ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вирішення актуальних проблем розбудови сучасної Української держави не в останню чергу залежить від вивчення і засвоєння історичного досвіду, знання тих державотворчих процесів, які відбувалися в Україні протягом століть. Чимало вагомих, і не завжди однозначно оцінених, історичних державно-правових явищ передувало сучасному державотворенню.

У нових політичних умовах серед багатьох історичних явищ повинно знайти своє переосмислення та визнання і запорізьке козацтво, внесок якого, зокрема у становлення української державності, сьогодні по-новому розглядається й оцінюється не тільки вітчизняною наукою, а й за рубежем.

Мабуть, жодне явище в історії українського народу не здобуло такої широкої відомості, як козацтво, його фортеця - Запорізька Січ. Свідченням цього є хоча б той факт, що не тільки слово “козаки”, а й їхні військові подвиги, прагнення до свободи, військове мистецтво широко відомі не тільки в Україні, а й згадуються далеко за її межами. Слід зазначити, що саме українське козацтво доволі часто перебувало у полі зору європейських дипломатів, керівників багатьох держав. Ще на початку XVIII ст. у суспільній думці поширеними були переконання, що на долю європейських держав у майбутньому впливатиме їх союз з козаками України. Варто наголосити на такому факті: ні одне іноземне джерело жодного разу не вказує на завойовницький характер козаків, на їх прагнення нести неволю іншим народам.

Від часів падіння козацької республіки (1775 р.) минуло вже понад два століття, а питання державності, яке багато значило для січовиків і залишалось болючим впродовж усієї історії, тільки тепер одержало свою історичну відповідь і втілення у життя. Недаремно відомий німецький учений XIX ст. Ф.Боденштедт, який Січ називав “військовою республікою” і відзначав доблесть козаків, писав : “Століття проминули як одна хвилина, а в результаті залишився народ, який, щоправда, вже не є таким, як був, та все ж таки зберіг свої риси і свою національність”.

Наперекір тим проблемам, яких Україні довелось зазнати протягом своєї трагічної історії, українці змогли зберегти національну самобутність, а, отже, і козацькі традиції. Саме в Запорізькій Січі сформувались такі моральні засади, як побратимство, товариська рівність, обстоювання справедливості. Демократичне прийняття рішень Січовою радою, простота відносин із старшиною, повага один до одного - ці принципи об’єднували запорожців, і вони гідні наслідування сьогодні.

Історія козацтва і, зокрема, його внесок в утвердження і розвиток ідеї Української державності, ще і досі недостатньо вивчені і розроблені. Більш ґрунтовно досліджений період, починаючи від другої половини XVІІІ ст. Дослідження більш раннього періоду ( XV-XVІІ ст.) досить ускладнене через малодоступність або взагалі відсутність достатньої кількості історичних джерел, причому його вивчення базується, як правило, на основі опрацювання документів українських, польських та російських архівів.

Постійний підвищений інтерес не тільки науковців, а й широкої громадськості до вивчення і глибокого знання історії Запорізької Січі з часом аж ніяк не зменшується, адже історія запорізького козацтва - це історія розвитку саме демократичних засад у середньовічному суспільстві.

Слід відзначити, що останнім часом на сторінках наукових видань, у періодиці опубліковано чимало матеріалів і розвідок, які стосуються історії Запорізької Січі в цілому. Поштовхом до цих публікацій та підвищення інтересу до проблем козацтва стало широке святкування (в 1992 р.) 500-річчя виникнення українського козацтва.

Проте, необхідно підкреслити, що в опублікованих матеріалах такі проблеми, як формування державно-правових інститутів Запорізької Січі, зокрема організація апарату управління, специфіка діяльності центральних та місцевих органів влади, судоустрій Запорізької Січі, практично залишались поза увагою авторів або висвітлювались недостатньо, не охоплювали тих аспектів, які є об’єктом нашого наукового інтересу і дослідження.

