О.А.Гавриленко

ОРГАНИ ВЛАДИ ТА УПРАВЛІННЯ АНТИЧНИХ ДЕРЖАВ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я З РЕСПУБЛІКАНСЬКОЮ

ФОРМОЮ ПРАВЛІННЯ

Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2006. – № 4. – С. 26-34

Комплекс питань, що стосуються особливостей державно-правовогого ладу північнопричорноморських держав античної епохи, вбачається одним з найцікавіших, зокрема, з точки зору розуміння генезису  системи органів державної влади та управління у державах, які розташовувалися на теренах сучасної України. Варто зазначити, що вітчизняні та зарубіжні історики, археологи вже з початку ХХ ст. виявляли інтерес до названих питань. Більш або менш ґрунтовний аналіз системи органів влади та управління держав Північного Причорномор’я міститься у працях В.В.Латишева, В.І.Кадеєва, П.Й.Каришковського, В.В.Рубана, Н.О.Сон, Р.О.Новікової, А.О.Владимирова, та інш. [7; 18; 20; 24; 25; 31; 35; 40]. Зверталися до цих проблем і історики права М.М.Страхов, О.А.Гавриленко та ін. [8; 11; 41]. Та все ж вітчизняна юридична наука до цього часу має суттєві лакуни у науковому пізнанні особливостей форми державного правління у державах, що розташовувалися на північному узбережжі Понту Евксинського за античної доби.

Природно, що з плином часу організація та побудова системи органів державної влади та управління північнопричорноморських держав не залишалася незмінною. Відмінності визначатися  формою правління, місцевими особливостями, зовнішніми впливами тощо. Держави Північного Причорномор’я за формою правління переважно (виключаючи Боспорське царство) були демократичними або аристок­ратичними республіками. Причому якщо у V-II ст. до н. е. тут домінував демократичний елемент, то починаючи з І ст. до н. е. демократична республіка поступово замінюється на аристократичну.

Достатньо чітко окреслена структура системи органів державної влади та управління мало чим відрізнялася у різних державах, за виключенням Боспорського царства, де малися відмінності, зумовлені формою державного правління. Як і в Афінській державі, а також у численних грецьких колоніях циркумпонтійського регіону, вищим органом державної влади у полісах Північного Причор­номор’я з демократичною формою правління були Народні збори [21, с. 114; 24, с. 35-36], що в лапідарних джерелах права часто іменувалися скорочено „Народ”. Це був орган, який за своєю компетенцією відповідав афінській Екклесії. У роботі зборів брали участь лише повноправні громадяни міста. Практично це були збори міської общини повноправних вільних громадян. Народні збори, найчастіше шляхом хейротонії (псефізести), ухвалювали декрети й постанови. В Херсонесі, Ольвії, Тірі та інших полісах ці документи висікали на камені й виставляли на міській площі – агорі. На зборах вирішувалися найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики: прийняття до громадянства, нагородження громадян, які мали відповідні заслуги перед містом, регу­лювання морської торгівлі, укладання міжнародно-правових угод та договорів тощо. До компетенції народних зборів належали також вибори посадових осіб і контроль за їхньою діяльністю.

Значну роль в управлінні полісом відігравала Рада міста (Буле) — постійно діючий орган влади [21, с. 114]. Обиралася вона повноправ­ними громадянами міста, ймовірно на місячний термін, а її секретар – грамматевс (γραμματευς) [39, с. 19, 25] – на рік, протягом якого у низці випадків міг виконувати, окрім іншого, й епонімну функцію [39, с. 31]. Посаду грамматевса зафіксовано в епіграфічних пам’ятках Херсонесу [39, с. 19, 25] та Тіри (γραμματευς τηε πολεως) [21, с. 114].

Рада міста готувала рішення народних зборів, перевіряла кандидатури на виборні посади, контролювала діяльність виборних посадових осіб, і тому херсонеські та ольвійські декрети часто почи­налися словами: „Постановлено Радою і Народом”.

