Батурін. Сьогодні це мальовниче містечко Чернігівської області, що стоїть на березі річки Сейм. Його історія виступає взірцем швидкоплинності та трагедії української історії. Засноване в першій чверті XVII ст., воно стало резиденцією гетьманів Лівобережної України, і було зруйновано у 1708 році.
Восени цього року минає 300 років цієї жахливої події. Події, за якою стоять тисячі зламаних долей, тисячі загиблих життів, тисячі нездійсненних мрій, тисячі ненароджених дітей.
Пташиним крилом піднялась до небес твоя доля.
Опинившись у вирії Північної війни, віддана та покірна Петру 1 Україна, другого кавалера ордена Андрія Первозданного «за многие его в воинских трудах знатные и усердно-радетельные верные службы»[1], князя Священної Римської Імперії та ін., «власника 48 міс, містечок та сіл і хуторів із 24 816 посполитських дворів з 155 622 душ відданих» [2, 149] йому українців у довічне використання, опинилась перед вибором, й звернула свій зір до шведського імператора Карла XII.
Все, що відбулось потім, описано в художній та публіцистичній літературі не палітрою фарб, а одним кольором, кольором жаху.
Батурин. Що трапилось того осіннього дня, того давнього року ?
« 6. Х. Петро 1, знов післав наказ, щоб Мазепа з своїм військом залучився з його військом проти шведів. На це Мазепа відписав цареві що він свого місця не може покинути, бо в Україні тепер виникли заворушення і він із своїм військом мусить тримати порядок та проти війська Карла XII і Ленінського. У відповідь на таку відмову Петро 1 наказав воєводі Голицину зайняти Україну для удержания народу в послушності й порядкові.
…Мазепа подався до Батуріна, тут переночував і дав наказ боронити Батурін перед військом москальским і виїхав з своїми останками на зустріч шведському королеві Карлу ХІІ…
….З Мазепою пішло всього коло 4 – 5 000 козаків війська, та й кількість скоро зменшувалася, тому що розбіглися.
24. Х. Мазепа із своїм військом прибув до Коропа.
25. Х. Мазепа перейшов р. Десну і пішов на зустріч Карлові ХІІ.
28. Х. Мазепа зустрівся з Карлом у с. Гірках.
29. Х. Меншиков з військом перейшов річку Десну і підійшов до Батурина та розпочав осаду міста. Військо і населення на пропозицію Меншикова здатися, відповіло, що буде боронитися до загину.
2. ХІ. Меншиков взяв підступом і зрадою Батурин…
Українське козацьке військо і населення Батурина було знищено…» [2, 153].
Сучасні українські історики й публіцисти наводять жахливі цифри знищених – від 6 тисяч до 20.
А що про ці події вказують тогочасні, або пізні джерела ??
Щодо джерел. До цієї групи ми віднесемо тільки літописні свідчення, свідчення очевидців, безпосередньо у контексті їхньої участі в цих подіях.
Таким чином до кола джерел увійдуть:
Лизогубівський літопис ( ЛЂтописецъ или описаніе краткое знатнЂйшихъ дЂйствъ и случаевъ, что въ которомъ году дЂялося въ УкраинЂ Малороссійской обЂихъ сторонъ ДнЂпра и кто именно когда гетманомъ былъ козацкимъ.
Варіантъ этой лЂтописи изданъ былъ въ 1856 году г. Н. БЂлозерскимъ въ его сборникЂ, названномъ: „Южно - русскія лЂтописи“, гдЂ онъ помЂщенъ подъ заглавіемъ, нЂсколько видоизмЂненнымъ сравнительно съ издаваемымъ нынЂ списком. [3] Треба зазначити, що він складається із двох частин «» й «Хронологія высокославныхЪ яновельможныхЪ гетманов. » ); «Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки»; «Короткий опис Малоросії»; «Чернігівський літопис»
Погортаємо сторінки літописів.
