Коротко про голодомор
Надзвичайно важкою і трагічною для українського народу була перша половина XX ст. У світі відбулися дві найжорстокіші світові війни, які кривавим смерчем пронеслися по українських землях. Україна пройшла через грізні роки народних повстань: у 1920-1923 рр. в східних, центральних, південних і північних регіонах, у 1942-1953 — на заході країни; пережила три штучно створені голодомори (1921-1923 рр., 1932-1933, 1946-1947 рр.). Були жорстокі масові сталінські репресії, вивезення і заслання сотень тисяч людей у Сибір та Північ неосяжної імперії, еміграція в Казахстан, на Далекий Схід, в Америку, Західну Європу, Австралію. За окремими оцінками, без усіх цих втрат тепер кількість українців в Україні становила б 100-150 млн.. чоловік.
Найчисельніших людських смертей зазнала Україна від голодомору 1932-1933 рр. У мирний час від голодної смерті тоді загинули мільйони людей — переважно українські селяни (у міських поселеннях ситуація була дещо кращою, оскільки населення тут одержувало продовольчі картки, які хоч трохи отоварювалися продуктами). Цей небачений в світі голодомор забрав життя майже у третини всіх жителів УРСР. Померли переважно українці (в сільських місцевостях їх частка дорівнювала 80—90 %).
Голод охопив і райони Російської Федерації з переважанням чи з високою часткою українців. Це була масова і дуже жорстока розправа з українськими селянами за неприйняття ними колгоспного ладу. Найбільше загинуло дітей і людей похилого віку, а також чоловіків, котрі гірше, ніж жінки, переносили голод (саме з початку 30-х років, а не від Другої світової війни, як про це часто пишуть, кількість чоловіків у радянській Україні (за даними перепису 1937 р.) була на 2,1 млн. меншою, ніж жінок).
У роки голодомору на східному і північному кордоні тодішньої радянської України виставлялися спеціальні озброєні загороджувальні загони, які не пропускали за її межі голодних людей. Безпаспортні селяни не мали змоги покидати рідні місця. Рятуючи голодних дітей, вони масово залишали їх у містах. Були поширені випадки канібалізму. Вимирали цілі українські села, зникали присілки і хутори.
Колективізація на селі спричинила різке зниження продуктивності сільськогосподарського виробництва: якщо, наприклад, ваговий збір зерна в 1930 р. становив 23 млн. тонн, у 1931 р. — 18, то в 1932 р. — 13 млн. тонн. Близько половини цього зерна забирала дер¬жава (в 1931 р. — близько 40%, у 1932 р. — 55%). Направлені в села військові частини відбирали в селян останні продукти.
До українських голодоморів були безпосередньо причетні В. Ленін, Й. Сталін, В. Молотов, Л. Каганович, С. Косіор, В. Чубар. П. Постишев та ін.
У сусідній Західній Україні, яка була в ті роки під владою Польщі, Румунії і Чехословаччини, голоду не було.
Захід знав про український голодомор і робив спроби допомогти населенню радянської України. Знали про нього і в інших республіках колишнього Радянського Союзу. Але тоді навіть говорити про це було суворо заборонено. Іноземним журналістам також не дозволяли писати про голодомор: за недотримання цієї вимоги їх висилали з країни. За цих умов незрозумілим було офіційне визнання Радянського Союзу урядом Сполучених Штатів Америки саме в цей час (листопад 1933 р.).
Перші друковані праці про український голодомор 1932-1933 рр. з'явилися за кордоном лише в середині 80-х років минулого століття. Одним з перших іноземців, який почав збирати матеріали про цю народну трагедію, був американський дослідник Джеймс Мейс, тепер професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія». Він, зокрема, писав: «Тільки тоді, коли народ України усвідомить усе багатство спадщини свого минулого, культури, історії, усього, від чого, власне, і постали такі держави, як Україна, і такий народ, як українці, Україна спроможна буде ступити на шлях, від якого вона відірвана репресіями, голодоморами, нещадним економічним, політичним, культурним варварством, аналог якому важко знайти в історії людської цивілізації, але ім’я якому — страшне слово «геноцид».
Наприкінці 1986 р. вийшла з друку широко відома праця англійського дипломата та історика Роберта Конквеста «Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор». У цій книжці на багатому фактичному матеріалі висвітлено жахи українського голодомору. Бажано, щоб її прочитав кожен українець.
