Вступ

Розділ І: Суспільно-політичне й економічне
життя українців під владою двоглавого орла
§1. Україна за гетьманування Мазепи та Скоропадського
Втрата здобутків визвольної війни. Політична влада і народне господарство.
Політичні вигнанці. Запорожці на шляху до повернення.

§2. Ліквідація гетьманства
Павло Полуботок і Данило Апостол. Міжгетьманство. Останній гетьман. Справи церковні.
Розділ ІІ: Від Дніпра до Московії
й "Турської сторони": землі та люди

§1. Регіони та етнічні групи
Регіональні назви. На лівому березі Дніпра. На слободах. Жителі Півдня.

§2. Посполиті
Приватні й монастирські "піддані". Рангові, магістратські й вільні селяни. Проміжні групи. Міщанство.

§3. Соціальна еліта і "городове" козацтво
Старшина і шляхта. Духівництво. Рядові козаки.

Розділ ІІІ: Духовне життя українців

§1. Традиції та побут
Норми поведінки. Звичаї та побут. Зовнішній вигляд і їжа.
§2. Своєрідність культурного розвитку
Мовні особливості й нові явища в літературі. "Брама мудрості й ученості". Українці й зарубіжний світ.
Розділ ІV: У війнах і визвольній боротьбі
§1. Воєнні походи і народні рухи кінця XVII -
початку XVIII ст. Українці в Північній війні 1700-1721 pp.
Кримська і Азово-Дніпровська кампанії. Повстання від Нарви до Полтави.
На чолі з новим керманичем. Булавінці в Україні.
§2. Останні "лицарі свободи"
Козаки - воїни імперії. "Коритись не будемо!". "Диявольський плід" - гайдамаки.
Розділ V: Правобережна та Західна
Україна в останній чверті XVII-XVIII ст.
§1. Історико-географічний опис
"Тогобічна" сторона: еволюція терміна. Країна "молочних рік". Між "чотирьох вогнів".
§2. У сфері інтересів сусідніх країн
Міжнародний статус Правобережжя. Політика Самойловича та Мазепи
й роль Москви. "Українське князівство" в турецьких планах. "Козацький"
король та польський вплив у XVIII ст. Під іноземною владою.
§3. Козацька держава та визвольні рухи
"Від Дніпра до Случі". Правобережна Гетьманщина. Українці у Віденській битві 1683 р.
"Компутове" військо. Полковник С.Палій. Пилип Орлик у боротьбі за Правобережжя.
Від козаків до гайдамаків, "коліїв" та опришків.
§4. Економічне життя та суспільний устрій
"Пустинне поле". Магнати і селяни. Слободи та козацькі землі.
Етносоціальне життя. Міграція населення.
§5. На захід від Дніпра
"Червона Русь". "Зелена Буковина". Культурно-церковний розвиток
Закарпаття. Йосип Шумлянський - людина Заходу і Сходу.
Висновки

