СВИДРИГАЙЛО (Швидригайло; православне ім'я -
Лев; р. н. невід. - 1452) - великий князь литовський (1430-32). Син
Ольгерда Гедиміновича, молодший брат Ягайла. У 1386 разом із Ягайлом
охрестився за католицьким обрядом, узявши ім'я Болеслав.
Енциклопедії та довідники дають досить стислі та скупі відомості
про князя, а українські історики оцінюють його діяльність абсолютно
неоднозначно.
Ось, що розповідає про Свидригайла Болеслава-Олександра НАталія
Василенко-Полонська:"Свидригайло був наймолодшим братом Ягайла. Він був
охрище-ний разом з Яґайлом у Кракові і після того жив у Вітебську з
своєю матір'ю, що правила тим містом. Після її смерти в 1392 р., коли
Ягайло надіслав до Вітебська поляка-намісника, Свидригайло забив його і
зчинив повстання, вважаючи, що Вітебськ належить йому. Вітовт приборкав
повстання і в кайданах вислав Свидригайла до Кракова. Після того його
Ім'я зустрічається багато разів: то він їде до Угорщини, де організує
боротьбу проти Яґайла та Вітовта, то мириться з ними, дістає Галичину
та частину Сіверщини, а пізніше тікає до Москви; то опиняється при
дворі Вітовта і організує повстання проти нього за допомогою німців.
Вітовт повідрубував голови його спільникам, а самого Свидригайла забрав
до в'язниці, де він пробув 9 років, аж поки 1418 року його викрав князь
Острозький. З 1420 року Свидригайло знову дістав Сіверщину і сидів тихо
до смерти Вітовта.
У всіх Свидригайлових авантюрах червоною ниткою проходить те, що він
завжди спирався на православних білорусів та українців, хоч до кінця
залишався католиком. Підтримували його й литовці, які були проти
інкорпорації й прагнули зберегти свою державу. Свидригайло не виявляв
ні адміністративних здібностей, ні послі-довности. Треба гадати, що
притягало до нього довір'я, як до провідника. Після смерти Вітовта
литовські та руські магнати одностайно обрали Свидригайла
Великим князем, й Яґайло вибір їх затвердив, давши Свидригайлові
перстень- інвеститутру. Однак, польські пани, на підставі того, що не
брали участи в виборах великого князя, оголосили їх незаконними і
настояли на проголошенні війні. Забрали Поділля, облягли Луцьк. Війна
велася мляво, з перервами. Свидригайло уклав союз з Пруським Орденом,
волохами, татарами, але коли всі союзники розпочали воєнні дії, в 1331
році несподівано уклав перемир'я з Ягайлом на два роки. Він енергійно
піукав дальших союзів: крім німецьких лицарів, волохів та татар,
приєднав Тверського князя, з дочкою якого одружився, великого
Московського князя; Новгород і Псков піддалися під його владу. Тоді
поляки зорганізували проти Свидригайла повстання литовських панів,
серед яких було багато незадоволених ставленням великого князя до
руських панів хоч в оточенні Свидригайла, як і на посадах, переважали
литовці. Повстання висунуло на великого князя Сігізмунда, незначного
князя Стародубського, молодшого брата Вітовта, що не виявляв жадних
здібностей.
Сігізмунда проголошено великим князем. На його боці стали старі
литовські землі: Вільна, Троки, Ковно, Жмудь, Городно; силою забрав він
і Берестя. На боці Свидригайла залишилися: Полоцька, Вітебська,
Смоленська землі, Сіверщина, Київщина, Волинь, східне Поділля. З
руських князів до Сігізмунда перейшли: Семен Гольшанський, Олелько та
Іван Володимировичі і Федір Коріятович. «Литва посадиша в. князя
Сігізмунда Кейстутовича на великое княженьє Рускос» — характеризував
цей розлам сучасник, русько-литовський літописець. Але, крім
національної різниці, існувала соціяльна. Пізніша русько-литовська
хроніка Виховця так характеризувала Сігізмунда: він переслідував
князів, шляхетство, грабубував їх, хотів увесь рід шляхетський вигубити
і «піднести рожай (рід) хлопський, псю кров». З другого боку,
безперечні тісні зв'язки Свидригайла з князями, магнатами. За нього не
окреслена раніше рада великого князя набуває значення правного
інституту. Тому він мав прихильників серед аристократії Литви та
Польщі. Так боротьба Свидригайла була боротьбою руської аристократії —
князів, панів."
