Професор Харківського університету Є.К. Рєдін – видатний український і російський учений. Наукова діяльність Є.К. Рєдіна була пов’язана з церковною археологією. Вчений зробив великий внесок у науку щодо вивчення церковного мистецтва Слобідської України, зокрема Харкова.
Варто відзначити, що дослідник звернувся до вивчення мистецтва Слобожанщини відразу після переїзду до Харкова. Він опублікував роботи “Харьков, как центр художественного образования юга России” (Х., 1894), “Харьковская школа изящных искусств” (Х., 1895) та ін.
Більш ретельно він почав працювати над дослідженням “церковної старовини” Харківської єпархії під час підготовки до ХІІ Археологічного з’їзду, який відбувся у Харкові в серпні 1902 р. Наприклад, на засідання Харківського попереднього комітету, яке відбулося 31 березня 1900 р. Є.К. Рєдін підготував “Программу для собирания сведений по церковным древностям” [8. С. 25-28]. На засіданні, яке пройшло 26 квітня того ж року, він виступив із доповіддю “Памятники церковных древностей Харьковской губернии”. Представники Харківської єпархії, які були присутні на цьому засіданні, пообіцяли посприяти “…задачам предварительного комитета – по получению сведений о церковных древностях… и самих этих древностей для выставки при археологическом съезде” [8. С. 41]. Доповідь Є. К. Рєдіна була опублікована в додатку до четвертого засідання Комітету [6].
На ХІІ Археологічному з’їзді Є. К. Рєдін виступив із рефератом “Религиозные памятники искусств Харьковской губернии” [7].
У рамках роботи з’їзду працювала Виставка, що складалася із 8 відділів. Цікавим є для нас відділ “Памятников церковных древностей”. Він був зібраний і описаний Є.К. Рєдіним. Експозиція відділу церковної старовини складалася, головним чином, із пам’ятників, які були зібрані в церквах Харківської єпархії [4]. Наприклад, автор описує хрести [4. С. 59, 60, 63] і дарохранильниці [4. С. 87-88] із ризниці Харківського Покровського монастиря. Особливу увагу потрібно звернути на те, що завдяки зусиллям Є.К. Рєдіна, який з 1893 р. завідував Музеєм витончених мистецтв і старовини, що працював при Харківському університеті, було створено кілька відділів, зокрема церковного мистецтва.
По закінченні роботи з’їзду Є.К. Рєдін зробив приблизно 300 фотознімків з експонатів Виставки. У 1903 р. ці фотографії були опубліковані у вигляді “Альбома выставки XII Археологического съезда в г. Харькове” [1]. До альбому ввійшли фотографії картин із краєвидами міста та знімки “церковної старовини” Харківських храмів із передмовою Є.К. Рєдіна, в якій він дає пояснення до усіх фотознімків. Наприклад, описує фотографії з кількома хрестами із ризниці Харківського Покровського монастиря [1. С. 16].
У 1905 Є.К. Рєдін опублікував дослідження “Материалы к изучению церковных древностей Украины. Церкви города Харькова” [5]. Дослідження храмів міста було проведено на прохання Д.І. Багалія у процесі підготовки до ХІІ Археологічного з’їзду. За дорученням Міської управи Д.І. Багалій займався описом історичного нарису м. Харкова, приуроченого до святкування 250-річного ювілею його заснування [3. Л. 1]. Монографії, присвячені окремим містам грунтувалися на багатющій літературі [Напнриклад: Левитский И. Город Путивль // Труды двенадцатого археологического съезда в Харькове, 1902: В 3 т. / Под ред. Уваровой. – М., 1905. – Т. 3. – С. 121-164 та ін.]. Дослідження Є.К. Рєдіна увійшло до 11 глави праці Д.І. Багалія та Д.П. Міллера, яка мала назву “Церковь и духовенство”.
Мета дослідження полягала у вивченні церковних пам’ятників міста та їхньої історії. Д.І. Багалій акцентував увагу на тому, що саме ця монографія дала багатющий матеріал для вивчення історії церковної старовини Харкова. Він писав: “По моей просьбе профессор истории искусств в Харьковском университете, известный специалист в области христианских памятников, Е.К. Редин систематически исследовал церковные древности во всех храмах г. Харькова и представил вместе с фотографическими снимками описание их... Таким образом, благодаря отзывчивости почетного профессора история гор. Харькова обогащается не только перечнем всех сохранившихся до настоящего времени в его церквях памятников XVII XVIII вв., но и снимки с них, являющимися в свете впервые, и первым научным описанием их… Приношу за это самую искреннюю, сердечную благодарность проф. Е.К. Редину...” [2. Т. 1. С. 340-341]. Що стосується відомої праці видатного вченого, дослідника церковної старовини, архієпископа Харківського і Охтирського Філарета (Гумілевського) “Историко-статистическое описание Харьковской епархии” (Х., 1859), то в ньому пам’ятники релігійного мистецтва реєструвались, а не описувались, і відповідно не вивчались, на чому й наголошував Д.І. Багалій [2. С. 341]. Але, “список этот, тем не менее, для нас – драгоценный указатель того, что было в убогих сельских храмах и богатых городских…” [6. С. 46], – писав Є.К. Рєдін.
