Період після завершення формування української козацької держави - друга
половина XVII ст. - був одним із найскладніших в історії Гетьманщини, її
становище особливо ускладнилося після смерті Б.Хмельницького у 1657 р.
Йдеться не лише про досить напружену воєнну обстановку, в який українські
землі опинилися після підписання угоди з Москвою. Адже військові вторгнення
польських військ, турків і татар практично не припинялися.
Але ще більш катастрофічними стали наслідки відходу від основних засад
внутрішньої і зовнішньої політики Б. Хмельницького, якому вдалось утримувати
в Україні соціальну рівновагу. Козацька старшина, дбаючи насамперед про свої
станові інтереси, прагнула загарбати землю селян і рядових козаків,
перетворивши їх на своїх кріпаків. У боротьбі за владу і багатства
представники різних старшинських угруповань не цуралися ніяких засобів і, що
особливо небезпечно для України, намагалися заручитися підтримкою збройних
сил інших держав. Ставши на цей хибний шлях, гетьмани та численні
претенденти на цей титул часто перетворювалися на справжніх маріонеток
Росії, Польщі, Швеції, Туреччини та Кримського ханства.
Драматично розвивалися події відразу ж після смерті Б. Хмельницького.
Незадовго до своєї кончини гетьман заручився рішенням козацької старшини
проголосити його наступником сина Юрія, якому незабаром мало виповнитися
лише 16 років. Обіцяну гетьманську булаву він одержав. Проте дуже швидко
з'ясувалося, що за таких складних внутрішніх і зовнішньополітичних умов
Хмельницький-молодший не здатний виконувати функції керівника держави і
війська. Тому він за порадою найближчого старшинського оточення зрікся
гетьманської булави і поїхав до Києва на навчання.
Незабаром гетьманська булава, за рішенням Корсунської ради, у жовтні 1657 р.
перейшла до рук І. Виговського (1657-1659), який в часи Б.Хмельницького
виконував функції генерального писаря. Перші ускладнення почалися з того, що
не вся козацька старшина підтримала І.Виговського через його пропольсйку
орієнтацію. Не визнав легітимним це обрання і Запорозький кіш. Але деякі
лівобережні полки, зокрема Ніжинський, Миргородський та Переяславський,
підтримали новообраного гетьмана.
Навіть такий досвідчений політик, яким був І. Виговський, виявився нездатним
зрозуміти безповоротність змін у соціально-економічних відносинах, що
відбулися під час національно-визвольної війни. Він намагався спиратися на
шляхетство, яке було панівним класом у довоєнний період. Як наслідок, новий
гетьман необачно став на шлях ігнорування провідної ролі козацтва в
тогочасному суспільстві. Невдоволення викликала явна пропольська орієнтація
гетьмана у зовнішній політиці.
Ці основні чинники зумовили наростання опозиційного руху, який уже восени
1657 р. набрав загрозливого характеру і переріс у відкриту боротьбу за
усунення Виговського. Опозицію очолювали полтавський полковник М. Пушкар та
запорозький кошовий Я. Барабаш. Ще однією помилкою І. Виговського дослідники
вважають нерішучість у локалізації соціального конфлікту і залучення до його
придушення іноземних держав та великої кількості найманців, зокрема
40-тисячної татарської орди.
У червні 1658 р. вірні Виговському гетьманські полки, найняті серби і
татарська орда розбили повстанців на околицях Полтави, оволоділи містом і
завдали йому великих руйнувань. М. Пушкар загинув у бою, Барабаша було взято
в полон і страчено. Під час повстання загинули від 40 до 50 тисяч осіб, а
десятки тисяч потрапили в полон до татар, коли ті грабували Полтавщину.
Жорстокість придушення повстання відвернула від Виговського навіть його
прихильників.
У вересні 1658 р. у таборі Виговського біля Гадяча на Полтавщині було
укладено трактат з Польщею, за яким Україна - так зване Руське князівство,
входила як формально рівноправний суб'єкт федерації до складу Речі
Посполитої. Гетьману присвоювався титул воєводи і першого сенатора. Органи
влади в Україні мали утворюватися за польським зразком. Передбачалося також
відновити довоєнний адміністративно-територіальний устрій і
соціально-економічні відносини. Кількість власних збройних сил зменшувалася
до ЗО тисяч, і Україна позбавлялася права на міжнародні відносини.
