Понеділок, 21.08.2017, 04:29
Історія та гуманітарні дисципліни
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту



QBN.com.ua
Головна » Статті » Історія держави і права Укр » Сучасність

Гавриленко О.А., Логвиненко І.А. Органи охорони громадського порядку в Україні у період гетьманату

Гавриленко О.А.,

Логвиненко І.А.

(Харківський національний університет

внутрішніх справ)

 

Органи охорони громадського порядку

в Україні у період гетьманату

 

Опубліковано: Проблеми державотворення України: історія і сучасність. Збірник наукових статей. Ч. 1. – Харків, 1997. – С. 53-60.

 

Становлення Украiни як правової держави сьогоднi вимагає створення дiєвих органiв охорони громадського порядку, майново та особистої безпеки громадян. Успiшно здiйснити це завдання можна лише за умови глибокого вивчення iсторiї украiнського народу, його традицiй, набутого ним як позитивного, так i негативного досвiду. Тому цiлком правомiрним вбачається звернення до подiй квiтня - грудня 1918 р., аналiзу дiяльностi тодiшнiх органiв охорони громадського порядку [14, c. 53].

Як вiдомо, створення Української держави було проголошено 29 квiтня 1918 р. в Києвi на хлiборобському конгресi, санкцiонованому командуванням нiмецьких вiйськ в Українi. Главою держави - гетьманом України став П.П.Скоропадський. Другим вищим органом державної влади ставала Рада Мiнiстрiв [8, с. 88]. Новому уряду дiсталася у спадщину тяжка ситуацiя: майже цiлковитий паралiч економiки, руїна, хаос, розгул злочинностi. Тому своїм найважливiшим завданням вже в день проголошення нової держави вiн поставив "забезпечити населенню спокiй, закон i можливiсть творчої працi" [8, с. 86]. Задля цього був необхiдний сильний, дiйовий апарат державної влади, як в центрi, так i на мiсцях, i перш за все апарат Мiнистерства внутрiшнiх справ, здатний виконувати покладенi на нього функцiї. Створення такого апарату було надзвичайно складною справою. За свiдченням Н.М.Могилянського, "iз елементiв, якi все життя своє знаходилися в опозицiї до уряду i зовсiм не були вихованi у владi, важко було її конструювати: вони вносили лише розлад i роздратування, дискредитуючи саму владу, як таку. Новi представники влади не вмiли, часто за кращих намiрiв, пiдiйти впритул i авторитетно до нової для них справи. Старi ж дiячи, нерiдко знову покликанi до влади, застосували занадто старi i ненависнi засоби управлiння" [6, с. 127]. Цi слова повною мiрою можна вiднести i до апарату МВС. Досить лише вiдзначити, що за перiод з травня по листопад 1918 р. пост Мiнiстра внутрiшнiх справ тричi переходив з рук до рук.

З третього травня до липня Мiнiстром внутрiшнiх справ / i водночас Головою Ради Мiнiстрiв Української держави / був Ф.А.Лизогуб. До 1917 р. вiн обирався гласним Чернiгiвських губернських земських, головою Полтавської земської управи. належав до партiї октябристiв. Пiсля гетьманського перевороту очолив уряд i посiв пост Мiнiстра внутрiшнiх справ [12, с. 8]. За характером вiн був людиною досить м`якою, що дозволило Н.М.Могилянському навiть назвати його "безвiльним" [6, с. 129]. Ф.А.Лизогуб не був достатьо компетентним у галузi органiзацiї охорони правопорядку. Крiм того багато сил у нього забирало керiвництво Радою Мiнiстрiв. Як видно, саме з цих причин вiн передав портфель мiнiстра внутрiшнiх справ.

I.О.Кiстякiвський обiймав цю посаду двiчi: з липня по жовтень, а потiм - з 14 листопада по 15 грудня 1918 р. За освiтою вiн був юристом, доцентом цивiльного права, викладав у Київському та Московському унiверситетах. Належав до партiї кадетiв. Навеснi 1918 р. I.О.Кiстякiвський приїхав до Києва, де посiв в урядi Ф.А.Лизогуба пост державного секретаря, а потiм - мiнiстра внутрiшнiх справ. У жовтнi 1918 р. в з`язку з вимогою нiмецького командування змушенний був пiти у вiдставку [2, с. 145], але через мiсяць у новому кабiнетi мiнiстрiв /С.М.Гербеля/ знову одержав портфель мiнiстра внутршнiх справ [12, с. 8].

