Відродження збройних сил України у ХХ ст. Визвольні змагання Українських Січових Стрільців - поч20 - Історія України - Каталог статей - Історія та гуманітарні дисципліни
Неділя, 22.01.2017, 07:57
Історія та гуманітарні дисципліни
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту



QBN.com.ua
Головна » Статті » Історія України » поч20

Відродження збройних сил України у ХХ ст. Визвольні змагання Українських Січових Стрільців

Відродження збройних сил України у ХХ ст. Визвольні змагання Українських Січових Стрільців

"Національно-суспільне життя Галичини, розбуджене революцією в Європі 1848 p., переживши сумні часи 60-70-х років, виходить на якісно новий рівень. Зароджується і розвивається українська політична преса, створюються політичні партії, організовується народне шкільництво, постають тисячі читалень, кооперативів, сільськогосподарських об'єднань. Діяльність різних українських угруповань формувала політичний світогляд народу, зумовила різке спадання престижу галицького москвофільства. Перша російська революція 1905 р. пробудила нову хвилю національно-культурного відродження на Наддніпрянщині, що скріплювало духовний зв'язок між обома гілками народу, покраяного кордонами...

В той час у Галичині зароджуються пожежно-фізкультурні товариства «Сокіл» та «Січ». Перше сокільське товариство було організоване в 1894 р. з ініціативи інженера В. Нагірного, а першу «Січ» створив відомий громадсько-політичний діяч К. Трильовський у селі Завалля біля Снятина (тепер Івано-Франківська область) 1900 р. Вже перед Першою світовою війною в Галичині

[Б.Якимович Збройні Сили України: Наріс історії... -C.73]

налічувалося близько 900 сокольських організацій та понад 1000 «Січей». Цей рух поширювався і на Буковині. Вихована на ідеї, що справа майбутнього самовизначення та оборона її законних прав можлива лише власними силами, галицька молодь починає ставитися серйозно до військово-патріотичного виховання.

Щоб провадити військове навчання, учні львівських середніх шкіл у 1911 р. створили таємний гурток «Пласт». Засновниками і провідними діячами цієї організації були майбутні старшини Українських Січових Стрільців П. Франко, О. Степанівна, В. Кучабський, Р. Сушко, О. Яримович та ін. З цього гуртка вийшли І. Лизанівський, Ю. Охримович та ще кілька юнаків, які 1913р. виїхали до Києва і пропагували там ідею військового виховання серед молоді Наддніпрянщини. Аналогічні військові товариства створювали в Галичині й поляки. Завдяки старанням К. Трильовського в 1913 р. затверджено статут січової організації на зразок аналогічного польського «Стшельца».

Серед українського жіноцтва військово-патріотичний рух очолила Костянтина Малицька. З різних жіночих організацій утворився «Жіночий Організаційний Комітет», який видав відозву, почав займатися створенням санітарних курсів, збирав кошти для цієї справи. Зібрані комітетом 9 тис. корон були одним із перших грошових внесків. Окрім того, галицькі дівчата вступили у стрілецькі лави: Олена Степанівна, Софія Галєчко, Павлина Михайлишин, Ганна Дмитерко здобули славу в майбутніх боях.

Керівництво стрілецькими товариствами здійснював Український Січовий Союз. Пізніше у Львові створено й інші проводи — окрему секцію при товаристві «Сокіл-Батько» та студентську організацію «Січові стрільці-ІІ». Аналогічні товариства утворювалися на провінції. Найдіяльніші з них були в Бориславі, Ясениці-Сільній, Яворові та Сокалі. На той час їх налічувалося 96, частина з яких підпорядковувалася Січовому Союзові, а частина — «Соколу-Батькові», яким тоді керував відомий педагог і громадський діяч Іван Боберський. Успішно працювали товариства, якими керували: у Львові Р. Дашкевич, в Бориславі Ф. Левицький, у Сокалі О. Демчук.

У березні 1914 р. об'єдналися обидві львівські січові організації, що сприяло поліпшенню організаційної роботи: поширилася мережа товариств у Львові й у провінції, заходами О. Семенюка та О. Демчука видано «Правильник піхотинця», що став першим бойовим статутом організації. Друкований орган «Сокола-Батька» — «Запорізькі Вісті» — публікував фахові статті з різних галузей військових знань.