Надзвичайно важливою подією стало видання Указу Президента України від 4 січня 1995р. “Про відродження історико-культурних та господарських традицій українського козацтва”. В цьому документі схвально оцінено відродження і підкреслено необхідність подальшого розвитку історичних, патріотичних, господарських та культурних традицій українського козацтва. Так, рекомендується створення, відповідно до законодавства України, козацьких селянських (фермерських) господарств і колективних сільськогосподарських підприємств, кооперативів, товариств тощо, що свідчить про визнання сучасною державою господарських досягнень козацтва. Передбачається також використання історичного досвіду козацтва в охоронній діяльності. З цією метою запропоновано Міністерству оборони України, штабу Цивільної оборони України та Державному комітету у справах охорони Державного кордону України розглянути питання щодо укомплектування окремих військових формувань призовниками з організації Українського козацтва.

У період становлення і розвитку соціальної, демократичної, правової Української держави історичне минуле відіграє неабияку роль. Чимало відповідей на питання про те, яким бути сучасному державотворенню України, можна знайти і в історії Запорізької Січі, вивчаючи, зокрема, її державно-правові інститути: апарат управління Запорізької Січі, судові органи, їх структуру, функції та засади організації і діяльності тощо.

Хронологічними рамками дослідження є кінець XV ст. - 1775 рік.

Стан наукової розробки проблеми. Історії та процесам державотворення Запорізької Січі- різним її аспектам - присвячені праці багатьох вчених, - і вітчизняних, і зарубіжних, - зокремма таких, як: В.Б.Антонович, О.М.Апанович, В.О.Голобуцький, І.М.Грозовський, М.С.Грушевський, О.І.Гуржій, І.П.Крип’якевич, В.С.Кульчицький, В.К.Липинський, Ю.А.Мицик, Л.О.Окіншевич, О.Л.Олійник, Н.Д.Полонська-Василенко, О.І.Рігельман, А.Й.Рогожин, В.І.Сергійчук, А.О.Скальковський, М.Є.Слабченко, В.А.Смолій, В.С.Степанков, І.С.Стороженко, Б.Й.Тищик, А.П.Ткач, Д.І.Яворницький, О.Н.Ярмиш, та ін.

Незважаючи на значну кількість праць про запорізьке козацтво, ще далеко не всі питання знайшли своє вирішення і належне висвітлення. Дана дисертація є спробою доповнити висвітленя окремих аспектів, зокрема з історії права та держави, сприяти більш конкретному та об’єктивному висвітленню історії запорізького козацтва. Адже цілісного, комплексного дослідження саме історико-правових, державно-правових відносин, що склалися у Запорізькій Січі, а також питань організації і функціонування владних структур (центральних і місцевих органів), судочинства, в цілому апарату управління Запорізької Січі з проекцією тогочасного досвіду і традицій на сучасні процеси державотворення в Україні, - такого дослідження поки що не проводилось.

Висвітленню питань щодо Запорізької Січі, які розглянуті і вищевказаними вченими, і іншими присвячений один із підрозділів нашого наукового дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження виконане відповідно до планової тематики науково-дослідної роботи Львівського національного університету ім. Івана Франка. Тема дисертації відповідає проблематиці досліджень “ Актуальні проблеми історії держави і права України ”, яку проводить кафедра історії та теорії держави і права Львівського національного університету.

Обраний напрямок дослідження пов’язаний з викладанням у вищих закладах освіти таких навчальних дисциплін, як історія держави і права України, судові та правоохоронні органи України.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розкриття суті, особливостей, історичного значення апарату управління Запорізької Січі та засад його створення і функціонування, які були сформовані у той період і не втратили свого значення для сучасного процесу державотворення.

Для досягнення цієї мети зроблено спробу розв’язати такі завдання :

• встановити сутність і природу Запорізької Січі як державного явища;
• визначити роль Запорізької Січі у державотворенні України;
• дослідити військовий та адміністративно-територіальний поділ Вольностей Запорізьких, який обумовлював особливості побудови апарату управління Запорізької Січі;
• встановити структуру апарату управління Запорізької Січі ;
• з’ясувати засади організації та функціонування апарату управління Запорізької Січі;
• проаналізувати причини існування звичаєвого права у Запорізькій Січі та неперетворення його у “писане” право (у письмові правотворчі акти);
• встановити систему судових органів Запорізької Січі та пояснити особливості її побудови і функціонування.

Об’єкт та предмет дослідження Об’єктом дисертаційного дослідження є державно-правові інститути Запорізької Січі ( середина XVІ ст. - 1775 р.).