Лизогубівський літопис. «Тогожъ 1708 года Мазепа, змЂнивши Государю своему, присталъ къ шведскому королю, въ Малороссію пришедшему, въ селЂ ДегтяревкЂ, отъ Новогородка СЂверского верстъ близко 20. Тогожъ года Ноемврія 1 дня Батуринъ Меншиковъ князь Александръ съ войскомъ великороссійскимъ спалилъ и вырубалъ, где были сердюки и охочекоммоніе козаки и надъ ними былъ полковникъ Чечель, который увойшелъ отъ меча хотя былъ, однакъ кумъ его, въ селЂ ОбмочевкЂ, когда онъ утЂкалъ и забЂглъ верхомъ обогрЂтисъ, понеже ввесь обмокъ, да заснулъ на печи, то кумъ пошелъ, ознаймилъ войту и прочимъ и такъ взяли его и поймали и отдали великороссіянамъ; потомъ голову ему въ Глухо†утято. «[3, 47].
Краткое лЂтоизобразительное знаменитыхЪ и памяти достойныхЪ дЂйствЪ и случаевЪ описание. «1708. Король шведскій со всЂмъ войскомъ своимъ подъ Смоленскомъ чрезъ ДнЂпръ рЂку въ Малую Россію перешолъ, а въ ноябрЂ мЂсяцЂ подъ Новгородкомъ СЂверскимъ измЂнникъ Мазепа къ Шведу соединился, и потягли зъ войсками до Полтавы.
Городъ Батуринъ войска государевы доставши, спалили и людей всЂхъ вырубали. Тогда зима прежестокая была: снЂги превеликіе и морозы такіе силные были, что и птицы мерзли. .» [3, 86].
Короткий опис Малоросії. «Року 1708 Мазепа, гетман, змінив к шведу, а Иван [Скоропадский] указом царского величества по давнему обикновению [...] от козаков на гетманство избран, которого сам цар Пет[р Алексіевич], будучи на тот час монаршею своею особою [...] в Глухові, на гетманстві утвердил [...] помиловал [...]. Тогда ж Батурин, город его змінничий, разбитием оного взят князем Мечниковым и разрушен [...] » [4, 2].
Того жъ дня, дано знати цару Петру, же конечне зменилъ ему Мазепа, бо предъ тымъ не вЂрилъ, и когда Кочубей ознаймилъ ему предъ тымъ о змЂнЂ, казалъ Кочубея и Искру стяти, чего потымъ жаловалъ, але вже не въ часъ. И заразъ послалъ зъ войскомъ, князя Александра, Менщикова доставати Батурина, мЂсяца ноеврия дня 9, бо въ немъ заперлися были, зъ розказаня Мазепина, сотникъ батуринский Чечель и Филипъ, реентъ, зъ сердюками; и gды пришолъ Меншиковъ подъ Батуринъ, давано огню зъ гарматъ велми зъ Батурина, але Меншиковъ заразъ добылъ Батурина и сплюндровалъ его огнемъ и мечемъ, а Чечеля, сотника, и Филиппа, реента спартесного, побралъ живцемъ и въ Глухо†почвертовано ихъ, зъ росказаня царського [6, 25].
Ригельман О.І. «Генерал князь Меньшиков приступает с корпусом к Батурину
Генерал князь Меньшиков, отбыв от государя на другой день с корпусом, приступил к Батурину, который застал уже затворенный и ворота землею засыпанные. В нем находились начальнейшие Мазепины единомышленники: полковник Чечель наказным гетманом, Полтавского полку полковник же Эрцик, сотник Димитрий, есаул артиллерии Фридрик Кенигсек, немчин. В город посылан был сперва от князя Меньшикова сотник Андрей Маркович, человек к тому способный, однако ж приход его туда тщетен был; начали было мятежники терзать его и смертию грозить, и с тем приведен к Чечелю, которой княжеское предложение сказал им, что они довольно знают уже о измене Мазепиной, и увещевал сего для их, чтоб они пред таким государевым министром не затворялись, будучи и сами такие ж люди государевы; но он отправлен от них с таким объявлением, что они делают то по ригиментарскому, то есть, командующего, повелению, а измене отнюдь верить не могут. Потом приезжал лодкою через реку Сейм к Батурину, киевский воевода и наместник смоленский, князь Димитрий Голицын, которого, не допуская до города, на берегу встретили посланные от Чечеля, коим он также предлагал и объяснил им ясно о Мазепином поступке и увещевал их весьма смириться им. Только и он с таким же ответом отправлен был, к тому еще некоторые мятежники слова поносительные употребили и из ружей с пулями в след провожая, по нем стреляли. В вечеру того ж дня прислали изменники к князю Меньшикову, стоявшему за рекою, квартирою в избе одной, с уверением о неизменной хотя б изменил гетман, верности своей к государю, и просили, чтоб им в городе запершись, на рассуждение три дни дали высидеть, но прошение их, как оное состояло только в том, чтоб дождаться Мазепы со шведами, князем отказано было, так как явная и злостная хитрость их, а дано им только времени намыслитися чрез оную ночь до утра; точию как скоро изменники от возвратившихся о том сведали, тотчас злобу свою известили выстрелами несколькими из пушек с ядрами на квартиру княжую.