Робота Є.К. Рєдіна, що сприяла написанню “Истории города Харькова...”, належним чином була оцінена Харківською Думою. За рішенням Думи, на знак вдячності, вчений отримав дарчий екземпляр книги [3. Л. 60]. Зберігся лист, в якому Єгор Кузьмич висловлює подяку Міській управі за цей дарунок [3. Л. 48].
У передмові роботи “Материалы к изучению церковных древностей Украины. Церкви города Харькова” Єгор Кузьмич розвинув раніше висловлену думку про те, що в церковних пам’ятниках півдня Росії простежується помітний вплив Західної Європи. Дослідник указує на зв’язок між церковними пам’ятниками України та Європи [1. С. 4]. Він констатував, що вплив культури проявляється і в архітектурі церков, у характері живопису, який їх прикрашав, в іконах, іконостасах, у предметах церковного ритуалу, релігійного мистецтва та художньої індустрії. Історик із жалем зауважував, що жодна із дерев’яних церков, побудованих у перші десятиріччя існування міста, не збереглася до нашого часу. Далі автор продовжував: “...судя по некоторым, переданным в видах города Харькова XVIII в… судя по Покровской монастырской церкви каменной, построенной по архитектурному типу деревянных, судя, наконец, по аналогии с многочисленными памятниками деревянной церковной архитектуры, сохранившимися еще на почве Харьковской губ., можно полагать, что деревянная архитектура церквей г. Харькова не имела связи с северорусской архитектурой, а с архитектурой малоросской, памятники которой также до сих пор сохранились в Полтавской, Екатеринославской, Курской губернии, в области Войска Донского. Эта архитектура имеет в свою очередь ближайшую связь с архитектурой Галиции” [5. С. 676-677].
На думку дослідника, у Харківських церквах збереглася незначна кількість пам’ятників церковного живопису та “древних икон”. Є.К. Рєдін наголошував на тому, що в цьому живописі не помітно впливу “севернорусских” шкіл іконопису, які здебільшого притримувалися візантійських традицій. Пам’ятники живопису Харківської губернії дуже близькі до “южнорусской” школи, “которая, находясь под сильным влиянием западной живописи эпохи Возрождения, подражает ее образцам, копирует их, но не рабски, а внося местные черты…” [5. С. 677].
Більш ретельно вчений-мистецтвознавець вивчив кафедральний собор Успенської Пресвятої Богородиці та Покровський монастир.
Починаючи свої дослідження собору Успенської Пресвятої Богородиці, Є.К. Рєдін здійснив історичний екскурс, вивчив літературу, присвячену храмові. Автор посилається на праці архієпископа Філарета, протоієрея Т.І. Буткевича та інші джерела.
Описуючи зовнішній вигляд собору, дослідник зауважив, що сам “храм в общем сохранил почти тот же внешний вид, что имел в XVIII в. Он выстроен по плану Московского храма Св. Климента” [5. С. 684]. Проте, як відомо, дзвіниця собору була замінена.
Спеціально автор зупинявся на описі іконостасу, який був зроблений за рисунком Растреллі й “представляет собою действительно украшение собора, являясь лучшим образцом памятника искусства в стиле рококо” [5. С. 684]. На думку Є.К. Рєдіна “он близок по характеру работы, украшений к иконостасу в Ахтырском соборе, приписываемому также Растрелли” [5. С. 684].
З-поміж пам’ятників релігійного мистецтва найбільшу увагу вченого привернула ікона Єлецької Божої Матері, вивчення якої автор почав з історичного екскурсу. Історик мистецтва описує ікону, порівнюючи її із пам’ятниками ХV-XVІІ ст.ст. Дослідник вважає, що ікона належить до XVІІ ст.ст.
Ікона являє собою особливе переведення з чітко вираженою символізацією. “Богородица с продолговатым овалом лица (бледного цвета), в красном хитоне и мафории… Тип ее лица очень напоминает тот, что в западных иконах. Богородица поддерживает обеими руками Христа-Младенца, одетого в красную одежду, благословляющего на обе стороны. Нимб у него и у Богородицы красный. Вокруг Богородицы огненный ореол с пламенем по концам…” [5. С. 688], – пише вчений. Є.К. Рєдін вивчає й інші наявні в соборі пам’ятники, наприклад: Євангеліє Львівського друку 1636 р., Євангеліє Московського друку 1689 р., Євангеліє Московського друку 1794 р., “с гравюрами более старыми (1764 г.)”, чашу (потир) срібну, позолочену, 1777 р., блюдо срібне з орнаментом у вигляді гірлянди 1779 р. та ін.
