П'ятниця, 22.09.2017, 06:15
Історія та гуманітарні дисципліни
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту



QBN.com.ua
Головна » Статті » Історія держави і права Укр » Епоха нової історії

Суспільно-політичний устрій та право західноукраїнських земель у складі Австро-Угорської імперії Ч.3.

§ 3. Органи самоврядування

Ще одним заходом щодо збереження Австрійської імперії стало надання деяким національним краям незначних прав по управлінню місцевими справами. Поряд з органами дер­жавної адміністрації в Галичині та Буковині в другій половині XIX ст. виникли також органи крайового і місцевого само­врядування.

У 1861 р. австрійський імператор Франц-Йосип І, з метою зміцнення своєї влади у Галичині та Буковині, створив тут Галицький та Буковинський крайові сейми. Вибори до цих установ проходили за законом, який забезпечував інтереси панівних верств, і були нерівними для окремих соціальних груп населення. До складу сейму за посадою входили так зва­ні вірилісти (митрополити, єпископи, ректори університетів). Виборче право також не було загальним і рівним. Усі виборці поділялися на чотири курії: курія великої власності; торгово-промислових палат; міської буржуазії та сільська курія. Кож­на з них окремо обирала строком на шість років депутатів до сейму.

Якщо перші три курії обирали своїх депутатів безпосеред­ньо, то вибори в четвертій, сільській курії були двоступеневі. Спочатку кожні 500 виборців обирали одного представника, який потім голосував за того чи іншого кандидата в депутати. Тому, наприклад, по другій курії на одного депутата в серед

ньому припадало 39 виборців, а по четвертій — майже 8 800 виборців.

Крім того, до виборів допускалися селяни і міщани, які платили податки не нижче 8 крон, через це сільська і міська біднота були позбавлені виборчих прав.

Виконавчим органом сейму був крайовий комітет, який складався із 8 членів (на Буковині — із 4 членів), що вибира­лися із числа депутатів сейму. На чолі комітету перебував маршалок (він же голова галицького сейму), що призначався імператором, як правило, із числа польських магнатів; його замісником, за звичаєм, був львівський уніатський митропо­лит. Буковинський сейм очолювали румунські магнати, а їх замісниками призначалися буковинські православні митро­полити. Взагалі до складу комітету галицького сейму, як пра­вило, входили польські поміщики та представники великої польської буржуазії і, як поступка, — обирався один украї­нець. Відповідно в буковинському сеймі переважали румун­ські магнати.

Діяльність сеймів була підпорядкована центральній владі, тому їх постанови хоч і мали характер дрібних актів, однак набували чинності лише з санкції імператора, який мав право скликати і закривати засідання сеймів, в будь-який час роз­пустити один з них чи обидва і призначити нові вибори. У свою чергу сейми здійснювали нагляд за повітовими, міськи­ми і сільськими органами. В 1862 р. було прийнято галичан-ський крайовий закон про громади, згідно з яким повітовою інстанцією самоврядування стала повітова рада. До складу повітової ради входили представники від поміщиків, промис­ловців та купців, які сплачували не менше 400 крон прямих податків, і представники від міських та сільських рад. Повіто­ва рада обиралася строком на п'ять років і мала виконавчий орган — повітовий комітет, який складався з голови (ним був зазвичай повітовий староста), заступника голови і п'яти чле­нів та їх заступників. У такий спосіб органи самоврядування потрапляли під контроль з боку державних органів (адже ста­рости призначалися міністром внутрішніх справ та намісни­ком монарха і могли зупинити виконання будь-яких рішень повітової ради під приводом їх невідповідності законам або недоцільності).

В містах і селах обиралися міські та сільські ради. Виконав­чими органами цих рад були управи (в більших містах — ма­гістрати), на чолі яких стояли начальники рад. До компетен­ції рад відносилися питання господарського характеру. Право розпуску повітових, міських і сільських рад належало наміс

нику. Вони могли оскаржити свій розпуск перед міністер­ством внутрішніх справ, але подача скарги, як підтверджувала практика, ніколи не припиняла виконання рішення намісни­ка. І навпаки, як свідчать інтерпеляції депутатів сейму, були випадки, коли під покровительством повітового старости і всупереч волі селян війт і ради виконували свої функції вісім, десять, дванадцять і більше років.

