ГОЛОДОМОР 1932-1933 РОКІВ НА УКРАЇНІ.

На початку ХХІ ст. українські історики лише наближаються до реальної статистики кількості загиблих у національній катастрофі 1932-1933 років. Р. Конквест визначає кількість загиблих у 5 млн., Н. Верт – від 4 до 5 млн , С. Кульчицький – 3,5 млн., В.Цаплін, наводить данні , що тільки за 1933 рік у республіці померло 2,9 млн осіб [1,348-349].

Точно так різняться і погляди істориків на причини небаченного за всю історію України голодомору . В.В. Світлична бачить таку причину у жорстокості “ З якою проводилась хлібозаготівля 1932року”[12,177],В.А. Смолій у “непосильному плані хлібозаготівлі”[7,68].

О.Д. Бойко [1,348] наводить різні точки зору з приводу цього питання, поділяючи їх за певними ознаками на три групи.

1.Західні історики. Дж. Мейс, Р. Конквест. Виокремлюють національно – політичні фактори.

Зокрема, О.Д. Бойко наводить вислів Дж. Мейса “Москва пов’язала українське селянство з українським націоналізмом як загрозу імперським інтересам… Сталін , Каганович, Постишев, та інші запланували у Москві знищення українського селянства як свідомої національної верстви і нещадно здійснили це на Україні в 1932-1933 роках засобом штучного голоду”[1, 348]. Його позицію підтримує Р.Конквест-”… голод запланувала Москва для винищення українського селянства як національного бастіону…і не тому, що вони були селянами , а українцями-селянами”[1,348].

2.Дослідники, які акцентують свою увагу на штучності та організованості голодомору 1932-1933р.р. “Саме ретельна організації екзекуції надала українському голодному терору характер геноциду”,-Ален Безансон[1,348], “голод 1932-1933 років був планово підготовлений і здійснений”- такої точки зору дотримуються як західні дослідники так і вітчизняні.

3. Дії соціально-економічних чинників. Н.Івницький , В.Морочко , В.А.Смолій, та ін.” насильницька хлібозаготівля”[1,348], “жорстокість, з якою проводяться хлібозаготівлі”[12,177],повернення до продразкладки та інші.

Підводячи підсумок, О.Д.Бойко акцентує увагу на монографії

Кульчицького С.В., Даніленко В.М., Касьянова Г.В. [8,120], в якій, використавши метод синтезу вони дістаються висновку, що не може бути однієї конкретної причини, і всі точки зору треба синтезувати.

На нашу думку такі точкі зору мають певну хибу - вони обмежені у часі, тільки кінцем 20-х – початком 30-х років ХХ ст. І таким чином порушують принцип послідовності вивчення історичних подій, обмежуючи його у часі, і, звідсіля, у просторі, що, у свою чергу, впливає на усвідомлення та аналіз історичної події.

25-26 жовтня 1917 року, більшовики, на чолі з В.І.Уляновим – Леніним, захопили владу, здійснивши державний заколот. Центральна Рада засуджуе переворот, не визнає владу більшовикі, акцентуючи увагу на тому, що ”влада повинна належати усій революційній демократії, а не більшовикам, які становлять лише її частину”[12,147]. Саме з цього моменту і починаються стосунки України з “більшовицькою” Росією. “ Україна стає першим великим прикладом примусового встановлення радянської влади у східноевропейській країні, незалежність якої було визнано Леніним у 1918 році”[4,40].

Не задовольнившись результатами зїзду Рад 16-17 грудня 1917 року, більшовики ( а вони отримали тільки 11% голосів ), переїхали у Харків, зайнятий Червоною армією, де і скликали свій з’їзд Рад( 200 делегатів представляли 89 рад із 300). 25 грудня з’їзд заявляє про створення “радянського уряду” на україні. І не дивлячись на суверенність України, “радянський уряд” за допомогою Червоної армії увійшов до Київа. В Київі, як і по всій території України розпочато “червоний терор”. Внаслідок якого в Києві загинуло “до 5 тис. чоловік”[12,148].

