67 років тому, 22 червня 1941 року, нацистська Німеччина напала на Радянський Союз. Як готувалися німці до вторгнення, ні для кого не секрет. Розбір плану «Барбаросса» проводився неодноразово. А от про плани наступальної війни, яку готував Кремль, ми знаємо більше з белетристики. Спробуємо провести скрупульозний розгляд — а він необхідний, бо забагато фальсифікацій з приводу сталінських планів напередодні війни з’явилося останнім часом.

Мова йтиме про «Міркування щодо плану стратегічного розгортання сил Радянського Союзу на випадок війни з Німеччиною та її союзниками» від 15 травня 1941 року (Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації, фонд 16А, опис 2951, справа 237, аркуші 1–15). Цей документ було розсекречено тільки після серпня 1991 року, його фрагменти вперше оприлюднили в статті кандидата військових наук В.Кисельова «Упрямые факты начала войны» (ВИЖ № 2, 1992 р.). Повний текст «Міркувань…» від 15 травня 1941 року в Росії вперше опублікував генерал-полковник Ю.Горьков у статті «Готовил ли Сталин упреждающий удар против Гитлера в 1941 г. » («Новая и новейшая история» № 3, 1993 г. , с. 29–45).
Коротка передісторія

Зазначений документ є директивним стратегічним оперативним планом ведення бойових дій РСЧА проти фашистської Німеччини та її союзників. Розробкою таких планів постійно займаються оперативні управління генеральних штабів збройних сил усіх великих держав, і, звісно ж, СРСР у цьому питанні не був винятком. Всі вони є наступальними. У принципі, так і має бути.

Ще 1 жовтня 1938 року Йосип Сталін на нараді пропагандистів Москви і Ленінграда пояснював, що «бувають випадки, коли більшовики самі нападатимуть, якщо війна справедлива, якщо обстановка дозволяє, якщо умови сприяють, самі почнуть нападати. Вони зовсім не проти наступу, не проти всякої війни. Те, що ми кричимо про оборону, — це вуаль, вуаль. Всі держави маскуються».

Як зазначив у своїй статті Ю.Горьков, у різний час оперативні плани війни мали різні назви: «Про стратегічне розгортання Червоної Армії на випадок війни на Заході за варіантом ПС» (1924 р.), «Записка щодо оборони СРСР» (1927 р.), «План стратегічного розподілу РСЧА та оперативного розгортання на Заході» (1936 р.), «Основи стратегічного розгортання на Далекосхідному театрі воєнних дій» (1938 р.) , «Міркування про основи стратегічного розгортання Збройних Сил Радянського Союзу на Заході та Сході на 1940—1941 рр.» (18 вересня 1940 р.), «Уточнений план стратегічного розгортання Збройних Сил Радянського Союзу на Заході та на Сході» (11 березня 1941 р.),
«Міркування щодо плану стратегічного розгортання сил Ра­дянського Союзу на випадок війни з Німеччиною та її союзниками» (15 травня 1941 р.).

В основу останнього було покладено положення мобілізаційного плану МП-41 (ЦАМО РФ, ф. 15А, оп. 2154, с. 4, аа. 199—287). Відразу ж після затвердження «Міркувань...» від 15 травня 1941 року (про саме затвердження йтиме мова нижче) у штаби всіх військових підрозділів (до полків включно) було розіслано червоні пакети з конкретними оперативними планами бойових дій і попереджальні написи «Розкрити за сигналом «Гроза». Як відомо, команда ця так і не надійшла. Але це зовсім інша тема.
Випереджальний удар — наступ методом нападу

У першому ж розділі «Міркувань…» їхній головний упорядник генерал-майор О.Василевський сформулював основну ідею плану:

«Враховуючи, що Німеччина наразі тримає свою армію відмобілізованою, із розгорнутими тилами, вона має можливість попередити (підкреслено в тексті. — В.Н.) нас у розгортанні і завдати раптового удару. Щоб запобігти цьому, вважаю за необхідне в жодному разі не давати ініціативи дій Німецькому Командуванню, випередити (підкреслено в тексті. — В.Н.) противника в розгортанні й атакувати німецьку армію в той час, коли вона перебуватиме в стадії розгортання і не встигне ще організувати фронт і взаємодію родів військ».

