Кодифікація та основні риси права України-Гетьманщини. Суд і процес - Епоха середньовіччя - Історія держави і права Укр - Каталог статей - Історія та гуманітарні дисципліни
Вівторок, 06.12.2016, 07:45
Історія та гуманітарні дисципліни
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту



QBN.com.ua
Головна » Статті » Історія держави і права Укр » Епоха середньовіччя

Кодифікація та основні риси права України-Гетьманщини. Суд і процес
7. Кодифікація та основні риси права України-Гетьманщини. Суд і процес

Тут необхідно зазначити, що в період Гетьманщини неодноразово робилися спроби видання актів загальноросійського значення. Так, виконуючи наказ Петра І, гетьман Іван Скоропадський створив Комісію для перекладу Статуту 1588 року, який діяв в Україні, “Саксону” та “Порядку”. Але повного перекладу не було здійснено.
У 1840—1842 рр. на територію України була поширена чинність Зводу Законів Російської імперії. В Україні мало місце також звичаєве право Запорозької Січі, гетьманське законодавство. Кодифікація українського права у XVIII ст. розпочалася з ініціативи старшинської верхівки та шляхти, які намагалися закріпити свої права і відновити автономне становище України.
Перша кодифікаційна комісія була створена 22 серпня 1728 р. за царським указом: “Решительные пункты гетьману Даниилу Апостолу”. Ця комісія підготувала 1743 року збірник “Права, за якими судиться малоросійський народ”. Для підготовки кодифікації були використані Литовський статут 1588 р., збірники магдебурзького права (“Право Хелмінське”, “Зерцало саксонів” П. Щербича, “Порядок прав цивільних” Б. Гроїцького, “Артикули права магдебурзького” тощо), підібрані акти царської влади, церковного права, правові звичаї та узагальнення судової практики.
Збірник складався з 30 розділів, які розподілялися на 531 артикул і 1716 пунктів. До нього прикладалася інструкція кодифікаційної комісії, абетковий реєстр, а також “Степенний малоросійського військового звання порядок після гетьмана”, своєрідний табель про ранги.
Після внесення певних змін і доповнень до зводу в 1759 році він виноситься на затвердження Комісії з представників генеральної і полкової старшини. Але значна частина Комісії була проти прийняття нового Зводу. Зазначимо, що збірник так і не став офіційним джерелом права, але його норми реально діяли, ними керувалися на практиці.
Окрім цієї, в Україні були проведені також деякі інші кодифікації. Так, за дорученням гетьмана К. Розумовського було складено новий збірник, розроблений кандидатом у члени генерального суду Ф. Чуйкевичем — “Суд і розправа в правах малоросійських” (1758 р.), де обґрунтовувалася ідея закріплення інтересів козацької старшини та шляхти.
Здійснювалися й приватні кодифікації: “Книга Статут та інші права малоросійські” (1764 р.). Цей збірник широко використовувався в судах.
1767 року під орудою секретаря ІІ Малоросійської колегії О. Безбородька було створено “Екстракт малоросійських прав”. Це систематизований збірник норм державного, адміністративного та процесуального права. Він складався із вступу, 17 розділів і додатків копій найважливіших юридичних актів. Збірник було складено так, щоб довести необхідність відновлення автономії України.
1786 року у зв’язку з ліквідацією автономії України Сенат розробив новий збірник “Экстракт из указов инструкций и постановлений”. В його основу були покладені “Екстракт малоросійських прав” (1767 р.), “Установлення про губернії” (1775 р.) та інші акти. Збірник було затверджено Сенатом і розіслано для практичного застосування.
В 1807 р. було створено “Собрание малороссийских прав”. Слід наголосити, що існування особливого законодавства в Україні суперечило імперським планам Росії. Тому природно, що жоден з перелічених документів не був офіційно затверджений для широкого вжитку. Тільки збірник “Права, за якими судиться малоросійський народ” (1743 р.) фактично використовувався в Гетьманщині.
Необхідно звернути увагу на ту обставину, що в ІІ пол. XVII—XVIII ст. зазнали подальшого розвитку головні галузі права та їх інститути. Так, в інституті права власності на землю поряд зі старими способами набуття землеволодінь — спадкування, дарування, обмін, купівля-продаж, освоєння нових земель — застосовувалися нові: отримання на ранг за службу, нагорода з боку царя, гетьмана чи полковника, а також за давністю володіння.