ВСТУП
Нині виповнилося 350 років від початку Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького й виникнення козацької держави - Гетьманської України. Багато поколінь прийшло на зміну тим славним воїнам, які в далекому XVII ст. виборювали незалежність нашої Батьківщини, розбудовували своєрідну республіку з демократичними формами правління. Вона, мов квітка, розцвіла тоді в оточенні монархічних країн-сусідів на чолі з деспотичними володарями (королями, ханами, султанами, царями).
Якими ж, власне, були люди, що населяли Гетьманську Україну? В кого вірили, кому корилися, проти чого повставали? Про їхнє життя-буття, вболівання та надії, здобутки і втрати й піде мова в цій книжці.
Дана студія є складовою частиною великої теми "Україна крізь віки" (Історичні події на теренах України впродовж двох тисячоліть християнської ери), а тому, відповідно до загальної структури цієї серії праць, хронологічно охоплює, головно, останню чверть XVII - середину 60-х pp. XVIII ст., тобто, період від завершення Визвольної війни українців 1648-1676 pp. до остаточного скасування гетьманства царським урядом у 1764 p. Щоправда, окремі явища, події, процеси, описані в ній, брали свій початок у попередні роки або ж завершилися дещо пізніше від зазначеного терміну. У зв'язку з цим автори дозволили собі зробити необхідні часові екскурси. Крім того, для повнішого розуміння й кращого висвітлення окресленої проблеми залучено історичні матеріали стосовно всіх основних регіонів України, а не лише території, на яку безпосередньо поширювалося гетьманське правління. По-перше, українські землі, незважаючи на політичний чи адміністративний поділ, мали тісний зв'язок між собою й не могли розвиватися відрубне одна від одної. По-друге, саме такий підхід, на наше переконання, дозволить зробити достатньо широкі порівняння й узагальнення.
Відразу хочемо звернути увагу читача на те, що в історіографії існують різні погляди навіть на існування Української козацької держави. Одні здослідників, для прикладу, взагалі заперечували (і роблять це й нині) наявність державності в українців протягом другої половини XVII-XVIII ст. Інші вважають, що вона, тобто державність, фактично існувала тільки з 1648 по 1654 p. (до об'єднання з Росією в одному утворенні). Треті пишуть лише про "зародки" Української держави в перебігу Національно-визвольної війни під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького. А деякі твердять про власне державну територію країни, починаючи від Переяславсько-московської угоди в 1654 р. При цьому дефініції "держава" і "державність" то ототожнюються, то категорично розмежовуються (скажімо, тоді, коли йдеться про незавершеність державотворчого процесу). А тим часом такі корифеї вітчизняної історичної науки, як Михайло Грушевський, Іван Крип'якевич, Вячеслав Липинський, Олександр Терлецький, Дмитро Дорошенко, Андрій Яковлів, Михайло Слабченко, Олександра Єфименко, Наталія Полонська-Василенко, Олександр Оглоблин та їхні послідовники, вважали факт її існування незаперечним.
Ми підтримуємо концепцію тих вчених, котрі провадили ідею функціонування інститутів Української держави (за всієї обмеженості в окремі періоди), починаючи від середини XVII й мало не до кінця XVIII ст. Водночас обґрунтовується думка про співіснування кількох національних автономних політичних утворень - Лівобережної та Правобережної Гетьманщини, частково Слобожанщини - у складі інших держав. До всього, схарактеризовано всі головні ознаки державності в них: владу, кордони, населення і закони, за якими жили конкретні люди.
Велике значення надасться висвітленню життя та діяльності окремих осіб, які були творцями історії України нової доби. З урахуванням новітніх досліджень ми намагалися об'єктивно розкрити складні й неоднозначні образи державних мужів Гетьманської України, показати не лише їхні політичні та воєнні здобутки, а й спосіб мислення, усвідомлення приналежності до політичної еліти.
Зрозуміло, що вичерпне розкриття теми передбачає розгляд соціально-економічних аспектів (наприклад, структури тогочасного суспільства, народного господарства, станових суперечностей тощо), а також аналіз (хоча б і побіжний) культурного розвитку українців. Зокрема, йтиметься про традиції, побут, мовні особливості й т.ін.
Значну увагу приділено ролі українського етносу в створенні власної республіки, причому принципово зазначено, що кордони останньої не збігалися із масовим розселенням корінних жителів. Визначено основні шляхи міграцій, доведено важливі дані про чисельність і етнічний склад жителів України. Подано окремі сюжети про перебування українців за межами вітчизни та сприйняття їх іноземцями.
Історія козацької України вивчається у зв'язку з геополітичними впливами cусідніх країн. Фактичний матеріал, залучений до книжки, переконливо свідчить: політика урядів Польщі, Росії, Туреччини та її васала Кримського ханства, які виборювали право на підпорядкування Гетьманської України, за всіх умов передбачала руйнацію в останній національної державницької справи. Ось такі найголовніші судження, пропоновані нами на розгляд читачеві. Певна річ, ми далекі від думки про те, нібито всі задуми нам у повному обсязі рвалося втілити на сторінках відносно невеликої праці. Певні аспекти теми залишилися невисвітленими. Окремі з них вимагають додаткових пошуків. У відповідних розділах ми наводимо різні думки вчених з того чи іншого питання, робимо необхідні уточнення відповідно до сучасного стану вивченими проблеми загалом.