Після наведеної фрази втрачає сенс будь-яка полеміка з приводу казуїстичних міркувань прибічників сталінських міфів про те, що «наступальна — не означає нападальна».

Другий розділ «Міркувань…» доцільно процитувати повністю, тому що він містить основні завдання наступу:

«Першою стратегічною метою дій військ Червоної Армії поставити — розгром головних сил німецької армії, котрі розгортаються на південь від лінії Брест—Демблін, і вихід на 30-й день операції на фронт Остроленка, р. Нарев, Лович, Лодзь, Крейцбург, Оппельн, Оломоуц». Далі рукою заступника начальника Генштабу РСЧА генерал-лейтенанта М.Ватутіна дописано: «Наступною стратегічною метою мати наступом із району Катовіце в північному або північно-західному напрямку розгромити великі сили центру та північного крила німецького фронту й оволодіти територією колишньої Польщі та Східної Пруссії.

Найближче завдання — розгромити німецьку армію на схід від р. Вісла і на Краківському напрямку, вийти на р.р. Нарев, Вісла й оволодіти районом Катовіце», для чого (продовжує Василевський):

«а) головний удар силами Південно-Західного фронту (підтвердження завчасної організації фронтів. — В.Н.) завдати в напрямку Краків, Катовіце, відрізаючи Німеччину від її південних союзників;

б) допоміжний удар лівим крилом Західного фронту завдати в напрямку Седлець, Демблін, із метою сковування Варшавського угруповання й оволодіння Варшавою, а також сприяння Півленно-Західному фронту в розгромі Люблінського угруповання противника;

в) вести активну оборону проти Фінляндії, Східної Пруссії, Угорщини, Румунії і бути готовим завдати удару проти Румунії за сприятливої обстановки». Закінчує Ватутін: «Таким чином Червона Армія почне наступальні дії з фронту Чижев, Лютовіско силами 152 дивізій проти 100 німецьких. На інших ділянках держкордону передбачається активна оборона».

Як пише Горьков, глибина запланованої операції при завдаванні випереджального удару становила б 300—350 км, а смуга фронту наступу — 350—400. Щодо активної оборони на інших напрямах, він повідомляє, що остання «...може складатися із сукупності оборонних і наступальних операцій».
Сили та засоби

Третій розділ «Міркувань…» містить план розподілу видів Збройних Сил СРСР по фронтах (на Заході) і округах (на решті території СРСР) — до дивізій і полків. Процитую лише ту частину плану, яка стосується сухопутних сил, зосереджуваних на Заході:

«1. Сухопутні сили Червоної Армії в складі — 198 сд, 61 тд, 31 мд, 13 кд — усього 303 дивізії та 74 артполки РГК, розподілити таким чином:

а) Головні сили в складі 163 сд, 58 тд, 30 мд і 7 кд (усього 258 дивізій) і 53 артполків РГК мати на Заході, із них: у складі Північного, Північно-Західного, Західного і Південно-Західного фронтів — 136 сд, 44 тд , 23 мд, 7 кд (усього 210 дивізій) і 53 артполки РГК; у складі резерву Головного командування за Південно-Західним і Західним фронтами — 27 сд, 14 тд, 7 мд (усього 48 дивізій)»…

Четвертий розділ «Міркувань…» називається «Склад і завдання розгортуваних на Заході фронтів (карта
1:1 000 000)». Процитую лише його частину, котра стосується найпотужнішого «нашого» Південно-Західного фронту:

«Південно-Західний фронт — вісім армій, у складі 74 стрілецьких, 28 танкових, 15 моторизованих і 5 кавалерійських дивізій, а усього 122 дивізій і 91 полку авіації, із найближчими завданнями.