“ У ході ліквідації буржуазних державних органів і встановлення Радянської влади розвивалась висока активність…Але, в цій роботі … допускались і помилки “[13,53]. Самі більшовики віднесли до такої помилки створення Донецько – Кріворізьської республіки швидко і негативно. Причина дуже проста-“виділення Донецького і Криворізьського басейнів-найбільш промислових і робітничих регіонів України – ослабляло пролетарську базу Радянської влади на Україні…”[13,53].Ось чому секретар ЦК і голова ВЦВК Я.М. Свердлов відповів “Відокремлення вважаємо шкідливим”[13,54]. І це тільки за два регіони , а що казати за всю Україну. “Більшовики не припускали навіть думки про передання в Україні політичної влади на партійному рівні в руки самих українців"[4,41].

Ми не будемо описувати увесь перебіг історичних подій 1917 – 1920 років, а констатуємо, що на початку 1920 року Радянську владу на Україні було відновленно втретє і остаточно.

Але, як ми бачили в подіях створення Донецько – Кріворізьської республіки, більшовики “конче потребували життево необхідного їм українського промислового, сільськогосподарського, людського потенціалу, природних богатств, тощо” [4,43].

11 лютого 1919 р. із Москви спускається вказівка про вилучення , без відшкодування (тобто без повернення, або сплати) понад норму споживання визначену у 286 пудів на душу населення. Наслідок-“ близько 300 повстань між липнем та квітнем “[4,44].

По всій території України встановлюється режим побудований на “марксистсько – ленінській теорії класової боротьби “.Яку більшовики розглядають як “ бортьбу між суспільними класами, інтереси яких несумісні або суперечать один одному”. Що у свою чергу повинно привести до” соціалістичної революції та встановленню диктатури пролетаріату”[14,116]. Яку пояснюють як “ влада робітничого класу,… внаслідок соціалістичної революції…, яка встановлюється внаслідок застосування самої широкої демократії для робітників”[14,75].

Насправді, “ широка демократія” проявилась у вигляді застосування інституту заручників, безумовний масовий ростріл “ ни малейших колебаний, ни малейшей нерешительности в применении массового террора”[9,43]. Як зазначає Лев Крайній ( редактор органу ВУЧК «Красный Меч» “для наснет и неможет быть старых устоэв морали и гуманности, выдуманных буржуазией для угнетения и эксплуатации низших класов “[5,49].” У разі, якщо буржуазний гад підведе голову, перш за все впадуть голови заручників”[5,67]-доповідає голова Харківського губвиконкому Кон. У Києві у 1918 році страчено 2000 офіцерів, в Одесі понад 400 морських офіцерів, лише в Києві до сер. 1919 року більшовики вбили не менш 12000 чоловік”[5,67].Відступаючи з Вінниці та Кам’янець –Подільського, більшовики розстріляли 217 заручників- селян , вчителів, лікарів, тощо”[5,67]. Розстрілювали не тільки військових, але й хворих в лазареті, медсестер, вчителів, жінок та дітей. В Криму, після визволення від військ Врангеля, “Коли в містах розстрілювати вже не було кого , почалися массові розстріли в селах”[5.68]. Відбувається фізичне знищення не тільки політичного супротивника , але , в більшості своїй, населення взагалі. Наказ № 69, по Києвському округу вимагав застосовувати масовий ткрор проти заможного селянства аж до винищення їх поголовно.

Таким чином , на протязі 1918-1920 р.р. більшовики не тільки обрали, але й відпрацювали методи боротьби із укранським народом не тільки за утримання політичної влади, але й позбавлення його національної свідомості. Методи, які базувались на позбавленні економічного потенціалу українського народу через розвал економічного життя , знищення виробника, як клас, продрозкладку, які підтримувались військовими багнетами. По- друге, фізичне знищення усих, хто так, або інакше не підтримує дії, або не поділяє погляди більшовиків - через інститут заручників, та розстріл, які теж тримаються на військових багнетах, де влада і справедливість належіть “ людині із гвинтівкою”, підкріплена мандатом, яка ототожнюється із “диктатурою пролетаріату”, а частіше і без мандата; зброя , страх покарання, саме покарання – це і є влада. І, по – трете, “все з України у центр”. Причому, дуже важко простежити де закінчується один і починається інший метод. Як правило, більшовики використовували “ синтез” методів, “який призвів до зменшення чисельності населення України на 8 млн. чоловік”[5,77].

Дійшовши до такої методи “класової боротьби”, більшовики вже не віступлять від неї ні у 20-ті, а ні у 30-ті роки ХХ ст.

