Його ж, царської пресвітлої величності, Запорозького війська панам полковникам, обозним, судцям, писарям, осавулам, полковим сотникам, отаманам городовим та курінним із усім старшим та меншим товариством, також війтам, бурмістрам із усіма посполитими людьми і всім загалом, як духовного, так і рицарського стану, що живуть по обох боках Дніпра, і кому про те відати тепер і на потомні часи належатиме, ознаймовуємо цим нашим універсалом.

Досить вашим милостям зголошено в поважних минулих його царської величності, всемилостивого нашого государя, грамотах і в наших універсалах про зміну боговідступну бувшого гетьмана Мазепи із ясним виказом, з яким наміром та гордим умислом він, змінник його царської величності і вітчизни нашої, учинив зміну та прихилення своє до шведського короля. А власне для того, щоб бути самовладцем над нашим малоросійським народом, віддавши його під невиносне нам польське ярмо 2, і цей його злостивий намір виявивсь у власних його звабних універсалах, писаних під датою 10 числа листопада і розісланих в усі полки, і ті ото універсали із тих-таки полків, за належною своєю і незмінною вірністю, старшина поприсилала до наших рук, і в тих універсалах він, забувши Божий страх і погордивши монаршою милістю, яку й сам признає, не посоромився ту зміну та злість свою перед цілим світом, а особливо перед народом нашим тим більше вимислювати невдячними помовиськами та брехливими наклепами, посмівши дотикатися превисокої достойності його царської пресвітлої величності і слави великоросійського народу. А можу сказати й показати ясними доказами, що в тих його універсалах, або радше соромотних пасквілях, немає жодного правдивого слова, окрім того, де він, Мазепа, згадує про милості царської пресвітлої величності до себе 3.

Уже на початку в своєму пасквілі передусім поклав те, неправдиво подаючи, ніби москва, тобто народ великоросійський, завше народові нашому малоросійському ненависна, здавна у замислах своїх злостивих постановила народ наш до згуби приводити, а то є сама явна неправда його змінницька всьому народові нашому, оскільки ми повинні із усією Вітчизною нашою дякувати милості славнодостойної пам’яті пресвітлому і державному великому государю царю і великому князеві Олексію Михайловичу, його царській пресвітлій величності, котрий, нас прийнявши під свою оборону, звільнив із ненависної тиранської лядської неволі, а після нього й милості наслідників його, царської пресвітлої величності государів наших, православних монархів, Україна, Вітчизна наша, прийшовши після перших вієн у спокійний квітучий і щасливий стан, примножилася будівництвом Божих церков та святих обителей і розширилася на городи, міста і села, і врожаями земними, й купецькими гендлями дійшла до всякого щедротного достатку. І не тільки жодної ворожнечі від великоросійського народу не діється супроти нас, але всіляку приязнь дізнаємо, як від одновірних 4.

Друге. Начебто москва (як він, змінний, вдає), городи знищивши, почала [нас] у свою область приводити і обирати, а поработивши, із міст виганяти і в Московщину заганяти 5, і це також явна всім неправда. Адже його царської пресвітлої величності великоросійські війська не для грабування і відбирання городів наших, але на оборону нашу під правлінням превисокої особи його царської пресвітлої величності прийшли від неприятельського на нас наступу. Так, за поміччю Вишнього, від усякого розору й неприятельського наступу, які мали б терпіти за змінницьким його, Мазепи, умислом, залишилися оборонені, а саме: Стародуб, Почеп, Погар і Новгородок 6, і жителів із тих городів не виганяли, але залишили з усіма добрами в цілості, а які невоєнні люди добровільно виїжджали, ті знову із відходом неприятельським повернулися до своїх домів, а війська великоросійські, коли неприятель віддалився, із тих городів випроваджено. У Полтаву також, як самому пану полковнику тамтешньому 7, старшині і всім відомо, досі, поки ворог не зблизився, ще жодного великоросійського війська не впроваджено. А пише він, змінник, те в своєму пашквілі з того фундаменту, розуміючи, що те вже учинено. Таж він у листах своїх до двору царської пресвітлої величності сам те дораджував, удаючи, ніби той полк схильний до замішання та бунту і через те хай би було туди військо впроваджено, як то явно звісно з його власних листів, які є в канцелярії його царської пресвітлої величності, які показано від його царської пресвітлої величності нам, але тієї його поради не прийнято 8.