а) концентричним ударом армій правого крила фронту оточити і знищити основне угруповання противника на схід від р. Вісли в районі Люблін;

б) одночасно ударом із фронту Сенява, Перемишль, Лютовіска розбити сили противника на Краківському і Сандомирско-Келецькому напрямках і оволодіти районом Краків, Катовіце, Кельце, маючи на увазі надалі наступати з цього району в північному та північно-західному напрямку для розгрому великих сил північного крила фронту противника й оволодіння територією колишньої Польщі та Східної Пруссії;

в) міцно обороняти держкордон з Угорщиною та Румунією і бути готовим до завдавання концентричних ударів проти Румунії». Закінчив цей пункт Ватутін: «З районів Черновиці та Кишинів із найближчою метою розгромити північне крило Румунської армії і вийти на рубіж р. Молдова, Ясси».
Маскування підготовки

Необхідні заходи щодо маскування підготовки випереджального удару викладено в кінці четвертого розділу:

«Щоб забезпечити виконання викладеного вище задуму, необхідно завчасно провести наступні заходи, без яких неможливим є завдавання раптового удару по противнику як із повітря, так і на землі:

1. здійснити приховане відмобілізування військ під виглядом навчальних зборів запасу;

2. під виглядом виходу в табори здійснити приховане зосередження військ ближче до західного кордону, передусім зосередити всі армії резерву Головного командування;

3. таємно зосередити авіацію на польові аеродроми з віддалених округів і одразу ж почати розгортати авіаційний тил;

4. поступово під виглядом навчальних зборів і тилових навчань розгортати тил і госпітальну базу».

Коментарі тут не потрібні. Зрозуміло, що перелічені заходи запропоновані професіоналом високого класу.

П’ятий розділ «Міркувань...» має назву «Угруповування резервів Головного командування». У ньому конкретно вказано райони зосередження і склад резервів Головного командування для забезпечення успіху та розвитку наступальних дій основних сил РСЧА, призначених для завдання випереджального удару.
Продовження глобальної брехні

Перед розглядом шостого розділу «Міркувань…» необхідно зробити невеличкий відступ. Річ у тім, що генерал-полковник Горьков, оцінюючи значення останнього директивного оперативного плану війни (тобто «Міркувань...»), на початку своєї статті зробив вимушене зізнання: «Саме з цим планом ми вступили у війну, ним керувалися командуючі військами округів і їхні штаби, діяли війська». (Щоправда, наприкінці статті він дуже непереконливо, радше за чужим наполяганням, намагався довести, що 1941 року Сталін проти Гітлера випереджального удару не готував. Упевнений, що мою думку розділять і читачі, на підставі аналізу, викладеного в попередніх розділах «Міркувань…»)

Мабуть, за таке відверте зізнання Горькову добряче перепало, бо через три роки він разом із Ю.Сьоміним опублікував серію статей під дуже тенденційним і помітним заголовком: «Конец глобальной лжи. Оперативные планы западных приграничных военных округов 1941 года свидетельствуют: СССР не готовился к нападению на Германию» (ВИЖ, №№ 2—6 за 1996 рік). У них насправді було опубліковано не оперативні плани (вони досі за сімома печатками), а плани прикриття (оборони) кордонів чотирьох західних військових округів, тобто зовсім інші плани. Дуже м’яко кажучи, Горьков навмисне припустився «неточності» у розрахунку на непоінформованість і наївність читачів. Шкода, що цю «неточність» пропустила редакція настільки поважного видання.
Прикриття підготовки

Шостий розділ під назвою «Прикриття зосередження та розгортання» процитуємо повністю:

«Для того щоб убезпечити себе від можливого раптового удару противника, прикрити зосередження і розгортання наших військ і підготовку їх до переходу в наступ, необхідно:

1. організувати міцну оборону і прикриття держкордону, використовуючи для цього всі війська прикордонних округів і майже всю авіацію, призначену для розгортання на заході;

2. розробити детальний план протиповітряної оборони країни і привести в повну готовність засоби ППО.

З цих питань мною віддано розпорядження і розробка планів оборони держкордону та ППО повністю завершується до 1.6.1941 р.

Склад і угруповування військ
прикриття — відповідно до доданої карти».