[Б.Якимович Збройні Сили України: Наріс історії... -C.74]

28 червня 1914 р. у Львові відбувся січово-сокільський здвиг, який присвячувався 100-й річниці від дня народження Великого Кобзаря. Під звуки оркестри вулицями міста пройшов багатотисячний похід «Соколів» і «Січей». Попереду йшли сокільські і січові стрільці, яких населення вітало квітами та вигуками «слава». Особливий ентузіазм народу проявився під час військових вправ на площі «Сокола-Батька», коли демонстрували свій вишкіл озброєні відділи стрілецьких організацій.

Саме в той день у Сараєві пролунали постріли, від яких загинули спадкоємець австрійського престолу, архикнязь Фердинанд з дружиною. А через місяць розпочалася світова війна. Другого серпня 1914 р. за участю українських політичних партій була створена Головна Українська Рада (ГУР), яка мала координувати всі політичні кроки з боку українського населення, піклуватися організацією військових частин. На чолі ГУР став Кость Левицький. Створено Українську Бойову Управу (УБУ) на чолі з Кирилом Трильовським. Вона повинна була безпосередньо вирішувати військові питання.

Для організації Українського леґіону австрійська військова влада скерувала 6 офіцерів-українців, хоча УБУ висунула пропозицію виділити не менше 100 старшин. 6 серпня УБУ спільно з ГУР видали маніфест до українського народу, закликаючи молодь вступати в ряди Українських Січових Стрільців.

На звернення відгукнулося українське населення краю: селяни і робітники, урядовці й інтелігенція складали свої пожертви на організацію леґіону. З добровольців у Львові сформовано першу сотню під командуванням І. Чмоли. Пізніше створено ще кілька сотень, зведених у два курені: першим командував Дмитро Вітовський, другим — Ераст Коник.

Під час формування леґіону Українських Січових Стрільців проявилася подвійна політика австрійської влади — хоч уряд і дав дозвіл на формування української військової частини, водночас (до чого спричинилося багато австрійських урядників польської національності) на ділі не підтримував її організації. А план висилання недостатньо підготовлених і не озброєних добровольців на фронт коло Почаєва і Радивилова міг призвести до повної ліквідації січових стрільців. Рішучий протест команданта леґіону Т. Рожанковського врятував справу, однак йому довелося залишити свою посаду. На його місце призначено колишнього директора Рогатинської гімназії д-ра М. Галущинського. Розбита в перших боях австрійська армія відступила на захід. 30 серпня львівські сотні Українських Січових Стрільців

[Б.Якимович Збройні Сили України: Наріс історії... -C.75]

переїхали до Стрия, де зібралися приблизно 10 тис. добровольців. Тут знову дійшло до непорозумінь з австрійським командуванням, яке обмежувало чисельність леґіону до 2 тис. стрільців. Вони відмовилися складати присягу Австрії. І щойно 3 вересня було прийнято компромісне рішення про загальну чисельність леґіону в 2500 осіб, куди відібрали найосвіченіших юнаків. Того ж дня складено присягу державі, під прапорами якої стрільці мали йти на бій за волю рідного краю.

Зі Стрия УСС переїхали на Закарпаття і розмістилися в селах Страбичів (по-угорському Мезетеребеш) і Ґоронда. Тут усі сотні зведено у два з половиною курені. Матеріальні умови були жахливі, стрільців озброїли рушницями старого зразка — крісами системи Верндля на один набій, які носили на шнурку.

І хоч військовий вишкіл був дуже короткий, все ж уже 10 вересня сотня під командуванням В. Дідушка вийшла на оборону карпатських перевалів: російське військо окупувало практично всю Галичину, і австрійське командування кинуло на оборону навіть резерви.

Наприкінці вересня стрілецькі сотні вступили в бій в околицях сіл Гусного, Верецького та Сянок. З'явилися перші втрати: від часу цих вересневих боїв аж до 1920 р. могили січових стрільців будуть розкидані не лише в Галичині, а й по всій Україні. Від вересня 1914 р. почалося і створення новітнього українського війська, яке мусило воювати на перших порах за чужі інтереси.