Також і ті його наговори брехливі явно, ніби хотіли під цей воєнний час указом його царської пресвітлої величності воєвод і кабаки 9 в наші малоросійські міста впровадити, чого, за милістю великою нашого государя і вільного та спокійного часу, у наших містах не чинено, і ми є цілком заховані при своїх вольностях та свободах без усіляких тяжарів і податків, коли б не був би народ наш утяжений його ненаситним лакомством збирання грошей через ніколи перед тим не бувалі важкі побори без волі й відома його царської величності для приватного його збагачення.

По-третє. Явна його, Мазепина, неправда, викрита для покриття безбожної зміни, начебто він мав від царського двору царської пресвітлої величності перестороги, що хочуть його, всю генеральну старшину та полковників прибрати в руки та в неволю запровадити, а козаків у драгуни та солдати владнати 10, також народ посполитий поработити або за Волгу загнати, а наш край великоросійськими людьми осадити. Хто б, розум маючи, не міг того признати, що то явно вигадана неправда й плевели є ворожі: та чи ж то може статися, щоб царська пресвітла величність, як правовірно-християнський монарх, [так учинив щодо] вірних своїх підданих, які за його та предків його великою милістю від часу до часу є приведені в таке добре учинення і так служили вірно численні літа йому, великому государю. Та й для чого такий невинний гнів на нас завзяти та права наші ламати, особливо знаючи про те, шо наш народ малоросійський до драгунської та солдатської служби є нездібний, окрім свого звичайного порядку козацького, і чому такого прикладу не показано не тільки над нашим народом, але й над слобідськими полками, які живуть у великоросійських містах 11, де неодмінно вони утримуються при старожитніх своїх звичаях та відправляють козацьку, а не драгунську службу? Також, як це статися може, щоб царська величність великоросійських своїх підданих, рушаючи із мешкань їхніх до нашого краю, а нас образивши, захотів за Волгу пересилати без жодної побудної до того причини та пожитку, а особливо чинити це під цей воєнний час, чого і в мирі залишаючись і не мислили нігди чинити? А так явно є, що то сама неправда і душешкідливий наклеп, якого Мазепа заживає для покриття своєї богомерзької зміни, тажбо він ту зміну не для запобігання якому насталому злу вітчизні нашій (якої він як ніколи не був правдивим сином 12, так тим більше тепер став явним супостатом та згубцею) учинив, але для приватної триклятої своєї намисленої честі 13; бажаючи Вітчизну нашу в такий лабіринт та спустошення привести, посильно затяг шведського короля, котрий хоча й увійшов був, але мужністю військ великоросійських та малоросійських біля Стародуба до такого був приведений поводження, що хотів назад відходити на Волинь, як про те всі язики повідали, коли б не він, Мазепа, через зміну свою його знову не затримав і не повернув.

По-четверте. Ще згадує про посилки наших військ на монаршу службу, тлумачачи, начебто для згуби і применшення народу нашого те діється 14, і то є також недійова його брехня, оскільки ми живемо під його великодержавною монаршою рукою, отож наша повинність за благочестиву віру, за монаршу достойність і за спільне добро ставати супроти спільних неприятелів, і, як великоросійські війська під час потреби нас обороняють за монаршим указом, так і нам, за його ж воєнним указом, належить їм допомагати у воєнних оказіях та потребах, адже за те маємо царської пресвітлої величності премилостиву протекцію і живемо при правах та вольностях наших військових.

П’яте. Коли б світлий генерал, Римської та Російської держави князь, його милість Олександр Данилович Меншиков (якому він в наругу докоряє, чого кожному цнотливому не належало б чинити), також його милість київський воєвода, князь Дмитро Михайлович Голіцин із полками похід свій із військом відправляли ніби для якогось промислу над ним, змінником, то це все фальшиві його вимисли, адже коли б хто знав про його зміну або коли б хто хотів його, за монаршим указом, узяти, то і без полків те легко було б учинити. Але князь, його милість, Олександр Данилович обходив простою дорогою неприятеля від Гомеля на Чернігів для безпечнішого з’єднання із головним військом після битви та звитяжства над шведським генералом Левенгофом, а не для якогось іншого замислу йшов. Так само і його милість князь Дмитро Михайлович Голіцин за власною його, змінника, порадою увійшов був до Ніжина із кількома полками, бо він, Мазепа, подав був неправдиво до двору царської величності, нібито по всіх малоросійських полках бунти повстають і для застороги перед тим і для оборони Малоросійського краю тому воєводі похід той призначено, до якого непостійний змінник обіцяв послати від себе наказного із частиною свого війська, і для цього там багатократно наші малоросійські війська бували сукупно з великоросійськими без будь-якої шкоди й підозріння 15.