В Херсонесі законодавчий процес відбувався у такий спосіб. Проект декрету розробляла спеціальна комісія, до складу якої вхо­дили три номофілаки та діойкет („той, хто стоїть на чолі управлін­ня”). Підготований цією комісією декрет передавався до Ради і ли­ше потім надходив до народних зборів. Характерно, що на розгляд Ради і Народних зборів пропонувалося вже готове рішення, яке ух­валювалося без будь-яких змін і доповнень [8, с. 29].

Третьою ланкою міського управління були виборні колегії. В Ольвії, Херсонесі, Тірі функціонувала досить значна кількість таких колегій – магістратур та окремих посадових осіб – магістратів, які зазвичай обиралися Народними зборами шляхом хейротонії [25, с. 238] з числа повноправних громадян [17, с. 155] та виконували окремі функції державної влади та управління. В сучасній юридичній літературі під магістратурою (лат. magistratus – начальник, влада, управління) розуміється державна посада, сукупність вищих державних посад [33, с. 546]. До компетенції магістратів належали фінансові справи, робота судових установ, військові справи тощо.

В античну добу магістратури мали низку іманентно притаманних їм особливостей. Видатний російський юрист кінця ХІХ – початку ХХ ст. І.О.Покровський вважав, що ці особливості полягають в умовах, якими встановлювалися межі повновладдя посадовців та до певної міри гарантувалася недоторканість основ демократичного ладу, та визначав серед них, насамперед, короткий термін служби та колегіальність більшості магістратур [34, с. 102]. Однак, на його думку, яка вбачається цілком обґрунтованою, ця колегіальність зовсім не означала, що усі однорідні магістрати повинні були діяти спільно, як колегія. Вони були „не колегією, а колегами”. Кожен магістрат діяв окремо і самостійно, кожному окремо належала уся повнота відповідної влади. Але поруч із ним така ж повнота влади належала іншому, який своєю волею міг паралізувати будь-яке розпорядження першого [34, с. 103].

Однією з найважливіших серед магістратур була колегія архонтів [25, с. 262]. Наявність такої магістратури засвідчується, в більшості грецьких колоній античного часу, зокрема, й у сусідніх західнопричорноморських полісах [37, с. 355]. В державах, що розташовувалися на території сучасної України, чисельність колегії коливалася. У Тірі римського періоду, наприклад, вона складалася з трьох осіб та першого архонта [21, с. 114], що іменувався  протом (πρωτεύων – „той, що стоїть у першому рядку декрету”) [39, с. 31], який очолював її; в Ольвії – з чотирьох архонтів та голови колегії – πρω̃τος ά̉ρχων [25, с. 263].

 Колегія архонтів керувала усіма іншими колегіями, могла скликати у разі необхід­ності Народні збори – вищий орган державної влади у полісах Північного Причор­номор’я з демократичною формою правління [21, с. 114]. У перших сторіччях існування Херсонесу перший архонт іменувався басилевсом – „царем”. Його посада мала сакральний характер: „цар” був епонімом (від гр. όνομα – ім’я) – його іменем називався  та датувався рік [25, с. 263]. Від стародавньої високої посади царя збереглися почесні, але лише формальні релігійні функції. Пізніше цю посаду скасували. У Херсонесі, наприклад, функції епоніма були передані головному божеству полісу – богині Діві, що стала іменуватися „царюючою” [1, с. 15; 4; 11, с. 164].

В римський період в Тірі усі прийняті закони та постанови скріплювалися печатками архонтів, а також ейсегета (особи, що внесла проект постанови до Народних зборів) [21, с. 114] та членів особливої групи – τών ςφραγιςαμένων ,  яка в єдиному відомому випадку нараховувала 15 чоловік [46, №2]. П.О.Каришковський та І.Б.Клейман припускали що членами цієї групи ставали колишні магістрати, які належали до вищого прошарку стану декуріонів (ordo decurionum) та вносилися до особливого реєстру (album). Такі особи були булевтами (членами Ради) і мали авторитет, що залежав як від їхнього багатства, так і від заслуг перед римською адміністрацією. На думку дослідників, виділення в зазначений період такого прошарку та надання йому фактичного контролю над органами міської влади було безсумнівним обмеженням демократії [21, с. 115].

