Наукові інтереси професора Харківського університету Єгора Кузьмича Рєдіна (1863 – 1908) – видатного представника вітчизняного мистецтвознавства кінця XIX – початку ХХ ст., охоплюють різноманітний матеріал: фрески й мо-заїки, мініатюри та ікони, пам’ятки прикладного мистецтва, твори архітектури і, нарешті, археологічні пам’ятки.
Зі студентських років Є.К. Рєдін особливо цікавився вивчанням давньо-руського та середньовічного візантійського мистецтва. Єгор Кузьмич згадував, що направленням своїх спеціальних знань повністю зобов’язаний професорові Н.П. Кондакову (1844 – 1925). Учений спричинив на студента Рєдіна такий вплив, що вже з першого року навчання він майже цілковито присвятив себе вивченню історії мистецтв. Таким чином, Є.К. Рєдін пройшов важку, дивовиж-ну за своєю суровою критичністю, школу Н.П. Кондакова, який спрямовував сили своїх учнів на мало розроблені та важливі сфери середньовічного візантій-ського та давньоруського мистецтва.
Захоплення історією мистецтва в університеті відбилось у тому, що Є.К. Рєдін і Д.В. Айналов (1862 – 1939), з яким він подружився ще на першому курсі, взяли сумісну дипломну роботу на золоту медаль про Софіївський собор Києва, його мозаїки та фрески.
Собор св. Софії, вершина давньоруської архітектури ХІ ст., що була по-кликана відродити на Київській землі традиції головної святині православного світу – Софії Константинопольської, є одним із найдавніших витворів руської архітектури, який дійшов у хорошому стані до наших днів.
Тему дипломної роботи Є.К. Рєдіну і Д.В. Айналову запропонував проф. Н.П. Кондаков, під безпосереднім керівництвом якого вона виконувалась і по-радами якого товариші постійно користувались. Н.П. Кондаков пояснював свій вибір тим, що раніше опубліковані Ф.Г. Сонцевим (1801 – 1892) зарисовки та копії мозаїк і фресок Софіївського собору в альбомі «Древностей Российского государства» (1849 – 1853) не мали підтексту. Потрібно пам’ятати, що і сам Н.П. Кондаков у 1888 р. публікує роботу «О фресках лестниц Киево-Софийского собора». Є.К. Рєдін і Д.В. Айналов також дякують О.І. Кирпичнікову (1845 – 1903), який допомагав їм при написанні дослідження.
Н.П. Кондаков і О.І. Кирпичніков навчались у Ф.І. Буслаєва (1818 – 1897). Обидва ставили перед собою мету – дослідження давньоруського мисте-цтва за допомогою історико-порівняльного, комплексного методу дослідження. Історико-порівняльний метод дослідження Ф.І. Буслаєва став один із найваж-ливіших джерел формування іконографічного методу Н.П. Кондакова.
Робота Д.В. Айналова та Є.К. Рєдіна «Киево-Софийский собор. Исследо-вание древней мозаической и фресковой живописи» [1] була одним із перших наукових досліджень молодих учених. Робота ґрунтувалась на особистих вра-женнях і нотатках, зроблених під час відвідування Києва, де товариші вивчали і ту мозаїку, яка не ввійшла до альбому «Древностей». Згодом Д.В. Айналов за-значив, що русько-візантійський храм потрібно було дослідити порівняльно і поряд з цілою сферою пам’ятників середньовіччя Сходу і Заходу [2, с. 19].
Ця робота ще й цікава точним використанням історико-порівняльного ме-тоду. Досліджуючи розпис храму, товариші вбачали завдання в «изучении ико-нографии сюжетов этой росписи, ибо в художественных воспроизведениях ре-лигиозных идей этой эпохи лежит во многом характеристика и самое содержа-ние христианства…» [1, с. 2]. Окрім виконання цього завдання, говорять у пе-редмові Д.В. Айналов і Є.К. Рєдін, мета роботи полягала в дослідженні стилю й техніки живопису Софіївського собору, які дозволяли зробити висновок про стан візантійського мистецтва в епоху його повторного процвітання.
