За три дні до Різдва 1731 року шинкарці Наталці Розумисі з хутора Лемеші на давньому поштовому тракті з Чернігова на Козелець приснився віщий сон. Нібито в її козацькій хаті під дубовим сволоком засяяли водночас і сонце, і місяць, і зорі. Сон пророкував казкове майбутнє її дітям.
До церкви сусіднього села Чемер на різдвяну Службу Божу заглянув полковник Федір Вишневський, який із царським обозом віз токайське вино з Угорщини для імператриці. Голос старшого Наталчиного сина Олексія Розума так його вразив, що забрав хлопця до Петербурга, аби порекомендувати у придворну капелу. Там красеня з Лемешів побачила й закохалася по самі вуха донька Петра I Єлизавета. Невдовзі зробила його своїм фаворитом і пожалувала графський титул. До козацького прізвища додали шляхетне -ський і Розуми стали Розумовськими. 24 листопада 1742 року Єлизавета повінчалася з ним, але таємно. Тому при дворі пліткували, що ”всемилостивейшая государыня с Алексеем Григорьевичем Разумовским живет блудно”. А поза очі називали його ”ночным императором”.
Коли Олексієвому молодшому брату Кирилові виповнилося 14 років, він забирає його до Петербурга. Між придворними ходила байка, що коли по Кирила, який буцімто пас свиней, приїхав офіцер зі столиці, то той зі страху заліз на дерево. Два роки йому дають уроки в Петербурзі, а згодом під опікою графа Григорія Теплова ще на два роки відправляють доучуватися в Європу й заразом трохи побачити світ.



Імператриця Єлизавета Петрівна дуже боялася, коли її ”Ольоша”, як вона називала свого фаворита, іноді занадто прикладався до горілки. Тоді він любив бити і вельмож, і слуг

До Петербурга Розумовський-молодший повертається 18-річним. ”Он был хорош собой, оригинального ума, очень приятен в обращении, — згодом писала про нього Катерина ІІ, наступна цариця, — и умом несравненно превосходил брата свого, который тоже был красавец, но был гораздо великодушнее и добрее его. Все красавицы были при дворе от него без ума”. На прийоми приходив з агатовою палицею, всіяною діамантами, що коштувала 20 тис. руб. Царський двір, який годі було чимось здивувати, був шокований. Досхочу нафліртуватися він не встиг: імператриця Єлизавета Петрівна власноручно сватає за нього свою фрейліну й родичку Катерину Наришкіну.
Прихильна до України Єлизавета 5 липня 1747 року підписала указ ”Об избрании в Малороссии гетмана за прежними правами и обычаями”. Ішлося в ньому і про фактичне призначення гетьманом молодшого брата її фаворита. Але Кирило Розумовський не спішив змінювати бурхливе придворне життя на державні клопоти правителя. Справа затягнулася на три роки.
Нарешті 22 лютого 1750-го гетьманом його ”обрали” без нього: Розумовський був у Петербурзі. До гетьманської резиденції в Глухові прибув аж у липні наступного року. Він не любив цього міста й одразу заявив про намір перенести столицю до Батурина. Мріяв відкрити там університет — такий, як у Берліні чи Страсбурзі, де він навчався. Столичний архітектор шотландець Чарльз Камерон будував йому в Батурині палацовий комплекс. Взагалі ж, він частіше жив у північній столиці, аніж у Глухові. За 14 років гетьманування був там разів чотири.



Про Олексія Розумовського цариця Катерина II писала, що він був одним із найкрасивіших чоловіків, яких вона зустрічала у житті

Історики сперечаються, ким більше був Кирило Розумовський: українським гетьманом чи російським графом. Приміром, 1754 року він ліквідував митні збори на українсько-російському кордоні, що традиційно поповнювали гетьманську скарбницю. За це отримав із прибутків прикордонних митниць 50 тис. руб. щорічної компенсації у власну кишеню. Водночас намагався модернізувати козацьку Україну. Планував переозброїти військо за вимогами часу й замовив у Тулі понад 20 тис. рушниць. 1756 року вийшов перший військовий статут, що передбачав муштру й новий однострій. Спорудив текстильну фабрику в Батурині. 6 липня 1761-го через шкоду здоров’ю суспільства своїм універсалом заборонив зловживати винокурінням у Гетьманщині. У 1760–1763 роках запровадив судову реформу.

