Понеділок, 24.04.2017, 09:26
Історія та гуманітарні дисципліни
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту



QBN.com.ua
Головна » Статті » Історія держави і права Укр » Стародавня доба

Портнов А.Історико-правові джерела виникнення конституційного судочинства
Історико-правові джерела виникнення конституційного судочинства
Вивчення історії та генезису будь-якого явища дає можливість пізнати його глибинну суть, значущість та значною мірою передбачити найімовірніші тенденції розвитку у майбутньому. Саме тому є потреба у дослідженні історичних джерел та витоків конституційного судочинства, виокремленні певних етапів його становлення.

 

Більшість науковців проблеми виникнення та становлення конституційного судочинства вивчали у зв’язку з проведенням досліджень із ширшої проблематики: конституційного контролю (М. Вітрук [1], Б. Ебзєєв [13], Ж. Овсепян [10] та ін.), конституційної юстиції (А. Селіванов [11], Ю. Тодика [12] та ін.). Наукові напрацювання дають змогу визначитися з підходом до виокремлення певних етапів становлення конституційного судочинства, взявши до уваги невідривний зв’язок розвитку конституційного судочинства з тенденціями державотворення, суспільними трансформаціями та напрямами становлення й функціонування конституційної юстиції, що є не лише ширшою за змістом категорією, а й явищем, до якого належить і конституційне судочинство. Водночас не можна нехтувати і питання щодо співвідношення конституційного судочинства і конституційного контролю, адже предметом конституційного судочинства є спори, пов’язані з установленням конституційності (відповідності Основному Закону держави) певних нормативно-правових актів загалом і деяких їхніх положень.

Про співвідношення конституційного судочинства і конституційного контролю слід зазначити таке.

По-перше, зважаючи на перелік повноважень органу конституційної юстиції, повноваження, пов’язані з відправленням конституційного судочинства, ширші за конституційний контроль. Конституційний контроль полягає в основному у встановленні відповідності Конституції держави певного акту. Предмет конституційного судочинства ширший. Повноваження конституційних судів поширюються і на питання щодо тлумачення конституційних положень, імпічменту глави держави. Спільним у відправленні конституційного судочинства та здійсненні конституційного контролю є перевірка конституційності певного акта, а також розгляд конституційних звернень громадян з питань порушення конституційних прав державними органами.

По-друге, коло державних органів, уповноважених здійснювати конституційний контроль, широке. Повноваження контролю мають і глава держави, і представницькі органи, і загальні суди, і спеціалізований суд. Відправлення конституційного судочинства належить тільки до компетенції спеціалізованого органу конституційної юстиції, повноваження якого закріплюються Конституцією держави і конкретизуються відповідним нормативно-правовим актом.

За такого підходу критерієм визначення початкового етапу становлення конституційного судочинства можна було б назвати законодавче закріплення функціонування органу конституційної юстиції та надання йому повноважень з вирішення конституційно-правових спорів. Однак законодавчому закріпленню статусу органу конституційної юстиції, його процесуальних повноважень передує тривалий етап формування такого органу, зокрема і з визначенням доктринальних положень щодо розгляду конституційно-правових спорів.

У наукових дослідженнях конституційне судочинство пов’язують із законодавчо встановленим механізмом правового захисту конституції (Ж. Овсепян, Л. Лазарєв [6]). Сам механізм правового захисту конституції визначають як систему правових інститутів і процедур, що забезпечують її дію [2]. Набір елементів механізму різний – від удосконалення законодавства та застосування контрольно-наглядових важелів до різних видів юридичної відповідальності. Однак усі дослідники вважають судовий конституційний контроль елементом механізму правового захисту конституції.

Виникнення конституційного контролю відзначають з часів Римської імперії або старого Німецького Рейху (1180 р.), коли судові органи розглядали спори між правителями. Згадується і про існування попередніх форм конституційного розгляду у Франції із середини ХІІІ ст. У Португалії судово-конституційний розгляд був запроваджений Кодексом Філіпа (Philips Code) у ХVІІ ст. [3, с. 18].