Основними адміністративно-територіальними одиницями Закарпаття були жупи: Ужанська, Бережанська, Угочанська та Мармарошська. Очолювали їх наджупани, що призначали­ся королем із числа аристократії. Виконавчі органи очолюва­ли піджупани, які підпорядковувалися наджупанам і міністер­ству внутрішніх справ. Жупи поділялися на комітати, ними управляли начальники комітатів, секретарі, землеміри, збира­чі податків, касири та ін.

Найнижчими адміністративними одиницями були села, які мали виконавчі органи — сільські управління на чолі зі старостою, що обирався на один рік. Сільські управління під­порядковувалися безпосередньо начальнику комітатського управління.

§ 4. Суд, прокуратура і адвокатура

Після приєднання Галичини та Буковини до Австрії на цих землях певний час зберігалася попередня судова система. Цивільні справи розглядали земські суди, кримінальні спра­ви — гродські, а земельні суперечки — підкоморські суди. Се­ляни судилися в домініальних (вотчинних) судах. Державні селяни підлягали суду представників адміністрації. У 1773 р. у Львові австрійська адміністрація заснувала верховний суд як апеляційний для всіх нижчих судів Галичини. Згодом замість нього було створено королівський трибунал, що мав назву ім­ператорсько-королівського. Йому надавалося право помилу­вання засуджених до страти селян. У випадку особливо тяж­ких порушень закону це право належало тільки імператорові. Найвищою інстанцією судового нагляду з 1780 р. став галиць­кий сенат у складі верховної судової палати, що перебувала у Відні. Одночасно із заснуванням королівського трибуналу при губернаторстві було створено суд з фінансових справ, а у 1775 р. — так звану апеляційну раду.

Скоро відбулися зміни і в низових ланках судової систе­ми. Так, у 1783 р. судові установи, що існували за часів Поль­щі, були ліквідовані. З'явився шляхетський суд у Львові (1784 р.) та у Станіславі (1787 р.), який розглядав цивільні та кримінальні справи шляхти. Після утворення окремих кримі

нальних судів для всіх станів у кожному із 19 циркулів, ком­петенцію шляхетських судів було обмежено розглядом ви­ключно цивільних справ шляхти.

Апеляційною інстанцією для шляхетських і кримінальних судів на всій території Галичини та Буковини залишався ім­ператорський трибунал у Львові. Найвищою і останньою ін­станцією для судів усієї Австрії була верховна судова палата у Відні, у складі якої існував галицький сенат.

Революція 1848 р. спричинила зміни судової системи. Так, в Галичині були створені повітові, повітові колегіальні та окружні суди, а також вищий крайовий суд (у Львові).

Повітові суди виконували роль першої інстанції і діяли в складі одного (повітові) або трьох (повітові колегіальні) суд­дів. Вони розглядали цивільні справи і справи про злочини, які за підсудністю не відносились до судів присяжних. Важ­ливіші цивільні справи в першій інстанції було передано на розгляд окружним судам, які виступали також як суди другої інстанції щодо справ, вирішених повітовими колегіальними судами. Вищий крайовий суд, шо знаходився у Львові, був другою інстанцією для окружних судів і третьою та остан­ньою — для повітових судів, але лише у цивільних справах. Найвищою судовою інстанцією для всієї держави був верхов­ний суд і касаційний трибунал у Відні, створений цісарським патентом від 7 серпня 1850 р.

У Закарпатті першою інстанцією виступали домініальні суди, які залежали від дворян-землевласників. Формально за­кон надавав право оскарження рішень домініальних судів до судів другої інстанції — комітатських. Однак фактично це було нереально, оскільки останні у всіх випадках ставали на захист інтересів поміщика і адміністрації.

Одночасно з проведенням судових реформ проходив про­цес організації прокуратури. У 1849—1850 рр. при кожному окружному суді було встановлено посаду державного проку­рора. При вищому крайовому суді та верховному судовому та касаційному трибуналі засновувалась посада генерального прокурора. За законом 1873 р. прокурор при верховному су­довому і касаційному трибуналі й надалі зберігав титул гене­рального, прокурори при вищих крайових судах одержали найменування старших, а при окружних судах — державних прокурорів. У повітових судах обвинувачення підтримували заступники державних прокурорів. Прокуратура здійснювала нагляд за законністю дій установ, осіб, суду, слідчих органів.