Голод 1921-1923 років, знов таки, його причини, історики розглядають по різному. Наприклад, Бойко О. Д. “Катострафічна посуха та неврожай 1921 року…”[1,330]. Колектив під керівництвом В.А. Смолія ” У 1920 році жорстока посуха…”[10,51]. Лях Р.Д., (разом із колективом ), “ велика посуха, та неврожай у 1921 році охопили основні зернові центри – Поволжя, Північний Кавказ, Південь України”[16,249]. Але, на відміну від попередників додає “Деградоване продрозкладкою сільське господарство не змогло протистояти великомасштабному стихійному лихові”[16,249].

Але, більш справедливо, не обмежуватись однією причиною, а простежити увесь “комплекс” “методів класової боротьби”. І тому, ми виокремимо :

1.Розорення українського селянства в 1918-1920 р.р.,внаслідок політики “військового комунізму”, продрозкладки; через фізичне знищення виробника,

2.Вивезення, незважаючи ні на що “всього у центр.”

3.Продовження “класової боротьби”, з метою “зламати опір контрреволюції”. А насправді спрямований на фізичне знищення і українського виробника, і носія національної свідомості.

4.І, ось тільки після цього, жорстока посуха.

Розорення селянства на протязі 1918-1920 р.р. ми бачили вище. 1921 рік приніс переход до НЕПу, який замінює продрозкладку продподатком, але на Україні продподаток залишився і на врожай 1922 року, замість врожаю 1921 року.

Вивезення в “центр” відбуваються на протязі 1921-1923 роках: “ У 1921-1922 р.р. хлібний дефицит степових губерній України становив майже 35 млн. пудів. Тогож часу до РСФРР було вивезено 27 млн. пудів зерна. Хлібний дефіцит у 1922-1923 роках скоротився до 20 млн. пудів, причому він перекривався із запасом ( у 15 млн. пудів ) зерновими залишками у врожайних губерніях. Проте продовольчі ресурси України, значною мірою були вичерпані хлібозаготівельними органами. За неповними данними, з УСРР було вивезено майже 18 млн пудів зерна: 2,5 млн. пудів до РСФРР і більше 15 млн. пішло на експорт.”[1,330]. Тобто один напрям вивезення до Москви, Пітера, та Поволжя, другий- експорт українського зерна. ”Установить количество хлеба, которое Украина обязана дать России как минимальное, в 30 млн. пудов,даже в ущерб собственному снабжению”[5,88]. Як наслідок, голодує населення місцевостей, які мали найвищу врожайність.

“Голод на Україні вперто не помічали партійні інстанції”[16.52]. І, зрозуміло така ситуація приводить до непокори селянство. І знов на допомогу органам на місцях приходить ВУЦВК ”… усилить работу выездных сессий ревтрибунала, а где их нет- срочно организовать таковые в небандитских уездах, причем трибуналы должны открывать свои действия в случае не только массових, но и одиночных отказов выполнения налога…”[2,14; 5,88]. А протистояння зголоднілого люду показувались як залишки петлюрівців, які ведуть петлюрівську агітацію, “банды разодеты в малоросийские костюмы, говорят на украинском языке”[2,20-24; 5,89].

Причому, продовжуе існувати інститут заручників 15 листопада 1921 року, Вознесеньський повіт, “ Взять в каждой волости от 15 до 25 человек заложников из кулацкого и середняцкого населения. В случае, если какое-либо село отказывается дать подписку о круговой ответственности или же, дав подписку о выполнении налога в 48-часовой срок, и по истечении времени продналог не будет выполнен, такие села будут объявлены врагами Советской власти. Половина заложников будет судима, вплоть до применения высшей меры наказания – расстрела, после чего будет взята новая группа. Все наличие зерно-хлеба и зерно-фуража… будет конфисковано”[2,28; 5,89].

В сучасній історичній літературі достатньо важко знайти загальну цифру кількості загиблих в цей період, але Р. Конквест важає, що вона сягає близько 5 млн. осіб[4,62].

У грудні 1925 р. на ХІV з’їзді ВКП(б) проголошено курс на індустріалізацію. Він передбачав перетворення СРСР з аграрної країни у промислову. “ Вилучення коштів з сільського господарства, економічна руйнація села, насамперед, українського, зниження матеріального добробуту і нещадна експлуатація трудящих мас під демагогічними гаслами стали головними джерелами фінансування індустріалізаціі”[16,263].