Сучасник тих подiй Н.М.Могилянський характеризував I.О.Кiстякiвського як найбiльш яскраву постать у всiй гетьманськiй Радi Мiнiстрiв. За його словами, це була "розумна, талановита i надзвичайно працездатна людина" [6, с. 129]. Кiстякiвський прикладав колосальних зусиль, прагнучи змiцнити владу, навести порядок, що почасти йому вдавалося. Навiть А.I.Денiкiн, який вiдзначався антиукраїнськими настроями, змушений був визнати, що на цей час в Українi "настав певний порядок, принаймнi в мiстах", забезпечувалася безпека пересування [2, с. 138].

Але I.О.Кiстякiвському так i не вдалося об`єднати Раду Мiнi- стрiв на "єдино рятiвний на той момент полiтицi твердої влади". Значна частина мiнiстрiв /М.П.Василенко, С.М.Гутник, В.В.Зiнкiвський та iнш./, за свiдченням Н.М.Могилянського, "вперто трималася шляху полiтичної манилiвщини i незворушного прекраснодушшя", не бажаючи зрозумiти, що анархiю, безладдя, злочиннiсть можна зупинити лише шляхом проведення жорстої полiтики. Щоправда, до деякої мiри i сам Кiстякiвський був винний у тому, що його полiтика не одержала пiдтримки. Причина полягала у вкрай рiзких висловлюваннях мiнiстра внутрiшнiх справ. Як приклад можна навести такий епiзод. Пiсля промови Кiстякiвського в Одесi хтось його запитав:"Що ж, - це поверненя до часiв Плеве?" "Передi мною i Плеве, i Сипягiн невдовзi виявляться хлопчаками",- вiдповiв Кiстякiвський [6, с. 130].

Протягом двадцяти днiв, з 24 жовтня по 14 листопада 1918 р., пост мiнiстра внутрiшнiх справ посiдав В.Рейнбот - також юрист за фахом. До лютневої революцiї 1917 р. вiн працював у мiнiстерствi юстицiї, потiм головою Петербурзького окружного суду. Пiсля гетьманського перевороту в Українi був товаришем /тобто заступником/ мiнiстра внутрiшнiх справ, а у жовтнi 1918 р. став мiнiстром [12, с. 8]. Але невдовзi його знову змiнив I.О.Кiстякiвський.

Особливiстю перiоду гетьманату в Українi було те, що, що на вiдмiну вiд Центральної Ради, а надалi i Директорiї, П.Скоропадский багато уваги придiляв питанням охорони правопорядку. Вже за дев`ять днiв пiсля проголошення Гетьманської держави, 18 травня 1918 р. було видано закон, у вiдповiдностi до якого створювалися Державна варта [3, с. 499]. На неї покладалися як, полiцейськi, так i жандармськi функцiї: попередження й запобiгання злочинств та охорона громадського порядку i безпеки, прикордонна охорона, нагляд за додержанням паспортної системи, полiтичний розшук, проведення каральних операцiй /разом з окупацiйною владою та iншими силовими структурами Української держави/, лiквiдацiя полiтичних супротивникiв [5, с. 280]. Для виконання останнiх спецiально створювалися карально-розвiдувальнi та iнформувальнi вiддiли Державної варти [1, с. 14].

Керiвництво Державною вартою здiйснював Департамент Державної варти при мiнiстерствi внутрiшнiх справ. На мiсцях, в губернiях i повiтах, вiддiлення Державної варти пiдпорядковувалися головам мiсцевої адмiнiстрацiї - губернським та повiтовим старостам [3, с. 499]. У мiстах, за iснуючим положенням, на кожнi 400 мешканцiв повинен був припадати один вартовий. Таким чином, наприклад, у таких мiстах, як Київ i Одеса, нараховувалося по 2000 вартових.Крiм того, у великих мiстах /Києвi, Харковi, Одесi та Миколаєвi/ були розташованi резервнi дивiзiони кiнних вартових по 260 чоловiк кожний, а в кожному повiтi - резервнi пiдроздiли по 100 чоловiк [13, с. 544]. На залiзницi вiдбував службу окремий корпус залiзничної варти. На вiдмiну вiд мiлiцiї Центральної Ради до роботи в органах Державної варти широко залучалися досвiдченi старi спецiалiсти, якi ранiше служили в царськiй полiцiї [4, с. 70].