Предметом дослідження є закономірності формування, розвитку та діяльності апарату управління Запорізької Січі, структури його складових елементів.

Теоретико-методологічною основою дисертації є теорія наукового пізнання соціальних, зокрема державно-правових явищ, а також сучасні уявлення про державу і право. У процесі дисертаційного дослідження використовувались основні принципи формаційного та цивілізаційного підходів в історичному пізнанні, а також методи всезагальні (зокрема, діалектичний метод), загальнонаукові (структурний, функціональний методи та ін.), спеціально-юридичні (порівняльно-правовий, метод тлумачення права).

Емпіричну базу дослідження становлять Конституція України 1996 р., нормативні акти, офіційні документи та ін. Використані і вперше введені в обіг архівні матеріали, що зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у м.Львові, Центральному державному історичному архіві України у м.Києві, Головному архіві давніх актів у м. Варшаві, інших архівах Польщі. Крім того, нами опрацьована і критично осмислена загальнотеоретична і галузева правова література, періодичні видання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному дослідженні апарату управління Запорізької Січі ; процесу його формування, структури та діяльності. Таке дослідження є одним з перших в науці історії держави і права України.

Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується у таких основних положеннях і висновках, що виносяться на захист:

• висновок про те, що Запорізька Січ за своєю природою була своєрідним державним утворенням;
• положення про те, що особливість організації та структури апарату управління і системи судових органів Запорізької Січі зумовлювалась її військовим та адміністративно-територіальним поділом;
• положення про структуру та функції апарату управління Запорізької Січі;
• висновок про те, що основними засадами формування та діяльності апарату управління Запорізької Січі були принципи виборності, колегіальності, гласності, змінності, звітності органів апарату управління та участі всього запорізького козацтва у їх формуванні;
• положення про систему та функції судових органів Запорізької Січі, деякі з яких збігалися з органами апарату управління;
• висновок про те, що внесок Запорізької Січі у державотворення України полягає саме у створенні нового за структурою і функціями апарату управління і започаткуванні нових засад його формування та діяльності;
• положення про причини існування у Запорізькій Січі звичаєвого права (правових звичаїв) і неперетворення його у право “писане”, закріплене у нормативно-правових актах.

Вперше в науковий обіг введено архівні матеріали, які відображають діяльність Запорізької Січі у різних галузях державного життя і які раніше не були використані в наукових працях ( лист польського короля Я.Казимира до Б.Хмельницького, листи короля Сигизмунда ІІІ до магістрату м.Львова, лист від запорожців до польського канцлера Я.Замойського та інші ).

Практичне значення одержаних результатів. Положення, які обґрунтовані у дисертаційному дослідженні, та висновки, які зроблені на їх основі, можуть бути використані у подальших наукових дослідженнях. Теоретичне і практичне значення дисертації полягає в тому, що детальне вивчення апарату управління Запорізької Січі розширює уявлення про такий складний соціальний та політичний феномен української історії, як козацтво, дозволяє відтворити цілісну картину, реконструювати фрагменти процесу державно-правового розвитку України.

Запропоноване дослідження сприятиме подальшому удосконаленню правової бази України, завдяки використанню положень, інститутів, які існували в Запорізькій Січі, їх переосмисленню та практичному застосуванню.

Фактичні дані і результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі юридичних та інших навчальних закладів, служитимуть поповненню курсів “Історія держави і права України”, “Судові та правоохоронні органи України”, можуть бути використані при підготовці навчальних посібників та підручників, а також цей матеріал може бути застосований при запровадженні спеціального курсу “Козацьке право”.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювались на кафедрі історії та теорії держави і права Львівського національного університету ім. Івана Франка, доповідалися автором на міжнародній науково-практичній конференції “Запорозьке козацтво в пам’ятках історії та культури” ( Запоріжжя, 1997) та на VI регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні” (Львів, 2000).