Іван Крип"якевич розповідає наступне: "Це була людина талановита,
але дуже нерівної вдачі, химерна і пристрасна, що дуже шкодило його
політичній діяльності. Свою молодість Свидригайло прожив серед змов та
виступів проти Ягайла і Витовта, єднався то з німцями, то з Москвою, і
за те Ягайло покарав його десятирічною в'язницею в Крем'янці.
Проживаючи в Україні, він приєднав собі українських панів тим, що
пообіцяв привернути їм провідне становище у Великому князівстві.
Свидригайло, як великий князь, спочатку ставився до Польщі вороже,— він
зажадав, щоб поляки повернули Великому князівству Поділля, яке перше
захопили. Коли переговори не дали успіху, він розпочав війну з Польщею.
Українські пани гаряче підтримали, особливо князь Федько.. Несвизький і
галицький пан, Богдан Рогатинський. Союзниками Свидригайла стали також
цісар Жигмонт, Німецький орден, татари і Молдавія,— але допомога була
більш демонстраційна, як фактична. Війна велася спершу на пограниччі
Волині і Поділля (під Луцьком 1431 р., під Копистерином 1432 р.), а
Свидригайлові полки заганялися такох глибоко в Галичину і Холмщину. Але
прихильники Ягайла і Польщі підняли проти Свидригайла бунт і
проголосили великим князем Жигмонта Кейстутовича. Боротьба перекинулася
на все Велике князівство. Щоб відтягти від Свидригайла українських
бояр, Ягайло і Жигмонт вирішили піти на поступки і надали православ-ним
тих самих прав, що їх мали католики (1432, 1434 рр.). Це, справді,
ослабило сили Свидригайла. Коли ж він терором намагався придушити
опозицію (між іншим, наказав спалити живцем митрополита Герасима), його
прихильники почали від нього відступати. Врешті він мусив здатися і
зректися влади великого князя. Залишилось йому тільки Волинське
князівство.
З того часу польські впливи у Великому князівстві ставали дедалі
сильніші, а одночасно українські пани втрачали свої політичні позиції.
Великий князь Казимир Ягайлович, наступник Жигмонта, продовжував
централістичну політику супроти українських земель. Після смерті
Свидригайла (1452) він скасував волинське князівство, що було гніздом
українських автономістів, і передав Волинь під управу свого намісника.
В 1470 р. та сама доля спіткала київське князівство: він відібрав його
з рук зукраїнщених князів Олельковичів і зробив звичайною литовською
провінцією. Це викликало обурення в Україні, бо Київ все ще уважався
столицею,— скасування київського князівства означало кінець української
автономії. Киян обурювало ще більше те, що Казимир настановив тут
намісником не князя, а звичайного пана, і не місцеву людину, а
литвина-католика: кияни запевняли, що литвини від них нижчі
походженням, бо колись Литва платила дань Русі — литвини не повинні
мати влади над Києвом... "
Українцї й Білорусини, невдоволені такою зміною політики,
покладали свої надїі на молодшого Ягайлового брата Свитригайла: сей хоч
був теж охрещений на католицтво, одначе все приязно тримав ся
українських та білоруських князів та панів.
В 1409 р. Свитригайло, сидячи на дворі Витовта, зачав потайні
зносини з його ворогами, німецькими рицарями, але сї зносини викрито і
Свитригайла всаджено до вязницї, а двох князів, через котрих він вів
зносини з Німцями, стято. Князі зараз же заходили ся, щоб визволити
Свитригайла з неволі; тяжко се було, бо Свитригайла тримано потайно й
перевожено з місця на місце, щоб не довідали ся й не визволили. Але
коли його тримали в Кремінці, українським князям Дашкови Острозькому і
Олександру Носови удало ся про се розвідати ся, і вони через своїх
людей, що пішли в службу до кремінецької залоги, війшли в зносини з
Сви-тригайлом, напали в умовлену голину на замок, побили залогу і
вихопили Свитригайла.
