополітичної боротьби. Глава Адміністрації Віктор Медвечук вже виступив з заявою з цього приводу, де обережно, але недвозначно відзначив, що лише сили “близькі за духом до соціал-демократії” здатні були в новітній час пом’якшувати україно-польськi міжетнічнi суперечностi, що вигідно відрізняло їх від представників правої частини політичного спектру. Текст містить лише трохи завуальовані закиди на адресу нинішніх супротивників СДПУ(о) в тому, що вони уникають говорити правду про цю сторінку історії: “[...] ні політичні сили, які ввергли Волинь, а потім Галичину в анархію і погроми, ні їхні наступники і по сьогодні не знайшли в собі мужності взяти на себе моральну відповідальність за волинську трагедію” (15).
Акценти, розставлені Медвечуком, викликали позитивну реакцію у Польщі (16), адже він чи не перший український політик, який визнав, що події 1943 року були з українського боку етнічною чисткою та різаниною цивільного населення. Однак врахування внутрішньополітичного контексту цих визнань суттєво зменшує оптимізм щодо їхньої позитивної ролі в процесі польсько-українського примирення. Загалом, значення суб’єктивних факторів у ставленні до даної справи інколи доходить до абсурду. Наприклад, на сайті “Нашої України”, в коментарі до спільної поїздки Сівца і Медведчука на Волинь жодним словом не згадується її мета, а лише підкреслюється “недемократичність” поведінки Глави Президентської Адміністрації (17).
Найбільш стратегічно виправданою формою залучення до діалогу всіх політичних сил є перенесення його осереддя з канцелярій Президентів до парламентів. Плідною може бути ідея створення польско-українського сеймика, підтримана Маршалком Сейму Мареком Боровскi [Marek Borowski] й Головою Верховної Ради Владимиром Литвином. Спільна заява з нагоди річниці Волинських подій була би добрим початком роботи такого форуму.
Невикористаним є також потенціал взаємодії між представниками найбільшої фракції Сейму – Союзу Лівиці Демократичної і, наприклад, фракцією Соціалістичної Партії у Верховній Раді (18)
Отже, суттєвою проблемою є не тільки наповнення, але й сама організація діалогу. Його кінцева мета не мусить бути чітко прив’язана до роковин Волинської трагедії, а також розрахунків та мотивів окремих осіб, навіть коли йдеться про вищих достойників двох держав. Досвід вирішення складних питань польсько-німецької історії (19), коли проводилася відкрита дискусія, де були різні голоси, дає надію на позитивні наслідки від діалогу польсько-українського.

4. ШТУЧНЕ ВИОКРЕМЛЕННЯ ПРОБЛЕМИ ІСТОРИЧНИХ ПОРАХУНКІВ З КОЛА ПОТОЧНИХ ПРОБЛЕМ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКИХ ВЗАЄМИН