Головну увагу дослідники звернули на зміст розпису. Молоді вчені скру-пульозно вивчили всі мозаїчні зображення, розписи п’яти старих «пределов», груповий портрет князівської родини та світський живопис у кутових вежах, які ведуть на хори церкви. Навіть у тих випадках, коли окремі сюжети розпису вже стали темою для дослідження інших вчених, наприклад, сходові фрески, Є.К. Рєдін і Д.В. Айналов пишуть по-новому, помічаючи різного роду дрібниці, що впливають на інтерпретацію цих фресок [3, с. 269].
Розмірковуючи про світський живопис сходів, на яких зображені сцени великокнязівського полювання та скоморохів, автори звертаються до статей Ф.І. Буслаєва, Н.П. Кондакова, О.М. Веселовського (1838 – 1906), О.І. Кирпичнікова, М.І. Петрова (1840 – 1921), В.В. Стасова (1824 – 1906), ви-користовують іншу літературу. Вони зупиняються на історії апокрифічних Євангелій, переказують їхній зміст і наголошують на їхнє значення в історії ре-лігійного мистецтва [1, с. 136]. Фрески сходів Софії Київської служать наочним доказом тяжіння до Візантії, яке було характерною рисою культури Київської Русі ХІ – ХІІ ст.
Найбільшої уваги Є.К. Рєдін і Д.В. Айналов приділили вивченню іконо-графічних сюжетів та їх упорядкуванню. «Все иконографические сюжеты … храма … разобраны по возможности полно, во первых: со стороны их внутрен-него значения для христианства на Востоке в XI ст., и во вторых: со стороны постепенного образования каждого иконографического представления, т.е. вы-яснено содержание памятника и его источники…» [1, с. 2]. У цілому робота мо-лодих дослідників має характер іконографічного довідника зі собору св. Софії. З цієї точки зору робота Д.В. Айналова та Є.К. Рєдіна залишається одним з найбільш повних видань до нашого часу.
Дипломний твір Д.В. Айналова та Є.К. Рєдіна «Киево-Софийский собор. Исследование древней мозаической и фресковой живописи» рецензував Н.П. Кондаков [4, с. 696].
На цей час Є.К. Рєдін вперше побував у Києві, цінувальником краси яко-го залишався все життя. Згодом він згадував, як разом з Д.В. Айналовим більше двох тижнів працював у Софійській церкві, описуючи її живопис. «Труд этот удостоенный награды, оказался до такой степени удачным, что после перерабо-тки мог быть напечатан в виде первого опыта комментария к изданным рисун-кам…», – писалося у рецензії. І далі: «Весь труд, изложен живо и интересно, показывает в авторах хорошую школу, знакомство с памятниками и литерату-рой, хотя, с другой стороны, не может претендовать на окончательное решение многих вопросов, возбуждаемых изучением росписи Софийского собора. Впро-чем, в данном случае, важен первый шаг, и шаг этот, следует признать, сделан в верном направлении…» [5, с. 263].
У роботі Д.В. Айналова і Є.К. Рєдіна, безумовно, були недоліки, про що писали рецензенти. Наступник Є.К. Рєдіна на кафедрі історії та теорії мистецтв Харківського університету Ф.І. Шміт (1877 – 1941), займаючись вивченням Софіївського храму у Києві, відзначав поряд з позитивними і негативні сторони дослідження. На його думку, для того, щоб провести таке крупне за своїми ма-сштабами дослідження, потрібно було мати величезний досвід. Крім того, за-ймаючись, головним чином, питаннями іконографії, Є.К. Рєдін і Д.В. Айналов мало уваги приділяли техніці та стилю [6, с. 23].