Тут коментарі необхідні. Як відомо, прикриття (оборона) держкордону здійснюється лише частиною військ (спеціально для цього виділених) для забезпечення проведення відкритої мобілізації, зосередження та розгортання головних сил при підготовці стратегічного наступу (при підготовці стратегічної оборони, котра має здійснюватися завчасно, прикриття кордону не потрібне). Схоже, що упорядник «Міркувань...» Василевський мав на увазі не лише оборону держкордону. Плани прикриття, які надійшли до штабів військ після оперативних планів, містили також і наступальні задачі. Тому для їхньої реалізації й було призначено стільки військ (див. виділене мною в пункті 1 шостого розділу і пункт а) третього розділу). Інакше напрошується резонне запитання: якщо для прикриття використовують усі війська прикордонного округу, то що ж їм доведеться прикривати?

Підтвердженням сказаного є план прикриття та оборони кордону Київського особливого військового округу, тобто Південно-Західного фронту, опублікований у ВИЖ № 4 за 1996 рік. Для прикриття виділяли чотири армії з восьми — 5, 6, 12, 26-та. Їм було поставлено завдання дійсно оборонні, а от резервам командування округу, окрім завершення розгрому з’єднань противника, котрий вторгся, також наказувалося:

«в) за сприятливих умов бути готовими за вказівкою Головного командування завдати стрімких ударів для розгрому угруповань противника, перенесення бойових дій на його територію і захоплення вигідних рубежів».

Окрім завдань прикриття, перед авіацією округу (ПЗФ) було поставлено й наступальні завдання:

«а) послідовними ударами бойової авіації по встановлених базах і аеродромах, а також діями в повітрі знищити авіацію противника і з перших же днів війни завоювати панування в повітрі…

б) руйнацією залізничних мостів і вузлів Ченстохов, Катовіце, Краків, Кельце, а також діями по угрупованнях противника порушити і затримати зосередження та розгортання його військ…»

Ще «крутіші» завдання було поставлено перед авіацією Головного командування (тобто стратегічних резервів):

«а) руйнування залізничних вузлів Бреслау, Крайцбург, Оппельн;

б) систематичні нальоти на основні військово-промислові об’єкти».

Мабуть, постановка наступальних завдань перед розробниками конкретних планів прикриття перешкоджала їм провести ретельну оцінку можливих дій противника, передусім — варіанта раптового переходу в наступ переважаючих сил ворога.
Невдала «деза»

Закінчується шостий розділ «Міркувань...» абзацом, дописаним рукою Ватутіна: «Одночасно необхідно всемірно форсувати будівництво укріплених районів, почати будівництво укріпрайонів на тиловому рубежі Осташков, Почеп і передбачити будівництво нових укріпрайонів 1942 р. на кордоні з Угорщиною, а також продовжувати будівництво укріпрайонів по лінії старого держкордону».

Можна зрозуміти занепокоєння заступника начальника Генштабу з приводу дотримання цілковитої таємності «Міркувань...», спеціально написаних від руки в єдиному примірнику з позначкою «Тільки особисто», замість найвищого грифа таємності «Цілком таємно. Особливої важливості». Але заходи дезінформації мали бути більш витонченими і більш правдоподібними. А вийшло, як у відомому прислів’ї «У городі бузина, а в Києві дядько». Не те що завербований німецькою розвідкою агент, а й будь-яка нормальна людина, ознайомившись зі змістом «Міркувань...», вважала б написану «дезу» примітивною. Про яке будівництво укріпрайонів 1942 року могла йти мова, коли у восьмому розділі «Міркувань...» вказано норми забезпечення боєприпасами і паливно-мастильними матеріалами, необхідними для завдавання випереджального удару 1941 року?

Однак історики — прибічники сталінських міфів (які, звісно ж, розуміють, що це була «деза»), на підставі ватутінської приписки тривалий час після оприлюднення «Міркувань...» намагалися всіх запевнити в тому, що 1941 року Генштаб не готував раптового нападу на Німеччину та її союзників. Зараз вони трохи притихли.
Непідписаний першотвір

Ці ж історики стверджували, що коли «Міркування...» не підписані наркомом оборони С.Тимошенком і начальником Генштабу Г.Жуковим (хоча їхні підписи і позначені), а тим більше не затверджені Й.Сталіним, то вони, мовляв, не мали юридичної чинності. Чиста казуїстика! І ці «Міркування...», і попередні ніким не були підписані з метою забезпечення абсолютної таємності.

