ДОНЕЦЬКО-КРИВОРІЗЬКА РАДЯНСЬКА РЕСПУБЛІКА — назва штучного державного утворення на території Харківської, Катеринославської, частини Херсонської губерній і частини районів Області Війська Донського (Ростов, Таганрог, Новочеркаськ тощо) з центром у Харкові. Проголошена на 4-у обласному з'їзді Рад робітничих депутатів Донецького й Криворізького басейнів, що відбувся 27-30 січня 1918 р. З'їзд Рад обрав обласний комітет у складі 5 більшовиків, 3 есерів, 1 меншовика і 2 безпартійних. 14 лютого 1918 р. обласний комітет сформував Раду Народних Комісарів Д.-К. Р. Р. у складі: Ф. Артем (Сергєєв) — голова РНК. і наркому справах народного господарства, С. Васильченко — нарком внутрішніх справ, В. І. Межлаук — нарком фінансів, М. Жаков — нарком у справах освіти, В. Філов - нарком у судових справах, М. Рухимович — нарком у військових справах, Б. Магідов — нарком праці, А. Каменський — нарком державного контролю. Всі наркоми були більшовики. Основою утворення Д.-К.Р.Р. став не національно-державний, а економічний принцип державного будівництва; ініціатори створення Д.-К. Р. Р. вважали, що з перемогою соціалістичної революції національне питання втрачає своє значення, що Російська радянська республіка має бути федерацією економічно однорідних областей, а не національних радянських республік. До того ж після підписання Україною Брестського миру організатори Д.-К. Р. Р. думали таким чином не допустити німців та уряд Української Центральної Ради до промислових районів Криворіжжя і Донбасу. З цією метою було проголошено утворення Д--К. Р. Р. як федеративної частини РРФСР, на території якої обов'язковими вважалися декрети РНК РРФСР. ЦВК Рад України вважали «органом, паралельним обласному комітету». Штучне створення відособленої від України Д.-К. Р. Р. порушували цілісність і суверенітет України, суперечило волі її трудящих. Проти виділення Донецько-Криворізької області зі складу України виступив Народний Секретаріат, уряд існуючої тоді Української Радянської Республіки: на 4 обласному з'їзді шкідливість цього заходу обґрунтував член уряду М. Скрипник. В своїх планах створення Д.-К. Р. Р. як автономної республіки Російської федерації її організатори не одержали підтримки більшовицького керівництва Радянської Росії. Воно вважало виділення негативним для справи соціалістичної революції на Україні, «єдиного фронту оборони». Враховуючи все це, делегати Рад Донецько-Криворізької області взяли участь у ІІ Всеукраїнському з'їзді Рад у Катеринославі (17-19 березня 1918 р.), де заявили, що Д.-К. область має входити до складу Радянської України. З'їзд прийняв резолюцію «Про державний устрій», яка виключала можливість виділення з Україні будь-якої області. Але, очевидно, з урахуванням досвіду створення Д.-К. Р. Р. Радянська Україна стала розглядатися як федеративна республіка, «що об’єднує всі радянські об'єднання — вільні міста і республіки як автономні частини». З'їзд, утворивши єдиний радянський уряд України, юридично оформив входження Донецько-Криворізької області до складу Радянської України. Тому після з'їзду Д.-К. Р. Р. припинила своє існування.
(Мала енциклопедія етнодержавознавства)
| 