Не зважаючи на свою більш ніж сторічну давність, робота Д.В. Айналова та Є.К. Рєдіна зберігла свою високу цінність та велике значення, як корисний посібник для ознайомлення зі Софією Київською. Посилання на неї можна знайти в літературі і дореволюційній [7, с. 379, 389, 396, 404, 409, 412 та ін.], і літературі більш пізнішого часу [8, с. 166, 173, 177 та ін.]. Наприклад, указавши на недоліки дослідження, академік В.М. Лазарев (1897 – 1976) говорить про нього, як про одну із найбільш ранніх робіт, присвячених вивченню Софіївсь-кого собору [9, с. 5], повертаючись до дослідження Д.В. Айналова і Є.К. Рєдіна протягом всієї монографії. Використовується вона і в літературі останніх часів [10, с. 531 та ін.]. Наш сучасник Н.В. Квлівідзе у статті «Историография русс-кого церковного искусства» вказує, що робота Д.В. Айналова та Є.К. Рєдіна до сьогодні зберігла значення, залишаючись найбільш повною публікацією фресок собору св. Софії у Києві [11].
Посилання на цю роботу зустрічається і в зарубіжній літературі. К. Вьорман в «Истории искусства всех времен и народов» писав, що його зна-йомство з давньоруським мистецтвом істотно посприяли роботи Д.В. Айналова і Є.К. Рєдіна [12, с. 199]. Варто врахувати, що роботу К. Вьормана сучасники називали найбільш докладною і рекомендували як основний довідник з питань мистецтвознавства [13, с. 27 та ін.].
Про внесок у написання роботи кожного з авторів можна судити по на-ступній цитаті: «По рассмотрении сочинений, представленных на заданные те-мы, присуждены золотые медали студентам VIII семестра словесного отделе-ния историко-филологического факультета: М. Попруженко – за сочинение: «Славянская Минея 1096 года, как памятник местного языка» и Е. Редину – за сочинение на тему: «Живопись Киево-Софийского собора»; студент того же семестра исторического отделения Д. Айналов получил право на получение зо-лотой медали за сочинение на вторую из названых тем» [14, с. 55 – 56].
У 1888 р. Є.К. Рєдін закінчив Новоросійський університет. Виключна та-лановитість Є.К. Рєдіна стала причиною рішення ректорату університету зали-шити його «для приготовления к профессорскому званию», але з прикоманди-руванням до Петербурзького університету. Пов’язано це було з тим, що Н.П. Кондаков з 1 січня 1888 р. розпочав читання лекцій у Петербурзькому уні-верситеті. Сюди ж був направлений і Д.В. Айналов. Є.К. Рєдіну була призначе-на стипендія. Д.В. Айналов стипендії не отримав [4, c. 303].
Робота Д.В. Айналова та Є.К. Рєдіна «Мозаики и фрески Киево-Софийского собора», за яку вони в 1888 р. отримали золоті медалі, у 1889 р. була надрукована в «Записках Русского Археологического Общества» та удо-стоєна в 1891 р. почесним відгуком Товариства [15, с. 201, 206]. Проте в окре-мих виданнях стверджується, що Є.К. Рєдіна і Д.В. Айналова Товариство від-значило срібною медаллю [16, с. 310; 17, с. 22]. Але, у будь-якому разі, схвальні рецензії спеціалістів надихнули друзів на подальшу наукову діяльність. У цій ранній роботі в значній мірі визначаються основні риси Д.В. Айналова та Є.К. Рєдіна як серйозних істориків-мистецтвознавців.
На підставі цієї роботи була написана ще одна робота «Мозаики и фрески Киево-Софийского собора», яка була опублікована в «Вестнике изящных ис-кусств» [18]. Є.К. Рєдін і Д.В. Айналов не включили її до списку своїх наукових робіт, напевне вважаючи, що вона є повторенням роботи «Киево-Софийский собор. Исследование древней мозаической и фресковой живописи». Проте Д.П. Гордєєв (1889 – 1968) у «Рецензии на юбилейный сборник «Дмитрию Вла-сьевичу Айналову от учеников к двадцатипятилетию его ученой деятельности» пише про те, що серед перерахованих робіт ученого ця робота не згадувалась [19, с. 2].