Державна варта провадила боротьбу з кримiнальною злочиннiстю, брала участь у придушеннi селянських повстань, якi часто були викликанi пограбуианнями та насиллям з боку нiмецьких вiйськ чи офiцерських каральних загонiв [6, с. 139]. Службовцi Державної варти намагалися протидiяти бiльшовицькiй агiтацiї на територiї України, вилучали зброю, що довозилася бiльшовиками з Росiї i т.iнш. [9, с. 39, 45, 50].

Разом з тим слiд визнати: загальнi анархiя i розклад не обiйшли i органи охорони правопорядку гетьманської держави. Так, I.Чериковер, дослiджуючи проблему погромiв на Українi в перiод громадянської вiйни, вiдзначав, що "в деяких мiсцях головним учасником насильства є варта - державна мiлiцiя, покликана до охорони порядку". Наприклад, з мiстечка Бiлилiвки Київської губернiї повiдомлялося, що "Державна варта, на чолi зi своїм начальником, тероризує єврейське населення, заарештовує безвинних, бере великi хабарi" [10, с. 268-269].

Поряд з Державною вартою на той час дiяли також мiлiцейськi формування, пiдпорядкованi виключно мiсцевiй адмiнiстрацiї. Частина з них залишилася з часiв Центральної Ради, частина була сформована пiсля гетьманського перевороту. На них покладалися як функцiї охорони правопорядку, охорони особистої власностi, так i слiдчi функцiї [9, с. 31-33]. Часто за наказом мiсцевої адмiнiстрацiї мiлiцiя здiйснювала також каральнi операцiї проти найбiднiшого селянства. Про подiї травня - червня 1918 р. Євген Чикаленко в своєму щоденнику писав: "Замiсть дотеперiшнiх соцiалiстичних комiсарiв Лизогуб попризначав колишнiх справникiв, а повiтовими - приставiв, навiть уславлених хабарникiв i держиморд, якi рвуть i мечуть, прагнучи помститися за все, що вони перетерпiли за час революцiї. Органiзувавши банди козакiв або мiлiцiї iз заможних селян, вони сiчуть, б`ють, розстрiлюють тих селян, якi були дiяльними бiльшовиками, а якщо бiльшовицьки настроєне село чинить збройний опiр, то тодi приходять нiмцi з гарматами i двома-трьома пострiлами примушують селян здавати зброю, а якщо тi не здають i не виказують ватажкiв, то пiдпалюють снарядами село" [11, с. 69]. Так же, як i Державна варта, мiлiцiя здiйснювала репресiї щодо єврейського населення.Наприклад, "7 липня загiн резервної мiлiцiї громить, б`є єврейське населення м. Кузьмина /Волинської губ./. Населення, дiти рятуються втечею. 20 євреїв вивезенi, доля їхня невiдома" [10, с. 269]. Так органи влади на мiсцях своїми дiями, спрямованими проти частини населення, розхитували основи того порядку, який вони покликанi були запроваджувати.

Окрiм названих формувань, охороною правопорядку займалися також особливi армiйськi пiдроздiли. Перш за все це охороннi сотнi, якi виконували полiцейськi функцiї у повiтах [2, с. 146] i нерiдко створювалися всупереч заборонам нiмецького вiйськового командування [9, с. 31].