Те ж можна сказати і з приводу їхнього затвердження. Ось думка згаданого в преамбулі кандидата військових наук Кисельова: «Таким чином, намічені в «Міркуваннях...» від 15 травня 1941 року заходи почали втілюватися в життя, що було б неможливим без їхнього затвердження політичним керівництвом, тобто Сталіним».
Втілення в життя

От факти виконання заходів щодо маскування:

1. Під виглядом навчальних зборів запасу з кінця травня 1941 року проводилося приховане відмобілізування військ. Додатково було призвано 805,2 тис. осіб (24% приписного особового складу за планом мобілізації), що дало можливість посилити 99 дивізій як у західних прикордонних округах, так і висунутих із внутрішніх округів. Їхня чисельність досягла 85—95% від планової за штатами воєнного часу.

2. Під виглядом виїзду до таборів із 13 травня 1941 року було здійснено висування до західного кордону 16, 19, 21 і 22-ї армій і почалося висування 77 дивізій другого ешелону: «12 червня командування прикордонних округів (читай фронтів. — В.Н.) розпочало приховане розгортання військ уже других ешелонів» (ЦАМО РФ, ф. 16А, оп. 2951, с. 842, с. 132—133). Ще 114 дивізій із другого ешелону і західних прикордонних округів мали зайняти райони зосередження в 20—80 км від кордону до 1 липня. «Ця передислокація з внутрішніх округів, по суті, була початком стратегічного зосередження радянських військ на театрах військових дій. Висування здійснювалося з дотриманням найсуворіших заходів маскування, із великою обережністю, поступово, без збільшення зазвичайного графіка роботи залізниць» (Стратегический очерк Великой Отечественной войны 1941—1945 г. М., 1961, с. 146). Більша частина дивізій другого ешелону на 22 червня перебувала в русі — в ешелонах або похідних колонах. Одночасно до західних кордонів залізницями перекидалося 47 тисяч вагонів військових вантажів.

Сказане спростовує поширену тезу про те, що «всі приготування до війни на місцях припинялися згори». Точніше було б сказати, що припинялися вони лише на словах і на папері, щоб спантеличити німецьку розвідку.

3. На польові аеродроми в смузі 20—100 км від кордону перекидалися авіаційні полки та дивізії з віддалених військових округів. До 22 червня в західних округах було 64 винищувальних, 50 бомбардувальних, сім розвідувальних і дев’ять штурмових авіаполків, у яких налічувалося 7628 літаків. Трохи далі розміщувалися чотири далекобомбардувальні корпуси й одна далекобомбардувальна дивізія, в яких налічувалося 1346 літаків.

Тривало розгортання авіаційного тилу (із 10 квітня 1941 р. автономного від стройових частин ВПС). На складах західних округів уже зберігалися сотні тисяч тонн бензину, бомб, набоїв, снарядів, запасних частин, продовольства тощо (1941 г. — уроки и выводы, с. 198—199; Статистический сборник № 1, с. 16—18).

4. Тил сухопутних військ
і госпітальна база під виглядом навчальних зборів і тилових навчань переміщалися ближче до західного кордону. Окружні склади були переповнені, тому просто неба зберігалися 14 400 вагонів боєприпасів і 4370 вагонів матеріальної частини та озброєння. Все це було підготовкою «… до забезпечення глибоких наступальних операцій» (Пастуховський Г.П. Развертывание оперативного тыла в начальный период войны. ВИЖ № 6, 1988 р., с. 19).