Взимку 1914-1915 pp. сотні Українських Січових Стрільців, перебуваючи у складі 130-ї бриґади австрійської армії, боронили карпатські перевали. В цей час Галичина була окупована російською армією. Як відомо, ще 3 вересня 1914 р. російське військо зайняло Львів. За кілька днів були закриті всі українські інституції та видавництва, а емісар царського уряду граф Бобринський, військовий Генерал-губернатор Галичини, повів рішучу боротьбу з «мазепинством», яким вважалося все українське. Чутки про це доходили і до січових стрільців, що настроювало їх проти відвертої антиукраїнської політики царизму на окупованих галицьких землях.

У березні 1915 р. австрійське командування підпорядкувало Українських Січових Стрільців корпусові Генерала Гофмана, скасувало посаду команданта УСС і поділило леґіон на два самостійні курені під керівництвом Г. Коссака і С. Ґорука (пізніше В. Дідушка) та резервову сотню. Командант М. Галущинський залишився у складі корпусу як референт леґіону.
Справжнє бойове хрещення леґіон Українських Січових

[Б.Якимович Збройні Сили України: Наріс історії... -C.76]

Стрільців отримав у боях за гору Маківку недалеко від Славська, де проти стрільців царське командування кинуло кілька полків і артилерію. В цих боях, які тривали від 29 квітня до 2 травня, загинули 42 стрільці, 76 було поранено, однак, незважаючи на багатократну чисельну перевагу ворога, стрільці не здали позицій. У привітанні Загальної Української Ради, створеної у Відні 1915 р. із ГУР та Союзу Визволення України (до складу його входили політичні еміґранти з Наддніпрянщини), з приводу боїв на Маківці сказано: « ... Ви дали доказ, що український нарід не зрікся своїх прав до самостійного життя та що він має волю і силу вибороти собі ті права кров'ю і залізом. Ви доказали, що довголітня неволя не знизила українського народу до ряду покірних рабів, бо він виродив Вас, борців за волю...»

Прорив австро-німецьких армій під Горлицями і Тарновом змусив російську армію відступити з Карпат. Разом з австрійською карпатською армією рушили й усусуси. Леґіон знову відзначився в боях під Болеховом, Галичем, Завадовим і Семиківцями. В боях під Семиківцями 39 стрільців було вбито, близько 100 поранено та більше сотні взято у полон. З метою вшанування пам'яті полеглих учасники боїв пізніше насипали велику могилу-курган.

Улітку 1916 р. стрільці окопалися над річкою Стрипою біля сіл Соснова і Весела, де перебували до серпня 1916 р. На фронті встановилася відносна тиша, відновилися зв'язки з рідними, були дозволені відпустки додому і до знайомих. Налагодився зв'язок зі Львовом і Віднем. Гімназійні учні та студенти отримували відпустки для студій і складання іспитів. У місцях дислокації стрілецьких сотень читалися реферати з питань історії та культури, влаштовувалися курси для навчання грамоти. До Соснова прибув відділ Пресова Кватира. Йшов збір матеріалів до першого журналу українських січових стрільців «Шляхи» з історії стрілецтва. Стрілецькі поети і піснярі Левко Лепкий, Роман Купчинський та керівник оркестри Михайло Гайворонський складали нові пісні. Чимало цікавих малюнків з побуту стрілецтва зробив художник О. Курилас. Студент-історик Василь Дзіковський збирав матеріали, що стосувалися історії леґіону, а Т. Мойсейович та І. Іванець робили фотографії. Одночасно проводилися військові вправи, організовано перший курс для підготови підстарший, стрільці навчалися і багато читали.

Під час перебування в Соснові надійшов наказ про об'єднання двох куренів у Перший полк з безпосереднім командуванням 55-ї дивізії. На деякий час команду перебрав командант 1-го куреня

[Б.Якимович Збройні Сили України: Наріс історії... -C.77]

Григорій Коссак, а з травня 1916 р. ним став підполковник Антін Варивода. У серпні 1916 р. леґіон перевели під Бережани, де він окопався на пагорбі Лисоня. В серпневих та вересневих боях за Лисоню полк Українських Січових Стрільців втратив понад 1000 убитими, пораненими й полоненими, і на початок жовтня 1916 р. налічував усього дев'ять старшин і до 450 стрільців. Полк було переформовано на курінь, командантом призначено полковника Ф. Кікаля.