Законом від 1781 р. в Галичині та Буковині засновувалася адвокатура, але тільки 16 липня 1849 р. у світ вийшло тимча

сове, а 6 липня 1868 р. — постійне положення про неї. 1 квіт­ня 1872 р. було затверджено дисциплінарний статут адвокатів. Питанням адвокатури присвячувалися закон від 26 березня 1890 р., який встановлював розмір гонорарів, і наказ міністра юстиції від 11 грудня 1897 р., який уточнював деякі питання її організації і діяльності.

До адвокатів ставилися високі вимоги. Крім семирічної практики після закінчення юридичного факультета і складан­ня адвокатського екзамену, вони повинні були мати ступінь доктора права. Адвокати об'єднувалися в палати і обирали свій орган самоуправління — президію — строком на три ро­ки. Президія, після виконання всіх законних вимог, прийма­ла кандидатів до адвокатури і була органом дисциплінарного нагляду за професійною діяльністю цієї категорії правозахис­ників. Загальне керівництво адвокатурою здійснював міністр юстиції.

§ 5. Право

Відразу після включення західноукраїнських земель до Австрійської монархії почався процес заміни польського за­конодавства на австрійське. Спочатку укладалися спеціальні збірники, де містилися закони, накази, мандати та інші пра­вові акти для використання в Галичині.

Разом з тим приєднання західноукраїнських земель спів­пало з кодифікацією австрійського законодавства, тому ці землі стали місцем апробації деяких кодексів. Так, у 1797 р. в Західній, а в 1798 р. — у Східній Галичині було запроваджено новий цивільний кодекс, який став базою для подальшого удосконалення цивільного законодавства. Він був затвердже­ний цісарським патентом, після декількох переробок, лише 1 червня 1811 р., аз 1 січня 1812 р. введений у дію як цивіль­ний кодекс для всієї Австрійської імперії. У Буковині його бу­ло запроваджено у лютому 1816 р.

Кодекс складався з 1502 статей і поділявся на три части­ни. У вступі (ст. 1 — 14) викладалися загальні міркування про цивільний закон; перша частина (ст. 15—284) присвячувалась особистим правам; друга (ст. 285—1341) — майновим правам; третя (ст. 1342—1502) містила спільні постанови щодо осо­бистих і майнових прав. Цивільний кодекс Австрії закріплю­вав поміщицьку власність на землю та податки з неї, узако­нював право спадщини селянських земельних наділів. Розви­ток капіталізму в австрійських землях спричинив введення у дію в 1863 р. торговельного кодексу.

У сімейному праві Австрії зберігався церковний шлюб. На

західноукраїнських землях, зокрема, у селянському середови­щі, діяла також норма місцевого звичаєвого права, відповідно до якої за одним із подружжя, що пережив іншого, зберігало­ся право користування усім майном. Деякі майнові супереч­ки, особливо спадкові, розглядалися на підставі права Речі Посполитої, у випадку, якщо ці питання не були врегульовані пізнішими законами.

В переважній більшості австрійських земель (у Західній Галичині з 1796 р., а у Східній — з 1807 р.) діяв цивільно-про­цесуальний кодекс, введений у 1781 р. (дещо перероблений і доповнений). Судочинство характеризувалося надзвичайною повільністю ведення справ і значною дорожнечею. Новий ци­вільно-процесуальний кодекс було затверджено у 1895 р. за проектом відомого процесуаліста Кляйна і введено в дію у 1898 р. Він складався з шести частин, які, в свою чергу, поді­лялися на 602 дрібніших розділи. Кодекс, порівняно з попе­реднім, проголошував усність і гласність цивільного процесу та дещо прискорював розгляд судових справ. Доповненням до цивільно-процесуального кодексу було розширене (402 ст.) положення про екзекуції (1896 р.), в якому досить детально врегульовувався порядок виконання судових рішень у цивіль­них справах, а також порядок судових вироків у криміналь­них справах в частині примусового стягнення грошових штрафів і судових витрат.