У свою чергу у 1927 році проголошується курс на колективізацію.

Здійснення індустріалізації за рахунок сільського господарства призвело до посилення тиску на селян: збільшився продподаток, заборона вільної торгівлі, надлишки здаються державі за державними розцінками, що призвело до хлібозаготівельної кризи 1927-1928 років. І знов, уряд повертається до силових дій, опробуваних у 1918-1920, 1921-1923 роках. Проти селян, що не погоджувалися віддавати хліб, застосовувались надзвичайні заходи- тюремне ув’язнення, конфіскація майна, переселення у віддалені регіони, “обмежена експроприація” куркульського хліба. Внаслідок цих дій з України було вивезено за січень-лютий 1928 р. 70 млн. пудів зерна[16,271].Зрозумілао, більша частина йшла на експорт ( валюту вимогала індустріалізація), а частина йшла до центру. Що призвело до повторення кризи хлібозаготівлі 1928-1929р.р. І з листопада 1929 року проголошено курс “ суцільної колективізації”, яка супроводжувалась “ політикою ліквідації куркульства як класу”.

Період до 1928 року як підкреслює Р.Конквест,характеризується “Втратою безпосереднього контролю з боку держави над селянами і супроводжувалась одночасною втратою адміністративного контролю з боку місцевих органів влади “[4,85]. В певному розумінні подвійна влада- місцеві ради і сільські громади, які були більш впливові на економічне життя села, і контролювались, як правило заможними селянами та середняками, а також впливали на діяльність рад. На XV з’їзді партії “В.Молотов заявив: вигнані з Рад куркулі “ намагаються окопатися в громаді”[4,85].

Спроба визначити обличчя “куркуля” викликала палки суперечки, але так і не визначилось, звівши до “рис”- експлуатує наймитів, експлуататор, власник майна, классовий ворог. Від економічного до політичного.Однак вони становлячи 3-5% селянських господарств давли 20% усього хліба[4,85]. Такаж плутанина виходила із сільськогосподарськими “найманими робітниками”, які мали і власне господарство і живий інвентар, точн так як і “незаможні селяни”. Але, як би то не було, виходячи із “класових міркувань” ставка робиться на союз із сердняком у “боротьбі” із куркулем.

В зернові зони відрядили 30 тисяч активістів. В селах зорганізовувались надзвичайні трійки, із повноваженнями контролювати місцеву владу. Але сама влада вдарила і по середняках витіснивши їх із сільрад, та обмеживжи громаду за законом від 10 січня 1928 р. А 27 грудня 1929 р. Сталін оголосив завдання “ліквідувати куркульство як клас” з усією “пролетарською ненавістю” ( яку ми бачили на протязі 1918-1923 років), що у поєднанні із постановою ЦК ВКП(Б) від 5 січня 1930 року з визначеними темпами колективізації виступає як засіб тиску на усе українське селянство, як носія національної економіки.

І саме з цього часу ми не можемо інакше ставитись до причин голодомору 1932-1933р.р. на Україні, як свідомої акції ВКП(б), спрямованої не тільки на знищення дрібнотоварного селянського укладу, але й його носіїв методами “класової боротьби”. Підпорядкування сільського господарста центру з метою розпоряджатися наслідками трудової діяльності. Ліквідація на Україні носіїв національної економіки.

А голодомор 1932-1933 років розглядати інакше ніж геноцид проти українського народу, який проводився свідомо на протязі 1918-1933 років і коштував українському народові за різними данними 13-20 млн. осіб.

І тому до причин голодомору 1932-1933 р.р. ми відносимо і національно – політичні фактори “Москва пов’язала українське селянство з українським націоналізмом як загрозу імперським інтересам… Сталін , Каганович, Постишев, та інші запланували у Москві знищення українського селянства як свідомої національної верстви і нещадно здійснили це на Україні в 1932-1933 роках засобом штучного голоду”[1, 348].

І штучність та організованості голодомору 1932-1933р.р. “голод 1932-1933 років був планово підготовлений і здійснений”.

І дії соціально-економічних чинників- ”насильницька хлібозаготівля”[1,348], “жорстокість, з якою проводиться хлібозаготівля”[12,177].

