Понеділок, 24.07.2017, 02:49
Історія та гуманітарні дисципліни
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту



QBN.com.ua
Головна » Статті » Історія держави і права Укр » Сучасність

ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ МІЖ РАДЯНСЬКИМИ РЕСПУБЛІКАМИ У 1919 – 1922 рр.

ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ

МІЖ РАДЯНСЬКИМИ РЕСПУБЛІКАМИ У 1919 – 1922 рр.

 

28 листопада 1918 р. в Курську відбулося перше засідання сформованого ЦК РКП(б) і цинічно названого РНК РСФРР “незалежним” Тимчасового робітничо-селянського уряду України. Цей уряд проголосив маніфест про ліквідацію гетьманської держави П.Скоропадського, відновлення радянської влади і передачу заводів і фабрик робітникам, землі – селянам [1]. 4 січня 1919 р. за рішенням Реввійськради РСФРР з тих військ, що вторглись на територію України з Росії, створюється Український фронт, на чолі якого настановлюється В. Антонов - Овсієнко; 6 січня 1919 р. у Харкові декретом цього Тимчасового робітничо-селянського уряду , привезеного на українську землю на штиках т. зв. “інтернаціоналістів”, Україну було проголошено Українською Соціалістичною Радянською Республікою. А вже 25 січня цим урядом  декларується необхідність об’єднання УСРР з РСФРР на засадах соціалістичної федерації і одночасно приймається декрет про організацію продовольчої справи в Україні.[2]

1 червня 1919 р., в один день, відбувається спочатку засідання Політбюро ЦК РКП(б) і відразу ж після нього – засідання ВЦВК, в якому прийняли участь представники України, Білорусі, Литви і Латвії. ВЦВК ухвалив декрет “Про об’єднання Радянських соціалістичних республік: Росії, України, Литви, Латвії, Білорусі для боротьби зі світовим імперіалізмом”, в якому приписувалось: “Здійснити тісне об’єднання:  1.Військової організації та військового командування. 2. Рад народного господарства. 3. Залізничного управління та господарства. 4. Фінансів.  5.Комісаріатів праці Радянських соціалістичних республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусі та Криму з тим, щоб керівництво зазначеними галузями народного життя було зосереджено в руках єдиних колегій”.[3]

Десятитомна “История Украинской ССР” називає ті основні проблеми, які в першу чергу намагався вирішити новий радянський уряд: ліквідація старого апарату управління і створення нового; зміцнення збройних сил; націоналізація промисловості; передача землі селянам.[4] І тут же зазначає, що “… у виконанні всіх цих завдань взірцем для уряду України була діяльність очолюваної В.І.Леніним Ради Народних Комісарів РСФРР. Уряд України у своїй законотворчій роботі опирався на досвід Радянської Росії, її Конституцію”.[5] Та й як було не “опиратись”, коли абсолютна більшість членів уряду України  була прямо призначена з Москви? Серед двадцятип’ятимільйонного  народу України не змогли московські лідери віднайти підходящу для них кандидатуру, тому головою уряду призначають болгарина Х.Г. Раковського. Показово і те, як це відбувалось: навіть звернення до офіційно визнаної самими більшовиками хронології подій дає дуже й дуже багато підстав для роздумів.

3 січня 1919р. – захоплення радянськими військами Харкова. 4 січня 1919р., Москва: рішення РВРР про створення Українського фронту на базі групи військ Курського напрямку. 6 січня, Харків: прийняття Тимчасовим робітничо-селянським урядом декрету про найменування України “Українська Соціалістична Радянська Республіка” (УСРР); але публікують цей декрет лише 14 січня. Чого б це ?