Слід окремо згадати про велику документальну працю «33-й: голод. Народна книга—меморіал», підготовлену авторами-упорядниками Л. Коваленко і В. Маняком. У ній зібрані раніше заборонені і окремі таємні матеріали про велику трагедію українського народу. Цю працю автори-упорядники присвятили «пам'яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду...; пам'яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої з трагедій XX століття» [8, с. 4].
У 1984 р. за вказівкою Президента Сполучених Штатів Америки Рональда Рейгана була створена Комісія з вивчення голодомору 1932—1933 рр. в Україні. її напрацювання — понад ЗО томів документів і пропозиція (1988 р.) визнати голодомор актом геноциду. Важливо, щоб ці документи були розглянуті і підтримані Верховною Радою України, куди вони були передані ще у 1993 р.
У радянській Україні голодомор 1932-1933 рр. офіційно визнали лише в 1988 р. на спеціальному засіданні ЦК Компартії України, але пояснювався він неврожаєм. 1989 р. Політбюро ЦК дозволило видання перших документів про голодомор. У роки української незалежності (1993 р.) на офіційному рівні відбулося вшанування загиблих від голодомору.
Варто наголосити, що голодомор 1932-1933 рр. був продовженням антинародної політики, започаткованої ще при зародженні радянської влади. Ось слова з секретного листа Леніна до Молотова (березень 1922 р.): «Саме тепер і тільки тепер, коли в голодних місцевостях їдять людей і на дорогах валяються сотні, коли не тисячі трупів, ми можемо (і тому повинні) провести вилучення церковних цінностей з найшаленішою І найнещаднішою енергією, не зупиняючись перед придушенням будь-якого опору» [8, с. 9].
Восени 1932 р. Сталін у секретному листі до Кагановича писав: «Дела на Украине из рук вон плохи. Плохо по партийной линии. Говорят, что в двух областях (кажется, Киевской и Днепропетровской) около 50 райкомов высказались против плана хлебозаготовок, признав его нереальним. В других райкомах дело обстоит, как утверждают, не лучше... Если не возьмемся теперь же за выправление положення на Украине, Украину можем потерять. Имейте также в виду, что в Украинской компартии (500 тысяч членов, хе, хе) обретается немало (да, немало) гнилых злементов, наконец — прямьіх агентов Пилсудского... Поставить себе целью превратить Украину в кратчайший срок в настоящую крепость СССР, действительно образцовую республику. Денег на зто не жалеть» [6, с. 4].
Як бачимо, голодомор 1932-1933 рр. мав широкий політичний підтекст.
Відтворити інформацію про український голодомор необхідно насамперед тому, що не по всіх районах України є достатні для цього відомості. Майже відсутні співставні показники для визначення людських втрат від голодомору як по областях, так і по сільських та міських поселеннях.
Частково заповнити ці прогалини можуть матеріали, одержані в результаті опрацювання і використання нетрадиційних у географії даних демографічної статистики, які доносять до нас з далекого минулого інформацію про голодомор, доповнюють і уточнюють відомості про нього. Тут важливо обґрунтувати підходи і методи, які дали б змогу виявити територіальні особливості українського голодомору.
Демографічна статистика, як відомо, фіксує широке коло питань, пов'язаних з населенням: його кількість, стать, вік, народжуваність, смертність, міграційні процеси тощо. Така статистична інформація формується в цілому по Україні, її областях, Автономній Республіці Крим, адміністративних районах, у розрізі міських і сільських поселень тощо. Вся ця статистика є, безперечно, носієм цінної інформації про населення України. Центральний і обласні статистичні органи видають з цих питань багатопланові тематичні збірники, щорічники та інші матеріали.
На жаль, упродовж тривалого часу (з 1932 до кінця 50-х років минулого століття) вся ця інформація була закрита, недоступна дослідникам. Перепис населення 1937 р. був визнаний недійсним, а його результати заниженими (лише в 1990 р. була видана обмежена статистика населення з перепису 1937 р.).
Постало питання про можливість на основі використання наявної демографічної статистики розв'язати два принципово важливі питання, зв'язані з голодомором 1932-1933 рр.:
• визначити втрати українського населення України від голодомору;
• виявити географічні особливості голодомору та його масштаби у розрізі областей і Автономної Республіки Крим.

Визначення втрат населення від голодомору
Виявити всі втрати населення України від голоду 1932-1933 рр. надзвичайно складно. Це пояснюється насамперед відсутністю потрібних для цього прямих даних демографічної статистики. Є лише близькі за часом відомості з перепису населення 1926 р., дані про кількість населення за 1931 р., а також окремі показники з перепису 1937 р. Це практично всі матеріали демографічної статистики, які дають змогу хоча б частково пролити світло на людські втрати від голодомору 1932-1933 рр. Отже, інформація обмежена. Ґрунтуючись тільки на ній, дуже важко дати точні кількісні оцінки жертв голодомору. Тому зрозуміло, чому дані різних авторів так відрізняються між собою.