Публікації. Деякі результати дисертаційного дослідження знайшли висвітлення в статтях : “Судові органи Запорізької Січі” (1997 р.), “Центральні органи влади та управління Запорізької Січі” (1998 р.), “Звичаєве право запорізьких козаків” (1999 р.), “Права і свободи запорізьких козаків та Конституція України” (2000 р.).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків за результатами здійснених досліджень, списку використаних джерел та додатків. Обсяг роботи 177 сторінок машинописного тексту, включаючи список використаних джерел (257 найменувань), який поданий на 18 сторінках.
 

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність теми, визначено мету і завдання дослідження, з’ясовано теоретико-методологічну основу дослідження, об’єкт і предмет дослідження, визначено наукову новизну дисертації, показано практичне значення роботи, дана інформація про апробацію і публікацію результатів дослідження.

У розділі I “Виникнення Запорізької Січі ( середина XVІ ст. - 1775р.) та її роль в історії державотворення українського народу” розглянуті передумови та причини виникнення запорізького козацтва, внесок Запорізької Січі у теорію і практику державотворення України та подано огляд історико-правової літератури про запорізьке козацтво.

У дисертації підкреслюється, що польська влада з її звичаями і традиціями адміністративного управління, законодавчими нормами та релігійним світоглядом несвідомо сприяла породженню ворожої сили в особі українського, а потім і запорізького козацтва. В цілому причини, які зумовили це явище, мали комплексний характер. Ними були політичні, економічні, військово-стратегічні, соціальні чинники. Першу третину XVII ст. в історії козацького державотворення можна розглядати як боротьбу за автономію, та й взагалі майже все XVII ст. в історії України пройшло під знаком соціальних, ідеологічних та національно-державних війн. Значний, якщо не вирішальний, вплив мала Запорізька Січ, коли утвердились демократичні принципи, що виробились в її організації, а саме: заперечення кріпацтва, формальна рівність у користуванні земельними угіддями, свобода вступу до лав козаків, право участі у січових органах управління та ін.

Щодо початків виникнення козацтва автор поділяє точку зору М.Грушевського, який зазначав, зокрема, що козацтво - старе побутове явище, викликане сусідством українського народу з кочовим хижацьким степом. Воно стало саме результатом постійної боротьби з цим степом.

Серед інших відомих теорій про початки козацтва слід назвати і теорію І.Рибчина, що є доповненням до поглядів М.Грушевського та В.Антоновича, який також початки козацтва пов’язував з необхідністю захищати свої землі від набігів з півдня.

Автор спростовує думку деяких зарубіжних вчених, зокрема Л.Подгородецького, які вбачали у козаках розбійницький елемент.

Визначну і позитивну роль Запорізької Січі визнавало чимало вчених, діячів зі світовим іменем. Серед них, зокрема, Боплан, Шерер, Меріме та ін. Так, зокрема, звички і традиції українських козаків Шерер ототожнює зі звичками і законами мальтійських рицарів і французьких вільних стрільців. Французькі історики і дипломати вирізняють Україну, називають її також козацькою нацією, не приховуючи своїх симпатій до козаків та їх гетьманів - високоосвічених, добрих стратегів і ддипломатів. Разом з тим такі російські вчені, як С.Соловйов, В.Ключевський, розглядали козаків як елемент антидержавний. Вони не хотіли або й не могли зрозуміти прагнення українського народу до утворення власної соборної держави, сприймали Малоросію як невід’ємну частину Російської імперії.

На думку автора, цікавим є висловлювання посла Венецької Республіки Альберта Віміні, який перебував в Україні 1650 р. Він називає нашу землю тільки “Україна”, мову народу - “рутенською”, а державний устрій - республіканським. Виходить, що Січ і Україну республікою першим назвав не К.Маркс, як вважала радянська історіографія, а ще в 1656 р. посол Альберто Віміні. Правда, Віміні Січ і Україну називає спартанською, а К.Маркс - християнською військовою республікою. Але до Маркса, ще раніше, Ф.Боденштедт у книзі “Поетична Україна” (1845 р.) першим назвав її “військовою”. До своїх висновків Віміні прийшов після власних спостережень над суспільними принципами життя козаків.

Більшість із зазначених авторів, розглядаючи історичні аспекти запорізького козацтва, менше уваги приділяли його державницьким здобуткам, що, власне, і послужило поштовхом до проведення даного дослідження.