З тих, хто повернувся з лікування, переважно з ветеранів, які називалися «стара война», і майже самих гуцулів сформували Гуцульську сотню УСС, яка наприкінці жовтня 1916 р. від'їхала на Закарпаття до Великого Бичкова і ввійшла спершу до складу групи підполковника фон Гуклєра. Командантом сотні призначили четаря А. Ерлє, німця, завели німецьку команду, що призвело до ремствувань стрільців. Відтак її було перекинуто до Кірлібаби. І щойно в грудні до керівництва сотні надіслано старшин-українців: сотника Омеляна Левицького, четарів-буковинців І. Бужора, Г. Івановича та двох хорунжих.

Надзвичайно цікавою подією в історії Гуцульської сотні був прихід перед Великодними святами 1917 р. на позиції з боку російської армії українізованого київського полку. Стрільці перекидали киянам вночі українські часописи, викладали великі щити з українськими гаслами. На Великдень спільно проспівали «Христос Воскрес» і збігли в яр «христосуватися». Потім повели киян до себе в гості, передали їм часописи, з якими прийшов транспорт з Відня від Українського жіночого комітету. Земляки принесли стрільцям писанки, цукор, паски. Потім стрільці вибралися в гості на протилежний бік, обговорили між собою «перемир'я», показали свої відтинки фронту і домовилися, що не будуть одні в одних стріляти. Прикріпили скриньку до дротяних загород, до якої носили пошту для рідні і знайомих по той бік фронту. За якийсь час почали надходити відповіді від рідних і навіть пакунки з недалеких сіл. Стрільці передавали землякам часописи, напої, ті ділилися з ними хлібом. Бої припинилися. Все це, звичайно, не сподобалося австрійському командуванню, і 5 квітня Гуцульську сотню перевели на полонину Попадю, де стрільців змусили тяжко працювати на будівництві дороги і підвісно-транс-портової лінії. В сотні дійшло до заворушень. І лише 27 червня, після недовгого відпочинку на Закарпатті, сотня була передислокована під село Конюхи коло Бережан, саме в той час, коли розпочався наступ Керенського.

[Б.Якимович Збройні Сили України: Наріс історії... -C.78]

Особливо відчутних втрат зазнав леґіон січових стрільців на початку липня 1917 р. в бою під Конюхами. Тоді від полону врятувалися близько 400 стрільців і старшин. З цих залишків, Гуцульської сотні та поповнень з Коша сформували новий курінь січових стрільців, який здійснив похід до ріки Збруч, а в лютому 1918 р. разом з австрійською окупаційною владою був розміщений на Херсонщині й увійшов до групи архикнязя Вільгельма Габсбурга (стрільці називали його Василем Вишиваним). На початок жовтня 1918 р. формування Українських Січових Стрільців перевели на Буковину, де їх застали листопадові події 1918 р. в Західній Україні.

Організація Українських Січових Стрільців. Після прийняття присяги в Стрию 3 вересня 1914 р. і передислокації легіону УСС на Закарпаття було утворено 10 сотень по 220 осіб у кожній. Вони були зведені у два з половиною курені: першим командував Григорій Коссак, другим — д-р Михайло Волошин, третім — д-р Степан Шухевич.
У жовтневому наступі 1914 р. в легіоні було 9 сотень, зведених у два курені. Під час важких карпатських боїв у легіоні залишилося всього 6 сотень, яких на початку 1915 р. стало 8, і ця кількість зберігалася постійно від часу боїв на горі Маківці. Коли в 1916 р. леґіон реорганізовано у Перший полк Українських Січових Стрільців, його доповнили саперною сотнею і сотнею скоро-стрілів (кулеметів).

Після великих втрат під Бережанами (тоді полк УСС мав 1683 стрільці та 47 старшин), де полягли, отримали поранення і потрапили до полону більш як 1000 стрільців, утворено лише один курінь з чотирма піхотними сотнями та по одній технічній, будівельній та скорострільній сотні.

На початку 1917 р. в Головній книзі Українських Січових Стрільців записано близько 7 тис. осіб, а втрати вбитими, пораненими і полоненими загалом становили 3050 осіб.