У джерелах перших століть нашої ери документально зафіксовано посаду "батька міста" (πατήρ τηоς πόλεως). Вона виникає в цілій низці міст, що знаходилися в залежності від Імперії, зокрема в Херсонесі й Ольвії. Дослідники вважають її вищою почесною магістратурою. Особа, що посідала її, за дорученням і під контролем римської адміністрації здійснювала управління містом. По мірі змін в  адміністративному апараті Імперії посада „батька міста”  поступово зникає. У Херсонесі вона збереглася найдовше –  як мінімум, до Х ст. [44, с. 165-166].

У важкі для держави періоди громадяни деяких полісів Північного Причорномор’я обирали колегію есимнетів (від αί̃σα – доля, приречення, (справедлива) доля и μιμνήσκειν – пам’ятати; Е.Д.Фролов трактує повне значення терміну як „блюститель права”) [43, с. 66] на чолі з   проесимнетом [46, №№ 352, 690; 43, с.65]. Вона являла собою виборну колегію епонімних магістратів, наділених широкими законодавчими, виконавчими та судовими повноваженнями і формувалася із членів Ради. На думку Е.Д.Фролова, це були екстраординарна магістратура суддів-устроїтелів, соціальних посередників у критичні моменти смут [43, с. 63-67].

З плином часу есимнети перетворилися на колегією, яка виконувала обов’язки чергової частини складу Ради, подібно до пританів в Афінах [18, с. 24].  В Херсонесі у низці випадків есимнети оформлювали норми звичаєвого права у вигляді законів, що затверджувалися Народними зборами та (або) Радою. У римський період в Херсонеській державі місце есимнетів у Раді посіли проедри [24, с. 54; 38, с. 18, 21-22; 7, с. 13-14], а в Ольвії – синедри [7, с. 13], які по черзі головували на засіданнях Ради і в Народних зборах [18, с. 26]. Починаючи з часу правління Августа саме вони були наділені пробулевтичними повноваженнями [42, с. 18; 38, с. 20; 7, с. 15].

Неодноразово у херсонеських написах згадуються даміурги [46, №№ 401, 420, 424, 429]. На посадовців цієї  колегії, за припущенням фахівців-антикознавців, покладалися функції охорони державного ладу. Громадяни повинні були повідомляти їм будь-яку інформацію щодо змов проти демократичного устрою держави [18, с. 29]. Саме про такі випадки, очевидно, йдеться у широко відомій пам’ятці державного права початку ІІІ ст. до н.е. – присязі херсонеситів [8, с. 14, 93]. Як і в інших дорійських державах, херсонеські даміурги, очевидно, мали й інші важливі функції [24, с. 63-67].

Питаннями оборони в античних державах Північного Причорномор’я опікувалася авторитетна колегія стра­тегів (цей орган дещо нагадує Комітет начальників штабів у Сполучених Штатах Америки). В Ольвії вона переобиралася щорічно і складалася з шести осіб на чолі з головою [25, с. 277]. Щоправда, загалом війська міст підпорядковувалися першому архонту. Стратеги займалися питаннями комплектування та навчання війська та безпекою держави [46, №№ 24, 58], у виключних випадках могли командувати військовими підрозділами, що використовувалися для припинення масового безладдя.

Відома в містах-державах Північного Причорномор’я також магістратура номофілаків (νομοφυλαξ) – виборних чиновників, обов’язки яких були різноманітні в різних державах грецького світу. У містах-державах Північного Причорномор’я колегії номофілаків складалися з 5-7 чоловік. В період еллінізму в Херсонесі така колегія складалася з трьох осіб [24, с. 70; 31, с. 105-107]. Вони  стежили за оформленням законів, поведінкою людей і посадових осіб і вимагали від них виконання законів [31, с. 105].  В елліністичну епоху номофілаки, принаймні в Херсонесі,  здійснювали також пробулевтичні функції – мали право вносити пропозиції на розгляд Ради та (або) Народних зборів (право законодавчої ініціативи) [38, с. 9; 39, с. 15, 25-26]. Пізніше, починаючи з часу правління римського імператора Августа, ці повноваження тут перейшли до проедрів [46, № 354; 24, с. 53-54; 45, с. 78].