Питання відповідальності за криваві сторінки українсько-польських взаємин є, поза сумнівом, дуже важливим. Проте зусилля, спрямовані на його розв’язання, мають полягати не лише в опрацюванні відповідних спільних заяв та організації офіційних зустрічей над могилами жертв, але й у вирішені декількох проблем, які, лише опосередковано стосуються дискусій навколо Волинської трагедії. Насамперед, йдеться про подолання негативного образу українця в очах поляків і навпаки.
Слід визнати, що більшою мірою це має бути ламання стереотипів, котрі склалися в польському суспільстві щодо українців, оскільки негативне ставлення до поляків в Україні є явищем маргінальним і наявне лише в окремих регіонах. Відомий спеціаліст в царині українсько-польських стосунків, професор Богдан Осадчук декілька років тому слушно відзначив, що “в Харкові, Чернігові чи Одесі нема жодних антипольських настроїв, навпаки – є велика, інколи навіть наївна пропольськість” (20).
Соціологічні дослідження показують, що негативні асоціації з Україною та українцями, породжені пам’яттю про Другу Світову війну і акції УПА, не є домінуючими в польському суспільстві (21). Окрім того, вони більш притаманні представникам старших вікових груп, тоді як у молоді образ України визначається уявленнями про злиденний і наскрізь пронизаний корупцією край. Отже, привид “українця-різуна” поступово зникає, однак заміщується іншим стереотипом, коріння якого можна відслідкувати, за бажанням, ще в творах Сенкевича
або художній літературі періоду Польської Народної Республіки – українці відсталий, дегенеративний народ, який нездатний сприймати цінності цивілізації (22). Підживлюється цей образ поточними контактами з українськими заробітчанами, які задіяні найчастіше на сезонних або некваліфікованих роботах, та торговцями на ринках, майже неприховано пов’язаних з криміналом.
На кшталтування цього образу будь-який перебіг подій, пов’язаних з Волинською річницею не матиме суттєвого впливу. Між тим, кроки на його подолання знаходяться в одній площині з подоланням упереджень, обумовлених пам’яттю про історичні кривди. Першочерговими є наступні:
а) Активізація праці над заміною спрощеного образу сусіда в шкільних підручниках і популярній літературі.
За словами одного з найбільш знаних в Польщі українських істориків професора Наталії Яковенко “незаперечним є той факт, що стереотипні уявлення про свій народ, його героїв / зрадників і його добрих / злих сусідів здебільшого формуються у підлітковому віці: почасти - через історичну белетристику, а головно - через шкільний курс історії” (23). Проаналізовані нею українські шкільні підручники містять цілу низку упереджень щодо поляків, однак переважно це стосується досить давніх періодів історії (XVI-XIX ст.). Найбільшою проблемою в курсах з новітньої історії є не стільки негативне ставлення до сусідів, скільки замовчування окремих, невигідних для українців епізодів.
Упереджене ставлення до українців починає зникати з текстів польських шкільних підручників, що викликає, до речі, роздратування у певних польських колах. Один з промоторів антиукраїнської істерії професор Едвард Прус навіть звернувся у цій справі з відкритим листом до Міністра Освіти, опублікувавши його під промовистою назвою “Український нацизм в навчанні польській історії” (24). Однак негативне ставлення радикалів з обох сторін, до змін, які відбуваються у викладанні історії в школах є свідченням про правильність цього шляху.
б) Розширення кола людей, заангажованих у наукові, освітні та культурні контакти між країнами.
Ще