Запорізьке козацтво відіграло видатну роль у боротьбі народних мас України проти феодально-кріпосницького гніту та як форпост боротьби проти турецько-татарської агресії. В часи визвольного руху на українських землях Запорізька Січ неодноразово ставала оплотом та плацдармом для повстанських військ, була важливим фактором консолідації всього українського козацтва.

Запорізька Січ стала важливим фактором, який суттєво вплинув на подальшу еволюцію політичних поглядів українського козацтва та українського народу загалом. Січ була визначним державним утворенням, що репрезентувало на міжнародній арені Україну. Специфічність цієї політичної організації ( інакше кажучи,- напівдержави ) полягала в тому, що вона, будучи органом примусу, не була засобом класового придушення, а засобом виховання та самовиховання тих, в чиїх загальних інтересах здійснювався цей примус.

Сучасна українська Конституція містить ряд положень, які ґрунтуються на історичному минулому Запорізької Січі, зокрема з питань державного будівництва, функціонування органів влади та управління. У Конституції знайшли також відображення демократичні засади форму-вання та функціонування управлінського апарату, які були характерними для Запорізької Січі.

Документи Запорізької Січі, її історія дають багатий матеріал для використання у виховному процесі, для прищеплення молодому поколінню, воїнам збройних сил та працівникам органів внутрішніх справ почуття гордості за історичне минуле своєї держави.

У розділі 2 “Військовий та територіальний поділ Вольностей Запорізьких XVІ-XVІІІ ст. як внесок у суспільно-політичні традиції українського народу” зазначається, що своєрідному територіальному поділу Вольностей Запорізьких на паланки та зимівники сприяв характер території. Існуюча система територіального поділу дозволяла запорізьким козакам, належачи до Січі, проживати за її межами, але на теренах Вольностей Запорізьких.

Запорізькі зимівники та слободи служили спостережними постами та першим рубежем оборони від набігів з півдня. Саме козаки у зимівниках повідомляли про наближення ворожих загонів до Запорізької Січі, і завдяки чому було можливим завчасно готуватись до відсічі нападникам.

Вдосконалення саме військового устрою, вироблення найбільш доцільної військової “одиниці” відбувалось протягом тривалого часу. Способи боротьби запорізьких козаків та засоби, які застосовувались в цій боротьбі - коні на суші та човни на морі,- забезпечували таку форму зв’язку між козаками на воді, на суші та на конях, яка дозволяла досягати найкращого результату ефективності. Це сприяло розвитку тактичної системи, а в подальшому привело до створення такої “одиниці”, як запорізький курінь. Можливо, що свій вплив зробили і тюркські народи. Але, безумовно, запорізькі козаки найбільш ефективно вдосконалили курінь як тактичну “одиницю”. Вважають, що термін “курінь” - монгольського походження, який згодомм перейшов до тюрків, а потім - і до українців. Вперше слово “курінь” зафіксоване вже 1626 р. Термін “курінь” у XVIII ст. в Запорізькій Січі мав кілька значень. Це слово вживалось, по-перше, на позначення самостійної військової одиниці, а також - як житло. Курені звичайно налічували по кілька сотень козаків у кожному. Але вони не були рівними за своїм кількісним складом. Не були вони рівними і за своїм впливом на загальні січові справи. Ось чому старші й авторитетніші курені, як правило, на виборах проводили на посади кошового отамана і старшини своїх членів.

Запорізьке козацтво зробило свій внесок в історію української державності, збагативши її суспільно-політичні традиції організаційною структурою у формі полків. Козацтво стало ідеалом демократично-республіканського устрою і для тогочасних правителів, і для нащадків. Запорізька Січ стала воєнною школою для цілих поколінь.

Постійний зв’язок із Січчю дозволяв досить швидко у разі необхідності зібратись всій козацькій громаді для підготовки походу чи інших військових дій, що сприяло оперативності дій Війська Запорізького, а інколи ці дії були несподіванкою для ворога.