До 14 березня 1915 р. командиром легіону був отаман Михайло Галущинський. Після реорганізації 1915 р. бойовими формаціями командували отаман Григорій Коссак, сотник Василь Дідушок. Полком УСС командували спочатку отаман Г. Коссак, згодом підполковник Антін Варивода (до 30 червня 1917 p.), потім поручник Дмитро Кренжаловський (під час походу до Збруча), отаман Мирон Тарнавський (до 6 січня 1918 p.), сотник Осип Микитка, який залишався командиром до листопадових подій 1918 р.

[Б.Якимович Збройні Сили України: Наріс історії... -C.79]

До леґіону УСС належали також такі допоміжні формації: Кіш УСС, Збірна станиця УСС у Львові, Поборова станиця УСС у Станіславові, три Комісаріати УСС на Волині і Збірна станиця УСС в Сиґоті на Закарпатті (діяла в 1916 р.). У Відні містилася «Бойова Управа УСС»та «Осередня Збірна Станиця». Основною бойовою формацією УСС був курінь, який від серпня 1915 р. ділився на 4 піхотні сотні, сотні складалися з 4 чет, а чети з 4 роїв по 10-15 осіб. Середня кількість військовиків у сотні була 150-200 осіб. Сотні мали своїх ремісників (1 кравець і 1 швець), сотенного писаря, його помічника, по два телефоністи. Перший відділ скорострілів сформовано 16 червня 1916 р. під час позиційних боїв над Стрипою, який невдовзі перетворили на скорострільну сотню з 4 скорострілами системи «Шварцльозе», куди належало три старшини і близько 80 рядовиків. Командирами сотні скорострілів були хорунжий Ф. Черник, хорунжий В. Соловчук, четар О. Квас, під час перебування на Буковині — четар К. Третяк. Два відділи легких і важких мінометів, Гранатометів і вогнеметів об'єднано в чету «боротьба зблизу». Цей підрозділ сформували у травні 1916 p., і командували ним хорунжий І. Роґульський, хорунжий О. Квас, хорунжий С. Никифорук.

У 1917 р. організовано відділ протигазової служби (командант четар І. Іванець). Технічна сотня була сформована з саперного відділу (створено у жовтні 1915 p.). Зимою 1916 р. її командиром був четар д-р І. Сіяк. У 1917 р. створено додатково будівельну сотню (команданти четар М. Гнатюк, згодом четар І. Цяпка).

Кінний відділ УСС сформовано в 1914 р. при кінному загоні мадяра сотника Фаркаша, який у березні 1915 р. приєднали до сотні. Однак до часу ліквідації у травні 1917 р. ця сотня ніколи не була належно укомплектована кіньми. Кіннотники переважно виконували стежну і зв'язкову службу і лише раз вступили в бій з ворожою кіннотою на Поділлі у вересні 1915 р. З лютого 1915 р. в леґіоні УСС організовано санітарну службу. Д-р І. Рихло і чет. д-р А. Беляй створили її на зразок санслужби в інших частинах австрійської армії. Санітарний персонал куреня налічував до 40 осіб.

Сотенний обоз складався з 4 возів і однієї польової кухні. Після зведення куренів леґіону в полк УСС увесь обоз згрупували в одну польову обозну валку, що налічувала 70 возів і близько 150 коней. Господарчі відділи куренів складалися з інтенданта, який забезпечував сотням харчі, одяг та амуніцію, та ліквіданта, який проводив розрахунки і відповідав за касу. Ці обов'язки в сотні мали сотенні справник і писар.

[Б.Якимович Збройні Сили України: Наріс історії... -C.80]

Поповнення частин УСС здійснювала резервова сотня, яку називали Кошем. Кіш мав збірні пункти у Львові, Станіславові (тепер Івано-Франківськ), Сиґоті та Відні. У Відні перебувала також Бойова Управа Українських Січових Стрільців. У 1915 р. на Волині організовано три Комісаріати Січових Стрільців — у Володимир-Волинському, Ковелі, Луцьку, які, окрім поповнення леґіону, розпочали велику культурно-просвітницьку роботу, організували понад 50 народних шкіл, де викладали стрільці. Крім цього, Бюро культурної пропаґанди Спілки Визволення України, яке очолював І. Крип'якевич, скерувало на Волинь кілька вчительок: Савину Сидорович, Михайлину Мудрицьку, Іванну Пеленську та ін. І лише після Берестейського миру у квітні 1918 р. Комісаріати Українських Січових Стрільців змушені були залишити Волинь, де вже мали високий авторитет і повагу населення.