По-шосте. Аргумент його змінницький більше сміху гідний, аніж є правдивий, ніби від того він змінив, що війська московські не є бойові і від шведа втікають. Таж ми самі тому свідками із багатьма значними полковниками, із старшиною й товариством Запорозького війська, що великоросійські війська при Божій помочі не тікають од шведа, але відважно його б’ють і гонять 16, як це й, цього літа діялося під Дніпром, де велика їхня шведська сила під генералом Розеном була, а потім під Мигновичами на самого короля шведського та його передню кавалерію збройна частина великоросійських драгунів перед усім шведським військом з немалою їхньою шкодою досить відважно била й проганяла, у тій оказії і я сам був. Потім іще під проводом самого його царської пресвітлої величності шведський генерал Левенгоф із військом, якого було шістнадцять тисяч, був на голову збитий од десяти тисяч великоросійських військ, аж мало що із ним залишилося. В Інгрії також генерал Лебекер із дванадцятьма тисячами від пана адмірала Апраксіна був збитий на голову. Та й самого короля шведського військо головне в різних відважних оказіях аж до половини вмалено і далі від находів військ царської величності змалюються, і є надія, що за Божою поміччю і до решти буде знесено і вигнано з нашої Вітчизни. І так Вітчизна наша, Малоросійський край, од того згубці, неприятеля та єретика 17, якого змінник Мазепа за протектора і оборонця нашої православної церкви вибрав через безум, а ліпше сказати — від беззаконня, буде звільнена, адже війська великоросійські не виходять із України, а заступають її від неприятельського наступу. У чому, сам собі він, змінник, перечачи, двояко в одному універсалі пише: спершу написав, ніби він, його протектор, король шведський, не в Україну, але в Москву їде, а потім освідчує, що в середину України вступає, а за ним начебто й Лещинський 18 слідує, із чого [видно] його явну неправду, бо не задля цілості милої Вітчизни нашої, але для її розорення, через його злість закликані й затягнені, ті неприятелі наступають, а коли б не Господь і його, царської пресвітлої величності, правиця великосильна із воїнством нам не допомогла, то й Вітчизна наша запевне через нього, проклятого, по-давньому у рабство лядське потрапила б 19, а церкви Божі в лютеранські костели і в римську унію од тих його гаданих протекторів були б обернені. І як це вуста його боговідступні відкриваються, що тих супротивників церкви православної католицької, і ворогів, і порушників прав та вольностей Польської та Литовської Річі Посполитої, короля шведського та Лещинського називає оборонцями православних церков та вольностей наших. А поправді, хто лишень під протекцію шведського короля піддався, жоден без уярмлення та розору не залишився, як-то Польща та Литва, так і Саксонія, почасти Шльонська земля, які його за протектора прийняли і крайню від нього на себе руїну понесли. 1 хоча Саксонія та Шльонсько із ним і одновірні є, однак цілком од нього пограбовані, а вольності їхні порушені, костели відтак римські у Шльонську на лютеранські обернено, і всілякі їм утиски та неволю учинено. Чого ж ми, православні християни, од нього, як іншовірного та іншомовного, з яким ані народ наш, ані кордони наші жодної близькості та спільності не мають 20, можемо собі чекати? І коли б він хотів боронити нас, а ця його оборона не є нам потрібна, то як зміг би, із-за Балтійського моря і в такій дальній відлеглості живучи, те чинити і церков наших, яких він є супротивником, бути оборонцем? А коли б ми захотіли (чого Боже не дай!) відторгнутися від найпевнішої протекції всемилостивого монарха нашого православного, то мусіли б знову прийти в уярмлення ляхів, а потім до розірвання всім, як це бувало в минулі літа, коли за приводом Виговського й Тетері, таких же змінників, як і Мазепа, відлучилися від високодержавної руки їхньої царської пресвітлої величності, але, пізнавши потім свій упадок, знову знайшли пристановище та спасіння під крильми високоперого російського орла і так по цей час, за Божою поміччю, пробуваємо у щасливому мирі та поводженні. Прецінь із того очевидно всяк може бачити, з якою совістю змінник Мазепа закликає на свідчення небо й землю і на суд Бога всемогутнього, начебто він для добра Вітчизни нашої, а не для своїх приватів ту зміну вчинив і до шведа вдався, залишивши благочестивого і нам одновірного монарха, якого милість і він, ворог та відступник, вихваляє, признаючи, що й княжою честю Римської держави його пошанував 21 і милістю своєю застановився, однак і ту милість проклятою своєю невдячністю поносить, начебто все те чинено для того, щоб він зізволив на рабство України. Але як таким вимислам вірити? Адже жоден знак ніколи до того з боку царської пресвітлої величності не виявився, і коли б те було б у намірі, то вчинено було б і без його, Мазепиного, зізволення. І коли б тільки могли які знаки та початки того виявитися, чого ніколи не бувало і ніхто з нас [нічого] не зазнав, опріч милості царської пресвітлої величності до всього малоросійського народу, як і тепер, при обранні моєму на гетьманство і з вуст милостивим словом і в грамоті своїй монаршій, за підписом власної руки утримувати вольності й права наші зволив усемилостиво обіцяти й забезпечувати, які ніколи від його величності не порушувалися 22. Загалом має Вітчизна наша, Мала Росія, остерігатися того, котрий зве себе сином, а, ліпше мовити, є виродком, злочестивого Мазепи, бо він, за змовою із шведським королем і постановленим од нього ж у Польщі на королівство Лещинським, хоче запродати її для свого ненаситного властолюб’я в давнє гірке лядське ярмо 23. Бо ж кому може король шведський (чого Боже не дай!), коли б узяв силу, після виходу свого із цих країв до своєї Шведської області Вітчизну нашу віддати, окрім свого однодумця Станіслава Лещинського, від якого, як запевне доходять до нас вісті, Мазепі та його сестрінцю Войнаровському уже дано титули у Польщі воєводств? Відтак очевидне його клятвопереступництво і в тому, шо він клянеться, ніби для спільного та ліпшого добра ту зміну вчинив.