Проблема територіального поділу вирішувалась у міру збільшення площ, на які поширювала свою юрисдикцію Запорізька Січ. На межі XV та XVІ ст. у свідомості частини представників дрібної української шляхти та козацтва починають визрівати думки про надання автономії окремим козацьким регіонам у складі Речі Посполитої. Але разом з тим, вже в той період, відбувався процес перенесення інституцій Запорізької Січі на периферію, де козаки виносили без будь-яких попередніх роздумів “козацький присуд”. А це, власне, означало виділення цілих регіонів з-під юрисдикції польської місцевої адміністрації. Саме тоді і в таких умовах розпочалося формування територіального ядра майбутньої Української держави, де розвивалися козацьке самоуправління, судочинство, військова організація.

У розділі 3 “Органи влади та управління Запорізької Січі” дисертант розкриває положення про те, що в організації козацького самоврядування, яке склалося на Запоріжжі, можна віднайти зародки майбутньої української державної організації. І недаремно вчені ведуть відлік її становлення саме з періоду існування Запорізької Січі. Характерно, що ця своєрідна за структурою система органів військово-адміністративної влади була спроможна виконувати складні функції внутрішньої і зовнішньої політики.

Запорізька Січ мала свої символи : печатку-герб, на якій був зображений козак з мушкетом на плечі та шаблею при боці; січовий прапор малинового кольору із зображенням святого Архангела Михаїла з білим хрестом. Це також свідчило, що Запорізька Січ перетворилась на своєрідну демократичну та військово-адміністративну організацію - державне утворення. Автор не поділяє думки тих дослідників козацтва, які дійшли висновку про те, що Запорізька Січ була державою.

Запорізька Січ визнавалась республікою безпосереднього управління, в якій законодавча влада належала всьому народу, а не тільки його представникам. Таке безпосереднє управління об’єктивно можливе лише у невеликих республіках, до яких належала і Січ. Тут було кілька десятків тисяч осіб, а по всіх Вольностях Запорізьких - декілька сотень тисяч. Козацька рада була органом законодавчої влади, але не у формі представницького органу, яким були станові парламенти європейських держав тих часів, а у формі прямої участі в управлінні справами Війська Запорізького всіх членів козацького війська, тобто всього козацького стану. Вона по суті була органом найвищого порядку в управлінні козацьким військом.

Дисертант відзначає, що козацький уряд - Кіш пройшов певний еволюційний шлях у своєму розвитку. Зростала кількість козаків, урізноманітнювалися функції Коша, розширювалася і збагачувалася сфера його діяльності. Кіш, як козацький уряд, спочатку був виконавчим органом, що обирався та контролювався Військовою радою. Але в часи Нової Січі, коли компетенція козацької ради звузилась, Кіш взяв на себе частину її функцій. Залишаючись центральним органом розпорядчо-виконавської влади, Кіш займався вирішенням і поточних питань. В той час лише ускладнилась система нижчої ланки адміністративно-політичного управління. Поділ Вольностей Запорізьких на паланки обумовив появу додаткових посадових осіб в місцевих адміністраціях. В останні десятиріччя існування Січі Кіш лише формально обирався Військовою радою, а фактично призначався радою Старшин.

Автор підкреслює, що усі представники паланкової адміністрації обирались на свої пости й залишали їх після рішення загальної Військової ради, тобто через рік. Але щоразу того чи іншого представника з відповідної посади могла скинути Січова рада - ще до закінчення терміну його повноважень, в разі незадоволення козаками його діяльністю. Але у XVIII ст. з піднесенням ролі старшин і зниженням ролі рад на посадах січової старшини перебували кілька років і через це в значній мірі їх посади втрачали свій тимчасовий характер.

Паланковій адміністрації були підпорядковані лише хутори посполитих (селян) та одружених козаків, хоча й були випадки прямих відносин їх з Кошем. Зимівники ж січового товариства тільки номінально залишались підпорядкованими Січі, але фактично мали певну автономію, і їх залежність від Січі обмежувалась залежністю господаря від влади курінного, до якого він був приписаний.

З плином часу на Запоріжжі створилася досить могутня верхівка козацтва: старшина, яка зосередила в своїх руках значні матеріальні багатства, займала керівні посади і тримала в своїх руках владу. До старшини приєднувались заможні козаки. А поруч з цією аристократією стояла маса козаків - “сіроми”, “голоти”, яка не мала нічого, крім своєї сорочки. Частина “голоти” мешкала в самій Січі, в курені, перебувала на утриманні Коша, а більша частина проживала поза Січчю, працювала як наймити у зимівниках, на промислах, у чумацьких валках.