М. Вітрук, розкриваючи сутність конституційного правосуддя, називає загальний термін упровадження конституційного контролю – епоха середньовіччя. Як приклад початкової форми конституційного контролю він наводить діяльність Таємної ради у Великій Британії у ХVІІ ст., яка визнавала закони законодавчих зборів (легіслатур) американських колоній нечинними, якщо вони суперечили законам англійського парламенту або загальному праву [1, с. 13].

Дослідники проблем конституційної юстиції визначають і більш ранні строки її витоків – Стародавня Греція, або називають першоджерелом конституційні ідеї Лассаля. В. Гергелійник, у свою чергу, пропонує досліджувати конституційну юстицію, починаючи з періоду становлення й розвитку державних органів у країнах стародавньої цивілізації [4, с. 12]. Зокрема, він указує на найдавнішого попередника сучасного інституту конституційної юстиції – раду старійшин (герусію), яка існувала у Спарті на межі ІХ–VІІІ сторіч до н. е. і мала повноваження припиняти рішення Народних зборів у разі відхилення народу «від прямого шляху». На народних зборах раз на рік обирали колегію ейфорів (5 осіб), яка мала право скасовувати вердикти царів, якщо вони не відповідали «встановленим законам», тобто природному праву [8, с. 53].

За тих стародавніх часів вплив діяльності системи судових органів на функціонування апарату державної влади був істотний. Так, без згоди суду присяжних в Афінах – геліеї (створеної в 594 р. до н. е.) – жоден законодавчий акт не міг бути чинним. Процедури розгляду справ у геліеї були схожі з процедурами судового розгляду. Ними передбачалося заслуховування сторін та розгляд законопроекту після цього комісією для прийняття остаточного рішення. Водночас здійснювалася процедура звинувачення у протизаконності, коли кожний громадянин міг під клятвою заявити про те, що нова законодавча пропозиція не відповідає чинним нормам права [5, с. 208]. Основна ідея процедури звинувачення у протизаконності була надалі впроваджена в інститут конституційної скарги – права громадян оскаржити нормативно-правовий акт, що знайшло закріплення, зокрема, у законодавстві ФРН [4, с. 13].

За часів Київської Русі про витоки конституційного судочинства можна говорити лише значною мірою узагальнено, зважаючи на те, що боярські думи приймали рішення, які мали великий (хоча інколи і незначний) вплив на суспільне життя [7].

Якщо звернутися до історії запровадження конституційної юрисдикції у Речі Посполитій, то О. Мироненко виокремлює «Генріхові артикули» 1572 р., якими було закріплено за кожним депутатом парламенту право щодо скасування постанови усього сейму [7, с. 76, 77]. Називають також «конституції» Стефана Баторія, якими було врегульовано функціонування органів з контрольними функціями збереження стародавніх звичаїв (наприклад, Ради січових старшин) [9, с. 77, 78, 81].

О. Мироненко правильно зазначає, що історію конституційної юстиції доцільно розглядати концептуально від первісних уявлень про демократію, справедливу державу, право та законність тощо, а в практичному аспекті – від народження держави, елементів політичного, квазісудового та судового контролю за дотриманням стародавніх звичаїв [8, с. 48].

Логічним продовженням цього важливого теоретичного висновку та його підтвердженням є подальша історія становлення конституційної юстиції та формування підходів до запровадження конституційного судочинства.

Відправною точкою запровадження судового конституційного контролю вважається справа «Мербері проти Медісона» (1803 р.), за якою Верховний суд США встановив, що закон Конгресу, який суперечить федеральній Конституції, може бути визнаний судом неконституційним. Тим самим суд наділив себе повноваженнями у сфері конституційної юстиції, а саме – здійснення конституційного контролю. Тому першою країною, яка запровадила конституційний контроль, називають США.