Приступ к Батурину и штурмование крепости его
В утренний же наступивший день, то есть, 2 числа ноября, князь Меньшиков сделал на город приступ, и оный коль скоро нашел от изменников себе жестокое супротивление, и что они столь ожесточи-/536/лись, то повелел тотчас штурмовать, с тем, чтоб не щадить ни одного человека, кроме начальников их и двух полковников сердюцких, буде можно, яко главных в крепости оной бунтовщиков и изменников, представить к нему для доставления государю, к учинению им достойной казни, а прочее все, исключая орудия, предать в добычу солдатам, что в самое короткое время и исполнено: город одержан, люди все мечу преданы, как в крепости, так и в предместье, без остатку, не щадя ниже младенцев, не только старых. Начальники, кои убиты не были и которые скрыться не могли, те пленными взяты, богатство Мазепино великое в добычь побрано, орудие с нарядами забрано, а провиант и припасы, ради шведов заготовленные и здание всякое, сокрушены и огню преданы, крепость разорена и совсем опровержена, и с тем без возобновления оставлена. Что все соверша, тот же час, о благополучном успехе, князь, через письмо свое, государя, бывшего уже в местечке Воронеже, уведомил, что город Батурин, где Мазепа изменник имел свою резиденцию, достали не со многим уроном людей, приводцы изменнические многие в руки достались, как равно есаул артиллерии Кенигсек, жестоко раненный скрывающийся найден, а полковник Чечель ушел было, но от козаков, на то посланных, в некоем селе пойман.
Взятые в Батурине изменники отсылаются в Глухов
Сих изменников взятых всех князь Меньшиков отправил в Глухов, из которых Кенигсек дорогою, под городом Конотопом, умер и там мертвый, на колесо вскинутый, оставлен» [7, 535-536]. 1848 рік.
«Менщиковъ, увЂрясь на Полковника и его Старшину, приступилъ къ городу и вошелъ въ него на разсвЂтЂ со всею тихостію и когда Сердюки, поводомъ вчерашней ихъ викторіи, напились до пьяна и были въ глубокомъ снЂ, напалъ онъ со всЂмъ войскомъ на сихъ сонныхъ и прочинающихся, безъ обороны рубилъ ихъ и кололъ безъ всякой пощады, а виднЂйшихъ изъ нихъ перевязалъ въ крюкъ. ОтдЂлавшись такимъ образомъ отъ Сердюковъ, Менщиковъ ударилъ на гражданъ безоружныхъ и въ домахъ ихъ бывшихъ, кои ни мало въ умыслЂ Мазепиномъ не участвовали, выбилъ всЂхъ ихъ до единого, не щадя ни пола, ни возраста, ни самыхъ ссущихъ младенцевъ. За симъ продолжался грабежъ города отъ войскъ, а ихъ начальники и палачи занимались, между тЂмъ, казнею перевязанныхъ Сердюцкихъ Старшинъ и гражданскихъ урядниковъ. Самая обыкновенная казнь ихъ была живыхъ четвертовать, колесовать и на колъ сажать, а дальше выдуманы новые роды мученія, самое воображеніе въ ужасъ приводящіе. И удивительна ли сія жестокость въ такомъ человЂкЂ, каковъ Менщиковъ? Когда онъ былъ пирожникомъ и разнашивалъ по Моск†пирога, то слишкомъ ласкался къ тЂмъ людямъ, кои пироги его покупали, а когда сталъ Княземъ и полководцемъ, то уже слишкомъ варварски терзалъ людей, оставившихъ ему превеликія богатства. Трагедію свою Батуринскую кончилъ онъ огнемъ и жупеломъ: весь городъ и всЂ публичныя его зданія, т. е., церкви и присудственныя мЂста съ ихъ архивами, арсеналы и магазейны съ запасами, со всЂхъ сторонъ зажжены и превращены въ пепелъ. ТЂла избіенныхъ христіанъ и младенцевъ брошены на улицахъ и стогнахъ града „и не бЂ погребаяй ихъ!“ Менщиковъ, спЂша отступленіемъ и бывъ чуждъ человЂчества, бросилъ ихъ на съЂденіе птицамъ небеснымъ и звЂрямъ земнымъ, а самъ, обремененный безчетными богатствами и сокровищами городскими и національными, и взявъ изъ арсенала 315 пушекъ, удалился отъ города и, проходя окрестности городскія, жегъ и раззорялъ все, ему встрЂчавшеесь, обращая жилища народныя въ пустыню.»[8, 207]