Таким чином, можна зробити висновок, що Є.К. Рєдіну на науковій ниві з перших кроків вдавалось багато. Популярність і повагу що серед фахівців отримали як робота написана разом з Д.В. Айналовим «Киево-Софийский со-бор. Исследование древней мозаической и фресковой живописи», так і багато інших робіт. У цей час розпочинається його самостійна наукова діяльність. До того ж, капітальна постанова низки найважливіших питань з історії давньору-ського та візантійського мистецтва дуже швидко визначила Є.К. Рєдіна як од-ного з провідних спеціалістів як в Росії, так і на Заході [3, c. 270].
Уже в роботах що відносилися до початку 90-х рр. ХІХ ст., автор поста-вив перед собою конкретне завдання – з’ясувати відношення «древностей» Ро-сії до візантійських і східних, визначити риси самобутності давньоруського ми-стецтва. Таким чином, використовуючи «історико-порівняльний» та «історико-генетичний» методи, учений прагнув вивчити особливості візантійської куль-тури, прослідкувати її розвиток в західноєвропейських і давньоруських пам’ятках мистецтва.
Є.К. Рєдін брав участь у роботі VIII Археологічного з’їзду, який пройшов в Москві з 8 по 24 січня 1890 р. 22 січня він виступив з доповіддю «Светская живопись лестниц Киево-Софийского собора» [20, с. 171].
До вивчення пам’ятників Києва товариші неодноразово повертались і пі-зніше. У 1899 р. Д.В. Айналов і Є.К. Рєдін опублікували науково-популярну роботу «Древние памятники искусства Киева. Софийский собор. Златоверхо-Михайловский и Кирилловский монастыри» [21]. Мета дослідження – ознайо-мити учнів з історією батьківщини, її архітектурними та художніми пам’ятниками. Київ - «мать городов русских», особливо багатий надзвичайни-ми пам’ятниками давньоруського мистецтва. Серед цих пам’ятників своєю мо-заїкою та фресками виділяються Софіївський собор, Златоверо-Михайлівський і Кирилівський монастирі. Знайомство з ними, як пам’ятниками культурної іс-торії, саме в цьому полягає завдання книжки. Автори відзначають високий ку-льтурний рівень Київської Русі, її зв’язки із життям Візантії та християнським світом. Також цікавим є такі спостереження товаришів: «Замечательно … что летопись и все остальные источники совершенно умалчивают о том драгоцен-ном роде живописи – мозаике, которым были покрыты стены замечательней-шей русской церкви, св. Софии в Киеве, как о явлении довольно обыкновенном на христианском Востоке и Западе...» [21, с. 6].
Точку зору Д.В. Айналова та Є.К. Рєдіна відносно св. Софії, як витвору візантійського мистецтва критикувала Н.Д. Полонська-Василенко (1884 – 1973) [22, с. 259]. Численні посилання на цю роботу зустрічаються в роботах і інших дослідників [23, с. 75, 76 та ін.].
Істориком-мистецтвознавцем була опублікована ще одна робота «Искусс-тво Киевской Руси». Як і в попередніх роботах тут мовилось про Софіївський храм, Златоверо-Михайлівський і Кирилівський монастирі, але в контексті при-йняття християнства. Автор підкреслює роль візантійського мистецтва: «В кие-вской архитектуре и живописи ясно выразился характер византийского искусс-тва… Греческие мастера утвердили здесь основы византийской архитектуры и живописи и образовали школу русских мастеров» [24, с. 585].