Контроль з боку конституційних судів після Першої світової війни був поширений у Європі. Конституційне судочинство здійснювалося з винятковими повноваженнями щодо перевірки конституційності законодавчих актів. Ця модель судового конституційного контролю отримала назву «європейська» на відміну від «американської» (англосаксонської), згідно з якою конституційний контроль здійснювався судами загальної юрисдикції.

На становлення конституційного судочинства, формування інституту судового конституційного контролю значною мірою вплинули ідеї професора права Віденського університету Ганса Кельзена. Вони й були покладені в основу створення в Австрії у вересні 1919 року Вищого Конституційного Суду. Власне інститут конституційного судочинства був нормативно закріплений у Конституції у 1920 році.

Австрійська модель судового конституційного контролю з відповідними процедурами його здійснення була запроваджена й у інших країнах: Чехословаччині (1920 р.), Греції (1927 р.), Іспанії (1931 р.), Ірландії (1937 р.), Єгипті (1941 р.). У різних модифікаціях контрольне конституційне судове провадження поширилося у Бірмі, Японії, Італії (1947 р.), Німеччині, Таїланді, Індії (1949 р.), Сирії, Люксембурзі (1950 р.), Уругваї (1952 р.), на Кіпрі (1960 р.), у Туреччині (1961 р.), Алжирі, Югославії (1963 р.). Після повалення диктаторських режимів конституційний контроль знову запровадили у Греції (1968 р.), Португалії (1976 р.), Іспанії (1978 р.). У 1960-ті роки окремі положення конституційного контролю та відповідні зміни у процесуальному порядку було переглянуто в деяких європейських державах (Австрії, Бельгії, Франції, Чехословаччині, Швеції), у країнах Латинської Америки (Аргентині та інших). У різних формах він утвердився в інших країнах Азії, Африки, Центральної та Південної Америки [1, с. 13].

У державах Європи спеціалізовані органи, які здійснюють конституційний контроль, зокрема й у формі конституційного судочинства, у певному сенсі перебувають поза системою інших судових органів і ніби вище за них. Ці органи не мають права переглядати рішення верховних судів як судів останньої інстанції щодо вирішення певних категорій справ, але в деяких випадках вони можуть розцінювати рішення верховних судів з точки зору їх відповідності Конституції певної держави.

В еволюції європейської моделі конституційного контролю виокремлюють два головні напрями. Перший – збільшення обсягу норм, які перевіряються на їх конституційність. Другий напрям – розширення кола суб’єктів та можливостей звертатися до органу конституційної юстиції.

Такі напрями відтворюються через юрисдикцію конституційних судів та відповідні процедури конституційного судочинства. Наприклад, у статті 134 Конституції Італійської Республіки (1947 р.) указано, що Конституційному Суду підсудні: спори про конституційність законів та актів держави й областей, які мають силу закону; спори про компетенцію між різними владами держави, між державою й областями та між областями; обвинувачення, які висуваються відповідно до Конституції, проти президента республіки. У статті 136 зазначено, що визнані Конституційним Судом неконституційними норми закону або акта, який має силу закону, втрачає силу з дня, наступного після дня опублікування рішення Суду. Тим самим Конституцією Італійської Республіки реалізовано перший напрям європейської моделі конституційного контролю, де передбачено широке коло норм, які перевіряються на конституційність.

Прикладом другого напряму еволюції моделі конституційного контролю можна вважати конституційну юрисдикцію Федерального конституційного суду Федеративної Республіки Німеччини, яка ширша за юрисдикцію Конституційного Суду Італійської Республіки. До Федерального конституційного суду ФРН може звернутись з позовами про конституційність будь-яка особа, яка вважає себе ущемленою державною владою в одному зі своїх прав. Позови про конституційність можуть вносити і громади або об’єднання громад стосовно того, що закони землі порушують право на самоврядування (стаття 93 Основного Закону Федеративної Республіки Німеччини). Крім спорів про конституційність актів, Федеральний конституційний суд розглядає справи і щодо тлумачення Основного Закону, спори про обсяг прав і обов’язків верховного федерального органу або іншої зацікавленої сторони, спори, пов’язані із випадками різних позицій щодо прав та обов’язків Федерації земель, зокрема, під час застосування землями федерального права та під час здійснення Федерацією функції нагляду (стаття 93 Основного Закону Федеративної Республіки Німеччини), а також про антиконституційність партій та про втрату й позбавлення основних прав (п.п. 1, 2 § 13 закону про Федеральний конституційний суд).