Викликає цікавість магістратура продиків (προδικος – (право)заступник, захисник). Вперше вона з’являється в Херсонесі у перших сторіччях нашої ери [18, с. 28]. Е.І.Соломонік визначає цих магістратів як „посадових осіб, що виконували судово-юридичні функції” [39, с. 19]. Очевидно, продики були юридичними радниками, які мали деякі адвокатські [18, с. 28] та прокурорські обв’язки [4, с. 136]. В.І.Кадеєв, виходячи з етимологічного аналізу терміну, не погоджується з думкою Г.Д.Бєлова про можливість виконання продиками наглядових функцій. Але, думається, що остаточно заперечувати це було б передчасним: ймовірно продики  надавали юридичні консультації, в деяких випадках могли представляти сторони у суді та, можливо, здійснювали нагляд за дотриманням законності в процесі. Окрім того, відомі випадки, коли продики разом з архонтами та номофілаками скріплювали своїми печатками декрети. На відміну від інших магістратур, посада продика була не колегіальною. Особа, яка обиралася на неї, виконувала свої функції протягом одного року [18, с. 29].

Здійснені протягом останніх двох сторіч знахідки епіграфічних документів дозволяють впевнено констатувати наявність в античних державах Північного Причорномор’я магістратури агораномів (αγορανόμοι) [46, № 128, 129], що здійснювали нагляд за впорядкованістю міського ринку та відали всіма справами, пов’язаними з організацією торгівлі [25, с. 298-299], Вони також стягували з іноземців мито за право торгівлі на ринку, реєстрували приватні договори, призначали ціни на деякі товари, конфісковували та знищували зіпсовані товари, контролювали діяльність грошових мінял і домагалися дотримання законів, які регулювали грошовий обіг (наприклад, ольвійського Закону Каноба) [46, № 24; 10, с. 26-31]. Зазвичай від їхніх перевірок були вільні тільки торговці хлібом. В Херсонесі найбільш обтяжливий обов’язок агораномів був пов’язаний із вирішенням проблеми забезпечення міста зерном. Як зазначав П.Й.Каришковський, подібні функції виконувалися ними в мілетській колонії Істрії, де агораноми дбали (принаймні в І ст. до н.е.) про забезпечення співгромадян хлібом та вином – головними продуктами споживання незаможного населення міста [19, с. 98].

Агораноми, ймовірно, як і в Афінах, мали право накладати легкі тілесні покарання (плітьми), якщо порушник порядку був раб, а вільнонарождених – штрафувати на значну суму. Кількість херсонеських агораномів, що одночасно виконували свої обов’язки, точно невідомо. Іноді обиралися лише два або три магістрати. Але зазвичай їхня кількість була більшою. Наприклад, в Ольвії, що за обсягом своєї торгівлі й розмірами не була більшою за Херсонес, існувала колегія агораномів із п’яти осіб на чолі з головою [19, с. 98]. Водночас, у херсонеських написах ця посада завжди пов’язана з ім’ям тільки однієї людини. Невідомий також термін повноважень місцевих агораномів. Можливо, як і в більшості інших грецьких полісів, як правило, вони обиралися на рік, але у перших сторіччях нової ери виконання ними обов’язків нерідко обмежувалося кількома місяцями. Втім, це не виключало існування агораномів, які призначалися довічно. Останнє особливо часто спостерігалося в умовах олігархії, що була властива і Херсонесу римського періоду. У перших сторіччях нової ери посада агоранома була надзвичайно обтяжливою і потребувала значних грошових витрат у якості літургії [9, с. 252-253]. Найчастіше херсонеські агораноми мали в своєму розпорядженні лише власні кошти або користувалися коштами зі спеціальних видаткових сум агораномії. Але цілком ймовірно, що вони ж і вносили їх туди. У IV ст., із зникненням інститутів античної полісної організації, права та обов’язки агораномів перейшли до рук інших державних чиновників.