І справді здавало ся, що прийшов їх час, як 1430 року вмер їх
гнобитель Витовт. Ягайло з Поляками, правда, сподївали ся, що при тій
оказії можна буде зробити кінець вел. кн. Литовському і ще міцнійше
взяти Литву та Русь в свої руки. Вони пустили таку чутку, що Витовт,
умераючи, віддав свої землї Ягайлови. Але в Литві ніхто не хотів про се
чути й там оголосили великим князем Свитригайла: були за ним не тільки
Українці та Білорусини, але й Литва, бо знали, що він міцно стоятиме за
самостійність вел. кн. Литовського. Ягайло мусїв згодити ся на вибір
Свитригайла. Але слідом відносини між ними так загострили ся, що
здавало ся, унії прийде зовсім кінець.
Поляки хоч думали про те, щоб по смерти Витозта прилучити землї вел.
кн. Литовського до Польщі, але не бувши певні, що то їм удасть ся,
хотіли забрати від Литви ті землї Галицько-волинської держави, які не
вдало ся їм здобути за часів Казимира. На першім місці стояло Поділе,
що Ягайло був уже навіть і забрав та прилучив до Галичини, але потім
мусїв віддати Витовтови. Було умовлено, що пани з Поляків, котрі там
дістали маєтки, як тільки довідають ся про смерть Витовта, зараз
захоплять камінецький замок та иньші городи подільські й передадуть їх
Ягайловим людям. Так справді й зробили: польські пани, що були з
Ягайлом при Витовтовій смерти, дали зараз знати тим панам на Поділе, сї
виманили начальника камінецькоі литовської залоги, що ще не знав про
смерть Витовта, вхопили його, засіли ка-мінецький замок і иньші городи
подільські. Коли про се довідавсь Свитригайло, він страшенно розгнівав
ся, докоряв Ягайлови й польським панам, що так .підійшли його, і
нарешті сказав Ягайлови, що не випустить його, поки йому Поділя не
звернуть. Ягайло сказав, що дасть наказ, аби Поділе вернули, і з тим
поїхав, але польські пани не послухали й подільських городів не віддали
Тоді Свитригайлові прихильники обложили Смотрич, напали й забрали
пограничні городи, відірвані Поляками від Волини: Збараж, Кремінець,
Олесько. І так почала ся війна між Литвою й Польщею.
Поляки, посівши Поділе, задумали скористати з сеї війни, щоб забрати й
Волинь. Літом 1431 р. Ягайло з великим військом польським перейшов Буг,
взяв Володимир, потім приступив під Луцьк і відігнавши Свитригайла,
обложив замок луцький. В замку одначе сиділа сильна залога, під началом
Юрші, одного з визначнійших Свитригайлових воєвод. Попробували Поляки
здобути замок приступом — не повело ся, а Юрша попросив перемиря,
поправив укріплення і далі відбивав ся потім; се він робив і не раз, і
так собі помогав. Облога потягнула ся без кінця, а Свитригайло тим
часом просив до помочи своїх союзників. Полякам нарешті наскучила
облога й вони уложили перемирє з Свитригайлом на два роки й пішли назад
ні з чим. Але Свитригайло зробив велику помилку, що замирив тоді, бо
саме його союзники Німцї напали на Польщу і він міг тоді добре докучити
Полякам. Більше такої доброї нагоди вже йому не трапилося.
Перемирє стало на тім, що захоплене Поляками західне Поділе (Камінець,
Смотрич, Бакота, Скала, Червоногород) зістало ся за Польщею, а східне —
по ріцї Богу, де Браслав і Винниця, зістало ся при Свитригайлї (се так
звана потім Браславщина). Так воно й потім зістало ся — західне Поділе,
так і зване Поділем, лишило ся при Польщі, а Браславщина при в. кн.
Литовськім. І Волинь зістала ся далі при Литві, більше як на сто літ.
Але Свитригайлу Поляки не дали спокою. Побачивши, що з ним не
дойдуть до порозуміння, задумали позбути ся його иньшим способом. Знали
що литовські пани, привикши за Витовта держати Русь в чорнім тїлї,
невдоволені тепер на Свитригайла, бо приходить ся їм ділити ся урядами
і впливами з українськими та білоруськими князями й панами. От і
вислали своїх людей на Литву та зложили з литовських панів змову на
Свитригайла, обіцюючи їм всяку поміч з Польщі.