Не зрозуміло, чому Є.К. Рєдін не взяв участі в роботі ХІ Археологічного з’їзду, який відбувався у серпні 1899 р. у Києві. Історик-мистецтвознавець був членом Московського Підготовчого комітету, брав участь у його засіданнях і запропонував для обговорення на з’їзді таки питання: «Восточное влияние в памятниках из слоновой кости IV – VI вв. и критика теорий о существовании различных школ скульптур: Римской, Монцской, Равеннской, Брешианской и др.» та «Обзор русско-византийских памятников искусства, находящихся в цер-квах Киева и найденных на почве его» [25, с. 13]. Він був направлений на з’їзд і зареєстрований як депутат від Харківського університету.
У Києві, куди Є.К. Рєдін приїхав уперше після студентської практики, він зустрівся з Д.В. Айналовим. На цей раз друзі працювали в Десятинній церкві, Михайлівському Золотоверхому монастирі, храму св. Софії. Вони копіювали мозаїки, креслили плани, робили зарисовки. У листі від 1904 р. Єгор Кузьмич так розповідав про дослідження, що проводились: «Свою работу начали посе-щением Десятинной церкви, построенной в 30-х годах XIX в. на месте и на фу-ндаментах старейшей Киевской церкви, относящейся к временам св. Владими-ра. В настоящее время в церкви производится ремонт. При раскапывании пола наткнулись на нишу, заложенную кирпичом. По вскрытии ее нашли громадный каменный гроб ... один из тех двух гробов, которые до постройки новой церкви были открыты в 1825 г. в основаниях древней, и отнесены были к гробницам св. Владимира и св. Ольги. Но, не смотря на это отнесение – гробницы не уви-дели света: они были закопаны вновь. И вот теперь вновь открыта одна из этих гробниц, приписываемая св. Владимиру... Гробница – ли это Владимира – воп-рос большой; но она, несомненно, древняя и представляет большой интерес. Я и Айналов осмотрели эту гробницу, много повозились около нее...» [26, с. 60].
Особиста дружба й творча робота пов’язували Д.В. Айналова та Є.К. Рєдіна впродовж двадцяти чотирьох років. Особи, які спостерігали за їх життям і науковою діяльністю, не без підставна говорили, що згадуючи ім’я одного в ту ж хвилину поставало ім’я другого. «Они как бы срослись по летам, характерам, совместной учебе, по учителям, кафедрам, по общности занимав-шей их искусствоведческой науки», – відзначає Г.І. Вздорнов [3, с. 272].
Оцінюючи наукову спадщину Є.К. Рєдіна з позицій сьогодення, ми усві-домлюємо, що в ній багато такого, що не може викликати заперечень, дещо не витримало випробування часом. Однак у роботах ученого є те, що і тепер пред-ставляє великий інтерес, без чого вітчизняна мистецтвознавча наука була б збі-днілою.
Література
1. Айналов Д. и Редин Е. Киево-Софийский собор. Исследование древней мо-заической и фресковой живописи. – СПб., 1889.
2. Айналов Д. Памяти Е.К. Редина. (Некролог) // ЖМНП. – 1908. – Ноябрь.
3. Вздорнов Г.И. История открытия и изучения русской средневековой живо-писи. XIX век. – М., 1986.
4. Маркевич А.В. Двадцатипятилетие Императорского Новороссийского уни-верситета (Историческая записка) // Записки императорского Новороссий-ского университета. – 1890. – Т. 53.
5. Киево-Софийский собор. Исследование древней мозаической и фресковой живописи. Д. Айналов и Е. Редин. С 14 рисунками. СПб. 1889 // ЖМНП. – 1889. – Март.
6. Шмит Ф.И. Киевский Софийский собор. – М., 1914.
7. Вульф О. Архитектура и мозаики храма Успения Богородицы в Никее // ВВ. – 1900. – Т. 7, Вып. 3 – 4.
8. Лазарев В.Н. Новые данные о мозаиках и фресках Софии Киевской // ВВ. – 1956. – Т. Х.
9. Лазарев В.Н. Мозаики Софии Киевской. – М., 1960.
10. Художественно-эстетическая культура Древней Руси. XI – XVII века. – М., 1996.