Українські Січові Стрільці мали також Пресову Кватиру, яка виконувала обов'язки ідеологічного і культурно-освітнього відділу і мала свої відділи в полку (бриґаді), Коші, Вишколі.

Вишкіл (власне, він був навчальною сотнею) спочатку належав до Коша, а з листопада 1916 р. став окремою формацією, якою командували М. Тарнавський, пізніше К. Слюсарчук (в майбутньому викладач школи Червоних старшин у Харкові, репресований і знищений у 30-х pp.), С. Краснопера. В 1916р. Вишкіл УСС підпорядкували вишкільній групі німецької Південної армії, де стрільці набували навичок під керівництвом німецьких інструкторів: частини УСС були найкраще вишколеним військом У Г А.

Феномен високої боєздатності і незламності, ідейної переконаності січових стрільців пояснюється також і тим, що більшість старшин, багато рядових стрільців мали закінчену вищу і середню освіту, були абсольвентами українських гімназій, себто мали сформований патріотичний світогляд. Серед старшинського складу налічувалося чимало осіб зі ступенем доктора наук.

У листопаді 1917 р. в Києві з-поміж стрільців, які потрапили до російського полону, й українців з російської армії, організувався Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців, який згодом став полком, а пізніше корпусом, групою. Зі своїми незмінними командирами Є. Коновальцем та А. Мельником ця формація була найбоєздатнішою частиною Армії УНР.

Окремої уваги заслуговує стрілецька творчість, яку започаткував ще в Ґоронді на Закарпатті художник Ю. Буцманюк. У створеній в Бескидах Пресовій Кватирі працював І. Іванець, заходами підхорунжого М. Угрина-Безгрішного, сотника О. Назарука, лікаря І. Рихла були засновані стрілецькі читальня та бібліотека.

[Б.Якимович Збройні Сили України: Наріс історії... -C.81]

Професор І. Боберський при Бойовій Управі у Відні заснував архів. Виїхавши на фронт навесні 1915 р., О. Назарук невдовзі після того опублікував нариси «Слідами Українських Січових Стрільців» і «Над Золотою Липою». В Пресовій Кватирі розпочав творчість поет Роман Купчинський — автор низки популярних стрілецьких пісень, що стали народними. У 1915 р. в стрілецькі лави влилися поет і композитор Левко Лепкий та художник Осип Курилас. Тут працювали талановиті молодий художник Іван Іванець, студент Краківської Академії мистецтв Юліян Назарак. При Українських Січових Стрільцях розпочав працю і Лев Гец, який разом з молодим поетом Василем Бобинським 1917 р. створив велику антологію, куди увійшли твори 36 авторів. Багато мистецьких творів вийшло з-під пера і пензля В. Оробця, В. Старчука, Л. Лепкого, М. Талпаша і Розумовича. Завдяки І. Іванцю, Т. Мойсейовичу, В. Оробцю, В. Яцурі, Ю. Буцманюку, М. Угрину-Безгрішному, І. Озаркевичу збереглося чимало фотографій, або, як їх називали, світлин, деякі з них опубліковані в численних стрілецьких виданнях та в ювілейному альбомі «Українські Січові Стрільці. 1914-1920» (Львів, 1935). За допомогою Пресової Кватири у Львові здійснено видання місячника «Шляхи»та збірника матеріалів до історії стрілецтва. Тут друкувалися твори, документальні нариси, публіцистичні статті В. Кучабського, В. Дзіковського, Р. Купчинського, М. Голубця, Л. Лепкого, І. Балюка, М. Заклин-ського, Ю. Шкрумеляка, Р. Кузьмовича та ін.

У Коші Українських Січових Стрільців створено однострій стрільців: введено стрілецьку шапку, так звану мазепинку, перероблено крій військової австрійської уніформи. Завдяки цьому в 1916 р. оформився стрій українського вояка, що увійшов до історії українського війська. За проектом І. Іванця Жіночий комітет у Львові виготовив стрілецький прапор з архангелом Михаїлом, в руці якого був щит з Галицьким левом, що підкреслювало єдність Галичини і Наддніпрянщини. Прапор посвятив у Розвадові під Львовом 28 жовтня 1917 р. митрополит Андрей Шептицький.