Рішено було проголосити на місце Свитригайла великим князем Витовтового
брата Жигимонта. Так і зроблено. Жигимонт напав в ночи на Свитригайла і
мало не зловив. Свитригайло ледве з душею утїк до Полоцька. Вся Литва
пристала до Жигимонта, а білоруські й українські землї зістали ся з
Свитригайлом. Так розкололо ся вел. князівство Литовське.
Маючи за собою землі українські й білоруські, Свитригайло пробував не
дати сяЖиги-монтови. Українські й білоруські князї та пани вірно
помагали йому. Даремно Жигимонт обіцював, що бояре руські (українські й
білоруські) будуть і у нього мати рівні права з католиками: се не було
справжнєю рівноправністю, бо все таки державні уряди займати могли
тільки католики, і православні покладали надії на Свитригайла. Але в
війні з Жигимонтом Свитригайлови не щастило. Стягнув ся він нарешті з
усіх сил і разом з Німцями напав на Литву (1435), але ся битва, на р.
Святій коло Вилькомира, скінчила ся повним погромом Свитригайлового
війська: майже цїле німецьке військо пропало, самих князів в неволю
попало 42 душі, а богато наложило головою; Свитригайло ледви втїк.
Жигимонт зараз післав своє військо на Білорусь, і білоруські городи
піддавали ся йому оден за другим. За Свитригайла стояла ще тільки
Україна. Він осїв на Волини і завів переговори з панами галицькими, що
точили зуби тепер на Волинь, захопивши Поділе. Між ними стала умова, що
як вони відтягнуть Ягай-ла від Жиґимонта, так що він візьме сторону
Свитригайла, то Свитригайло віддасть Полякам Волинь. Але Ягайлові
дорадники не хотіли розривати з Жиґимонтом і помагати Свитригайлу.
Галицькі пани на свою руку помогали Свитригайлови, прислали своє
військо й своїх намісників у волинські городи, щоб відборонити їх від
Жигимонта. Але тут волинські бояре, побачивши, що так Поляки й справді
ще прилучать Волинь до Польщі, не схотіли йти далї сею дорогою: за
краще вже вважали піддати ся Жигимонтови й зістати ся при вел. кн.
Литовськім. Післали до Жигимонта, щоб прийняв Волинь під свою вдасть (в
осени 1438 р.), і Свитригайло зістав ся без усього. Але не надовго.
Прихильники Свитригайла зробили скоро кінець Жигимонтови: змовили ся на
нього й убили в вербну неділю 1440 р. Про се богато оповідало ся в
Литві, і піснї були зложені про те як „Хоробрі князі руські вбили
Жигимонта князя литовського".. .
Річ очевидна, що зганяючи Жигимонта з світу, князї й пани хотіли на
його місце висадитисво го Свитригайла. Зараз же на вість про смерть
Жигимонта він знову приїхав на Волинь, до Луцька, і там його прийняли з
великою честю, як свого князя й володаря. В своїх грамотах він знову
приймає титул великого князя і робить заходи в польських кругах, щоб
там його признали. Але пани литовські не хотїли Свитригайла, щоб не
дїлити ся з українською та білоруською Русю своїми урядами і впливами:
хотїли тримати все в своїх. руках. Через те на місце Жигимонта вибрали
своїм великим князем молодшого сина Ягайлового Казимира, а старого
Свитригайла зіставили доживати віку на Волини, князем волинським. "
Права на усі матеріали належать іх власникам. Матеріали преставлені лише з ознайомчєю метою. Заванташивши матеріал Ви несете повну відповідальність за його подальше використання. Якщо Ви є автором матеріалом і вважаєте, що розповсюдження матеріалу порушує Ваші авторські права, будь ласка, зв'яжіться з адміністрацією за адресою ukrhist@meta.ua
У зв`язку з закриттям сервісу megaupload.com , та арештом його засновників частина матерійалу може бути недоступна. Просимо вибачення за тимчасові незручності. Подробніше