11. Квливидзе Н.В. Историография русского церковного искусства // http://www.rambler.ru.
12. Вёрман К. История искусства всех времен и народов: В 3 т. – СПб.: Про-свещение, 1896. – Т. 2. Искусство христианских народов до конца XV ст.
13. Гордеев Д. О наглядном преподавании истории искусства в средних учеб-ных заведениях. Эпоха Возрождения. – Харьков, 1915.
14. Новороссийский университет в 1888 году // ЖМНП. – 1890. – Апрель.
15. Веселовский Н.И. История императорского Русского Археологического общества за первые пятьдесят лет его существования (1846 – 1896). – СПб., 1900.
16. Редин Егор Кузьмич // Императорское Московское археологическое обще-ство в первое пятидесятилетие его существования (1864 – 1914). – М., 1915. – Т. 2.
17. Памяти профессора Егора Кузьмича Редина. Некрологи и речи. – Харьков, 1909.
18. Айналов Д., Редин Е. Мозаики и фрески Киево-Софийского собора // Вест-ник изящных искусств, издаваемый при императорской Академии худо-жеств. – 1890. – Т. 8.
19. Гордеев Д.П. Рецензия на юбилейный сборник «Дмитрию Власьевичу Ай-налову от учеников к двадцатипятилетию его ученой деятельности». – [Б.г.].
20. Труды VIII Археологического съезда в Москве 1890. – М., 1897. – Т .4.
21. Айналов Д. и Редин Е. Древние памятники искусства Киева. Софийский со-бор. Златоверхо-Михайловский и Кирилловский монастыри. – Харьков, 1899.
22. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т. 1. До середини ХVІІ сто-ліття. – К., 1992.
23. Лазарев В.Н. Византийское и Древнерусское искусство. Статьи и материалы. – М., 1978.
24. Редин Е.К. Искусство Киевской Руси. – [Б.м., б.г.].
25. Вопросы, предложенные на обсуждение ХІ Археологического съезда // Одиннадцатый археологический съезд в Киеве 1 – 20 августа 1899 года. – М., 1899.
26. Письма проф. Е.К. Редина к проф. Н.Ф. Сумцову // СХИФО. – 1913. – Т. 19. Резюме
Филиппенко Р.И. Е.К. Редин – исследователь фресковых и мозаичных укра-шений Софийского собора и других храмов Киева.
Статья посвящена работам известного исследователя, украинского и рос-сийского ученого-искусствоведа, профессора Харьковского университета Е.К. Редина (1863-1908), написанными в соавторстве с его другом и коллегой, член-корреспондентом Петербургской АН Д.В. Айналовым (1862-1939). В цен-тре внимания одна из первых работ Е.К. Редина и Д.В. Айналова «Киево-Софийский собор. Исследование древней мозаической и фресковой живописи», а также другие работы указанных авторов, посвященные изучению церквей Киева. Summary
Filippenko R.I.Y.K. Redin – the investigator of fresque and mosaic ornaments of Sophia’s Cathedral and other temples of Kiev.
The work is devoted to the works of the famous investigator, Russian and Ukrainian scientist-of-art, professor of Kharkov University Y.K. Redin (1863 – 1908). These works were created with the co-author D.V. Ainalov (1862 – 1939) who was Redin’s friend, colleague, and member-correspondent of Petersburg Academy of Sciences. One of the first works of Y.K. Redin and D.V. Ainalov «Sophia’s Cathedral in Kiev. The investigation of ancient mosaic and fresque pictorial art» and other work of the mentioned authors devoted to the Kiev churches are in the centre of the article. The modern literature concerning the contribution of Y.K. Redin and D.V. Ainalov into the ancient art studies is observed in the article. Список скорочень 1. ВВ - Византийский временник
2. ЖМНП - Журнал Министерства народного просвещения
3. ЗИРАО - Записки императорского Российского археологического
Общества
4. ИВ - Исторический вестник
5. СХИФО - Сборник Харьковского историко-филологического общества
|