Деякі функції агораномів яскраво ілюструються археологічними знахідками.  З Березані походить цікаве графіто на фрагменті мірної ойнохої, яке датується другою половиною VІ ст. до н.е. Напис [δ]ίκαιον – “узаконена міра” – вказує на те, що вже у такий ранній час поліс взяв до своїх рук контроль за системою мір і, відповідно, за роздрібною торгівлею [6, с. 63]. Цей висновок підтверджується й знахідкою на Березані двох архаїчних бронзових мір ваги (гирьок) – однієї з зображенням монети-стрілки [14, с. 125], іншої – бойової тригранної стріли [23, с. 108-109]. Зважаючи на знахідку під час розкопок Ольвії у 1908 р. свинцевої гирі з написом „Агораном Агатокл, син Агатокла” [32, с. 75-76] вагою в 1 лібру* дослідники дійшли висновку, що тут, як і в багатьох інших містах еллінського світу, агораноми здійснювали нагляд за правильністю мір і ваги, що використовувалися у повсякденній торгівлі.

Астиноми (αστυνόμοι)  являли собою магістратуру міських наглядачів, які опікувалися чистотою у місті, здійснювали нагляд за станом шляхів і громадських будівель. В ряді випадків вони також здійснювали контроль за якістю продукції, засвідчували точність мір ваги й об’єму. Їхні імена ставилися на монетах і ручках амфор [5, с. 86-91]. Крім того, ймовірно, вони мали й інші повноваження, зокрема, слідкували за громадським порядком та пристойністю на вулицях. Вони мали право здійснювати адміністративні арешти та іншим чином карати за проступки, що явно порушували правила моральності. За свідченням Аристотеля, в Афінах астиноми також „наглядали за флейтистками, арфістками та кіфаристками, щоб ніхто не наймав їх дорожче, ніж за дві драхми; якщо ж одразу кілька осіб захочуть найняти одну й ту ж, астиноми кидають жереб і віддають її в найми тому, на кого випаде жереб” [2, с. 80].

У ході археологічних розкопок ольвійської агори при розкритті гімнасію було знайдено плиту з рельєфом із зображенням трапези та написом-присвятою колегії ситонів межі ІІІ – ІІ ст. до н.е.: “Феокл (син) Фрасідама, Деметрій (син) Фокріта, Афіней (син) Конона, Навтим (син) Героксена, що були ситонами, при секретарі Афінодорі (сині) Демагора (цей) рельєф Доброзичливо вислуховуючому Герою (присвятили)” [30, № 72; 3, с. 155-161]. Напис вперше свідчить про наявність в Ольвії наприкінці ІІІ – ІІ ст. до н.е. колегії ситонів, до обов’язків якої належала закупівля хліба за державними цінами та здійснення ситоній та ситонометрій. Колегія ситонів обиралася у грецьких полісах лише у надзвичайних випадках, коли держава не могла забезпечити громадян потрібною кількістю хліба і ціни на зерно стрімко зростали [27, с. 89].

Джерела засвідчують також наявність інших виборних посадових осіб, які виконували різноманітні функції. Наприклад, колегія гімнасіархів [46, №№ 418, 424, 436, 437] опікувалася вихованням хлопчиків та юнаків [18, с. 29-30] (схоже на попечительські ради при деяких сучасних приватних школах). Херсонеські екстраординарні магістрати – симмнамони проголошували рішення Народних зборів та Ради про нагородження і здійснювали їх – урочисто увінчували нагороджуваного золотим вінцем або піклувалися про постановку статуї [31, с. 103], та мали низку інших обов’язків [24, с. 72-75]. У Тірі подібні функції здійснювалися агонофетами, які, окрім того, опікувалися організацією та головували на спортивних змаганнях, а також здійснювали святкові жертвоприношення від імені держави [20, с.112-113, №1; 21, с. 60].