Старшина запорізького козацтва вже тоді прагнула використовувати своє становище у власних інтересах, інколи всупереч інтересам більшості козаків, тобто мали місце процеси “переродження” керівників, які спостерігаємо, на жаль, і сьогодні.

Слабкою стороною і досить серйозним недоліком устрою Запорізької Січі було поєднання виконавчої і судової влади в одних руках козацької урядової старшини та значна кількість судових інституцій, до яких можна було апелювати. Це призводило до досить тривалого судового розгляду.

Запорізьке братство мало великий вплив на процеси державотворення, і багатий досвід самобутньої козацької організації самоврядування був використаний у ході визвольної війни українського народу 1648-1654 років. Своє актуальне, пізнавально-історичне значення цей досвід не втратив і в наш час.

У розділі 4 “Судові органи Запорізької Січі: система судів, злочини та застосування покарань” автор робить висновок, що козацькі суди становили певну систему і мали свої особливості, які, з одного боку, свідчили про серйозність захисту існуючих прав - адже покарання були суворими, а з другого,- про простоту формування судових органів шляхом виборності з козацького братства. У запорізькому судівництві дотримували авторитету судових інстанцій, і вища інстанція зважала на постанову нижчої.

Судоустрій Запоріжжя спирався на свою оригінальну адміністративну організацію і, зважаючи на мілітарний характер Січі, вона не зуміла, а може, й не змогла відокремити судову владу від влади адміністративної, і це було характерною рисою даного державного утворення.

Історичні факти дослідження судової системи Запорізької Січі свідчать, що для неї були характерні принципи демократичності, безпосередності, суперництва та колегіальності, що служили гарантом захисту у суді прав особи.

Автор зазначає, що неординарним у Запорізькій Січі був і такий важливий інструмент військово-адміністративної влади, як правова система. Маючи свободу і незалежність від державних чиновників, козаки твердо стояли на сторожі звичаїв предків. Якщо на території України діяли різноманітні джерела права (“Руська Правда”, Литовські Статути, акти королівської влади, канонічне та магдебурзьке право), то в Запорізькій Січі найважливіше значення мало звичаєве козацьке право, що міцно утвердилося у сфері козацьких суспільних відносин. У Запорізької Січі не було писаного закону і там впродовж всієї її історії користувались звичаєвим правом, яке було результатом правових переконань. Звичаї та порядки предків були занесені на Запоріжжя з усієї України. Разом з переказами та традиціями все це становило основу козацького життя. Вони передавались з покоління до покоління в усній формі.

Якщо розглядати причини відсутності на Запоріжжі писаних законів, то, слід погодитись, такими причинами були: по-перше, досить короткочасна тривалість історії запорізьких козаків, впродовж якої вони не змогли писане право виробити, систематизувати та оформити його письмово; по-друге, життя козаків у більшості проходило у походах та війнах, що аж ніяк не сприяло можливостям займатися складанням писаних законів; по-третє, козаки боялися, що писані закони можуть значно обмежити їх існуючі права та свободи.

Аналізуючи наявні документи, автор робить висновок, що рівень злочинності у Запорізькій Січі не був значним, хоча панорама злочинів була широкою і різноманітною. Під вчиненим злочином розуміли матеріальну дію, яка завдавала шкоди чи особистим, чи майновим правам окремого козака або всього Війська Запорізького, а також формальну дію, яка полягала в порушенні встановлених правових звичаїв. Можна виділити такі групи: злочини проти життя, природи і моралі, особи, честі і свободи, військової дисципліни, публічного і приватного майна. Досить поширеним було порушення кордонів сусідніх держав. Але такі наїзди розглядались більше як злочини політичні, і місцеве правосуддя дивилось на це без відповідного реагування. Бували випадки, коли шинкарі чи крамарі продавали товари й горілку дорожче за встановлену ціну, тоді січова верхівка давала дозвіл таких торговців грабувати. Ще менше було справ чисто цивільних, які стосувались особистих прав, права власності, збитків, боргових претензій, та й віднести їх слід до пізнішого часу .