11 січня 1919р., Харків: прийняття декрету про націоналізацію промисловості. 13 січня, Харків: прийняття положення про створення комітетів незаможних селян (комнезамів); і знову – опубліковано лише 17 січня. 14 січня, Харків: прийняття постанови про переведення стрілки годинника на 1 год. 25 хв. вперед – щоб і час відразу ввести московський …

16 січня, Москва : засідання ЦК РКП(б). Перше питання порядку денного – “Україна”. Приймається рішення: 1.Відрядити Х.Г.Раковського для роботи головою уряду України для ліквідації “кризи голови уряду” в Україні. 2.Направити в Україну ряд відповідальних партійних працівників. 16 січня, Харків: декрет про націоналізацію цукрових заводів. 18 січня, Харків : декрет про відділення церкви від держави.

25 січня, Харків: декрет про організацію продовольчої справи і декларація про необхідність об’єднання з РСФРР. 28 січня, Харків: декрет про націоналізацію всіх залізниць. 29 січня 1919р., Харків: реорганізація Тимчасового робітничо-селянського уряду України в Раду Народних Комісарів УСРР (РНК УСРР). До складу РНК увійшли: Х.Г.Раковський – голова Раднаркому і нарком іноземних справ; Е.І.Квірінг – голова Ради народного господарства; М.І. Подвойський – нарком військових справ; Артем(Ф.А. Сергєєв) – нарком радянської пропаганди; К.Є. Ворошилов – нарком внутрішніх справ; В.П. Затонський – нарком освіти;  М.Л. Мєщеряков – нарком землеробства; А.І. Хмельницький – нарком юстиції; О.Г. Шліхтер – нарком продовольства; Б.І. Магідов – нарком праці; Ф.А. Земіт – нарком фінансів; А.М. Жарко – нарком шляхів сполучення; П.П. Тутишкін – нарком охорони здоров’я; М.О. Скрипник – голова Верховної соціалістичної інспекції і нарком держконтролю.

1 лютого 1919р.: створюється Донецька губернія (аякже – вугілля!). 5 лютого – декрет про вилучення надлишків хліба і введення твердих цін. 7 лютого – декрет про скасування станів і цивільних чинів. 14 лютого – постанова РНК УСРР про конфіскацію капіталів приватних банків. 19 лютого – декрет про створення народних судів .[6]

Україна, ситуація в Україні і навколо неї постійно були в центрі уваги Москви: протягом 1919 – 1920 рр. Політбюро ЦК РКП(б) 83 рази розглядало питання, пов’язані з Україною; 37 разів ці питання обговорювались на засіданнях пленумів ЦК РКП(б); 85 разів – на засіданнях Раднаркому РСФРР; 74 рази – на засіданнях Ради Оборони та Ради Праці і Оборони РСФРР.[7]

У березні 1919р. Оргбюро ЦК РКП(б) затверджує директиви ЦК РКП(б) для уряду УСРР по організації продовольчої справи; у квітні ЦК РКП(б) приймає резолюцію “З питання про економічне становище на Україні” і т.д. Тільки за перше півріччя 1920р. ЦК РКП(б) направив в Україну 1232 керівних працівники.[8]

Така політика і раніше, і надалі була постійним  правилом. А призводила вона до точного копіювання ( а нерідко – і відкритого забігання вперед порівняно зі “старшим братом”, оскільки дуже вже хотілось настановленим з Москви керівникам України виглядати ініціативними) вже пройдених РСФРР позицій.

Особливо це зачіпало правовідносини власності, і в першу чергу – власність на землю. Маніфестом від 29 листопада 1928р. і декретом від 25 січня 1919р. було проголошено конфіскацію всієї поміщицької землі й передачу її безкоштовно селянам. Однак, якщо конфіскація землі була здійснена беззастережно, то з передачею конфіскованої землі селянам справа мала зовсім інший вигляд. На початку березня 1919р. відбуваються ІІІ з’їзд Компартії України і ІІІ Всеукраїнський з’їзд Рад.

На цих з’їздах визначається стратегічна лінія: володіння землею на праві власності не відповідає цілям побудови нового суспільства; найкращими засобами досягнення поставлених соціалістичних цілей повинні вважатись громадські форми землекористування – радянські господарства, на крайній випадок – комуни, артілі тощо; звідси – всі види одноосібного землеволодіння і землекористування є тимчасовими і відживаючими.