1997 року, український філософ Мирослав Попович відзначив провідну роль і. одночасно, найбільшу відповідальність інтелігенції за розвиток добрих стосунків між поляками і українцями: “[...] моє сумління не буде чистим, допоки не напишу всього, що маю написати на тему наших добрих стосунків і всього, в чому українці завинили щодо поляків” (25). Важко недооцінити того, що було зроблено окремими інтелектуалами обох країн на ниві пошуку шляхів порозуміння. На жаль, за останні роки коло цих людей майже не розширилось, а численні спільні семінари та конференції перетворилися на зустрічі старих знайомих чи закриті дискусійні клуби, наслідки роботи яких абсолютно невідомі громадськості.
Далекими від ідеалу є й програми академічних та освітніх обмінів, в яких кидається в очі непропорційна репрезентація представників різних регіонів (виразне домінування вихідців з Західної України). Загадкою залишаються перспективи Польсько-українського університету в Любліні, основа якого (польсько-український колегіум) функціонує переважно на папері.
Дослідження, які б визначили рівень знайомства поляків та українців з сучасною культурою та мистецтвом сусідів, не приводилися, однак він навряд чи суттєво змінився з часів СРСР, а отже є сприятливим фактором для утримання різного роду упереджень та стереотипів.
в) врегулювання проблем, пов’язаних з українською національною меншиною в Польщі та польською – в Україні.
Найбільше проблем у цьому плані стоїть перед українською стороною. Досить тривалий час українська амбасада у Варшаві проводила недостатньо продуману політику в даній сфері. Дипломатам (а, отже, й українській державі) не вдалося зрозуміти й допомогти у вирішенні більшості проблем, які має різнорідна українська діаспора у Польщі, що загалом негативно вплинуло на можливості використання польських українців як природніх репрезентантів української культури на польських теренах.
Одне з таких питань – це впорядкування поховань – українців у Польщі й поляків в Україні. У розрізі відзначення 60-ї річниці Волинських обходин проблема знову
загостриться. Принаймні стан речей в цій сфері не змінився з періоду загострення конфлікту навколо “Цвинтаря орлят”.
Отже, концентрація польсько-українського діалогу лише на проблемах різного бачення однієї трагічної події є непродуктивною. Перефразуючи Марека Сівца (“Не маємо права на зашореність думок і висловлювань. Якби майбуття польсько-українських стосунків було пов'язане лише з роковинами, то псу під хвіст такі стосунки") (26), можна сказати, що без врахування найважливіших контекстів, пов’язаних з роковинами, усе символічне навантаження, яке хотіла б у них закласти польська сторона також виявиться нічого не вартим.
5. ВИСНОВКИ
Обидва суспільства мають пройти через етап спільного обговорення тих проблем, які залишила у спадок нашим народам історія. Для того щоб він був насправді плідним, потрібно визнати декілька підставових речей.
По-перше, злагода і порозуміння між українцями та поляками не може бути перемогою позиції одних над позицією інших. Принаймні, визнаємо слушність побажань української сторони про утримання від вживання в офіційних документах з приводу Волинської трагедії термінів «геноцид» та «етнічні чистки». При підготовці спільної заяви слід передбачити юридичні наслідки (майнові претензії, позови щодо конкретних осіб, оскаржуваних в здійсненні злочинів тощо), які гіпотетично можуть випливати з визнання провини.
По-друге, проведення діалогу не має напряму залежати від встановлення фактологічної правди про те, що відбулося 1943 року. Як відзначено у підписаному представниками української інтелігенції Відкритому листі з нагоди 60-ліття Волинських подій: “Навіть найнезаперечніші факти, якщо вони ляжуть на ненависницьку основу душі, стануть джерелом нової незгоди й нових історичних порахунків” (27).
По-третє, можна погодитись з думкою Костя Бондаренка, що “принесення публічних вибачень від імені держави повинно відбутися тоді, коли Україна стане повністю демократичною державою. Це повинен бути акт двох рівних держав, з єдиним баченням шляху просування до Європи і з однаковими стратегічними цілями
” (28).