При викладі конкретно-історичного матеріалу враховувалися принципові положення й широко використовувалися досягнення як вітчизняних, так і зарубіжних фахівців-суспільствознавців. Окрім уже названих, не можемо не згадати й таких, як М.Андрусяк, О.Апанович, В.Артамонов, Д.Багалій, Д.Басараб, Д.Борисенко, І.Борщак, Л.Винар, М.Возняк, М.Василенко, З.Вуйцик, Г.Гаєцький, В.Гарасимчук, В.Голобуцький, В. Горобець, К.Гуслистий, І.Джиджора, В.Дядиченко, В.Ейнгорн, В.Кабузан, А.Камінський, О.Коваленко, Д.Колодзейчик, О.Компан, М.Кордуба, М.Костомаров, М.Крикун, Б.Крупницький, О.Лазаревський, О.Левицький, В.Маркіна, М.Марченко, Т.Мацьків, Л.Мельник, Дресяц, Ю.Мицик, Н.Мірза-Авакянц, О.Окиншевич, В.Панашенко, А.Пашук, Я.Перденія, А.Перковський, М.Петровський, О.Путро, Г.Санін, Г.Сергієнко, В.Сергійчук, А.Слюсарський, В.Смолій, М.Стахів, В.Степанков, О.Струкевич, О.Субтельний, Ф.Уманець, Ф.Шевченко, С.Шелухін, Д.Яворницький. Зрозуміло, що перелік прізвищ дослідників, які написали праці з історії Гетьманської України, можна за бажання принаймні подвоїти, а то й потроїти. Список найголовнішої опрацьованої спеціальної літератури подано в кінці тексту.
Базу нашого дослідження становлять різні за характером документи. Серед опублікованих важливим є "Генеральне слідство про маєтності 1729-1730 pp." по лівобережних полках, видання якого здійснено в дев'яти книжках протягом 1893-1931 pp. У ньому зібрано велику кількість гетьманських універсалів, жалуваних грамот царів, "листів" полковників, постанов Генеральної військової канцелярії й Малоросійської колегії щодо прав на земельну власність старшин, шляхтичів, монастирів, статусу міщан, селян і рядових козаків. Фрагментами описано деякі звичаї українців. Широко висвітлено соціальне, економічне та правове становище основних груп населення, рівень культури та освіти українців, напрями внутрішньої й зовнішньої політики гетьманського правління у видруках з архівів елітарних родин Полуботків, Сулим, Скоруп, Войцеховичів, Стороженків тощо. У мемуарній літературі, тобто, щоденниках, спогадах, записках та літописах останньої чверті XVII-XVIII ст. (Я.Маркевич, С.Величко, М.Ханенко, Р.Ракушка-Романовський, Г.Грабянка та деякі інші) йдеться про діяльність гетьманів, старшин, шляхтичів, іноземних урядовців в Україні, аграрні відносини, воєнні події, народне господарство, "послушенство" посполитих.
Багато законів царського уряду, що стосувалися Правобережної й Лівобережної України, Слобожанщини та Запорожжя, вміщено до багатотомного "Полного собрания законов Российской империи", перше видання якого здійснено в Санкт-Петербурзі в 1830 р., а також багатотомного збірника постанов польських сеймів "Volumina legum". У них певною мірою відбитий соціально-економічний, політичний і культурний розвиток названих регіонів.
Оригінальним джерелом для з'ясування правового статусу великих груп і прошарків людності в Гетьманщині першої половини XVIII ст. є звід законів під назвою "Права, по которым судится малороссийский народ".
Його було складено державницькою верхівкою на ґрунті норм поведінки, що діяли тоді на Лівобережжі й відповідали становим інтересам старшини, шляхти, вищого духівництва. До цього юридичного кодексу залучили тоді важливі положення з Литовського Статуту, "Хелминского права", "Зерцала Саксонського", українського звичаєвого права і судової практики, а також російського законодавства.
Чимало фактичного матеріалу про козацький устрій, аграрні відносини, повинності селян і міщан, адміністративне управління, організацію військової справи, повстання тощо в Україні зазначеного періоду міститься в документальних багатотомних виданнях "Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России" та "Акты, относящиеся к истории Западной России", зібраних і видрукуваних Археографічною комісією переважно в другій половині XIX ст.
Під час написання книжки широко використано документальний матеріал, що зберігається в численних фондах архівів і рукописних відділах наукових бібліотек України, Росії та Польщі, зокрема, Центрального державного історичного архіву України, Російського державного архіву давніх актів (Росія, Москва), Архіву Головного Актів Давніх (Польща, Варшава), відділів рукописів Державної публічної бібліотеки ім.Салтикова-Щедріна (Росія, Санкт-Петербург), Національного інституту ім.Оссолінських (Польща, Вроцлав), Музею Чарторийських (Польща, Краків), бібліотеки Варшавського університету (Польща).
Тут зосереджено оригінали та копії жалуваних грамот польських королів і російських царів, гетьманських універсалів, полковницьких "листів" з питань соціально-економічного, політичного й культурного розвитку країни; приватне й офіційне листування між сановниками, старшинами, шляхтичами та вищими духовними особами з їхніми власними оцінками тогочасних подій; постанови Вального сейму, укази Малоросійського приказу. Сенату, Малоросійської колегії; рішення та судження чиновників Генеральної військової, полкових і сотенних канцелярій про селянські переходи, збирання податі, характер судочинства і т.ін.

Повний текст