Зазначати існування конституційного судочинства у соціалістичних країнах навряд чи можливо. Доцільно згадати конституційний контроль, який, наприклад у СРСР, здійснювався вищими представницькими органами державної влади безпосередньо або за допомогою створюваних органів загальної компетенції (п. «г» ст. 14 Конституції СРСР 1936 року; п. 11 ст. 73 Конституції СРСР 1977 року). В Основному Законі Куби 1959 року передбачалося створення Палати конституційних і соціальних гарантій Республіки Куба як складової частини Верховного Суду та наділення її повноваженнями щодо здійснення конституційного контролю. Однак у Конституції 1976 року відповідних норм не було [1, с. 14]. У Радянському Союзі за часів «перебудови» запровадили окремий орган конституційного контролю – Комітет конституційного нагляду СРСР. Для радянської влади це був принципово новий інститут конституційного контролю, який мав формувати в системі органів державної влади механізм стримувань і противаг. У зв’язку з розпадом СРСР і укладанням 8 грудня 1991 року Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД) Комітет конституційного нагляду СРСР припинив існування. Конституцією РРФСР 1978 року у редакції закону РРФСР від 27 жовтня 1989 року (ст. 119) було передбачено запровадження Комітету конституційного нагляду та визначено його компетенцію. Однак цей комітет так і не створили [1, с. 14–15] .

У Польській Народній Республіці у березні 1982 року до тексту Конституції було внесено нову статтю 33а, згідно з якою запроваджувався Конституційний трибунал та визначалися основи його організації й діяльності. У квітні 1985 року Сейм Польщі прийняв закон про Конституційний трибунал і 1986 року він розпочав роботу. До його повноважень належав попередній конституційний контроль у законотворчому процесі [1, с. 14–15]. Конституційний трибунал працює і понині. Його юрисдикцію закріплено Конституцією Республіки Польща від 1997 року (ст. 188). Конституційний трибунал вирішує справи про відповідність: законів і міжнародних договорів Конституції; законів – ратифікованим міжнародним договорам, ратифікація яких потребувала попередньої згоди, вираженої у законі; приписів права, виданих центральними державними органами, – Конституції, ратифікованим міжнародним договорам та законам; цілей  діяльності політичних партій – Конституції. Статтею 189 Конституції Республіки Польща встановлено, що Конституційний трибунал вирішує спори про компетенцію між центральними конституційними органами держави.

У Соціалістичній Федеративній Республіці Югославії, відповідно до положень конституційного закону 1953 року, а згодом – Конституції 1963 та 1974 року було запроваджено Федеральний Конституційний суд та конституційні суди у шести її республіках.

З часу розпаду Радянського Союзу як державного утворення та початку демократичних змін у колишніх радянських державах Центральної та Східної Європи почала активно впроваджуватися конституційна юстиція у формі конституційного судочинства, здійснюваного спеціалізованими конституційними судами.

Аналіз історичного досвіду запровадження конституційного контролю й існування конституційної юстиції, а також поглядів науковців щодо витоків названих правових явищ та тенденцій їх розвитку дає підставу зазначити існування історико-правових джерел виникнення конституційного судочинства, зумовлених наявністю нерозривного зв’язку з формуванням державності, концепцій конституційного захисту державного ладу, прав і свобод людини і громадянина. Відповідний період, що охоплює процес формування ідей конституційного судочинства, який передує законодавчому запровадженню відповідного інституту, доцільно поділити на окремі проміжки часу, оскільки можна виокремити певні яскраво виражені тенденції становлення конституційної юстиції. Першим можна назвати проміжок часу, який охоплює стародавні часи, коли формувалися потреби у створенні структури, призначеної вирішувати конфлікти у сфері державності, державного устрою, та процедурні форми вирішення конфліктів. Другим визначено проміжок часу, коли були поширені ідеї верховенства конституції. За цих часів визначалися організаційні форми здійснення конституційного контролю, відправлення конституційного судочинства. Наступним варто виокремити час після Першої світової війни, коли зміст конституційної юстиції проявлявся переважно через конституційний контроль. У пізніший термін спостерігалась еволюція конституційного контролю за двома напрямами – розширення кола суб’єктів конституційного контролю й розширення контрольної сфери у частині нормативних актів, які є предметом контролю. Стосовно конституційної юстиції у соціалістичних країнах слід зазначити її зародковий стан, що проявлялось у наданні обмежених наглядових повноважень органу конституційної юрисдикції.