Такий вид злочинів, як злочини проти права власності, що є характерними для нашого часу, були малопоширеними на Січі. У тогочасних умовах пограбунок мав характер не стільки зазіхання на чужу власність, скільки це був вияв молодецтва та зухвалості. До злочинів проти майна належали крадіжки й розбій, переховування й набуття крадених речей та інші подібні провини, такі, як, обман, зловживання довір’ям. Коли вони були вчинені на шкоду Січі чи її козаків або коли були повторні, тобто у випадку рецидиву, злочини карались як кваліфіковані - підвищеною карою. Крадіжки розрізняли великі й малі, залежно від розміру заподіяної шкоди.

Система злочинів і покарань запорізького козацтва, яка складалася у відповідності до старовинних звичаїв - “словесним правом, здоровим глуздом” - були за межами польсько-литовського ззаконодавста. Покарання у запорізьких козаків залежало від ступеня тяжкості вчиненого злочину. Зокрема, за крадіжку призначалась смертна кара. Пояснення такої суворості слід шукати у рівні розвитку української нації на той час. Якщо у розвинутій державі крадіжка карається штрафом чи позбавленням волі, то на нижчому рівні розвитку державної структури (державне утворення) для людини характерним є насамперед захищати свою свободу і своє майно, а вже потім думати про подальше громадське життя.

Щоб уяснити систему покарань та ступінь їх суворості, варто ознайомитись з їх призначенням. Покарання на Запоріжжі мало за мету, в першу чергу, покарати злочинця або відплатити за його злочин. Але не меншим мотивом була потреба забезпечити охорону населення Січі від злочинців та їх шкідливої діяльності. Тому кара відігравала роль ліквідації рецидивістів або їх залякування й попередження повторного вчинення злочину, тобто мав місце принцип загальної превенції. Це попередження стосувалось також всього населення, і цим система кар виконувала виховну функцію. Варто зауважити, що на Запоріжжі не тільки карали злодіїв, але й тих, хто переховував або купував крадені речі. Мета покарання включала також відшкодування збитків окремому козакові чи Війську Запорізькому.

Система покарань, відображаючи до певної міри характер епохи та тогочасні правові погляди, доповнює загальну картину історичного буття. Каральні заходи складаються під впливом певних умов життя, того чи іншого ладу, залежать від ступеня культури, характеру людини, а також від тих чи інших суспільних завдань.

У висновках, які завершують роботу, подано найсуттєвіші результати дослідження.
 

ОСНОВНІ ВИСНОВКИ

1. Запорізька Січ, яка виникла у середині XVІ ст. і проіснувала до 1775 р., була утворена запорізькими козаками на землях, які формально входили до складу Польщі, але фактично нею не управлялися. Вона була сформована як організація публічної влади всього запорізького козацтва, що виражала і захищала його інтереси і була засобом забезпечення, перш за все, загальносуспільних потреб, виконуючи функції оборони, управління і виховання. Згодом, в зв’язку з розшаруванням козаків за майновою ознакою, Запорізька Січ стала організацією політичної влади козацької старшини.

2. Запорізька Січ не мала всіх ознак держави, а являла собою своєрідне державне утворення, яке було :

• за формою правління - демократичною республікою, органи управління якої формувалися, в основному, для забезпечення головного завдання - оборони козацтва від зовнішнього нападу ;
• за формою державного устрою - унітарною організацією, що складалася зі спілки куренів (побутово-бойових одиниць) та паланок (адміністративно-військових округів) у межах Вольностей Запорізьких ;
• за населенням - самоорганізованою корпорацією самітників та утікачів, яка була заснована на колективній формі власності на землю та інше майно, формальній рівності козаків у користуванні земель-ними угіддями, кооперативних формах господарювання і побуту та елементах зрівняльного розподілу благ.

Запорізька Січ включала території, прилеглі до р. Дніпро від Кременчука до Дніпрового лиману.

3. Саме Запорізька Січ утвердила право участі всього козацтва у радах і тим самим їх участь в управлінні ; періодичність скликання рад ; колегіальність та гласність у вирішенні суспільних справ ; виборність та змінність старшини тощо. Принцип виборності органів апарату управління не давав, по суті, можливості узурпації влади певними особами та створення спадкової аристократії. На вказаних принципах і був сформований апарат управління Запор