Він мав намір перенести столицю до Батурина

Гетьманську владу Кирило Розумовський хотів зробити спадковою. Про це написали ”Прошение малороссийского шляхетства и старшин, вместе с гетманом о восстановлении разных старинных прав Малороссии” і 1763-го подали новій цариці Катерині II. Вона нібито була боржницею Розумовського-молодшого: без допомоги гетьмана, який водночас був командиром Ізмайловського гвардійського полку, навряд би так швидко позбулася свого чоловіка і стала імператрицею. За участь у палацовому перевороті в липні 1762 року Кирила Розумовського навіть пожалувала у сенатори та генерал-ад’ютанти, він отримав довічний оклад у 5 тис. руб. на рік. Та аж такою вдячною Катерина не була: ”прошение” стало приводом для остаточної ліквідації гетьманства 1764-го. Секретна настанова цариці-німкені була така: ”должно стараться, чтоб век и имя гетманов исчезло”.
Катерина ІІ понад 11 років не дозволяла йому з’являтися в Україні. Кирила Розумовського то носило закордоном, то він вів безтурботне життя в обох російських столицях. Наостанок таки повернувся до Батурина — прожив там останні 9 років і спочив 15 січня 1803-го. Заповів поховати себе в склепі-мавзолеї збудованої ним Воскресенської церкви. Її звели на місці зруйнованого мазепинського Троїцького собору. 1927 року радянські чиновники від культури відкрили його саркофаг, забрали коштовні речі, а склеп засипали землею.
________________________________________
Наталку Розумиху при царському дворі вважали відьмою

Донька козака Дем’яна Наталка у 16 років вийшла заміж за козака Григорія Розума . Чоловік пив, рано овдовіла. Портрет матері графів Розумовських зберігається у Чернігівському художньому музеї

Городовий козак Козелецької сотні Київського полку Григорій Розум напідпитку нібито любив повторювати: ”Що то за голова, що то за розум?” й від того пішло їхнє родинне прізвисько.
Під час першого візиту до Москви Наталка Розумиха не відразу впізнала свого старшого сина в ”панському” вбранні. А коли її, також уже переодягнену в усе ”панське”, повезли до палацу, вона раптом впала на коліна перед велетенським дзеркалом із позолотою: своє відображення в ньому вона прийняла за імператрицю.
Біограф родини Розумовських Олександр Васильчиков писав, що Розумиха любила хвалитися своїми дітьми: ”Сыновья мои родились счастливыми: когда Алеша хаживал с крестьянскими ребятишками по орехи и грибы, он их всегда набирал вдвое больше, чем товарищи. А волы, за которыми ходил Кирюша, никогда не заболевали и не сбегали со двора”.
При дворі пліткували, що Розумиха відьма і своїми чарами нібито приворожила імператрицю до свого сина Олексія. На гроші, які він їй надсилав, по смерті чоловіка вона викупила шинок у Лемешах (нині село на автотрасі Київ–Чернігів, за 8 км від Остра) і жваво там шинкувала. Під час поїздки влітку 1744 року до України імператриця Єлизавета Петрівна спеціально заїхала до Козельця, де на той час жила ”матушка Наталья Демьяновна”, щоб її провідати.

Праправнучка гетьмана кинула бомбу в Олександра II

Із Катериною Наришкіною Кирило Розумовський мав 11 дітей: шестеро синів — Олексія, Петра, Андрія, Лева, Григорія та Івана — і п’ятеро доньок — Наталію, Єлизавету, Анну, Парасковію і Дарію, що померла 9-річною. Олексій у 1810–1816 роках був міністром народної освіти. Андрій — граф, згодом князь — послом Російської імперії в європейських державах. У Відні приятелював і був меценатом композиторів Гайдна, Бетховена і Моцарта. Григорій став відомим геологом. На його честь названо мінерал ”розумовськіт”.
Нащадки Розумовського були губернаторами Санкт-Петербурга й Таврії, розбудовували Феодосію. А праправнучка Софія Перовська — ”революціонерка-народниця” — у березні 1881 року кинула бомбу в царя Олександра ІІ.
Один зі спадкоємців гетьмана — Микола Розумовський у 1930–1940-х став футбольним воротарем московського ”Локомотива”. Його син Віктор грав як нападник. Інших у XX ст. розкидало світом. Один із нащадків — граф Андрій Розумовський із нареченою Урсулою — наприкінці серпня 2004-го прилетить аж із Аргентини, щоб обвінчатися в Козельці — у церкві, збудованій його предками.

http://gpu.ua