Також належить пашквілю його, Мазепине, дорікання, нібито нам дана обітниця від їхньої царської пресвітлої величності ніколи не буде додержана, і то є найочевидніша неправда, адже він жодного документа щодо того показати не може, аби щось супротивне правам нашим, за указом його царської пресвітлої величності, мало діятися і про що ми допоминатися мали у його величності, і те знову не було справлене 24. А що він причислює до порушення прав, нібито його царська пресвітла величність йому, Мазепі, указав учинити по всіх полках компанію 25, то таке належить знати, що ми того указа самі бачили й чули, в якому висловлено було зволення за його ж донесенням із Жовкви, щоб, за давнім звичаєм та постановленням, учинити реєстрових козаків, котрі б у військо ходили і за те з військового скарбу плату брали, а інші, котрі були б у реєстрі, домовством управляли. Але коли панове полковники та старшина щодо того почали просити, аби те відкласти, тоді прислано знову іншого його царської пресвітлої величності указа, щоб те, за загальним проханням нашим, занехаяти. Також і те всім відомо, що всі побори й аренди не від його царської пресвітлої величності, але почасти зі спільної поради й ухвали військової, за давнім звичаєм, постановлені на плату охочому війську, а більше за самовільним, ненаситним його, Мазепиним, лакомством із підвищенням щораз арендового порукавичного та річних стацій, які накладено на наш народ. Цього надлишка тепер, за указом його царської пресвітлої величності, за моїм рейментарством, відставлено, і всіляка полегкість буде учинена народові. Також і в тому він, безбожний змінник Мазепа, честь монаршу неправдиво поносить, ніби скрізь кредит російського народу втрачено через недотримання трактатів і даних обітниць, коли всьому світові відомо, що царська пресвітла величність, маючи союзи зі сторонніми монархами, із цісарем римським 26, із королями данським, польським та прусським, їх святобливо дотримував та дотримує, і в тому славу від всієї Європи має, що слово своє й договори непорушеними утримує, хоча від інших колегіатів йому, великому государю, не дотримуються. З того і з іншого всього може кожен вірний син Вітчизни нашої малоросійської побачити, що цілий згаданий універсал, або пашквіль Мазепин, наповнений неправди і смертоносної отрути, улесною облудою прикритої, і ні до чого іншого, тільки до конечної руїни, нашу Вітчизну, Запорозьке військо і весь народ веде, побуджуючи на згубу нашу, щоб ми, порушивши обіцянку і присягу свою, повстали й воювали супроти православного нашого монарха і піддались у тяжку, невірну, єретицьку шведську неволю або ж також лядську. Про те упоминаю й зобов’язую ваших милостей усіх, від старшого до молодшого, військових та посполитих людей, любов’ю та горливістю Вітчизни, жінок та дітей добронадійним поводженням, а найбільше вірою святою православною, страхом праведного суду та гніву Божого, аби ви затикали вуха від таких усепагубних та звабних листів змінника Мазепи, їх не слухали і причасниками зміни його не були, за яку він од преосвященних архієреїв малоросійських та всього світу публічно з усіма однодумцями своїми проклятий і від Божої церкви відлучений, і взагалі, щоб ви, ваші милості, одностайні всі з відвагою здоров’я стояли за віру православну, за благочестиві церкви і за Вітчизну свою при обороні військ його царської пресвітлої величності великоросійських на кожному місці, за силою своєю, неприятелів громлячи, і на становиська до його війська жодних живностей і запасів не возили, чим могли б його якнайшвидше із своєї Вітчизни вигнати і викоренити, а собі мир і спокійне, згідно стародавніх вольностей наших, одержати мешкання. А ми з місця уряду нашого запевняємо словом нашим гетьманським, що в річній стації та в інших податках, які з утяженням посполитого народу були накладені Мазепою (як вище говорилося), полегкість та ослаб учинимо.