Результатом втілення цієї лінії стало надінтенсивне створення в Україні радгоспів і комун, часто-густо – в примусовому порядку. За станом на червень 1919р. лише земельна площа радгоспів досягла 1,2 млн. десятин, або 21% колишніх поміщицьких посівів.[9] В багатьох випадках радгоспам виділялось землі набагато більше, ніж вони спроможні були обробити.

Зрівняльному поділу серед селян не підлягали землі, які вилучались для цукрової та винокурної промисловості, радгоспні, а також ті, які відводились під комуни та артілі. Звичайно, що такий підхід аж ніяк не міг задовольнити потреб селянства, якому під розподіл залишались далеко не найкращі і не найпродуктивніші землі.

За прикладом РСФРР і з безпосереднім запозиченням отриманого там досвіду в УСРР було запроваджено державну монополію на заготівлю продовольства і введено продовольчу розкладку, яка поширювалась на основні продукти харчування. Головною формою економічних зв’язків між містом і селом став безпосередній продуктообмін. У сукупності з продрозкладкою це призвело до занепаду торгівлі, яка все більше витіснялась всеохоплюючою системою державного розподілу.

Запровадження в Україні політики “воєнного комунізму” викликало такі ж самі наслідки, які ця політика вже дала в Росії: наростання невдоволення все більш широких верств населення новою владою, посилення опору – як прихованого, так і відкритого. І навіть сам вождь більшовиків змушений був визнати : “Ми щодо цього дуже багато погрішили, йдучи надто далеко: ми надто далеко зайшли по шляху націоналізації торгівлі і промисловості, по шляху закриття місцевого обороту”.[10]

Наступним кроком радянського уряду України стала підготовка Конституції, яка мала юридично закріпити незворотність проведених перетворень: ЦВК і РНК, взявши за основу конституцію РСФРР 1918р., розробили проект, який було винесено на обговорення ІІІ Всеукраїнського з’їзду Рад. 10 березня 1919р. на ранковому засіданні з’їзду проект Конституції було розглянуто і затверджено; а остаточна її редакція була прийнята ВЦВК 14 березня 1919р.

Як проект, так і остаточна редакція Конституції УСРР написані російською мовою ( ну не знали панове урядовці мови народу, для якого написали Конституцію – і все тут ! До того ж, і “Собрание узаконений и распоряжений Рабоче-Крестьянского правительства Украины” до 1920р. виходило тільки російською мовою) ; переклади містили суттєві помилки. Так, у харківському виданні 1920р. у ст. 4, де йдеться про намір УСРР увійти до складу єдиної світової соціалістичної Радянської Республіки, пропущене слово “світова”; ст. 21 “Про позбавлення виборчого права …” містила ряд неточностей порівняно з російським оригіналом щодо переліку соціальних верств, які позбавлялись активного виборчого права тощо.[11]

Формально будучи незалежною, УСРР фактично представляла собою не що інше, як провінцію РСФРР. Ленін у 1922р. з цього приводу глузливо зазначав : “Україна – незалежна республіка, це дуже добре, але … нам як-небудь прийдеться до них добратись …”[12]. А як “добирались” – відомо.

Вже невдовзі після “відновлення” радянської влади в Україні вводиться драконівський загальногромадянський податок : за півроку з кожної голови худоби брався податок у 3 млн. руб., з коня – 10-15 млн., з човна – 3 млн., з велосипеда – 5 млн., з кожних 16 кв. м саду – 50 тис. руб. Для порівняння : чоботи коштували 2 млн. руб.[13] А щоб не допустити осідання податків в Україні, наркомат фінансів РСФРР аж до літа 1923р. не дозволяв Україні створювати сільськогосподарський банк.