У 1796 р. в порядку апробації було запроваджено в Захід­ній, а у 1797 р. і в Східній Галичині, кримінальний кодекс, під­готовлений австрійським криміналістом Зонненфельдом. Цей кодекс у 1803 р. із незначними змінами був введений в дію в усій Австрії і, відповідно, у Галичині. Поділявся він на дві частини (злочини й тяжкі поліційні проступки), кожна з яких мала два розділи. Один з них містив норми кримінального матеріального права, а другий стосувався процесу.
З розвитком капіталістичних відносин в Австрії кримі­нальний кодекс у 1853 р. був переглянутий і виданий у новій редакції. У Галичині він діяв аж до ведення у 1932 р. поль­ського кримінального кодексу. Замість попереднього поділу на злочини й тяжкі поліційні проступки, кримінальний ко­декс 1852 р. запровадив поділ на злочини і проступки. У від­повідності з цим він поділявся на дві частини: ст. 1—232 вит­лумачували злочини, ст. 233—532 — проступки. За злочин пе­редбачалася смертна кара через повішення або ув'язнення на різні строки. За проступки кодекс передбачав грошові пока­рання, арешт до семи місяців, тілесні покарання, заборону мешкати в даній місцевості та ін.

Тілесні покарання були офіційно скасовані законом від 15 листопада 1867 р., але в Галичині продовжував діяти па­тент від 20 квітня 1854 р., 11-та стаття якого, поряд з арештом і штрафом, передбачала також биття киями.

У першій половині XIX ст. кримінально-процесуальні дії визначалися частиною другою кримінального кодексу 1803 р. У 1853 р. був прийнятий окремий закон про кримінальне су­дочинство, який запроваджував часткову гласність процесу, але не допускав будь-якої участі громадськості в здійсненні правосуддя. Більш того, з 1852 р. більшість справ про про­ступки було передано на розгляд органів поліції.

Кримінально-процесуальний кодекс 1853 р. суперечив ос­новним буржуазно-демократичним принципам суду, і в 1869 р. його було доповнено законом про суди присяжних. У 1873 р. було затверджено новий процесуальний кодекс, який проіснував із незначними змінами аж до розпаду Австро-Угорщини. Кодекс цей складався з 27 розділів і 494 статей; він встановлював усність і гласність процесу, допускав участь громадськості (маючи на увазі суд присяжних) в розгляді тяж­ких злочинів і проводив ідею вільної оцінки доказів за внут­рішнім переконанням суддів.

* * *

Суспільно-політичний устрій і правове становище насе­лення західноукраїнських земель визначалося функціонуван­ням адміністративно-управлінських структур і застосуванням законодавства Австрійської (з 1867 р. — Австро-Угорської) імперії. Наприкінці XVIII ст. Австрійська монархія здійснила ряд заходів, спрямованих на централізацію управління захоп­леними землями, зміцнюючи свій вплив на цих територіях.

Революція 1848 р. утвердила капіталістичний спосіб ви­робництва, зумовила зміни в організації місцевого управління на українських землях. Намісник у Галичині та крайовий пре­зидент Буковини зосередили в своїх руках всю повноту влади.

Поряд з державними органами, в 60-х роках на західноук­раїнських землях з'являються органи крайового (сейми) і міс­цевого (повітові, міські, сільські ради) самоуправління. Зміни торкнулися також органів суду і прокуратури.

На західноукраїнських землях, захоплених Австрією, по­ступово поширилась дія австрійського права. До того ж Гали­чина стала місцем «випробування» цивільного, цивільно-про­цесуального, кримінального та інших кодексів. Розвиток капі­талістичних відносин зумовив перегляд та видання нових кодек­сів, які, проте, зберегли цілий ряд середньовічних положень.


 


Категорія: Епоха нової історії | Додав: olesg (08.06.2008)

Як качати з сайту


[ Повідомити про посилання, що не працює

Права на усі матеріали належать іх власникам. Матеріали преставлені лише з ознайомчєю метою. Заванташивши матеріал Ви несете повну відповідальність за його подальше використання. Якщо Ви є автором матеріалом і вважаєте, що розповсюдження матеріалу порушує Ваші авторські права, будь ласка, зв'яжіться з адміністрацією за адресою ukrhist@meta.ua


У зв`язку з закриттям сервісу megaupload.com , та арештом його засновників частина матерійалу може бути недоступна. Просимо вибачення за тимчасові незручності. Подробніше

Переглядів: 9681
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика
Locations of visitors to this page

IP






каталог сайтів



Онлайн усього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2017