А що згадує він, незбожний змінник, про нещастя, яке сталося Батурину, і про кровопролиття в ньому, хто ж інший до того є причиною, опріч нього? Оскільки малорозсудні люди, які там були, заведені від нього, противилися своєму власному государеві, не бажаючи добровільно здатися на лагідне впоминання і обнадіювання милістю та монаршим ударуванням, відтак, ставши при упорі та супротивності, хотіли місто те з усією військовою гарматою та апартаментами військовими віддати шведському королю, і піднести супроти свого ж монарха неприятельську руку, і государське військо почасти побили, чим було примушене військо царської пресвітлої величності, яке було під командою світлого генерала, князя, його милості Меншикова, штурмом здобувати, і здобули під той час, і, як звичайно, кожен жовнір у помсту за побиту братію свою не швидко міг бути уйнятий від убивства. Однак щодо жінок та дітей, про ґвалтування дівчат і про інше, що написано у змінницькому універсалі, то є сама неправда 27, бо не тільки ті, що не мали в руках зброї, але більша частина із сердюків і з городових військових людей, які були в Батурині, згодом помилувані були і вільно відпущені в доми за указом царської пресвітлої величності від князя, його милості, Меншикова. А щоб іншим, що повинуються указові та змінницьким облудам Мазепиним, такий припадок та монарший гнів не стався, якого не зичимо, то по-християнському і горливо всіх застерігаємо і, закликаючи до однодумності з нами по-колишньому вірності та схильності під високодержавну й міцну руку православно-християнського нашого монарха, щиро бажаємо доброго від Господа Бога здоров’я і спокійного мешкання всім вашим милостям, у чому сприяємо.

Дано в Лебедині, грудня 8, року 1708.

ПРИМІТКИ

Перекладено з книжної української мови за виданням: Источники малороссийской истории, собранные Д. Н. Бантыш-Каменским. — Ч. II. — М., 1859. — С. 197-205.

1 Універсали Івана Мазепи були знищені росіянами та їхніми українськими прислужниками і до нашого часу не дійшли.