А як московська влада сама розпоряджалась отриманими коштами, – це заслуговує на окремий аналіз. Наведемо лише кілька прикладів. У 1921р. наркомат зовнішньої торгівлі РСФРР закупив в Австрії залізні коси по ціні 8 пенсів за одиницю, а в Україні продавав їх по 90 коп. золотом. Чистий прибуток – 1350%.[14]

 Влітку 1920р. ВРНГ РСФРР за золото закупила у Швеції 2 тис. паровозів. В цей же самий час тільки на одному Харківському паровозному заводі стояли без руху 20 нових паровозів, оскільки наркомат шляхів сполучення не виділяв коштів на їх придбання [15]. А крім цього були ще в Україні виробничі потужності Луганського паровозобудівного, який у сумі з Харківським заводом у 1913 році випускав 500 паровозів на рік.

28 грудня 1920р. В. Ленін і Г. Чичерін, з одного боку, і Х. Раковський, з другого, підписали у Москві договір про воєнний і господарський союз між Російською Федерацією і Україною.  За цим договором об’єднувались сім наркоматів: військових і морських справ, ВРНГ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучення, пошти і телеграфів[16].

А вже з 1922-го року норма відрахувань в бюджет для України була встановлена на рівні 19%, в той час як для Білорусі – 1,5% , для Туркестану – 5% , для Башкирії – 2% [17]. І куди ж у першу чергу радянська влада спрямовує зібрані кошти?

На експорт світової революції: 26 лютого 1921р. підписується договір між РСФРР і Іраном, згідно якого іранській стороні передаються майно і фінансові кошти – всього на 600 млн. руб. золотом.[18]

 28 лютого 1921р. в Москві підписується договір між РСФРР і Афганістаном, за умовами якого Москва зобов’язалась надати Афганістану літаки, створити там авіаційну школу, передати 5 тис. гвинтівок з необхідним запасом патронів, побудувати завод по виготовленню бездимного пороху, поставити обладнання для телеграфної лінії Кушка – Герат – Кандагар – Кабул, а також надати безповоротну грошову допомогу у розмірі 1 млн. руб. золотом.[19]

16 березня 1921р. в Москві підписується ще один договір – між РСФРР і Туреччиною, за яким Москва надала другій стороні безповоротну грошову допомогу в розмірі 10 млн. руб. золотом.[20]

В листопаді 1921р. до Анкари від’їздить Головком УСРР М.В. Фрунзе, який 2 січня 1922р. від імені України підписує українсько-турецький договір про дружбу. Щоб цю дружбу зміцнити, Фрунзе передає турецькій стороні 3,5 млн. руб. золотом, окремо від цього – кошти на організацію в Туреччині притулку для дітей, батьки яких загинули в греко-турецькій війні, а також ешелон з керосином і бензином.[21]

 І яка їм справа до голодуючого українського народу, до сотень тисяч голодних і безпритульних українських дітей, до тих 1,5 млн., що загинули від голоду 1921 – 1922рр. в Україні – головне, щоб революція розгорталась !..

Інтеграційні процеси між радянськими республіками 1919 – 1922 рр. точніше буде визначити як процес нового збирання колишніх земель колишньої Російської імперії під новими знаменами і новими лозунгами. Ліквідація приватної власності, проведена в Радянській Росії, російськими ж емісарами, але під національними вивісками, проводиться і в інших радянських республіках.

Дія законодавства РСФРР поширюється на територію новонавернених республік. За головну продовжує вважатись мета розпалювання світової революції, і саме цьому підпорядковується і внутрішня, і зовнішня політика Радянської влади. А оскільки саме приватна власність робила людину незалежною економічно і виступала підгрунтям для зайняття індивідом незалежної і політично, заснованої на економічному інтересі громадянської позиції, то в першу чергу на ліквідації саме приватної власності і зосередила свої титанічні зусилля Радянська влада: їй був потрібен не громадянин, а “гвинтик” …

За допомогою озброєної сили, драконівського законодавства ця створена насильно штучна система наступні сімдесят років силою ж і утримувалась від розвалу. Ще Ленін бідкався, що у гущі населення стихійно народжуються капіталістичні відносини – “щоденно, щогодини і в масовому масштабі”. І хоча система постійно з цим боролась, але приватна власність виявилась живучою…

 



[1] Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності : Курс лекцій. – К.: Либідь, 1999. – С. 321.