Госпітальна база, на жаль, після 22 червня була майже повністю втрачена. Генерал-полковник медичної служби Ф.Комаров свідчить, що «формовані санітарні установи фронту (Західного. — В.Н.) на території східної Білорусі залишилися без майна» (ВИЖ № 8, 1988 р., с. 43).
Дата початку

У «Міркуваннях…» її немає. Ось що з цього приводу вважає кандидат історичних наук Б.Соколов (Вторая мировая. Факты и версии. М., АСТ—ПРЕСС, 2006 г., с. 64):

«Є один документ, який фіксує ймовірну дату нападу на Німеччину 1941 року. На плані стратегічного розгортання Червоної Армії, складеному 11 березня 1941 року, заступник начальника Генштабу генерал-лейтенант М.Ватутін на розділі, присвяченому південно-західному (тобто основному) напрямку, залишив дуже красномовну резолюцію: «Наступ розпочати 12.06». Зрозуміло, що призначити дату імовірного нападу на 12 червня Ватутін міг лише за наказом Сталіна. Однак зосередити війська та необхідні запаси до запланованої дати не вдалося, і її перенесли на липень. Цілком можливо, що цього разу точної дати заздалегідь визначати не стали, поставивши її в залежність від реального зосередження на кордоні військ і запасів».

З тезою недостатньої готовності, якою так люблять козиряти офіційні історики, можна погодитися лише частково. По-перше, тому, що повної готовності ніколи не буває, — військові знають, що наступальні операції планують і починають до досягнення повної готовності. По-друге, готовність (і намір) був ще 1940 року, коли німці тримали в Польщі лише нечисленні окупаційні війська. Тоді здійсненню сталінського наміру завадило несподівано швидке падіння Франції. По-третє, і гітлерівський план «Барбаросса» був забезпечений усього двомісячним запасом палива та боєприпасів, що зовсім не завадило розпочати його здійснення 22 червня 1941 року.

Головна причина відсутності дати полягала в тому, що Сталін до останнього сподівався на початок операції «Морський лев», тобто на німецьке вторгнення на Британські острови. Навіть в останньому своєму листі до Сталіна від 14 травня 1941 року Гітлер продовжував його задурювати, обіцяючи швидке висадження в Англії і прохаючи при цьому
«...найпереконливішим чином... не піддаватися на жодні провокації з боку моїх генералів, які забули обов’язок. І, саме собою зрозуміло, постаратися не давати їм жодного приводу».

Підтвердженням сказаному є текст цілком таємного орієнтування за підписами С.Тимошенко, Г.Жукова й А.Жданова, котре надійшло 11 червня 1941 року до Військових рад прикордонних округів:

«За інформацією, що надходить розвідувальними та урядовими каналами, у період із 4 по 10 липня 1941 року німецькі війська почнуть широкомасштабні бойові дії проти Англії, включаючи висадження на Британські острови великих сил повітряного та морського десантів.

У зв’язку з цим може виникнути необхідність у проведенні заходів військового характеру для захисту державних інтересів СРСР у світлі зміни військово-політичної обстановки в Європі.

…Штабам військових округів (фронтів) і підпорядкованим їм армійським і корпусним штабам до 1 липня 1941 року бути готовими до проведення наступальних операцій, завершивши відповідні командно-штабні ігри… Жодних інших заходів без особливого розпорядження не проводити» (Бунич И. Операция «Гроза». Киев, АСК, Санкт-Петербург, Облик, 1998 г. Книга вторая, с. 597).
Оборона, якої не було

У контексті обговорюваних «Міркувань…» необхідно нагадати про те, що планів оборони Червона Армія не мала. Ні стратегічних, ні фронтових, ні армійських, ні дивізійних. Їх навіть не розробляли. Будь-но вони, ними давно вже козиряли б прибічники сталінських міфів. А те, що нам «підсунули» плани прикриття (тобто оборони кордонів), котрі, як було показано вище, містили і наступальні завдання, свідчить лише про те, що нас досі сприймають за «гвинтиків». Доки ж?

Навіть після «раптового» нападу (лапки тому, що військово-політичне керівництво СРСР просто не хотіло вірити в його можливість, попри повідомлення розвідки і свідчення перебіжчиків) команди перейти до хоча б позиційної оборони (тобто відступити, обкопатися, перегрупувати сили з урахуванням конкретної обстановки) не було. Її дали лише в серпні, коли вже було «перемелено» у безплідних спробах наступу кадрові, найбільш підготовлені частини Червоної Армії, і діри у розваленому фронті довелося затикати горами трупів ненавчених ополченців.