У другому розділі роботи Є. К. Рєдін досліджує Покровський монастирь – “самое древнее здание в Харькове”. Як і раніше, автор починає вивчення монастиря з історії його заснування. Він відзначає, що монастир був закладений у 1726 р. Епіфанієм Тихорським [5. С. 695]. Покровський храм монастиря називався Соборним кафедральним до 1846 р., поки міський Успенський собор не перейменували на Кафедральний Собор. Монастирський храм Покрова Пресвятої Богородиці – прекрасна будівля. Він був освячений у 1689 р. митрополитом Авраамієм [5. С. 696].
Єгор Кузьмич детально описує архітектуру храму. “Монастырский храм является весьма характерным по своей архитектуре; наряду с другими церквами Харьковской епархии он представитель южнорусской… архитектуры. Весьма важно и интересно то обстоятельство, что храм, хотя каменный, но построен по образцу деревянных… южно-русской архитектуры”, – відзначає він [5. С. 697]. До аналогічних пам’ятників, за часом і характером роботи, дослідник відносить собор “построенный во время царей Иоанна и Петра Алексеевичей” у м. Ізюмі.
Особливе місце в дослідженні Є.К. Рєдін відводить вивченню святині собору – іконі Пресвятої Богородиці Озерянської, якій поклонялися не тільки харків’яни, але і все довколишнє населення [5. С. 699]. Як і раніше, ікона досліджується з цікавим екскурсом історичного і художнього характеру. “Озерянская Божия Матерь – один из многочисленных переводов типа Одигитрии Божей Матери, известного и в афонской иконописи и в русской… Она стоит в ближайшей связи со многими иконами, происходящими также из Харьковской епархии и несомненно находившимися под влиянием западных памятников искусства, иконописи” [5. С. 701-702], – пише він. Є.К. Рєдін вважає, що ікона була написана “не раньше XVII в.” [5. С. 702], і є “местного южно-русского происхождения” [5. С. 700].
Серед пам’ятників церковного мистецтва Покровського монастиря відзначив два Євангелія – Московського та Київського друку, відповідно – 1698 р. та 1707 р., срібний хрест XVII ст. з мощами Св. Печерських угодників, рельєфне зображення Христа. Автор виділив й інші пам’ятники, що збереглися у Покровському монастирі, наприклад, “четырехконечный кипарисовый крест весьма тонкой резьбы… XVIII в.” [5. С. 705] та ін.
Особливо цікавим є опис церков, які не збереглися до наших днів, наприклад, Миколаївської, Мироносицької та ін.
Крім Собору Пресвятої Богородиці, Покровського монастиря, Мироносицької та Миколаївської церков, автор у вивчає Благовіщенську, Дмитріївську, Різдва Христова, Троїцьку церкви, а також церкви Вознесіння Господнього, Воскресіння Христового, Архистратига Михаїла та Каплуновської Божої Матері. Загалом учений дослідив 12 храмів міста.
Як ми бачимо, у своєму дослідженні Є.К. Рєдін виконав мистецтвознавчий аналіз храмів і пам’ятників, побудованих у різних стилях і в різний час, відзначив оригінальність української церковної архітектури. Незважаючи на те, що робота Є.К. Рєдіна була написана понад сто років тому, вона не втратила свого значення і в наші дні. Праця історика мистецтва була перевидана у “Сборнике статей, материалов и документов, посвященных 140-летию со дня рождения Е.К. Редина” (Х., 2003), а потім разом з іншими роботами, матеріалами й документами була опублікована під загальною назвою “Церкви города Харькова” (Х., 2006). Література:
1. Альбом выставки XII Археологического съезда в г. Харькове / Под ред. Е.К. Редина. – М., 1903.
2. Багалей Д.И., Миллер Д.П. История города Харькова за 250 лет его существования (1655-1905): Ист. моногр.: В 2 т. – Репринт. изд. – Х., 1993.
3. ГАХО, Ф.45. Оп.1. Д.2172: О составлении исторического очерка города Харькова по случаю 250-летия.
4. Каталог XII Археологического съезда в г. Харькове. Отдел церковных древностей / Сост. Е.К. Редин. – Х., 1902.
5. Редин Е.К. Материалы к изучению церковных древностей Украины. Церкви города Харькова // СХИФО. – 1905. – Т. 16. – С. 673-736.
6. Редин Е.К. Памятники церковных древностей Харьковской губернии // Труды Харьковского предварительного комитета по устройству XII Археологического съезда: В 2 т. / Под ред. Е.К. Редина. – Х., 1902. – Т. 1. – С. 44-48.
7. Редин Е.К. Религиозные памятники искусств Харьковской губернии: [Крат. излож. докл.] // Труды двенадцатого археологического съезда в Харькове, 1902: В 3 т. / Под ред. Уваровой. – М., 1905. – Т. 3. – С. 339-340.
8. Труды Харьковского предварительного комитета по устройству XII Археологического съезда: В 2 т. / Под ред. Е.К. Редина. – Х., 190
|