Ми поставили завдання визначити демографічні втрати населення від голодомору на основі наявних даних і максимально привести їх до порівняльного виду. Для розв'язання цього завдання була обрана методична схема, за допомогою якої можна одержати достатньо прийнятні результати, що ґрунтуються на конкретних показниках.
За переписом на 17 грудня 1926 р., кількість населення колишньої радянської України становила 29,0 млн. осіб, на 1 січня 1931 р. — 31,9 млн., за переписом на 6 січня 1937 р. — 28,4 млн. осіб. Це і є всі основні базові показники. Отже, за 1926—1930 рр., тобто за чотири до голодомору роки, кількість населення УРСР стала на 2,9 млн. більшою, тобто щорічно зростала на 725 тис. осіб. Беремо до уваги, що за 1931 р. населення УРСР також збільшилося на 725 тис. осіб.
Отже, до початку голодомору (1 січня 1932 р.) кількість жителів УРСР досягла 32,6 млн. (29,0 млн. + 2,9 млн. + 0,72 млн. осіб).
Відомо, що за переписом населення на 6 січня 1937 р., в УРСР налічувалося 28,4 млн. осіб, що на 4,2 млн. менше, ніж на 1 січня 1932 р. Беремо до уваги і те, що вже через два роки після голодомору (1935 р. і 1936 р.) мав місце певний приріст населення, але він був нижчий, ніж у доголодоморний час. Оцінюємо цей приріст в 1 млн. осіб {по 500 тис. щорічно). Далі уточнюємо, що на кінець голодомору кількість населення дорівнювала 27,4 млн. (28,4 млн. - 1 млн.). Це означає, що прямі втрати населення під час голодомору досягли 5,2 млн. осіб (32,6 млн.—27,4 млн. осіб).
Слід урахувати, що в обезлюднені від голодомору українські села поселилося близько 0,5 млн. чоловік з інших республік колишнього СРСР, переважно з Російської Федерації. Зрозуміло, що вони вже були зафіксовані переписом 1937 р. як жителі УРСР. Тому визначені раніше втрати від голодомору слід збільшити ще на 0,5 млн. осіб, тобто з 5,2 до 5,7 млн.
Наведені вище показники не остаточні. В них не зафіксовано втрат від голодомору зарубіжних українців Курщини, Воронежчини, Північного Кавказу, Нижнього Поволжя і Казахстану, де частка українців була високою, а втрати від голодомору — значні. За оцінками, сумарні демографічні втрати українського населення від голодомору в зазначених регіонах Російської Федерації становили близько 1,5 млн. осіб (Р. Конквест оцінює ці втрати в 2 млн. осіб). Отже, з урахуванням втрат зарубіжних українців загальні втрати українського населення становили понад 7 млн. осіб (5,7 млн. + 1,5 млн. осіб).
Необхідно брати до уваги й те, що до втрат від голодомору треба віднести не лише прямі, а й кількаразово повторювані скорочення природного приросту населення. Адже ненароджені під час голодомору діти також не народили дітей і т. д. Масштаби таких циклів з часом затухають, тобто зменшуються, і через 4-5 поколінь практично не фіксуються віковою структурою населення. Величина таких втрат оцінюється в 1,7 млн. осіб. Отже, сумарні демографічні втрати в Україні від голодомору 1932-1933 рр. визначаються майже в 9 млн. осіб (7,2 млн. + 1,7 млн. осіб). (За підрахунками Р. Конквеста, ця цифра становить 7 млн. осіб, відомого українського історика С. Кульчицького і американського спеціаліста С. Маскудова — до 6 млн. осіб.)
За наведеною схемою можна визначити прямі втрати населення від голодомору по кожній області колишньої радянської України.

Географія українського голодомору
Голодомор в Українській РСР був повсюдним. Але окремі регіони виділялися особливо згубними наслідками. Як визначити територіальні особливості голодомору? Адже прямі матеріали про це, як уже зазначалося, відсутні.
Вихід тут може бути тільки один — шукати опосередкований, але прийнятний спосіб розв'язання питання. Аналіз сучасних матеріалів демографічної статистики свідчить, що через її призму можна досить адекватно оцінити певні демографічні явища і процеси, що відбувалися в минулому. Це безпосередньо стосується українського голодомору та його географії.