Примітки:

1 - Дискусія на цю тему розгорнулася на конференції «Куди йде Україна?”. До наявності “двох правд” апелювали Борис Тарасюк та Олександр Мороз. Див.: Ростислав Крамар "У 2010-2015 вступ України до ЄС міг би стати реальним. http://www.pravda.com.ua/archive/2003/april/7/2.shtml
2 - Тадеуш Анджей Ольшанский. Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.// “Ї”.2001.№20.С.87-88
3 - Див.: Юрій Шаповал. Чи подоланий “Волинський синдром”?// “День”. 2003. 15 березня
4 - Historycy Po
lscy i ukraińscy wobec problemów XX wieku. Kraków,2000.S.196-197
5 - Ä
ив.: Володимир Сергійчук. Трагедія Волині (причини й перебіг польсько-українського конфлікту в роки ІІ-ї Світової війни// Визвольний шлях. 2003.лютий. С.36-52
6 - Узгодження і розбіжності II Міжнародного наукового семінару істориків “Українсько-польські відносини в 1918-1947 роках”. Цит. за публікацією в журналі “Ї”.2003.№28
7 - Галина Терещук. Правда про збройний міжнаціональний конфлікт на Волині 1943 року// ПіК.2003. №9. С.26-27
8 - Досить несподівано на цьому акцентував увагу Директор Бюро Національної безпеки Польщі Марек Сівец. Див. Віктор Замятін. Не змішувати історію з політикою//“День”. 2003. 15 березня
9 - Ярослав Ісаєвич. 1943 рік в пам’яті поляків і українців// “День”. 2003. 15
березня
10 - Andrzej Grajewski. Trudne pojednanie. Stosunki czesko-niemieckie 1989-1999. Warzawa, 2000.S.38
11 - Марек Сівец. Совість кожного підкаже потрібні слова// Дзеркало тижня.2003.7-14.03.
12 - Наприклад, консул в Львові Кшиштоф Савіцьки [Krzyrztof
Sawicki] заявив: «Сколько можно ждать?! Украина независима 12 лет, Польша – 14. Мы опаздываем, а дети растут. Мы можем сделать на этом, в добром понимании слова, политический капитал”. Див. : Кшиштоф Савицки: «Украина – бедное государство...». http://www.glavred.info/?art=72327126. 28/03/03
13 - Марек Зюлковський: Польща отримає на Заході стільки, скільки вона зробить на Сході//"Україна молода" , 5.03.2003
14 - Кость Бондаренко. Трагедіяя Волині: погляд крізь десятиліття// “Дзеркало тижня”. 2003. 15-21.02
15 - Віктор Медведчук. Волинь — наш спільний біль// “День”. 2003. 3 квітня
16 - Piotr Koś
ciński. Krok do pojednania//Rzeczđospolita. 03.04.2003
17 - Віктор Медведчук відгородився від громадськості Волині ланцюгом міліціонерів. http://www.razom.org.ua/events/?news_id=8328 09.04.2003
18 - Див. наприклад інтерв’ю співголови польсько-української парламентської групи, представника фракції СЛД Яна Бири [Jan Byra]: Ян Бира: Ми маємо право чекати на певний жест з боку українців// “Дзеркало тижня”. 2003. 15-21.02
19
- Принаймні нинішнє ставлення поляків до німців і навпаки можна охарактеризувати радше як позитивне. Див.: W-D. Eberwein, S. Kowalski, J. Reiter. Elity Polski i Niemiec. Wspólnota interesów i wartości? Warszawa, 2000
20 - Adolf Juzwenko, Bohdan Osadczuk. Polska-Ukraina: wspólne wartości, wspólne dziedzictwo, wspólne konflikty//Obóz.2000.#37.S.109
21 - É
. Конєчна. Польща-Україна. Взаємний образ. Варшава, 2001. С.19-20
22 - Найбільш детально особливості формування цього стереотипу відтворено в книзі Мирослава Трухана: Мирослав Трухан. Негативний стереотип українця в польській післявоєнній літературі. Львів, 1992
23 - Наталя Яковенко. Польща та поляки в шкільних підручниках історії, або відлуння давнього й недавнього минулого //“Україна і Польща у Східно-Центральній Европі: спадок і майбуття”.Матеріали конференції. Київ, 25-27 червня 1999 p. К., 1999, С. 138-146
24 - Edward Prus. Nazizm ukraiń
ski w nauczaniu historii o Polsce// Na rubieży.2002.#64. S.17-21
25 - Â
ідповідь на анкету “Дня”.// “День”.1997. 18 вересня.
26 - Цит. за: Ростислав Крамар. "Адвоката" України непокоять привиди минулого. http://www.pravda.com.ua/archive/2003/march/3/2.shtml . 3.03.2003
27 - Відкритий лист з приводу 60-річниці збройного українсько-польського конфлікту на Волині. Цит. за публікацією в часописі “Ї” (2003.№28).
28 - Кость Бондаренко. Трагедія Волині: погляд через десятиліття// “Дзеркало тижня”. 2003. 15-21.02

Запозичено http://www.ukraine-poland.com

Категорія: 1945-сер.50-х | Додав: ukrhist (07.06.2008)

Як качати з сайту


[ Повідомити про посилання, що не працює

Права на усі матеріали належать іх власникам. Матеріали преставлені лише з ознайомчєю метою. Заванташивши матеріал Ви несете повну відповідальність за його подальше використання. Якщо Ви є автором матеріалом і вважаєте, що розповсюдження матеріалу порушує Ваші авторські права, будь ласка, зв'яжіться з адміністрацією за адресою ukrhist@meta.ua


У зв`язку з закриттям сервісу megaupload.com , та арештом його засновників частина матерійалу може бути недоступна. Просимо вибачення за тимчасові незручності. Подробніше

Переглядів: 1459
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика
Locations of visitors to this page

IP






каталог сайтів



Онлайн усього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2017