Розбирати зараз явно нездійсненні генштабівські директиви від 22 червня 1941 року №№1, 2, 3 й інші причини червневого розгрому в цій статті не будемо — це тема окремої великої, серйозної і необхідної розмови. Найбільш нетерплячим і допитливим можу порадити ознайомитися із зазначеними директивами самостійно (ВИЖ №№5, 6 за 1989 р. «Первые дни войны в документах»). Скажу лише, що директива №3 містить багато наступальних положень з аналізованих «Міркувань…», особливо для «нашого» ПЗФ.
Якби…( замість висновку)

Дозволю собі завершити розбір «Міркувань…» трьома цитатами, якими, на мій погляд, сказано майже все.

«Випереджальний удар врятував би нашій Батьківщині мільйони життів і, можливо, призвів би значно раніше до тих же політичних результатів, до яких країна, розорена, голодна, холодна, втративши цвіт нації, прийшла 1945 р., встановивши знамено перемоги над Рейхстагом.

І те, що такого удару завдано не було, що наступальна док­трина, старанно розроблена в Генеральному штабі Червоної Армії й енергійно здійснювана в травні—червні 1941 р., не була реалізована, можливо, є одним із основних прорахунків Сталіна» (Сахаров А.М. Война и советская дипломатия: 1939—1945 гг. () Вопросы истории №7,
1995 г., с. 26).

З цією думкою перегукується позиція доктора історичних наук М.Мельтюхова: «На жаль, не зумівши правильно оцінити загрозу німецького нападу… Сталін як мінімум на місяць відклав завершення військових приготувань до удару по Німеччині, котрий, як ми тепер знаємо, був єдиним шансом зірвати німецьке вторгнення. Мабуть, це рішення є одним із основних історичних прорахунків Сталіна, котрий втратив сприятливу можливість розгромити найпотужнішу європейську державу і, вийшовши на узбережжя Атлантичного океану, усунути вікову західну загрозу нашій країні» (Правда Виктора Суворова. М., Яуза, 2006 г.,
с. 99).

Та більш реалістичною мені здається думка раніше згаданого Б.Соколова:

«Якби радянські генерали могли глянути правді у вічі й реально оцінити стан своїх військ, то вони мали б ще напередодні війни постаратися переконати Сталіна от у чому: Червона Армія проти вермахту в найближчому майбутньому успішно наступати не може. Оптимальним способом бойових дій для Червоної Армії була б оборона з розташуванням основного угруповання військ
по лінії укріплень на старому державному кордоні. У західних районах Білорусі та України й у Прибалтиці слід було б тримати лише невеличкі рухливі частини прикриття, котрі мали б тільки з’ясувати угруповання і напрям основних ударів противника, а потім відступити до головних сил. Літаки треба було застосовувати лише над бойовими порядками своїх військ для відбивання ворожих атак, а танки — лише невеличкими групами для безпосередньої підтримки піхоти. Це більше відповідало б рівню підготовки радянських солдат і офіцерів. Однак замість цього Сталін і його генерали від першого і до останнього дня війни прагнули дотримуватися наступальної стратегії, що призвело до важких утрат» (Вторая мировая. Факты и версии. М., АСТ—ПРЕСС, 2006 г.).

Правильно. Оборона завжди є простішим видом бойових дій, аніж наступ. Тим паче, коли її здійснюють на своїй території. Тактика вимотування і виснаження німецько-фашистських військ значно раніше дозволила б перейти до успішних наступальних дій. Ех, якби та аби...

На завершення необхідно сказати, що і Гітлер, і Сталін одночасно готували один проти одного не попереджувальні (превентивні), а наступальні удари, агресивні війни. Першим напав Гітлер, тому вермахт і домігся спочатку певних успіхів. Але розпочата восени 1941 року народна війна зумовила, зрештою, нашу перемогу.