Для дослідження географії голодомору 1932-1933 рр. нами використані офіційні матеріали виданого в Києві збірника Управління статистики населення Державного комітету статистики України «Склад населення України за статтю та віком на 1 січня 2000 року». В цьому збірнику містяться статистичні матеріали за 1999 р. (на 1 січня 2000 р.) зі статево-вікового складу всього населення, окремо міських і сільських жителів, їх розподіл за ознаками статі і віком по областях і Автономній Республіці Крим, по значних містах (з кількістю жителів понад 100 тис. осіб). Дослідження статистичних даних дало можливість виявити територіальну диференціацію згубного впливу голодомору 1932-1933 рр. (в цілому по Україні, в розрізі областей, Автономної Республіки Крим).
У матеріалах демографічної статистики «зашифрована» інформація про життя цілого покоління; в них є свідчення про великі втрати українського народу не лише під час голодомору, а й у роки Другої світової війни, про обезлюднення і занепад наших сіл, про катастрофічно велике скорочення населення в останнє десятиріччя. Демографічна статистика — це своєрідний архів і літопис української історії, самого буття українського народу. І тут велике поле творчої діяльності для вчителів і учнів. Адже аналогічні матеріали можна одержати по кожному району, кожному місту і селищу міського типу, по кожному селу.
У чому насамперед можуть допомогти статистичні відомості зі статево-вікової структури населення?
По-перше, під час усіх голодоморів, війн, репресій, економічних І політичних негараздів смертність значно перевищує народжуваність і як результат — різко скорочується кількість населення. Це правило, з нього винятків майже не буває. Український «досвід», який багатий всілякими демографічними негараздами, переконливо засвідчує це.
По-друге, статистична інформація з демографії фіксує всі найбільш істотні зміни кількості населення, його вікової і статевої структури, народжуваності, смертності тощо. В українських умовах це дуже важлива обставина, оскільки, як уже зазначалося, за тривалий час довоєнного періоду і перших повоєнних років статистична інформація з населення не публікувалася. І саме на той час якраз і припадають демографічні негаразди. Завдяки тому, що статистичні відомості, особливо з вікової і статевої структури населення, не зникають, а лише з часом «старішають», навіть сьогодні ми можемо дізнатися багато нового і цікавого про український голодомор 1932-1933 рр. Це і дає змогу бачити минуле через призму сучасного, тобто з урахуванням тих інформаційних ланок сучасної віково-статевої структури населення, які сформувалися кілька десятиріч тому.
З часовим «старінням» показників демографічної статистики вони поступово змінюються: молодші вікові групи людей стають середніми і старшими, населення переїжджає в Інші місця; частина його не дожила до наших днів. Як усе це впливає на достовірність такої інформації? Це принципове питання, яке потребує належної експериментальної перевірки. І тільки тоді, коли буде одержана аргументована відповідь, слід остаточно визначитися про доцільність чи недоцільність використання такої інформації для розв'язання поставленого завдання.
Експериментальну перевірку почнемо із з'ясування питання про те, чи скорочення кількості населення, яке проживало або народилося під час голодомору, достатньо фіксується сучасною демографічною статистикою. Адже відомо, що середня тривалість життя українського населення (68 років), особливо чоловіків, порівняно невелика.
Використаємо для такої експертної перевірки показники віково-статевої структури населення України, її областей і Автономної Республіки Крим на 1 січня 2000 р. (окремо по міських поселеннях і сільській місцевості, а також окремо дані про чоловіків і жінок). Враховуємо кількість тих, хто народився в передголодоморний 1930 р., в голодоморний 1933 р. і в післяголодоморний 1936 р. За зазначені роки кількість усіх народжених на 1 січня 2000 р. в Україні відповідно становила 614,5 тис, 340,1 тис. і 498,9 тис. осіб. Отже, на початку 2000 р. кількість народжених у 1933 р. була на 274,4 тис. осіб (в 1,9 рази) меншою, ніж кількість народжених у 1930 р., і на 158,9 тис. осіб (в 1,5 рази) меншою, ніж на¬роджених у 1935 р.
Аналогічні зіставлення проведено також за зазначені роки окремо по міських поселеннях і сільській місцевості в цілому по Україні, а також по областях і Автономній Республіці Крим (окремо по чоловіках і жінках).