Отже, Гадяцький трактат істотно змінював суспільно-політичний лад та
адміністративно-територіальний устрій Гетьманщини і ліквідовував модель
соціально-економічних відносин, що склалися внаслідок визвольної війни. До
того ж він був ратифікований польським сеймом у значно зміненому вигляді не
на користь України.
Після підписання Гадяцького трактату Росія оголосила Виговському війну і
направила навесні 1659 р. на Україну 150-тисячну армію. Спираючись на
допомогу Польщі, козаки Виговського разом з найнятими сербами, німцями,
волохами та багатотисячною татарською ордою наприкінці червня 1659 р. на
р.Соснівка під Конотопом завдали поразки російській армії.
Але скористатися здобутою перемогою Виговський не зміг. Татари спішно
відвели свої війська, оскільки в цей час на Крим напали козаки кошового
отамана Івана Сірка. Невдоволена внутрішньою, а особливо зовнішньою
політикою, проти гетьмана виступила частина старшини на чолі з полковником
І. Богуном та кошовим отаманом І. Сірком. Ухвалений польським сеймом, а
потім обнародуваний в урізаному вигляді Гадяцький трактат викликав загальне
невдоволення в суспільстві, навіть серед прихильників Виговського. На
козацькій раді під Германівкою гетьман зрікся влади і мусив рятуватися
втечею до Польщі. У вересні 1659 р. новим гетьманом козацька рада знов
обрала Ю.Хмельницького (1659-1663). Були відновлені стосунки з Москвою, і
незабаром новий гетьман підписав з представниками російського уряду
Переяславські статті, які здебільшого, за деякими винятками, відтворювали
договір 1654р. Але слабкий і недалекоглядний політик Ю, Хмельницький став
пішаком у руках різних старшинських угруповань. Зокрема, у жовтні 1660 р. на
Правобережній Україні, коли козачі полки разом з 20-тисячною російською
армією В. Шереметьєва вели тяжкі бої з поляками, Ю.Хмельницький підписав з
представниками Речі Посполитої Слободищенський (Чуднівський) трактат,
ініціаторм якого був І. Виговський. За дією угодою українські землі мали
повернутися до Польщі на правах автономії. Україна при цьому позбавлялася
політичної незалежності та права зовнішньополітичних зносин.
Спроби поляків за допомогою війська Ю.Хмельницького захопити Лівобережну
Україну обернулися катастрофою для козаків. У 1662 р. під Каневом під час
відступу та переправляння через Дніпро на правий берег половина війська
загинула. Оскільки нова угода з Польщею викликала глибоке обурення на обох
берегах Дніпра, Ю. Хмельницький у 1663 р. зрікся гетьманської булави і
постригся в ченці.
На Правобежній Україні, яка вже була повністю окупована поляками, гетьманом
обрали переяславського полковника П.Тетерю (1663-1665). Одночасно
лівобережне козацтво,яке після Чуднівської угоди фактично не визнавало влади
Ю. Хмельницького, обрало наказним гетьманом Я. Сомка. А незабаром у червні
1663 р. на "чорній раді" (за участю селян і рядових козаків) у Ніжині
гетьманом обирають І.Брюховецького (1663-1668).
Так завершився невеликий за часом (1648-1663) перший період існування
Гетьманщини. Його називають Гетьманським, оскільки козацька держава Військо
Запорозьке функціонувала в завершеному вигляді, а влада гетьмана
поширювалась і на Правобережну , і на Лівобережну Україну. Запозичено З http://www.soclist.by.ru
Права на усі матеріали належать іх власникам. Матеріали преставлені лише з ознайомчєю метою. Заванташивши матеріал Ви несете повну відповідальність за його подальше використання. Якщо Ви є автором матеріалом і вважаєте, що розповсюдження матеріалу порушує Ваші авторські права, будь ласка, зв'яжіться з адміністрацією за адресою ukrhist@meta.ua
У зв`язку з закриттям сервісу megaupload.com , та арештом його засновників частина матерійалу може бути недоступна. Просимо вибачення за тимчасові незручності. Подробніше