І “ класова боротьба” проти українського селянства розпочата у 1918 році.

Література

1. Бойко О.Д. Історія україни.- К.,1999.

2. Голод 1921-1923 років в Україні. Збірник документів та матеріалів.- К., 1993.

3. Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення –К., 1995.

4. Конквест Р. Жнива скорботи (радянська колективізація і голодомор).- К., 1993.

5. Куліш А. Голодомор 1921-1923 років в Русі-Україні як продовження етнічної війни.Харків,- 2003.

6. Куліш А.Голодомор 1932-1933. Причини, жертви, злочинці.- Київ-Харків, 2001.

7. Кульчицький С.В. 1933: трагедія голоду .-К., 1989

8. Кульчицький С.В., Даніленко В.М., Касьянов Г.В. Сталінізм на Україні: 20-30-ті р.р. –К., 1991.

9. Мельгунов С. Красный террор в России.- М.,1990.

10. Нарис історії України ХХ ст. / За заг. ред. акад.В.А. Смолія,- К.,2002.

11. Половецький П. Гієна огнена та інші документальні праці до “книги буття “ українського народу.-Київ-Харків, 2002.

12. Світлична В.В. Історія України. Навчальний посібник . – Київ- Львів, 2002.

13. Рибалко І.К.,Довгопол В.М. Історія України.Епоха соціалізму.-К., 1982.

14. Мотренко В.Г., Когонашвили К.К. Краткий справочник по истории.- К., 1994.

15. Солоненко М. Виконуючи заповіді моїх мордованих голодом земляків.- Харків. 1999.

16. Лях Р.Д., Ізюмова В.І.,Красноносов Ю.М.,та ін.Історія України.Навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей.- Донецьк, 1998.

Додаток-1

ПРИКАЗ ОБЪЕДИНЕННОГО ГОСУДАРСТВЕННОГО ПОЛИТИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ

№ 44/21 2 февраля 1930 г.

В целях наиболее организованного проведения ликвидации кулачества как класса и решительного подавления всяких попыток противодействия со стороны кулаков мероприятиям советской власти по социалистической реконструкции сельского хозяйства — в первую очередь в районах сплошной коллективизации — в самое ближайшее время кулаку, особенно его богатой и активной контрреволюционной части, должен быть нанесен сокрушительный удар. Сопротивление кулака должно быть и будет решительно сломлено.

Мероприятия ОГПУ должны развернуться по двум основным линиям:

1) Немедленная ликвидация контрреволюционного кулацкого актива, особенно кадров действующих контрреволюционных и повстанческих организации, группировок и наиболее злостных, махровых одиночек. (Первая категория.)

2) Массовое выселение (в первую очередь из районов сплошной коллективизации и погранполосы) наиболее богатых кулаков (бывших помещиков, полупомещиков, местных кулацких авторитетов и всего ку-" лацкогб кадра, из которых формируется контрреволюционный актив, кулацкого антисоветского актива, церковников и сектантов) и их семейстп в отдаленные северные районы СССР и конфискация их имущества. (Вторая категория.)

В первую очередь удар должен быть нанесен по активно действующим кулацким элементам первой категории:

1) Кулаки — наиболее махровые и активные, противодействующие и срывающие мероприятия партии и власти по социалистической реконструкции хозяйства. Кулаки, бегущие из” районов постоянного жительства и уходящие в подполье, особенно блокирующиеся с активными белогвардейцами и бандитами.

2) Кулаки — активные белогвардейцы, повстанцы, бывшие бандиты; бывшие белые офицеры, репатрианты, бывшие активные каратели и др., проявляющие сейчас контрреволюционную активность, особенно организованного порядка.

3) Кулаки — активные члены церковных советов, всякого рода религиозных, сектантских общин и групп, активно проявляющие себя.

4) Кулаки — наиболее богатые, ростовщики, спекулянты, разрушающие свои хозяйства, бывшие помещики и крупные земельные собственники.

Семьи арестованных, заключаемых в концлагеря или приговоренных к ВМН, должны быть высланы в северные районы Союза, наряду с выселяемыми при массовой кампании кулаками и их семьями, с учетом наличия в семье трудоспособных и степени социальной опасности этих семейств.

Имущество таких, семей конфискуется в том же порядке, как и у выселяемых семейств кулаков.