У 1917 р. у Львові за редакцією М. Голубця видано великий календар-альманах УСС. Побачили світ видання «Українські Січові Стрільці в Карпатах» (Відень, 1917), «Коло Потутор» Василя Дзіковського, «Співанник УСС» за редакцією О. Назарука (Відень, 1917), «З крівавого шляху» («Просвіта», Львів, 1916). За участю А. Лотоцького, В. Огоновського, Ю. Шкрумеляка, Ткачука видано збірник «Червона калина», кілька випусків «Вісника Пресової Кватири», сатиричні журнали «Самопал» та «Самохотинець» з карикатурами О. Куриласа.

[Б.Якимович Збройні Сили України: Наріс історії... -C.82]

Поручник Б. Гнатевич видав у Відні фаховий підручник «Про науку боротьби ручними Гранатами». Л. Лепкий — автор зубчатки на комір та нарукавних відзнак, які після 1918 р. майже без змін запроваджені в УГА.

Стрільці створили український театр, який існував у 1917-1918 pp. в Галичині та в Україні (Херсонщині), де працювали Л. Новіна-Розлуцький, І. Рубчак, М. Бенцаль, Л. Лісевич та ін. З 1918 р. у Пресовій Кватирі хорунжий А. Баб'юк (Мирослав Ірчан) вів хроніку бриґади і був референтом-пропагандистом.

Але чи не найбільшим внеском у культуру були стрілецькі пісні. Своєрідним гімном січових стрільців стала пісня «Ой у лузі червона калина» на слова С. Чарнецького, яку він написав до твору В. Пачовського «Сонце руїни». Ця пісня та «Журавлі» («Чуєш, брате мій») на слова Б. Лепкого (музика Л. Лепкого) разом з «Ой та й зажурились» на слова Р. Купчинського, створеною після переходу через Збруч, увійшли до трійки найпопулярніших стрілецьких пісень. Музику до багатьох пісень написав талановитий композитор, керівник оркестри УСС М. Гайворонський. Незмінним стрілецьким інструментом була гітара, нею добре володіли старшини і стрільці. Чи не тоді в Україні зродилися перші барди, до яких можна сміливо зарахувати стрілецьких поетів-піснярів. Минули десятиліття, але стрілецькі пісні є і будуть невмирущим пам'ятником нашого минулого.

Значення УСС. Після багатолітньої перерви леґіон Українських січових Стрільців став першою військовою формацією українців у XX ст. Невеликий кількісно, але сильний своїми ідеалами, готовістю до самопожертви в ім'я здобуття Україною своєї державності, за чотири роки Першої світової війни леґіон став першорядною бойовою одиницею. Його діяльність була найкращою пропагандою ідей опори на власні сили, збройної боротьби за Українську державу. Січове стрілецтво ширило на західних і східних землях України також ідеї соборності, взаємодопомоги галичан і наддніпрянців, що доведено вже в 1917 p., коли в Києві під керівництвом Є. Коновальця сформовано Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців — опору Центральної Ради. Леґіон УСС став тією бойовою потугою, завдяки якій у листопаді 1918 р. на західних землях розпочалася боротьба за визволення з багатовікового чужоземного ярма західної гілки нашого народу, відбувся Листопадовий зрив, тривали подальші змагання за українську державність у буремні 1917-1921 pp.

[Б.Якимович Збройні Сили України: Наріс історії... -C.83]"

Категорія: поч20 | Додав: chilly (12.06.2008)

Як качати з сайту


[ Повідомити про посилання, що не працює

Права на усі матеріали належать іх власникам. Матеріали преставлені лише з ознайомчєю метою. Заванташивши матеріал Ви несете повну відповідальність за його подальше використання. Якщо Ви є автором матеріалом і вважаєте, що розповсюдження матеріалу порушує Ваші авторські права, будь ласка, зв'яжіться з адміністрацією за адресою ukrhist@meta.ua


У зв`язку з закриттям сервісу megaupload.com , та арештом його засновників частина матерійалу може бути недоступна. Просимо вибачення за тимчасові незручності. Подробніше

Переглядів: 7262
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика
Locations of visitors to this page

IP






каталог сайтів



Онлайн усього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2017