«Батурин був сильно укріпленим містом із дуже. численною артилерією. В ньому був великий склад бойових запасів. Оборонці Батурина готовилися вірно виконати наказ свого гетьмана, і коли генерал Меньшіков із передовими московськими силами за кілька день після виїзду Мазепи наблизився до Батурина, його зустріли гарматними вистрілами. Цар Петро дуже скоро довідався про відпадення від нього Мазепи. Велике було здивовання й переляк царя, але він скоро оговтався в новій ситуації, як і взагалі умів не тратити присутности духа в найкритичніші моменти. З блискавичною швидкістю приймає він одне за другим важливі рішення. Він видає універсал до всього українського народу, оповіщає Мазепу зрадником, обвинувачує його в тому, що ніби він хоче віддати Україну в польську неволю й силоміць обернути українців у католицьку віру; він закликає український народ залишатись йому вірним і обіцяє йому такі вольності, яких, мовляв «не має ні один народ у світі». Далі він наказує козацькій старшині зїхатись у Глухові, щоб вибрати собі нового гетьмана. З другого боку він дає Мєньшікову наказ штурмувати Батурин і вжити всякого терору, щоб від самого початку відстрашити населення України від спілки з шведами.
Меньшіков зробив так, що наказав йому цар. Хоча штурм Батурина був відбитий його оборонцями, але в ту саму ніч один зрадник показав москалям таємний підземний хід до кріпости, й москалі прорвалися в Батурин. Козаки й усе цивільне населення геройськи оборонялись, але були переможені. Страшна була помста Мєньшікова: все населення поголовно, не виключаючи жінок і дітей, було вирізане, місто було зруйноване й спалене. Від блискучої гетьманської столиці залишились обсмалені руїни, калюжі крови й гори людських трупів. Ті козаки, які попали живими в полон, особливо начальники, були по варварськи замучені, й їх замордовані тіла були привязані до дощок та пущені плисти рікою Сеймом, щоб дати знати про долю оборонців Батурина. Зробивши своє нелюдське діло, Меньшіков мусів поспішно відступити, бо вже наближалися шведи й Мазепа.»[9].
Впродовж ХІХ – ХХ ст. події у м Батурин будуть замовчуватись, а діяльність І Мазепи набуде ідеологічного забарвлення.
І тільки в кінці ХХ ст.., із здобуттям незалежності, історія знову повернеться до Батурина. Батурина – символа козацької самовідданості, символа героїчного минулого українського народу.
Список літератури
1. Дружбинський В. Кожен народ має ті нагороди і звання, на які у нього вистачає фантазії // Дзеркало тижня.- № 10.- 15-21 березня 2003.
2. Зеркаль С. Руїна козацько-селянської України в 1648-1764-1802 роках. - Новий Йорк, ЗДА. 1968.- 250 с.
3. Южнорусские летописи, открытые и изданные Н. Белозерским. - Т. I. - Киев, 1856. - С. 45-106.
4. Міцик Ю. Невідома редакція «Короткого опису Малоросії» / Історіографічні дослідження в Україні. Науковий збірник. -К., 1999. - Вип. 7. - С. 133-154.
5. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Пер. із староукр. - К.: Т-во «Знання» України, 1992, - 192 с.
6. Черниговская летопись по новому списку (1587-1725) и Коломацкие челобитные / Изд. Ал. Лазаревского. - Киев, 1890. - 44 с.
7. Рігельман О. Літописна оповідь про Малу Росі. Та її народ і казаків узагалі.-К.: Либідь.- 768.
8. Конискій Г.. Исторія Русовъ, или Малой Россіи. -М., 1846. - С. 200-215.
9 Дорошенко Д. Нарис Історії України. – Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1996, К.: Глобус, 1992.