Всі земельні володіння поділялися на два види — рангові і вотчинні. Рангові — це тимчасові володіння: передача, “пожалування” земель на певний термін конкретним особам на певних умовах. З середини XVIII ст. кількість рангових земель скорочується за рахунок їхньої передачі у спадкове володіння. При цьому в ІІ пол. XVIII ст. право на землю мали тільки козацька старшина і шляхта. Рядові козаки та селяни мали лише право подвірного землекористування. В Запорозькій Січі земля вважалася загальнонародною, а мешканці Січі виступали як землекористувачі. Вони платили податки Січі й виконували різні повинності.
У цивільному праві розвивався також інститут зобов’язальних відносин, які випливали з договорів та із заподіяння шкоди. Так, щоб скласти договори міни і купівлі-продажу рухомого та нерухомого майна, позики, особистого чи майнового найму вимагалося письмове занесення про це в книгу актів. А купівля-продаж землі затверджувалася гетьманськими універсалами або указами царя. За невиплату боргу за рішенням суду здійснювалася конфіскація майна чи відчуження земельного наділу боржника.
Зобов’язання із заподіяння шкоди розподілялися на ті, що завдавали шкоду особі, і ті, що завдавали шкоду общині. Завдана шкода відшкодовувалася майном або відробітком.
У спадкових правовідносинах з’явилася тенденція до розширення спадкових прав за жіночою лінією, а також до встановлення чітких меж вільного розпорядження спадковим майном за заповітом.
Регулювання сімейно-шлюбних відносин залишалося в компетенції церкви. Шлюбний вік для дівчат становив 16 років, а для хлопців — 18 років. Згода батьків на шлюб була обов’язковою. Укладалися договори про шлюб, де встановлювалися права та обов’язки сторін, а у разі розриву шлюбу в присутності свідків та священика сторони складали так звані “розлучні листи”.
Відбувалися зміни в кримінальному праві. Суб’єктами злочину визнавалися особи, які досягли 16-ти років. Психічні захворювання не звільняли від відповідальності, але вважалися пом’якшуючою обставиною. Скоєння злочину в нетверезому стані було обставиною, яка обтяжувала вину.
Принципових змін у системі злочинів не відбувалося. Злочини поділялися на державні (зрада, посягання на життя і здоров’я царя та його сім’ї, образа царя тощо), проти релігії (чародійство, віровідступництво, порушення церковних обрядів), посадові (хабар, казнокрадство), військові (дезертирство, ухилення від служби, порушення правил військової служби), проти порядку управління та суду (кривоприсяга, лжесвідчення, підробка документів та печаток), проти особистості (вбивство, тілесні пошкодження), майнові (грабіж, крадіжка).
Система покарань була досить складною. Покарання поділялися на основні та додаткові. Законодавство знало такі покарання, як смертна кара, тілесні покарання, вигнання, позбавлення волі (термін визначався “до покори”). У ІІ пол. XVIII ст. стало використовуватися таке покарання, як каторга.
Найтяжчі покарання встановлювалися за державні злочини. Так, зрадника засуджували до смертної кари, членів сім’ї виселяли до Сибіру, а все їхнє майно конфісковувалося. За посадові злочини застосовували тілесні покарання, конфіскацію майна і грошові штрафи. За майнові — частіше грошові штрафи, вигнання, биття палицями, конфіскацію майна, в особливих випадках — тілесні покарання, смертну кару.
У ІІ пол. XVII ст.—І пол. XVIII ст. в системі судів у Лівобережній Україні існували Генеральний суд, полкові, сотенні, громадські (сільські) суди, церковні, цехові, мирові, третейські та ярмаркові суди.
У 1760—1763 рр. тут було проведено судову реформу, внаслідок якої територія Лівобережжя поділялася на 20 повітів. У кожному повіті були окремі суди для розгляду цивільних справ — земські суди (до 1831 р.), для земельних справ — підкоморні суди (до 1840 р.), для кримінальних справ — гродські суди (існували в кожному полковому місті до 1782 р.).
До земських судів обирали представників з козацької старшини, які давали суду присягу, вступаючи на посаду. Склад суду: суддя, писар і підсудок. Компетенція суду: розглядалися спадкові справи, майнові суперечки.
Склад підкоморного суду: підкоморний та комірник. Компетенція суду: розглядалися земельні спори.