У серединi листопада 1918 р. Українська держава знаходилася на межi краху. В такiй критичнiй ситуацiї було утворено ще одне формування для охорони порядку. За iнiцiативою "Протофiсу",партiї хлiборобiв-демократiв та Київської мiської Думи, при активнiй участi професора-юриста А.Пиленка, графа Д.Гайзена, а також iнших впливових i близьких до гетьмана осiб, Мiнiстр внутрiшнiх справ прийняв ранiше вiдхилену пропозицiю: укласти угоду з iснуючими в Києвi офiцерськими товариствами самодопомоги i надати їм кошти та повноваження для формування дружин, обов`язком яких була б охорона спокою i порядку в столицi. Так виникли дружини полковника Святополка-Мирського, генерала Кирпичова, Рубанова, Голембiєвського та iншi- частково змiшаного типу, з добровольцями - переважно з учнiвської молодi [7, с. 182; 15, с. 223]. Чисельнiсть цих дружин була незначною, як вважав А.I.Денiкiн, не перевищував 3-4 тисяч чоловiк, а органiзацiя - недосконалою:"штаби, що розбухли, неминучi контррозвiдки та "загони особливого призначення" домiнували над "багнетами" [2, с. 162].

Таким чином, в перiод гетьманату в Українськiй державi функцiї охорони правопорядку покладалися на формування кiлькох видiв:

1/ Державна варта; 2/ мiсцева мiлiцiя; 3/ армiйськi охороннi сотнi; 4/ добровiльнi дружини /офiцерськi та змiшанi/. Але не зважаючи на таку їх кiлькiсть, все ж таки поставлене гетьманським урядом завдання "забезпечення спокою, закону i можливостi творчої працi" так i не було виконане. Безладдя тривало, i нерiдко об`єктами народного гнiву та жорстокого самосуду ставали самi службовцi органiв охорони порядку [6, с. 129]. I лише силами нiмецької армiї, найбiльш жорстокими засобами вдавалося придушувати масовi виступи селян.

Список лiтератури

 

1.     Бенько О.П. Державно-правовi аспекти полiтичного терору на Українi /1917-1953 рр./ Автореф. дис. канд. юрид. наук. - К., 1994.

2.     Деникин А.И. Гетманство и Директория на Украине // Революция на Украине. По мемуарам белых. - М.-Л., 1930.

3.     Енциклопедiя українознавства. Т. 2. - Львiв, 1993.

4.     Корольков Н.В. Среди цифр, дел, документов и живых работников Харьковского уголовного розыска // Красный страж. - Харьков, 1926.

5.     Мала енциклопедiя етнодержавознавства. - К., 1996.

6.     Могилянський Н.М. Трагедия Украины // Революция на Украине. По мемуарам белых. - М.-Л., 1930.

7.     Павленко Ю.В., Храмов Ю.О. Українська державннiсть в 1917-1919 рр. /iсторико-генетичний аналiз/. - К., 1995.

8.     Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Iсторiя української конституцiї. - К., 1993.

9.     Харьковщина в период гражданской войны и иностранной военной интервенции 1918-1920 гг. Сб. докум. и материалов. - Харьков, 1973.

10.           Чериковер А.И. Антисемитизм и погромы на Украине // Революция на Украине. По мемуарам белых. - М.-Л., 1930.

11.           Чикаленко Є. Щоденники /1918-1919/ // Слово i час. - 1993. - N 12.

12.           Чиснiков В.М. Наркоми i мiнiстри внутрiшнiх справ України // Iменем закону. - 1995. - № 10.

13.           Encyclopedia of Ukraine. Vol. 3. University of Toronto Press Inc. 1995.

14.           Ярмиш О.Н., Гавриленко О.А. Добровільні дружини // Юридична енциклопедія. Т. 2. Д-Й. – К.: Вид-во “Українська енциклопедія” ім. М.П.Бажана, 1999.

Категорія: Сучасність | Додав: olesg (05.05.2008)

Як качати з сайту


[ Повідомити про посилання, що не працює

Права на усі матеріали належать іх власникам. Матеріали преставлені лише з ознайомчєю метою. Заванташивши матеріал Ви несете повну відповідальність за його подальше використання. Якщо Ви є автором матеріалом і вважаєте, що розповсюдження матеріалу порушує Ваші авторські права, будь ласка, зв'яжіться з адміністрацією за адресою ukrhist@meta.ua


У зв`язку з закриттям сервісу megaupload.com , та арештом його засновників частина матерійалу може бути недоступна. Просимо вибачення за тимчасові незручності. Подробніше

Переглядів: 1582
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика
Locations of visitors to this page

IP






каталог сайтів



Онлайн усього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2017