[2] Історія України : нове бачення : У 2 т. / Під ред. В.А.Смолія. – Т. 2. / В.Ф.Верстюк, О.В.Гарань, В.М.Даниленко та ін. – К.: Україна 1996. – С. 148.

[3] Історія держави та права України : У 2 ч. – Ч. 2. / А.Й.Рогожин, М.М.Страхов, В.Д.Гончаренко та ін. – К.: Ін Юре, 1996. – С. 120.

[4] История Украинской ССР : В 10-ти т. – Т. 6. Великая Октябрьская социалистическая революция и гражданская война на Украине (1917 – 1920). – К.: Наукова думка, 1984. – С. 412.

[5] Там же. – С. 413.

[6] История Украинской ССР: Хронол. справ. / В.Ф. Верстюк, Е.Н. Дзюба, В.Ф. Репринцев: Отв. ред. Ю.Ю.Кондуфор. – К.: Наук. думка, 1990. – С. 210-212.

[7] Підраховоно автором за : КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. – 9-е изд., доп. и испр. – М.: Политиздат, 1984. – ТТ. 1 – 3.  История КПСС. – В 6-ти т. – М.: Политиздат, 1966. – ТТ. 1 – 4.  Аникеев В.В Деятельность ЦК РСДРП(б) – РКП(б) в 1917 – 1920 гг. (хроника событий). / Под ред. А.А.Соловьёва. – М.: Мысль, 1974. – 557с.  История Украинской ССР: Хронол. справ. – К.: Наук. думка, 1990. – 600с.

[8] Сторінки історії Компартії України: запитання і відповіді / П.Л.Варгатюк, В.К.Василенко, Л.М.Гордієнко та ін. – К.: Либідь, 1990. – С. 84.

[9] Там же. – С. 104.

[10] Ленін В.І. Доповідь про заміну розверстки натуральним податком , 15 берез.: Х з”їзд РКП(б), 8 – 16 берез. 1921р. // Повне зібр. творів. – Т. 43. – С. 55 – 56.

[11] Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. – К.: Т-во “Знання” України, 1993. – С. 127.

[12] Ленін В.І. Промова при відкритті ХІ з”їзду РКП(б) 27 березня 1922р. // Повне зібр. творів. – Т. 45. – С. 105-106.

[13] Семененко В.І. Історія Східної України. Поновлення кайданів (1917 – 1922 ). – Харків: Основа, 1995. – С. 351.

[14] Заря. – 1922. - № 9/10. – С. 292.

[15] Семененко В.І. Вказ. праця. – С. 323.

[16] Історія держави і права України : У 2 ч. Ч. 2. / А.Й.Рогожин, М.М.Страхов, В.Д.Гончаренко та ін. – К.: Ін Юре, 1996. – С. 162.

[17] Українська кооперація. – Харків. – 1923. - № 4-6. – С. 103.

[18] История внешней политики СССР. 1917-1985. В 2-х т. Изд. 5-е, перераб. и доп. Т. 1. М.: Наука , 1986. – С. 133.

[19] Там же. – С. 137.

[20] Там же. – С. 143.

[21] Там же. – С. 146.

Категорія: Сучасність | Додав: olesg (05.05.2008)

Як качати з сайту


[ Повідомити про посилання, що не працює

Права на усі матеріали належать іх власникам. Матеріали преставлені лише з ознайомчєю метою. Заванташивши матеріал Ви несете повну відповідальність за його подальше використання. Якщо Ви є автором матеріалом і вважаєте, що розповсюдження матеріалу порушує Ваші авторські права, будь ласка, зв'яжіться з адміністрацією за адресою ukrhist@meta.ua


У зв`язку з закриттям сервісу megaupload.com , та арештом його засновників частина матерійалу може бути недоступна. Просимо вибачення за тимчасові незручності. Подробніше

Переглядів: 2376
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Друзі сайту
Статистика
Locations of visitors to this page

IP






каталог сайтів



Онлайн усього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2017