Гродські суди (полкові) мали такий склад: полковник, міський суддя, представники полкової старшини, писар. Компетенція суду: розглядалися кримінальні справи.
Найвища судова інстанція в Україні — Генеральний суд, до складу якого входили два генеральні судді і 10 вибраних депутатів від полків. На Запорозькій Січі судова система залишалася своєрідною. У своїй організації та діяльності суд на Січі користувався нормами козацького звичаєвого права.
Студентам необхідно звернути увагу на поступову уніфікацію судового устрою в межах юрисдикції Російської імперії. Так, 1780 року царським наказом на Лівобережжі було запроваджено загальноросійський устрій. Було скасовано Генеральний суд і в губерніях замість громадських судів було створено повітові суди.
В Правобережній Україні діяла польсько-шляхетська судова система, яка складалася із земських, гродських та підкоморних судів. Коронний трибунал був найвищою судовою інстанцією.
З 1764 р. судовими справами України займався Люблінський трибунал. У містах з магдебурзьким правом діяли магістратські (лавні суди). В селах були громадські та вотчинні суди.
Процесуальне право в Україні також зазнало певного розвитку. Процес носив змагальний характер. Сфера застосування розшукового (слідчого, інквізиційного) процесу стала ширшою. Сторонами процесу були позивач і відповідач. Прокуратор — представник позивача в суді (з XVIII ст. — адвокат, повірений).
Внаслідок судової реформи 1760—1763 рр. адвокати призначалися для захисту інтересів козаків і селян, а 1767 року адвокати були введені до складу гродських і земських судів.
Свідки (звичайні) — це особи, що були присутні при скоєнні злочину або чули про злочин.
Не було поділу процесу на цивільний та кримінальний. Усі справи розглядалися за одним процесуальним порядком. Процес цивільних справ починався з позовної заяви, де називали предмет спору або наявні докази. Попереднє слідство міг здійснювати сам позивач. Відповідача викликали до суду, де він давав пояснення про визнання позову або про заперечення позову при поданні доказів. Доказами вважалися показання сторін, свідків, які не могли бути родичами або зацікавленими в судовому спорі, а також присяга, речі, документи. Існувала досудова примирна процедура. Судова постанова з цивільної справи з серед. XVIII ст. називалася “рєшенієм”.
Кримінальні справи порушувалися державними органами або зацікавленими сторонами. Попереднє слідство проводив суддя. Він збирав відомості про особу злочинця, робив письмові запити та інші необхідні заходи. На початковій стадії розслідування застосовувалися побиття та тортури, для чого існували спеціальні кати. Від тортур звільнялась шляхта, духовенство, вагітні жінки, малолітні і старі люди, психічно хворі. Місцева влада на вимогу слідства проводила розшук або обшук, а потерпілий разом з понятими робив “трус села”.
По закінченні розгляду судової справи суд ухвалював декрет (постанову), а з середини XVIII ст. — “мнєніє” (вирок).
Сторони мали право у 10-денний термін подати апеляцію до Генерального військового суду у Лівобережній Україні, а в Правобережній Україні — до Люблінського трибуналу. Апеляційна інстанція могла скасувати рішення або передати справу на новий розгляд.
Судові рішення виконували самі суди чи місцеві уряди. Посада судового виконавця (возного) з’являється в Україні в XVIII ст.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

Запозичено http://studentam.net.ua/content/view/5959/93/

Категорія: Епоха середньовіччя | Додав: chilly (10.03.2009)

Як качати з сайту


[ Повідомити про посилання, що не працює

Права на усі матеріали належать іх власникам. Матеріали преставлені лише з ознайомчєю метою. Заванташивши матеріал Ви несете повну відповідальність за його подальше використання. Якщо Ви є автором матеріалом і вважаєте, що розповсюдження матеріалу порушує Ваші авторські права, будь ласка, зв'яжіться з адміністрацією за адресою ukrhist@meta.ua


У зв`язку з закриттям сервісу megaupload.com , та арештом його засновників частина матерійалу може бути недоступна. Просимо вибачення за тимчасові незручності. Подробніше

Переглядів: 4577
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика
Locations of visitors to this page

IP






каталог сайтів



Онлайн усього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2016