З одного джерела, яке походить з  Херсонесу [46, № 438], відомо про наявність тут ще одного різновиду екстраординарних магістратів – епімелетів [24, с. 75-76]. На думку В.І.Кадеєва, вони здійснювали певні термінові заходи, виконували спеціальні доручення (наприклад, здійснювали нагляд за будівництвом оборонних стін, що споруджувалися при загрозі ворожого нападу) [18, с. 30].

Особлива увага в античних державах приділялася фінансовим справам, у тому чис­лі регулюванню грошового обігу. Саме тому важливу роль у житті суспільства відігравали фінансові магістрати. Наприклад, у Херсонесі така впливова посадова особа, як діойкет (державний скарбник), була вищим фінансовим магіс­тратом, котрий контролював державні доходи й витрати [16, с. 32].

Як правило, полісні магістратури обіймалися найбільшими землевласниками. Часто одні й ті ж самі особи багаторазово обиралися на різні посади. Так, із напису III ст. до н.е.  ми дізнаємося, що якийсь Агасикл, син Ктесія, був і стратегом, і жерцем, і агораномом, і гімнасіархом, керував будівництвом оборонних стін і устроєм ринку, піклувався про гарнізон міста, а також здійснював розмежування виноградників [46, № 418].

Наявні деякі відомості й про магістратів, що були представниками державної адміністрації на місцях – в окремих адміністративно-територіальних одиницях античних держав. На жаль, ми не знаємо, як іменувалися в античних державах такі адміністративно-територіальні одиниці. З цього приводу вчені лише висловлюють припущення [36, с. 154-155]. Але те, що з розширенням території північнопричорноморських держав виник і такий поділ, є незаперечним. Наприклад, у херсонеському декреті на честь Діофанта – полководця Мітрідата Євпатора згадуються посадові особи, що йменувалися тейхеархами, тобто начальниками укріплень (від гр. τειχη – стіна) [46, № 352; 15, с. 153; 35, с. 154-155]. С.Ю.Саприкін вважав їх аналогом колегії фрурархів у херсонеській метрополії – Гераклеї Понтійській. Там ця колегія була створена у 281 р. до н.е. під час боротьби з тиранією (з Гераклідом, ставлеником Арсиної). Цей орган державного управління існував і в подальшому, коли в державі становилася демократія і було значно розширено її територію. Очевидно, фрурархи у Гераклеї ІІІ ст. до н.е. були начальниками гарнізонів фортець, розкиданих по гераклейській хорі. Вони повинні були тримати у покорі населення приєднаних земель (маріандинів), слідкувати за збиранням з них данини-форосу та по можливості забезпечувати контроль над нещодавно приєднаними територіями. Оскільки С.Ю.Саприкіним ще у середині 80-х рр. було обгрунтовано доведено тотожність гераклейських φρουρια та херсонеських τειχη (якими були, наприклад, Біляус та Маслини) [36, с. 155], то цілком ймовірно припустити й наявність, принаймні в Херсонеській державі, посадовців, аналогічних гераклейським фрурархам – тейхеархів.

Отже, у державах Північного Причорномор’я існувала достатньо складна та розгалужена система магістратів, наділених широкою розпорядчо-виконавчою та судовою владою. Їхній статус ґрунтувався на принципах, характерних для всього античного грецького світу, з урахуванням місцевих особливостей державно-правового розвитку. Джерела надають можливість достатньо впевнено визначити коло магістратів північнопричорноморських держав, з’ясувати межі їхніх повноважень та виявити зміни у компетенції магістратів на різних етапах розвитку держав.  В подальшому традиції античної культури, зокрема й правової, не були знищені. На залишках старих держав завжди виникали нові, і життя в них починалося зовсім не з нуля.  Зважаючи на наступність у праві України, маємо підстави з упевненістю говорити про те, що пізніші державно-правові інститути формувалися на підвалинах, які закладалися ще в античні часи.