Джерела

1. Витрук Н. В. Конституционное правосудие. Судебное конституционное право и процесс. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. – 383 с.

2. Гаврюсов Ю. В. Правовые вопросы организации и деятельности конституционных судов субъектов Российской Федерации: Автореф. дис. ... канд. юр. наук 12.00.02. – М., 2003. – 20 с.

3. Гаврюсов Ю. В. Правовые вопросы организации и деятельности конституционных судов субъектов Российской Федерации: Дис. ... канд. юр. наук. 12.00.02. – М., 2003. – 204 с.

4. Гергелійник В. О. Правові проблеми становлення та функціонування конституційної юстиції України: Дис. ... канд. юр. наук. 12.00.02. – К.,1999. – 203 с.

5. Кечекьян С. Ф. Всеобщая история государства и права. Учеб. для юрид. ин-тов / ВИЮНГ НКЮ СССР. – М.: Юриздат, 1944. – Ч. 1. Древний мир. Вып. 1: Древний Восток и Древняя Греция. – 216 с.

6. Кряжов В. А., Лазарев Л. В. Конституционная юстиция в Российской Федерации. – М.: БЕК, 1988.

7. Мироненко О. Захист «правди» і «благодаті» за доби Київської Русі та Литовсько-Руської держави // Вісник Конституційного Суду України. – 1999. – № 1. – С. 64–78.

8. Мироненко О. Про деякі загальні підходи до поняття «конституційна юрисдикція» і предмета її історії // Там само. – 1998. – № 4. – С. 46–61.

9. Мироненко О. Січове козацтво на сторожі незайманості «народної конституції» пращурів // Там само. – 1999. – № 2. – С. 74–85.

10. Овсепян Ж. И. Правовая защита конституций. Судебный конституционный контроль в зарубежных странах. – Ростов-на-Дону: Литература Д, 1992. – 320 с.

11. Селіванов А. О. Верховенство права в Конституційному правосудді: Аналіз конституційної юрисдикції.– К.; Х.: Акад. прав. наук України, 2006.– 400 с.

12. Тодика Ю. М., Марцеляк О. В. Конституційний Суд України і прокуратура в конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав громадян. – Харків: Лібра, 1998. – 107 с.

13. Эбзеев Б. С. Конституция. Правовое государство. Конституционный суд: Учебное пособие для вузов. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1996. – 349 с.

Запозичено "Вече"№5 (2008) http://www.viche.info

Категорія: Стародавня доба | Додав: chilly (09.06.2008)

Як качати з сайту


[ Повідомити про посилання, що не працює

Права на усі матеріали належать іх власникам. Матеріали преставлені лише з ознайомчєю метою. Заванташивши матеріал Ви несете повну відповідальність за його подальше використання. Якщо Ви є автором матеріалом і вважаєте, що розповсюдження матеріалу порушує Ваші авторські права, будь ласка, зв'яжіться з адміністрацією за адресою ukrhist@meta.ua


У зв`язку з закриттям сервісу megaupload.com , та арештом його засновників частина матерійалу може бути недоступна. Просимо вибачення за тимчасові незручності. Подробніше

Переглядів: 4014
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика
Locations of visitors to this page

IP






каталог сайтів



Онлайн усього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2017