Результати аналізу всіх цих матеріалів свідчать, що до початку 2000 р. добре збереглася різниця між кількістю народжених в голодоморному 1933 р. і сусідніх (до- і після голодоморних) роках. Найбільша різниця між наведеними показниками виявилася серед жителів сільських місцевостей (в 2,8 рази), що є цілком закономірним явищем, яке додатково свідчить, що голодомор на селі був найбільшим.
Експериментальна перевірка цілком однозначно підтверджує коректність і правомірність використання наведеної вище інформації для визначення географії голодомору в Україні.
Розподіл населення за віком і статтю України в цілому чи окремої області можна наочно простежити за статево-віковими пірамідами (див. карту з пірамідами областей).
Характерною ознакою наведених статево-вікових пірамід є наявність в них великих «порожнин» (звужень), які мають форми гострих кутів і утворюються від різкого скорочення населення в демографічно несприятливі роки.
«Порожнини», які припадають на час голодомору 1932-1933 рр., по окремих областях співставні з «порожнинами» під час Другої світової війни, яка була значно пізніше.

(більшу версію можна переглянути поруч, у файлі map.jpg)

У цій статті немає змоги всебічно охарактеризувати наведені нижче статево-вікові піраміди. Це можуть зробити учителі: детально пояснити учням територіальні особливості голодомору, порівняти їх між собою і т. д. Важливо також простежити на основах пірамід дуже різке сучасне скорочення кількості населення. Це початок зародження нової великої «порожнини», можливо найбільшої.
Наведемо найтиповіші статево-вікові піраміди за окремими територіями України (зазначимо, що вік тих, хто народився в 1933 р., становить 67 літ; а народжених у 1941-1945 рр., — 54-58 літ).
1. У західних областях України (Волинській, Рівненській, Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській, Чернівецькій і Закарпатській), де голодомору в 1932-1933 рр. не було, статево-вікові піраміди не мають «порожнин». Це можна простежити, розглядаючи піраміди областей на карті.
2. Меншим був голодомор у селах Автономної Республіки Крим та Одеської області. Це пояснюється тим, що тоді Кримська область входила до складу РРФСР. Територія сучасної Одеської області у роки голодомору була в складі УРСР лише частково (задністровська її частина знаходилася в Румунії, де голодомору не було),
3. Найбільшим голодомор був у сучасних областях центральної і південної частини України — Київській, Харківській, Полтавській, Черкаській, Кіровоградській, Дніпропетровській, Луганській, Донецькій, Херсонській, Миколаївській і Запорізькій (див. карту з пірамідами областей).
4. У західних і північних областях (Вінницькій, Хмельницькій, Житомирській, Чернігівській, Сумській) голодомор у сільських місцевостях також був дуже великий, але дещо менший, ніж в областях центральної частини України. Статево-вікові піраміди ілюструють це.

Від голодомору минуло 70 років. Багато стерлося з пам'яті про ті страшні часи; більшість документів про голодомор не потрапили в архіви, а ті, що потрапили, не всі збереглися. Довгих 60 років у колишньому СРСР замовчували нашу трагічну історію. Залишилося небагато людей, які пам'ятають це лихоліття. Тому нам слід шукати і знаходити нові документи, матеріали, робити все для того, щоб про голодомор знали всі, щоб це більше ніколи не повторилося. Громадянський обов'язок учителів і учнів, особливо сільських шкіл, де голодомор був найбільший, збирати спогади людей, які пережили цю трагедію, узагальнювати їх, оприлюднювати.

Список використаної літератури:
1. Голод 1921—1923 і українська преса в Канаді, матеріали упорядкував і зредагував Р. Сербин. — Київ—Торонто — 704 с.
2. Итоги Всесоюзной переписи населення 1937 г. // Сборник статистических материалов. 1990. — М.: Финансы и статистика, 1991.—С. 4—51.
3. Конквест Р. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор. — К.: Либідь, 1993. — 382 с.
4. Косак В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. — Париж—Нью-Йорк — Львів: 1993. — 660 с.
5. Кульчицький С. Скільки нас загинуло від голодомору 1933 року? // Дзеркало тижня. — 2002. — 23 листопада.
6. Музиченко Я. Голодомор проти волі. // Україна молода. —2002. — 23 листопада.
7. Склад населення України за статтю і віком на 1 січня 2000 року. — К.:Державний комітет статистики України, 2000. - 416 с.
8. 33-й: голод. Народна книга — меморіал. — К.: Радянський письменник, 1991.-583 с.

© Федір ЗАСТАВНИЙ. 2003р.
Сканування, вичитка та виділення у тексті — Раковець Олександр, 2007р.

Оригінал: «Географія та основи економіки в школі» №1 2003р.