2 Таке вмовляла російська пропаганда, зокрема царські маніфести. І. Мазепа хоч і мав дипломатичні стосунки із польським королем, але конкретних заходів щодо переходу його в польську протекцію не відаємо, хіба те, що І. Мазепу та його прихильників цікавили Гадяцькі пакти, які зумовлювали встановлення в Україні протекторального князівства. Через це, можливо, йшлося про титул чернігівського князя, бо титула великого київського князя носив сам король. Шведський король також не збирався віддавати Україну Польщі, хоч у першій порі І. Мазепа та його прихильники того побоювалися, — див. далі маніфеста шведського короля.

3 Аналіз політичної дискусії між І. Скоропадським та І. Мазепою упорядник цього видання здійснив у книзі: Вал. Шевчук. Козацька держава. — К., 1995. — С. 219-223.

4 Демагогічність пасажу освідчують документи нашого видання. Див. листа чорнобильського протопопа від 1654 року, маніфеста до іноземних володарів Ю. Немирича від 1658 року, скаргу царю І. Гізеля (1661), звернення до українського народу Т. Бобровича на основі універсалу П. Суховія і сам універсал (1669), лист до донських козаків І. Брюховецького (1668), універсали Петра Іваненка (Петрика) (1692) тощо.

5 Практика висилки українців до Московщини (через полон, арешти) почалася ще від І. Виговського; немало є історичних свідчень і про російські грабунки українських міст, сіл, монастирів, церков.

6 Йдеться про події війни із шведами, сучасні автору.

7 Полтавським наказним полковником був Григорій Герцик.

8 Російська залога до Полтави ввійшла і, як побоювався І. Мазепа, там і залишилася.

9 Воєвод введено, але збору в царську казну з кабаків у цей час ще не було, як у Росії, бо цей збір ішов на утримання Козацької держави. Контроль за збором податків почала здійснювати в Україні пізніше Малоросійська колегія.

10 Такий намір справді був: див. листа П. Орлика до С. Яворського. — Основа. — № 10. —1862.

11 Слобідські полки не були під гетьманським регіментом, а під безпосередньо царським, російським.

12 Тут повторюється наклеп, ніби І. Мазепа був поляком, а не українцем. Рід Мазепів — давній шляхетський український, закорінений на Білоцерківщині і православний конфесійно.

13 Демагогічний пасаж, узятий із царського маніфесту. Насправді І. Мазепа завжди підкреслював, що ним рухає любов до Вітчизни, а не персональний інтерес (див. згаданого листа П. Орлика до С. Яворського, зокрема клятву І. Мазепи).

14 Пізніше І. Скоропадський увіч переконається, що І. Мазепа мав цілковиту рацію: через дальні походи на війни та канальні роботи російський цар провадив геноцид українського народу.

15 Такі підозри І. Мазепа і справді мав, — його розвідка була на високому рівні, — але фактичних даних на заперечення чи підтвердження цих позицій нема.

16 3 того і з того боку були поразки та перемоги, але позиційна перевага шведів була безсумнівна (див. про це маніфеста шведського короля).

17 Єретики тому, що шведи були протестантами.

18 Станіслав Лещинський, польський король.

19 Див. примітку 2. Про наклепи, ніби шведи хочуть перетворити церкви на костели, див. маніфеста шведського короля. До речі, ця фраза — давній демагогічний шаблон.

20 Саме цей момент бачився повсталими козаками за позитивний: шведська віддаленість не давала б шведам можливості чинити в Україні постійну експансію, як це чинили сусіди — поляки і росіяни.

21 Цією честю мав пошанувати гетьмана імператор Священної Римської імперії, але з цим не встигли, і І. Мазепа князем не став: ще одне свідчення, що ним не керували корисливі спонуки.

22 Порушувались уже тим, що з кожним новим гетьманом автономні права України все більше урізувалися (політика заковтування). Зрештою, самому І. Скоропадському при виборі, в порушення прав та вольностей, статей не дано, фактично він не був обраний, а призначений, — таких порушень з боку царського уряду було немало.

23 З цього пасажу видно, що І. Скоропадський не мислив України без протекційної залежності від чужої держави.

24 І тут згодом І. Скоропадський відчує правду Мазепиних слів на власній шкурі й голові, коли буде встановлено Малоросійську колегію, що й призведе гетьмана до смерті (1722).

25 Практика компанійських поляків уже давно існувала; тут же йдеться про переведення частини козаків по полках на регулярне військо із платнею.

26 Тобто австрійським імператором.

27 Демагогічний пасаж: звірства росіян у тій оказії не знали меж.